Використанням акційних товарів у межах стимулюючих заходів («подарунок за покупку»)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Податкові спори: використанням акційних товарів у межах стимулюючих заходів («подарунок за покупку») та відсутністю факту їх самостійної реалізації

03 лютого 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/29144/24, адміністративне провадження № К/990/54673/25 (ЄДРСРУ № 133764528) досліджував питання щодо правопорушення, пов`язаного з використанням акційних товарів у межах стимулюючих заходів («подарунок за покупку») та відсутністю факту їх самостійної реалізації.

В ході перевірки встановлено, що Товариство у межах здійснення господарської діяльності придбавало широкий асортимент товарів (зокрема какао, кавові напої, снеки, скляний посуд, бульйонні кубики, каву та чай в асортименті), необхідних для забезпечення виробничого процесу, просування продукції на ринку, утримання конкурентних позицій та проведення рекламних заходів.

Придбання зазначених товарів та розрахунки з постачальниками були відображені за кредитом рахунків 631 та 685, оприбуткування - за дебетом рахунків бухгалтерського обліку 202, 209, 221, 281, що підтверджується регістрами бухгалтерського обліку та первинними документами. Контролюючим органом не заперечується факт придбання та оприбуткування зазначених товарів.

У ході перевірки встановлено, що подальше використання цих товарів відображалося в бухгалтерському обліку за рахунками 23 «Виробництво», 902 «Собівартість реалізованих товарів», 943 «Собівартість реалізованих виробничих запасів», 3774 «Розрахунки по виділу», 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», 24 «Брак у виробництві», 26 «Готова продукція», що свідчить про використання таких товарів у господарській діяльності платника.

Суди також установили, що первинні документи щодо внутрішнього переміщення матеріалів у виробництво, договори з контрагентами, видаткові та податкові накладні, а також розпорядчі документи щодо проведення рекламних акцій (накази та положення про проведення стимулюючої рекламної акції «Подарунок за покупку») були надані платником під час перевірки, досліджені контролюючим органом і не містять зауважень з боку відповідача щодо їх оформлення чи достовірності.

Встановлено, що стимулюючі рекламні акції «Подарунок за покупку» проводилися платником на підставі відповідних наказів = якими затверджувалися правила проведення акцій, визначався перелік товарів (торговельних марок), періоди проведення та умови надання подарунків. Відповідно до правил акцій, подарунок надавався споживачам, які виконали встановлені умовами акції вимоги.

При цьому, незважаючи на наявність усіх первинних документів та підтвердження фактичного використання товарів у господарській діяльності, в акті перевірки зроблено висновок про відсутність відповідних товарів у складі реалізованих товарно-матеріальних цінностей, що і стало підставою для висновків про заниження доходів та податкових зобов`язань.

Суди визнали, що витрати на формування акційних товарів безпосередньо пов`язані з виробничою діяльністю платника податків, зумовлені реалізацією готової продукції та правомірно включені до складу витрат відповідно до статті 134 ПК України. За таких обставин у платника податків відсутній обов`язок нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість, у тому числі відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України, та реєстрації податкових накладних за такими операціями.

Верховний суд наголосив, що методика розрахунку «незадекларованих доходів», застосована контролюючим органом, є неправомірною, оскільки ґрунтується на зіставленні показників різної економічної природи та не відповідає фактичним обставинам реалізації продукції.

Фактично, ПДВ не нараховується, якщо безкоштовні товари чи послуги стали частиною загального продажу (наприклад, у вигляді бонусу до основного товару), чи вартість цих подарунків була включена до ціни основного товару чи послуги, яка оподатковується ПДВ.

ПДВ необхідно сплатити, якщо товари/послуги були передані окремо, без зв’язку з іншими продажами, і їхня вартість не була врахована у складі інших оподатковуваних операцій.

ВИСНОВОК: Доходи формуються виключно від реалізації продукції, а подарунок, наданий у межах рекламної акції, доходу не формує, якщо: 1) подарунковий товар належним чином оприбуткований; 2) використання цих товарів відображено в бухгалтерському обліку; 3) наявні відповідні розпорядчі документи про проведення «акції»; 4) акційні товари включені до складу витрат.

 

 

 

Матеріал по темі: «Відображення в акті податкової перевірки необґрунтованих даних та суб`єктивних припущень»

 

 

 

Теги: податкові спори, налоговые споры, ознаки фіктивного підприємництва, заперечує свою участь у діяльності контрагента, встречные сверки, зустрічні звірки, перевірки платника податку, податкові перевірки, оскарження податкових повідомлень – рішень, Акт налоговой проверки, Адвокат Морозов

Верховний суд стосовно листа Мінекономіки щодо публічних закупівель (зміна ціни)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд щодо роз`яснення Мінекономіки України від 24 листопада 2020 року № 3304-04/69987-06 відносно підвищення ціни у договорах публічних закупівель

21 листопада 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 920/19/24, провадження № 12-16гс25 (ЄДРСРУ № 132556416) досліджувала питання щодо оцінки листа Мінекономіки від 24 листопада 2020 року № 3304-04/69987-06 "Щодо укладення, виконання, зміни та розірвання договору про закупівлю".

Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи про наявність неоднакового праворозуміння пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, а саме наявність відмінного від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, роз`яснення Міністерства економіки України, викладеного в листі від 24 листопада 2020 року № 3304-04/69987-06, оскільки позиція Міністерства економіки України, викладена в листах, не є нормативно-правовим актом і тому не створювала та не створює для осіб жодних прав чи обов`язків щодо дотримання визначеної у них інформації (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19).

За приписами статті 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Статтею 57 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права й обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, з чого випливає, що у випадках, коли цей порядок був додержаний, діє презумпція знання закону всіма громадянами.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною п`ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

ВИСНОВОК: Ураховуючи наведене, надання Міністерством економіки України листів або роз`яснень, які суперечать висновку щодо застосування норм права, викладеному у постановах Верховного Суду, а у цьому випадку викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, прямо порушує наведені вище правові приписи та жодним чином не може вплинути на правильність застосування норм Закону № 922-VIII (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 922/2497/23).

 

 

Матеріал по темі: «Збільшення ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі прозакупівлю»

 

 

Теги: публічні закупівлі, збільшення ціни на товар, маржа, десять відсотків, коливання ціни на товар, паливо, газ, електроенергія, верхня межа, остаточна ціна, підвищення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Збільшення ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Можливість зміни умов договору про закупівлю шляхом збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % у випадку закупівлі пального, природного газу та електричної енергії

21 листопада 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 920/19/24, провадження № 12-16гс25 (ЄДРСРУ № 132556416) досліджувала питання щодо можливості зміни умов договору про закупівлю шляхом збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії, в т.ч. з урахуванням унесених Законом № 1530-ІХ змін до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначено Законом № 922-VIII .

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону № 922-VIII відносини, пов`язані зі сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 цього Закону договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані статтею 41 Закону № 922-VIII, частиною першою якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 652 ЦК України разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною четвертою статті 41 Закону № 922-VIII визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції / пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (частина п`ята статті 41 Закону № 922-VIII). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

У спірних правовідносинах договір про закупівлю та оспорювані додаткові угоди до нього були укладені у період дії положень норм частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII у двох редакціях: 1) Закону № 114-ІХ (договір про закупівлю та додаткова угода до нього № 2) та 2) Закону № 1530-ІХ (додаткові угоди до договору № 5 - 10).

 

Щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ)

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII  істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

24 січня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 922/2321/22, в якій вирішувалось питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.

У пунктах 88-90 наведеної постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

(!!!) Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у разі зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, у порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Такий правовий висновок неодноразово також був викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі № 922/433/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 918/779/23, від 06 лютого 2025 року у справі № 910/5182/24, від 18 лютого 2025 року у справі № 925/889/23 тощо, де інтерпретовано та застосовано положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII як імперативну норму, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.

ВИСНОВОК № 1:  Отже, згідно з положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) зміна ціни в договорі закупівлі допускається за таких умов:

-збільшення ціни за одиницю товару до 10 %;

-збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку;

-така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

-така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю;

-обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

До того ж застосована законодавцем при формулюванні цієї норми конструкція "не частіше ніж один раз на 90 днів" фактично надає можливість вносити зміни до ціни товару неодноразово, але лише в межах дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 %.

 

Щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 1530-ІХ)

На відміну від норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIIIу редакції Закону № 114-ІХ, який урегульовував можливість збільшення ціни за одиницю товару не частіше ніж один раз на 90 днів лише з моменту підписання договору про закупівлю, положеннями цього пункту в редакції Закону № 1530-IX визначено, що строк зміни умов договору може відраховуватись як з моменту підписання договору, так і з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Тобто редакцією цієї норми законодавець передбачив лише можливість внесення зміни до ціни договору неодноразово: вперше - один раз у перші 90 днів з дня підписання договору; другий і подальші рази - один раз на 90 днів, які починаються з моменту останньої зміни ціни.

Іншими словами, зміни та доповнення до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, внесені Законом № 1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанта визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.

Проте пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIIIяк у редакції, викладеній Законом №114-ІХ, так і в редакції, викладеній Законом № 1530-ХІ, однаково передбачено, що такі обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Водночас положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIIIу редакції Закону № 1530-ХІ не містять змін щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару, погодженої сторонами договору закупівлі, визначеної попередньою редакцією цієї норми на рівні не більше 10 %. У будь-якому випадку загальний розмір збільшення ціни не може перевищувати 10 % ціни, встановленої в договорі закупівлі.

ВИСНОВОК № 2: Філологічне тлумачення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII унормовано на рівні не більше 10 %.

До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.

 

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК: Велика Палата Верховного Суду висновує, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII,повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Стягнення збитків у судовому порядку Державною аудиторською службою»

 

 

Теги: публічні закупівлі, збільшення ціни на товар, маржа, десять відсотків, коливання ціни на товар, паливо, газ, електроенергія, верхня межа, остаточна ціна, підвищення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

 

 

 

 

 

 

Стягнення збитків у судовому порядку Державною аудиторською службою

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок та підстави стягнення збитків у судовому порядку Державною аудиторською службою з підконтрольної організації 

Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550 (далі - Порядок №550). 

Інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб (п.2 Порядку №550). 

Відповідно до п.45 Порядку №550, у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи органу державного фінансового контролю, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об`єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому. 

Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об`єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування (п.46 Порядку №550). 

Пунктом 50 Порядку №550 передбачено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства. 

Водночас, відповідно до вимог п.п.16 п.6 Положення №43, Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства. 

Наведені норми кореспондуються з п.7 ст.10 Закону №2939-XII, згідно з яким органу державного фінансового контролю надається право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства. 

Частиною 2 ст.15 Закону № 2939-XII встановлено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються. 

Великою Палатою Верховного Суду проаналізовано вказані положення законодавства у постанові від 21.11.2018 року у справі №820/3534/16, та сформовано правовий висновок, що орган державного фінансового контролю наділений повноваженнями здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. 

Також Велика Палата Верховного суду зазначила, що при виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою КМУ, та звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. 

(!!!) Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства є обов`язковою до виконання. 

Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то Велика Палата Верховного суду у справі №820/3534/16 зазначила, що про їх наявність може бути вказано у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу фінансового контролю до суду з відповідним позовом. 

Також у постановах Верховного Суду зазначено, що законність та правильність обчислення розміру визначення збитків може бути предметом перевірки у судовому порядку за позовом органу фінансового контролю до винних осіб, а не у справі за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною (постанови від 27.11.2019 у справі №1440/1820/18, від 10.12.2019 у справі №808/6509/13-а, від 07.02.2020 у справі №803/634/17, від 14.02.2020 у справі №825/3661/15-а, від 28.02.2020 у справі № 808/4044/17, від 28.02.2020 у справі №2040/6542/18, від 18.03.2020 у справі №826/14169/17, від 31.03.2020 у справі №817/650/18, від 22.09.2020 у справі № 820/1286/18, від 27.05.2021 у справі № 160/8621/19, від 17.06.2021 у справі №0440/6907/18, від 16.11.2021 у справі №160/9553/18). 

Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові Касаційного адміністративного суду від 24.04.2020 року № 802/342/17-а, вимога контролюючого органу в частині усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, є обов`язковою до виконання лише у частині, яка не передбачає можливості примусового стягнення сум завданих збитків, відшкодування яких здійснюється через суд або у добровільному порядку. Тому така вимога в частині, де зазначено конкретні суми збитків, не є рішенням, що безпосередньо породжує права та/чи обов`язки для підприємства, що було об`єктом перевірки. 

Такі висновки підтримані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2024 року у справі № 560/4308/22. 

Викладені в акті ревізії висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто він не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася. 

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.06.2019 у справі №916/1906/18, від 18.02.2020 у справі №910/7984/16, від 07.12.2021 у справі №922/3816/19. 

Отже, лише наявність акта ревізії та вимоги про усунення порушень Держаудитслужби не звільняють позивача від обов`язку довести розмір збитків, завданих протиправною поведінкою відповідача. 

ВИСНОВОК: Законодавство прямо передбачає порядок реалізації окремо взятого завдання чи функції контролюючого органу, зокрема, стягнення збитків у судовому порядку на підставі пункту 10 частини першої статті 10 Закону № 2939-XII, з якою кореспондується пункт 50 Порядку № 550.

 

Матеріал по темі: «Право на оскарження вимоги (пунктів вимоги)Державної аудиторської служби України»

 

 

 

 

Теги: Держадитслужба, публічні закупівлі, висновок, розірвання договору, недоліки тендерної документації, ДАСУ, вимога, процедура тендеру, усунення порушень, Державна аудиторська служба України, судова практика, Верховний суд, адвокат Морозов

Право на оскарження вимоги (пунктів вимоги) Державної аудиторської служби України

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Позовом підконтрольної установи до Державної аудиторської служби України про визнання вимоги (пунктів вимоги) протиправною(ми)

15 січня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 260/1293/24, адміністративне провадження № К/990/23017/25, № К/990/16067/25 (ЄДРСРУ № 133336382) досліджував питання щодо права на оскарження вимоги (пунктів вимоги) Державної аудиторської служби України.

Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Водночас, у постанові Верховного Суду від 30.12.2024 у справі №440/4083/22 зазначено, що оскарження у судовому порядку індивідуально-правового акта, яким у цьому випадку є вимога Держаудитслужби, є гарантованим правом підконтрольного органу в розрізі завдань та принципів адміністративного судочинства.

За приписами статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України висловив позицію, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

У постанові від 12 травня 2022 року у справі № 620/4169/20 Верховний Суд зазначив, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Тобто правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов`язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий висновок був сформульований Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2016 року у справі №818/1857/14, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.

Аналогічна правова позиція також підтримана і Верховним Судом, зокрема у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 826/3350/17, у якій за наслідками проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), сформульовано позицію, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

Верховний Суд у справі № 826/3350/17 (постанова від 08 травня 2018 року) також дійшов висновків, що під час вирішення справ, предметом яких є правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, судам належить, виходячи із правової природи письмової вимоги контролюючого органу, враховувати чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. З метою встановлення того, чи контролюючим органом при прийнятті спірної вимоги владні управлінські функції реалізовані у передбачений законом спосіб, суду належить надати правову оцінку змісту вимоги як індивідуально-правового акту.

Такий правовий підхід застосований Верховним Судом також у постановах від 06 серпня 2020 року у справі № 826/6254/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 815/4223/16, від 11 жовтня 2018 року у справі № 813/4101/17, від 11 вересня 2018 року у справі №825/1481/16.

Додатково у контексті цього питання варто зауважити, що Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2018 року у справі № 822/2087/17 зазначив, що висновок суду про те, що збитки контролюючим органом можуть бути стягнуті лише в ході відповідного судового процесу (а не шляхом пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги), не спростовує того, що «законна вимога» контролюючого органу, як індивідуально-правовий акт, повинна відповідати вимогам закону в частині її змісту і форми. Саме аналіз змісту вимоги контролюючого органу свідчить про те, чи такі вимоги дотримано та чи породжує така вимога права і обов`язки для підконтрольної установи.

З проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), висновується, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їхніх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

Та обставина, що законодавство прямо передбачає порядок реалізації окремо взятого завдання чи функції контролюючого органу, зокрема, стягнення збитків у судовому порядку на підставі пункту 10 частини першої статті 10 Закону № 2939-XII, з якою кореспондується пункт 50 Порядку № 550, жодним чином не відміняє чи спростовує того, що всі рішення, дії чи бездіяльність органів державного фінансового контролю, прийняті або здійснені при реалізації ними їхніх владних управлінських функцій, можуть бути окремим предметом судового розгляду при поданні відповідного адміністративного позову. За своєю правовою природою реалізація контролюючим органом компетенції в частині пред`явлення обов`язкових до виконання вимог і в частині здійснення процедури стягнення заподіяних збитків передбачає наявність різних, окремих, незалежних процедур.

Таку правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, у постановах від … 29 березня 2023 року у справі № 160/7775/21, від 06 липня 2023 року у справі №1740/2398/18, від 30 грудня 2024 року у справі № 440/4083/23, від 26 листопада 2025 року у справі № 620/9246/24.

ВИСНОВОК: Верховний суд констатує, що Верховним Судом сформований висновок про можливість оскарження вимоги контролюючого органу і підстави для відступу від такого висновку відсутні.

 

 

 

Матеріал по темі: «Зустрічні звірки Державної аудиторської служби України»

 

 

Теги: Держадитслужба, публічні закупівлі, висновок, розірвання договору, недоліки тендерної документації, ДАСУ, вимога, процедура тендеру, усунення порушень, Державна аудиторська служба України, судова практика, Верховний суд, адвокат Морозов