Списання безнадійного податкового боргу в процедурі банкрутства ФОП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: застосування ч. 2 ст. 125 КУзПБ у взаємозв`язку з податковим законодавством та нормами КУзПБ

27 травня 2026 року Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/1194/24 (ЄДРСРУ № 137027613) досліджував питання щодо особливостей списання безнадійного податкового боргу в процедурі банкрутства ФОП.

До боржника - фізичної особи КУзПБ установлює спеціальні вимоги щодо його добросовісності, як запоруку досягнення компромісу між сторонами стосовно погашення боргів, що має ґрунтуватися на поступках кредиторів та сумлінній співпраці боржника з керуючим реструктуризацією і кредиторами, а також на його відкритій взаємодії з судом, яка полягає у добросовісному користуванні процесуальними правами та сумлінному виконанні процесуальних обов`язків.

Водночас, КУзПБ містить низку процесуальних запобіжників задля уникнення недобросовісного використання боржником судових процедур неплатоспроможності, зокрема передбачає дискрецію господарського суду у вирішенні питання щодо можливості подальшого руху справи про неплатоспроможність, якщо протягом трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації боргів боржника мета цієї процедури не досягнута (ч. 11 ст. 126 КУзПБ).

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі №910/6639/20 акцентував увагу на тому, що до спливу встановленого у ч. 11 ст. 126 КУзПБ строку керуючий реструктуризацією зобов`язаний виконати в повному обсязі покладені на нього завдання, зокрема щодо перевірки майнового стану боржника та забезпечення розгляду зборами кредиторів плану реструктуризації боргів, а господарський суд повинен забезпечити дотримання процесуальних строків та гарантій реалізації прав і захисту інтересів сторін у судовій процедурі реструктуризації боргів боржника.

Отже, керуючий реструктуризацією здійснює перевірку декларації боржника, оформлює висновки за результатами проведеної перевірки та, у разі виявлення ним неповної та/або недостовірної інформації про майно, доходи та витрати боржника та членів його сім`ї, обов`язково її доводить до відома боржнику, у результаті чого в останнього виникає право виправити декларацію у строк встановлений законом (правова позиція аналогічного змісту наведена у постанові від 03.12.2024 у справі №916/197/23).

(!) Перевірка декларацій боржника є однією з ключових функцій керуючого реструктуризацією, спрямованою на встановлення повного та достовірного переліку активів і зобов`язань та виявлення можливого приховування майна/доходів.

Враховуючи викладене, застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 125 КУзПБ, має здійснюватися з урахуванням того, що сама по собі відповідність податкового боргу трирічному критерію не звільняє суд від обов`язку перевірити обставини виникнення такого боргу, обставини майнового стану боржника та його здатності виконати грошові зобов`язання, перебіг процедури реструктуризації та поведінку боржника у межах цієї процедури; оскільки протилежний підхід суперечив би меті процедури реструктуризації боргів.

Додатково Судова палата звертає увагу, що інститут неплатоспроможності фізичної особи застосовується до боржника, який об`єктивно неспроможний виконати свої грошові зобов`язання. Тому під час вирішення питання про визнання податкового боргу безнадійним відповідно до ч. 2 ст. 125 КУзПБ суд має перевірити фактичний майновий стан боржника та наявність у нього активів або доходів, достатніх для погашення заборгованості. У разі якщо боржник має реальну можливість задовольнити вимоги кредитора, застосування механізму списання суперечило б меті процедури реструктуризації та принципу справедливого балансу інтересів сторін.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №903/806/20, інститут неплатоспроможності фізичної особи призначений для захисту добросовісного боржника та не може використовуватися як механізм формального припинення зобов`язань без перевірки його поведінки, майнового стану та реальної неплатоспроможності.

(!) Судова палата також враховує, що відповідно до ч. 7 ст. 123 КУзПБ господарський суд вправі закрити провадження у справі про неплатоспроможність, зокрема у разі встановлення неповноти або недостовірності відомостей про майновий стан боржника чи інших обставин, що свідчать про недобросовісність його поведінки. Така законодавча конструкція свідчить, що перевірка майнового стану та добросовісності боржника є необхідним елементом процедури реструктуризації. Отже, застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 125 КУзПБ, не може відбуватися без попереднього з`ясування обставин, які водночас можуть бути підставою для закриття провадження відповідно до ч. 7 ст. 123 КУзПБ.

Судова палата дійшла висновку, що положення ч. 2 ст. 125 КУзПБ не встановлюють автоматичного матеріально-правового механізму списання податкового боргу поза межами правового регулювання ПК України, а визначають спеціальний наслідок для податкових вимог у процедурі реструктуризації, який реалізується у взаємозв`язку з приписами податкового законодавства та з урахуванням виконання передбачених Книгою четвертою КУзПБ процесуальних дій.

Аналогічний підхід відображений у постанові Верховного Суду від 29.07.2025 у справі №914/1559/24, у якій зазначено, що висновок про списання податкового боргу може бути передчасним, якщо суди не дослідили належним чином обставини платоспроможності боржника, не перевірили результати перевірки декларацій, інвентаризації активів та не надали оцінки доводам щодо добросовісності чи недобросовісності його поведінки.

ВИСНОВОК: ч. 2 ст. 125 КУзПБ застосовується як спеціальний правовий наслідок у процедурі реструктуризації боргів боржника, але її реалізація не зводиться до формального співставлення календарних дат. Для застосування цієї норми господарський суд зобов`язаний встановити момент виникнення податкового боргу у значенні ПК України (узгодження грошового зобов`язання, строк його сплати та перший день прострочення), а також забезпечити судовий контроль за виконанням обов`язкових процедурних елементів реструктуризації, включно з перевіркою декларації боржника, з`ясуванням його майнового стану та оцінкою добросовісності поведінки.

Без встановлення цих обставин висновок про визнання податкового боргу безнадійним і його списання на підставі ч. 2 ст. 125 КУзПБ є передчасним.  

 

Матеріал по темі: «Момент виникнення податкового боргу в процедурі банкрутства ФОП»

  

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, банкрутство, КУзПБ, ФОП, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

Момент виникнення податкового боргу в процедурі банкрутства ФОП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення моменту виникнення податкового боргу у контексті ч. 2 ст. 125 КУзПБ та Податкового кодексу України 

27 травня 2026 року Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/1194/24 (ЄДРСРУ № 137027613) досліджував питання щодо визначення моменту виникнення податкового боргу у контексті ч. 2 ст. 125 КУзПБ та Податкового кодексу України. 

Судова палата вважає за необхідне звернути увагу на те, що словосполучення "податковий борг, що виник протягом трьох років до дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника", використане у ч. 2 ст. 125 КУзПБ, підлягає тлумаченню з урахуванням нормативних визначень ПК України, зокрема пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14, п. 56.18 ст. 56, ст. 57 та ст. 102 цього Кодексу. 

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Отже, момент виникнення податкового боргу пов`язується не з датою визначення контролюючим органом грошового зобов`язання і не з датою ухвалення судового рішення про його стягнення, а з настанням прострочення сплати узгодженого грошового зобов`язання. 

Згідно з п. 56.18 ст. 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. 

У разі судового або адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання законної сили відповідним судовим рішенням або завершення процедури адміністративного оскарження. Лише після узгодження грошового зобов`язання та спливу строку його сплати, визначеного ст. 57 ПК України, несплачена сума набуває статусу податкового боргу. 

(!!!) Отже, трирічний критерій, передбачений ч. 2 ст. 125 КУзПБ, має застосовуватися з урахуванням правової природи поняття "податковий борг" та обчислюватися від дати виникнення прострочення виконання узгодженого грошового зобов`язання, що відповідає правовому регулюванню строків давності, визначених ст. 102 ПК України. Лише після цього можливе коректне застосування трирічного критерію ч. 2 ст. 125 КУзПБ, з огляду на дату відкриття провадження у справі (09.05.2024). 

Такий підхід виключає можливість ототожнення моменту виникнення податкового боргу з датою прийняття податкового повідомлення-рішення, датою складання акта перевірки або датою ухвалення судового рішення про стягнення, оскільки зазначені юридичні факти самі по собі не свідчать про настання прострочення сплати узгодженого грошового зобов`язання. 

Отже, застосування ч. 2 ст. 125 КУзПБ потребує встановлення судом послідовності юридичних фактів, передбачених ПК України, а саме: 1) моменту узгодження грошового зобов`язання, 2) строку його сплати та першого дня прострочення, після якого відповідна сума набуває статусу податкового боргу. 

Вказане тлумачення спрямоване на забезпечення узгодженого застосування норм КУзПБ і ПК України та недопущення формального застосування ч. 2 ст. 125 КУзПБ лише на підставі співставлення дат без встановлення юридичних фактів, які відповідно до ПК України зумовлюють виникнення податкового боргу. 

ВИСНОВОК: "Податковий борг, що виник протягом трьох років до дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника", використане у ч. 2 ст. 125 КУзПБ, підлягає тлумаченню з урахуванням нормативних визначень ПК України і повинен обчислюватися від дати виникнення прострочення виконання !узгодженого! грошового зобов`язання.

  

Матеріал по темі: «Безнадійний податковий боргу в процедурі банкрутства ФОП»

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, банкрутство, КУзПБ, ФОП, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

Безнадійний податковий боргу в процедурі банкрутства ФОП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Значення Порядку № 220 (списання безнадійного податкового боргу) в поєднанні з КУзПБ в процедурі банкрутства ФОП 

27 травня 2026 року Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/1194/24 (ЄДРСРУ № 137027613) досліджував питання щодо значення Порядку № 220 (списання безнадійного податкового боргу) в поєднанні з КУзПБ в процедурі банкрутства ФОП. 

 

Правова природа безнадійного податкового боргу 

Відповідно до ст. 101 ПК України списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі штрафні санкції та пеня, нараховані на такий борг. 

Пункт 101.2 ПК України містить вичерпний перелік випадків, за наявності яких податковий борг визнається безнадійним. Зокрема, згідно з пп. 101.2.1 п. 101.2 ст. 101 ПК України безнадійним є податковий борг платника податків, визнаного в установленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв`язку з недостатністю майна банкрута. 

Судова палата зауважує, що загальні підстави та критерії визнання податкового боргу безнадійним визначені ПК України (зокрема ст. 101), а процедурний механізм його списання врегульований Порядком списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2022 №220 (далі - Порядок №220). Водночас у справах про неплатоспроможність фізичної особи питання застосування наслідків щодо податкового боргу вирішується з урахуванням спеціального регулювання КУзПБ, який встановлює особливості розгляду та наслідки судових процедур щодо боржника, у тому числі у частині, що стосується податкового боргу.

 

Значення Порядку №220 та межі його застосування 

Реалізація положень ст. 101 ПК України здійснюється з урахуванням Порядку №220, який регламентує порядок списання безнадійного податкового боргу на підставі передбачених ПК України підстав та відповідних судових рішень у справах про неплатоспроможність. 

У справах про неплатоспроможність фізичної особи застосовуються приписи КУзПБ як спеціального закону: ч. 2 ст. 125 КУзПБ передбачає визнання податкового боргу безнадійним та його списання саме у процедурі реструктуризації боргів, що не зводиться виключно до наслідків завершення провадження. 

Згідно з п. 1.3 ст. 1 ПК України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Кодексом України з процедур банкрутства. 

Відповідно до п. 87.10 ст. 87 ПК України з моменту винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок погашення грошових зобов`язань, які включені до конкурсних кредиторських вимог контролюючих органів до такого боржника, визначається згідно з КУзПБ без застосування норм ПК України. У цьому зв`язку слід розмежувати: судове встановлення підстав застосування ч. 2 ст. 125 КУзПБ та подальшу організаційно-адміністративну реалізацію списання контролюючим органом за Порядком №220. 

Водночас наведене не виключає врахування положень ПК України для встановлення правової природи податкового боргу, моменту його виникнення, узгодженості грошового зобов`язання та строку його сплати, оскільки КУзПБ не містить самостійного визначення поняття "податковий борг" і не встановлює правил формування такого боргу.

Отже, для цілей застосування ч. 2 ст. 125 КУзПБ приписи ПК України використовуються не як порядок погашення конкурсних вимог, а як нормативна основа для кваліфікації податкового зобов`язання та встановлення моменту набуття ним статусу податкового боргу. 

З огляду на підзаконний характер Порядку №220 його приписи не можуть звужувати або змінювати правові наслідки, прямо встановлені законом. Частина 2 ст. 125 КУзПБ є спеціальною нормою, яка визначає правовий режим податкового боргу саме у процедурі реструктуризації боргів боржника. 

ВИСНОВОК: Порядок №220 у справах цієї категорії застосовується як механізм реалізації контролюючим органом результату, визначеного судовим рішенням у справі про неплатоспроможність (зокрема, для належного відображення списання в облікових системах та прийняття відповідних адміністративних рішень), і не підміняє собою судове встановлення юридичних підстав застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 125 КУзПБ.

  

 

Матеріал по темі: «Різниця податкового боргу від безнадійного податкового боргу»

 

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, банкрутство, КУзПБ, ФОП, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

Надмірний формалізм при направленні податкового повідомлення-рішення платнику податків

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Надмірний формалізм при встановленні обставин надіслання, доставлення та вручення податкового повідомлення-рішення на адресу платника податків

28 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/22570/25, адміністративне провадження № К/990/6462/26 (ЄДРСРУ № 136925707) досліджував питання щодо надмірного формалізму при  направленні податкового повідомлення-рішення платнику податків.

 

Щодо порядку направлення та вручення податкового повідомлення-рішення 

Суть справи: Податкові повідомлення-рішення було надіслано ГУ ДПС на податкову адресу платника податків, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, але вказане рекомендоване відправлення повернулося відправнику неврученим з відміткою органу поштового зв`язку про його повернення за закінченням терміну зберігання.

Пунктом 58.3 статті 58 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що податкове повідомлення - рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Порядок листування платників податків та контролюючих органів закріплено у статті 42 ПК України.

Пунктом 42.1 статті 42 ПК України встановлено, що податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.

(!) Відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Згідно з пунктом 42.3 статті 42 ПК України якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.

За приписами пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Отже, законодавець передбачив два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків: 1) надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або 2) особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Відповідну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 8 квітня 2021 року у справі № 812/821/17.

Водночас у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №640/9016/20, від 24 вересня 2025 року у справі № 520/7480/25.

ВИСНОВОК № 1: Законодавець передбачив два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків, якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет: 

 1) надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або 

2) особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. 

Водночас у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

 

Щодо поновлення строку звернення до суду при оскарженні ППР

В більшості випадків (перевищення термінів) інформація за поштовим трекінгом буде відсутня в електронному реєстрі АТ "Укрпошта", що не дає можливості встановити дату відправлення вказаних податкових повідомлень-рішень поштою та їх повернення.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають та відносини між ними регулюють Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270 (далі - Правила № 270).

Відповідно до пункту 73 Правил № 270 інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді текстового повідомлення за номером телефону мобільного зв`язку, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а в разі відсутності номера телефону мобільного зв`язку - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланка повідомлення про надходження поштового відправлення або в інший спосіб, встановлений оператором поштового зв`язку.

Пунктом 86 Правил № 270 передбачено, що у разі коли адресата (одержувача) неможливо поінформувати про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу за номером телефону мобільного зв`язку, зазначеним відправником у поштовій адресі, або шляхом надсилання повідомлення технічними засобами, визначеними оператором поштового зв`язку, до його абонентської поштової скриньки (у разі її наявності) вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення, поштового переказу.

У разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв`язку, відправлення EMS - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод (пункту 101 Правил № 270).

Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику, крім випадків, коли відправником надано розпорядження не повертати (пункт 102 Правил № 270).

Верховний суд акцентує увагу, що суди попередніх інстанцій допускають надмірний формалізм встановивши дотримання контролюючим органом вимог ПК України щодо направлення платнику податків податкових повідомлень-рішень не перевірвши коли саме платник фактично дізнався чи об`єктивно мав можливість дізнатись про їх наявність.

ВИСНОВОК № 2: Верховний суд вказує, що судами повинно бути перевірено три фактора: відправлення ППР отримувачу через Укрпошту – доставлення до відділення поштового зв’язку – порядок зберігання та вручення поштового відправлення платнику податків), а саме:

1)   дотримання вимог Порядку № 270 при направленні платнику поштової кореспонденції у вигляді ППР (рекомендованим листом з повідомленням про вручення);

2)   чи було поштове відправлення, яким оскаржувані податкові повідомлення-рішення були направлені платнику  належним чином доставлено на адресу платника податків:

3)    чи дотримано порядок зберігання та вручення поштового відправлення.

  

Матеріал по темі: «Наказ на податкову перевірку повинен бутинадісланий або отриманий не пізніше ніж за 10 днів?»

 

 

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків, обжалование приказа налоговой, ДПС, НУР, ППР, Адвокат Морозов

Безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Коли заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї не підлягають поверненню як безпідставно набуті

13 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №  624/892/23, провадження № 61-128св26 (ЄДРСРУ № 136667103) досліджував питання щодо повернення заробітної плати та прирівняних платежів, як безпідставно набутих.

Заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (стаття 2 Закону України «Про оплату праці»).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (частина перша статті 24 Закону України «Про оплату праці»).

Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 ЦК України).

(!!!) Не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо 1) їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, 2) за відсутності рахункової помилки з її боку і 3) недобросовісності з боку набувача (пункт 1 частини першої статті 1215 ЦК України).

Лічильна (рахункова) помилка - це помилка, яка була допущена під час проведення арифметичних підрахунків (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2018 року у справі № 556/1231/17).

У судовій практиці сформований усталений підхід щодо застосування положень статті 1215 ЦК України. Наприклад:

(1) стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Так, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (частина перша статті 1215 ЦК України). Закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача. Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів (див. постанову Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14);

(2) до правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є заробітною платою і платежами, що прирівнюються до неї, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення статті 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають. Подібні висновки щодо застосування статті 1215 ЦК України викладені у: постановах Верховного Суду України від 22 січня 2014 року, справа № 6-151цс13, та від 02 липня 2014 року, справа № 6-91цс14; постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року, справа № 517/186/17, від 28 березня 2018 року, справа № 173/166/17, від 03 травня 2018 року, справа № 473/2859/17 (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 501/2500/15 (провадження № 61-4504св18));

(3) у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Сам факт оскарження відповідачем у судовому порядку наказу про звільнення з посади згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України (зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) не може свідчити про недобросовісність дій особи, оскільки є реалізацією нею конституційного права, передбаченого статтею 55 Конституції України, на захист судом прав і свобод людини і громадянина (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18));

(4) згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року в справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18)).

ВИСНОВОК: У статті 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

 

  

Матеріал по темі: «Звільнення працівника за прогул»

 

 

Смерть сторони до ухвалення рішення (судом першої інстанції)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: наслідки смерті сторони судового провадження до ухвалення рішення (судом першої інстанції)

13 травня 2026 року в рамках справи № 367/8835/16, провадження № 14-50цс25 (ЄДРСРУ № 136784631) досліджувала питання щодо наслідків смерті сторони судового провадження до ухвалення рішення (судом першої інстанції).

Смерть сторони до ухвалення судового рішення утворює відсутність належного суб`єкта, щодо якого суд взагалі міг ухвалити рішення.

Смерть фізичної особи припиняє її цивільну правоздатність та процесуальну правосуб`єктність. Після смерті особа більше не може бути стороною процесу, не може реалізовувати процесуальні права. Відповідно, суд, ухвалюючи рішення щодо померлого як суб`єкта права, фактично вирішує спір щодо суб`єкта, який на момент ухвалення рішення не існував, рішення ухвалено за відсутності належної сторони, процес фактично відбувся без відповідача, було неможливо реалізувати принцип змагальності та право бути вислуханим.

Йдеться не про порушення процесуальних норм, а про дефект суб`єктного складу спору, який унеможливлює ухвалення законного й обґрунтованого рішення суду.

ЦПК України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства (стаття 1 ЦПК України).

У разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво суд зобов`язаний зупинити провадження у cправі до залучення до участі у справі правонаступника (пункт 1 частини першої статті251 ЦПК України), а якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва суд закриває провадження у справі (пункт 7 частини першої статті 255 ЦПК України).

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на справедливий суд включає реальну можливість особи брати участь у процесі, знати про нього та представляти свою позицію. Померла особа очевидно не може реалізувати жодну із цих гарантій. Крім того, після смерті довірителя представництво припиняється, а отже, навіть якщо представник продовжував брати участь у справі, його участь після смерті довірителя не створює належного представництва. Фактично суд розглянув справу без відповідача і такий розгляд порушує принцип змагальності сторін (стаття 12 ЦПК України).

Окрім цього, слід вказати, що встановивши що провадження у справі відкрито після смерті позивача/відповідача у справі, то суд повинен закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (01 травня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 159/2311/23, провадження № 61-1175св25 (ЄДРСРУ № 127050258)).

ВИСНОВОК: Смерть сторони до ухвалення рішення (судом першої інстанції) є самостійною, достатньою і безумовною підставою для скасування судового рішення, якщо суд ухвалив його щодо померлої особи без залучення правонаступників. 

 

Матеріал по темі: «Наслідки смерті боржника у виконавчому провадженні»

 

 

Теги: закриття цивільного провадження, смерть позивача, смерть відповідача, презумпція невинуватості, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов