Забезпечення позову: альтернативні дії відповідача

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Альтернативні дії відповідача у справі щодо заперечення на заяву про забезпечення позову подану з боку позивача

15 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/1926/23 (904/3629/25) (ЄДРСРУ № 135733083) досліджував питання щодо альтернативних дій відповідача у справі щодо заперечення на заяву про забезпечення позову подану з боку позивача.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті забезпечити подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду 03.03.2023 у справі №905/448/22.

Аналогічні висновки Верховного Суду містяться також у постановах від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 у справі №916/409/21, від 22.04.2024 у справі № 922/3929/23.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 07.11.2024 у справі № 915/538/24 та багатьох інших, у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідача (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнта) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати, яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитиме про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах та належного йому майна в межах спірної суми.

Відповідач не позбавлений права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідача та в залежності від цього встановити, чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).

При цьому у разі, коли відповідач не доводить, що наявних у нього грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим. Аналогічний висновок Верховного Суду міститься у постанові від 07.01.2025 у справі № 910/1/21.

ВИСНОВОК: Отже, саме від активних дій Відповідача, зокрема від «недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення» до майнового стану та визначення конкретного майна, залежить які заходи може застосувати суд.

 

 

Матеріал по темі: «Алгоритм оцінки судом обґрунтованості заходів забезпечення позову»

 

 

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

Порядок оскарження «індивідуальної ухвали» у справі про банкрутство

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок оскарження ухвали суду за результатами відхилення кредиторських вимог окремого кредитора (так звана «індивідуальна» ухвала) у справі про банкрутство

15 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/1264/25 (ЄДРСРУ № 135733081) досліджував питання щодо окремого оскарження кредитором ухвали суду в частині відхилення кредиторських вимог.

У КУзПБ, на відміну від ГПК України, не визначено вичерпного переліку ухвал у справі про банкрутство, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, натомість у статті 9 КУзПБ встановлено правила оскарження судових рішень у процедурі банкрутства.

Згідно з положеннями частини першої зазначеної статті ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника можуть бути оскаржені в порядку, встановленому ГПК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 1).

В апеляційному порядку можуть бути оскаржені постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури / процедури погашення боргів, усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство (неплатоспроможність), крім випадків, передбачених ГПК України та цим Кодексом (частина друга статті 9 КУзПБ).

При цьому згадуваними у частині другій статті 9 КУзПБ випадками (виключеннями із загального правила апеляційного оскарження всіх ухвал) є, зокрема, встановлені частиною другою статті 254, частиною першою статті 255 ГПК України обмеження щодо оскарження ухвал першої інстанції окремо від рішення суду, які поширюються на універсальні ухвали, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також окремі застереження за текстом КУзПБ.

Зокрема, відповідно до абзаців першого та другого частини другої статті 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. За результатами розгляду вимог окремого кредитора господарський суд постановляє ухвалу про їх визнання чи відхилення (повністю або частково), що не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання.

(!) Ухвала господарського суду, постановлена за результатами попереднього засідання, може бути оскаржена стороною у справі про банкрутство лише в частині конкретних вимог кредиторів (частина третя статті 47 КУзПБ).

Отже, ухвала за результатами розгляду вимог окремого кредитора (так звана «індивідуальна» ухвала) не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання, у відповідній частині (в частині конкретних вимог кредиторів) в силу прямої вимоги закону. Тобто визначені в абзаці другому частини другої статті 47 КУзПБ положення є тим винятком із загального правила оскарження судових рішень/ухвал у справі про банкрутство, що передбачений частиною другої статті 9 цього Кодексу та пунктом 17 частини першої статті 255 ГПК України.

У цьому висновку колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 15.02.2024 у справі № 914/791/23, від 15.04.2024 у справі № 903/780/22, від 24.02.2026 у справі № 916/1549/25 та ін.

Наслідки недотримання зазначеного правила щодо оскарження ухвали у справі про банкрутство визначені ГПК України та передбачають, що апеляційний господарський суд не приймає до розгляду і повертає апеляційну скаргу на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 260 ГПК України - якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, тобто якщо скаргу подано з порушенням відповідних приписів статей 254, 255 ГПК України, або без урахування окремих винятків за приписами КУзПБ, зокрема щодо неможливості оскарження ухвали за результатами розгляду вимог кредитора окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання (абзац другий частини другої статті 47 КУзПБ).

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.08.2023 у справі № 920/162/23, а також узгоджується зі сталою та актуальною позицією Верховного Суду щодо наслідків оскарження ухвали за результатами розгляду вимог кредитора окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання, сформульованою у постановах від 11.06.2025 у справі № 920/1474/23, від 30.06.2025 у справі № 909/696/23, від 01.09.2025 у справі № 908/1897/24, від 06.11.2025 у справі № 911/2308/23 тощо.

При цьому всі учасники справи повинні розраховувати на те, що такі обмеження будуть застосовані, що сприятиме дотриманню принципів юридичної визначеності як елементу верховенства права, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

ВИСНОВОК: Ухвала господарського суду першої інстанції, постановлена у справі про банкрутство за результатами розгляду вимог окремого кредитора (в частині відхилення таких вимог) в силу прямої вказівки закону, встановленої абзацом другим частини другої статті 47 КУзПБ, не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання.

  

Матеріал по темі: «Визнання фраудаторним правочину поза межами процедури банкрутства»

 

 

Теги: банкрутство, кредитор, кредиторські вимоги, ліквідатор, ухвала суду, державна податкова служба, контролюючий орган, фіскальна служба, оскарження рішень у справі про банкрутство, боржник, оскарження, визнання боржника банкрутом, учасник, сторона по справі, Верховний суд, Адвокат Морозов

Визначення розміру аліментів для непрацюючого боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу) виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості

16 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 379/819/23, провадження № 61-18371св23 (ЄДРСРУ № 135733842) досліджував питання щодо визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу) виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України (частини перша і третя статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Згідно з пунктом 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня  2012 року № 512/5, виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 СК України. Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 759/1727/16 зазначив, що заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Поняття «середня заробітна плата для даної місцевості» є макроекономічним показником, який, як і інші макроекономічні показники, збирається та складається Державною службою статистики України і використовується, у тому числі, під час проведення грошово-кредитної політики та аналізу фінансової стабільності.

Отже, частиною другою статті 195 СК України чітко встановлено порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу) платника аліментів, що здійснюється виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року у справа № 296/6029/22 (ЄДРСРУ № 133947080).

Відповідно до методологічних пояснень до статистичних показників https://www.zp.ukrstat.gov.ua/images/stories/arhiv/1.2/1.2.2/2025/1.2.2.9_metod_2025.zip середньомісячна (номінальна) заробітна плата - це нарахування працівникам у грошовій та натуральній формі (крім виплат, що здійснюються за рахунок коштів фонду державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємств, організацій): за відпрацьований час або виконану роботу, премії, доплати, надбавки а також інші види оплати за невідпрацьований час. Включає обов`язкові відрахування: податок на доходи фізичних осіб, військовий збір. Визначається шляхом ділення нарахованого фонду оплати праці штатних працівників за звітний місяць (період) на середньооблікову кількість штатних працівників та на кількість місяців у періоді.

05 липня 2025 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо розширення доступу пацієнтів до лікарських засобів, що підлягають закупівлі особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров`я, шляхом укладення договорів керованого доступу». Згідно з підпунктом 4 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» вказаного Закону, пункт 1 Закону України від 03 березня 2022 року № 2115-IX «Про захист інтересів суб`єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни» із наступними змінами доповнено підпунктом 13 такого змісту:

«13) дія підпунктів 1-4 цього пункту не поширюється на подання статистичної та фінансової звітності до органів державної статистики та інших виробників офіційної статистики, а також на перевірку своєчасності та повноти її подання.

Особи, які підлягають статистичному спостереженню, у встановленому законодавством порядку протягом трьох місяців з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо розширення доступу пацієнтів до лікарських засобів, що підлягають закупівлі особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров`я, шляхом укладення договорів керованого доступу» зобов`язані подати до органів державної статистики та інших виробників офіційної статистики неподану статистичну та фінансову звітність за весь період неподання відповідно до цього Закону.».

Зазначене свідчить про відновлення обов`язку подання фізичними та юридичними особами статистичної та фінансової звітності до органів державної статистики в умовах дії в Україні воєнного стану, що, у свою чергу, дає змогу Державній службі статистики України та її територіальним органам збирати та обробляти повні дані й поширювати інформацію, зокрема й щодо середньої заробітної плати штатних працівників для даної місцевості.

ВИСНОВОК: У разі встановлення розміру середньої заробітної плати працівників для відповідної місцевості заявник не позбавлений права звернутися із заявою, а державний виконавець буде зобов`язаний здійснити перерахунок заборгованості за аліментами.

  

Матеріал по темі: «Негайне виконання судового рішення про збільшення розміру аліментів»

 

 

 

Теги: аліменти, алименты, пеня, неустойка, стягнення, исполнительная, ДВС, юстиция,  виконавча служба, заборгованість, рішення суду, судова практика, оскарження, захист, пеня аліменти, Адвокат Морозов

 

 

 

Спір між кооперативом та його членом: цивільна чи господарська юрисдикція?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: цивільна чи господарська юрисдикція у спорах між асоційованим членом житлово-будівельного кооперативу та кооперативом

04 березня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/2102/25 (ЄДРСРУ № 134616191#) після поверненні справи від Великої палати Верховного Суду повторно досліджував питання: «цивільна чи господарська юрисдикція у спорах між асоційованим членом кооперативу та кооперативом»?

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону "Про кооперацію" одними з основних прав члена кооперативу є участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах.

Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18, від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18).

Статтею 14 Закону "Про кооперацію" встановлено, що у кооперативі допускається асоційоване членство для осіб, які визнають його статут та внесли пай. Асоційований член кооперативу - фізична чи юридична особа, яка внесла пайовий внесок і користується правом дорадчого голосу в кооперативі. При ліквідації кооперативу асоційований член кооперативу має переважне порівняно з членами кооперативу право на одержання паю. Порядок вступу до кооперативу та участь асоційованого члена в його господарській та іншій діяльності, права та обов`язки такого члена, розміри паїв та виплат на паї визначаються статутом кооперативу

(!) При цьому не допускається наявність асоційованих членів у кооперативах, предметом діяльності яких є житлове, дачне, гаражне будівництво (у тому числі кооперативах, які залучають кошти фізичних та юридичних осіб, зокрема в управління, для спорудження об`єктів житлового, дачного, гаражного будівництва) (частина третя статті 14 Закону "Про кооперацію").

15 серпня 2022 року з метою захисту прав інвесторів будівництва нерухомого майна Верховна Рада України прийняла Закон України № 2518-IX (набрав чинності з 10.10.2022), яким статтю 14 Закону України "Про кооперацію" було доповнено частиною третьою: "Не допускається наявність асоційованих членів у кооперативах, предметом діяльності яких є житлове, дачне, гаражне будівництво (у тому числі кооперативах, які залучають кошти фізичних та юридичних осіб, зокрема в управління, для спорудження об`єктів житлового, дачного, гаражного будівництва)". Водночас підпунктом 4 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2518-IX установлено, що з дня набрання чинності цим Законом асоційовані члени кооперативів, предметом діяльності яких є житлове, дачне або гаражне будівництво, вважаються повноправними членами таких кооперативів. Набуття такими особами прав повноправних членів відповідних кооперативів не потребує прийняття рішень загальними зборами членів кооперативів та/або його статутними органами.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі №750/319/18 спір виник між обслуговуючим кооперативом та асоційованим членом щодо несвоєчасного виконання зобов`язань за договорами будівництва нерухомості (первісний позов) та у зв`язку з цим про відшкодування майнової та моральної шкоди (зустрічний позов).

Велика Палата Верховного Суду у цій постанові вказала, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що між сторонами виникли цивільні правовідносини щодо відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань за договорами будівництва нерухомості за кошти замовника (п.110) та погодилася з тим, що суди правильно визначили цивільно-правову природу правовідносин між сторонами, і що предметом спору була відповідальність особи за несвоєчасне внесення інвестиційних коштів на будівництво квартир, які передані їй у власність, та відшкодування майнової і моральної шкоди.

Велика Палата Верховного Суду у справі №750/319/18 вважала, що правовідносини між сторонами (кооперативом та асоційованим членом цього кооперативу) мають інвестиційну природу, оскільки насправді виникли з приводу несвоєчасного виконання зобов`язань за договорами будівництва нерухомості за кошти замовника, тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

21 січня 2026 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 911/2102/25, провадження № 12-59гс25 (ЄДРСРУ № 133579214) вказала, що  у справах №№ 916/5232/23, 916/2670/23, 916/337/24, 916/5182/23, 916/2671/23 позовні вимоги обслуговуючого кооперативу до асоційованих членів цього кооперативу стосувались стягнення заборгованості зі сплати членських внесків кооперативу.

(!!!) Таким чином, у вищевикладених справах спір виник не у зв`язку із здійсненням інвестиційної діяльності (фінансування будівництва), а стосується стягнення передбачених статутом членських внесків з асоційованого члену кооперативу для забезпечення поточної діяльності кооперативу.

Натомість, на відміну від справи № 750/319/18, в якій предметом спору було стягнення заборгованості зі сплати пайових внесків, спір у цій справі № 911/2102/25 виник щодо оскарження асоційованим членом кооперативу рішення його загальних зборів в частині збільшення розміру пайового внеску.

Відтак, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду фактично навела судову практику у трьох різних категоріях справ та не виклала проблемного правозастосування з окресленого питання при вирішенні справ у подібних правовідносинах судами різних юрисдикцій чи інстанцій, яке потребувало б узгодження висновків Верховного Суду, а передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду була б необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Водночас у справі №911/2102/25 спір виник не у зв`язку із несплатою внесків за договором зі здійснення інвестиційної діяльності (фінансування будівництва), а стосується оскарження рішення загальних зборів кооперативу.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками юридичної особи або між юридичною особою та її учасником, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини 1 статті 20 ГПК України).

ВИСНОВОК: Підсумовуючи зазначене вбачається, наступне: 

1) Якщо правовідносини між сторонами (кооперативом та асоційованим членом цього кооперативу) мають інвестиційну природу, оскільки насправді виникли з приводу несвоєчасного виконання зобов`язань за договорами будівництва нерухомості за кошти замовника, то справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;

2) Якщо відносини між його членами та кооперативом пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи – господарська юрисдикція.

 

  

Матеріал по темі: «Цивільна чи господарська юрисдикція у спорах між асоційованим членом кооперативу такооперативом»

 

 

 

 

 

 

Теги: ЖБК, житлово-будівельний кооператив, придбання нерухомості через ЖБК, пайова участь, вступ членів, пайовий внесок, вихід учасника,  строки виплати паю, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Договір правничої допомоги без ордеру = доказ повноважень адвоката в суді

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: договір про надання правничої допомоги без ордеру на підтвердження повноважень адвоката в суді

14 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/3866/25 (ЄДРСРУ № 135693096) досліджував питання щодо договору про надання правничої допомоги без ордеру на підтвердження повноважень адвоката в суді.

Згідно з ч. 4 ст. 60 ГПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".

У контексті наведеного колегія суддів звертається до постанови об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.01.2025 у справі № 761/5870/24, у якій Верховний Суд зазначив: "… адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. У цивільному судочинстві повноваження адвоката як представника можуть підтверджуватися довіреністю або ордером, які видаються на підставі договору відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Ордер видається адвокатом (адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням) у письмовій (електронній) формі та повинен містити підпис адвоката (електронний підпис). Тобто ордер по суті є заявою самого адвоката про наявність у нього повноважень на представництво інтересів іншої особи на підставі укладеного з нею договору про надання правничої допомоги.

Відсутність у частині четвертій статті 62 ЦПК України вказівки на договір про надання правничої допомоги зовсім не виключає права адвоката підтвердити такі повноваження безпосередньо договором про надання правничої допомоги, який згідно з частиною першою і змістом частини третьої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" у системному зв`язку одночасно і є тим документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги.

(!)  За відсутності відомостей, що свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю визнане у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, припинення (зупинення) права на заняття адвокатською діяльністю, у суду немає підстав ставити під сумнів статус представника учасника справи як адвоката".

Отже, Верховний Суд у наведеній постанові виснував, що договір про надання правничої допомоги та чинне свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю є належним підтвердженням повноважень адвоката на представництво інтересів учасника справи в суді навіть за відсутності належним чином оформленого ордера.

Вказаний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.04.2025 у справі № 916/1092/24.

ВИСНОВОК: Відсутність у процесуальному Законі вказівки на договір про надання правничої допомоги зовсім не виключає права адвоката підтвердити такі повноваження безпосередньо договором про надання правничої допомоги, який згідно з частиною першою у системному зв`язку із частиною третьою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» одночасно є і тим документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги.

  

Матеріал по темі: «Повноваження адвоката можуть бути підтверджені договором про надання правничої допомоги»

 

 

 

 

 

Теги: договір про надання правничої допомоги, ордер, повноваження, адвокат, адвокатська діяльність, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Доведення в суді коливання цін на ринку у сфері публічних закупівель

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Доведення коливання цін на ринку у сфері публічних закупівель та надання суду доказів на підтвердження зазначеного

14 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/2036/24 (ЄДРСРУ № 135693069) досліджував питання щодо доведення в суді  коливання цін на ринку у сфері публічних закупівель.

У постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 висновки щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

- зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-IX до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії;

- виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

Відповідно до висновку Суду кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (постанови Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19, від 11.05.2023 у справі № 910/17520/21).

(!) Тобто збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Закон України "Про публічні закупівлі" не передбачає форму / вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (постанова Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 916/747/24).

Спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку, слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб`єктів можна віднести:

Державну службу статистики України, на яку постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 покладена функція з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку;

Державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові / товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів;

Торгово-промислову палату України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, як і у постановах Верховного Суду від 21.08.2024 у справі № 440/11406/23, від 29.03.2019 у справі № 826/6926/17, від 23.01.2020 у справі № 907/788/18 та від 05.07.2021 у справі № 826/11063/17, визначено, що експертні висновки (довідки) Торгово-промислових палат України можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару. 

ВИСНОВОК: З-поміж іншого, довідки, експертні висновки торгово-промислових палат України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Утім судам слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар.

  

Матеріал по темі: «Збільшення ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю»

 

 

Теги: публічні закупівлі, збільшення ціни на товар, маржа, десять відсотків, коливання ціни на товар, паливо, газ, електроенергія, верхня межа, остаточна ціна, підвищення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов