Наслідки завищення розміру суми прибутку державного оборонного контракту

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наявність / відсутність підстав для стягнення збитків, завданих внаслідок завищення ціни в укладеному сторонами контракті на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення

19 грудня 2025 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи №  915/222/24 (ЄДРСРУ № 132746035) досліджував питання щодо наслідків завищення розміру суми прибутку державного оборонного контракту. 

КМУ прийняв низку постанов, якими врегульовує питання оборонних закупівель (зокрема, Постанова від 20.03.2022 № 335, Порядок від 03.03.2021 № 363, Особливості від 11.11.2022 № 1275, Порядок від 17.03.2021 № 309). 

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оборонні закупівлі» щодо удосконалення правового регулювання ціноутворення в оборонних закупівлях під час дії правового режиму воєнного стану від 22.02.2024 № 3589-ІХ (далі - Закон України № 3589-ІХ), який набрав чинності 16.03.2024, статтю 30 Закону України «Про оборонні закупівлі» доповнив частиною третьою, в якій передбачено, що особливості формування ціни державного контракту (договору) з оборонних закупівель, який укладається під час дії правового режиму воєнного стану: 

- у складі ціни державного контракту (договору) на постачання товарів, виконання робіт та надання послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони, а також інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони враховуються витрати, зокрема податки, збори та інші передбачені законодавством обов`язкові платежі, і прибуток виконавця; 

- у разі якщо придбання товарів, робіт і послуг оборонного призначення, а також інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони під час дії правового режиму воєнного стану здійснюється за неконкурентною процедурою закупівель або без проведення видів (процедур) закупівель, визначених законодавством, рівень прибутку у складі ціни державного контракту (договору) не може перевищувати рівень прибутку (граничний рівень прибутку), встановлений КМУ на момент укладення відповідного державного контракту (договору); 

- у разі невстановлення КМУ рівня прибутку (граничного рівня прибутку), визначеного цією частиною, ціна товарів, робіт і послуг визначається державним контрактом (договором), що укладається за неконкурентною процедурою закупівель або без проведення видів (процедур) закупівель, визначених законодавством, відповідно до пропозиції виконавця з урахуванням прибутку такого виконавця. 

Також Закон України № 3589-ІХ Розділ XI «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про оборонні закупівлі» доповнив пункт 8-1, згідно з яким положення частини третьої статті 30 цього Закону застосовуються до державних контрактів (договорів) на постачання товарів, виконання робіт та надання послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони, а також інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони України, які укладені за неконкурентною процедурою закупівель або без проведення видів (процедур) закупівель, визначених законодавством, та/або виконувалися (виконуються) під час дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX». 

(!!!) Враховуючи викладене, у визначенні ціни контракту сторони повинні керуватися імперативними нормами щодо граничного рівня прибутку, встановленими КМУ в пункті 49 Порядку від 03.03.2021 № 363. 

У постанові Верховного Суду від 18.03.2025 у справі № 915/240/24, щодо відступу від висновку в якій ставиться питання перед об`єднаною палатою,  зазначено: «таку обов`язкову особливість формування ціни державного контракту (договору) з оборонних закупівель, який укладається під час дії правового режиму воєнного стану, як недопустимість перевищення виконавцем граничного рівня прибутку, встановленого КМУ на момент укладення державного контракту за неконкурентною процедурою закупівель, тобто фактично обов`язок виконавця отримувати прибуток від державного контракту з оборонних закупівель у встановлених КМУ граничних межах, за порушення якого (обов`язку) згідно з частиною 2 статті 38 Закону України «Про оборонні закупівлі» може наставати відповідальність виконавця у виді відшкодування державному замовнику збитків, законодавчо було запроваджено лише з 16.03.2024. Виходячи зі змісту пункту 22 частини 1 статті 92 Конституції України та пункту 1.1 Рішення Конституційного Суду України від 30.05.2001 у справі № 1-22/2002 (справа про відповідальність юридичних осіб) засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України та не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами». 

Об`єднана палата погоджується з висновком Верховного Суду, наведеному в постанові від 18.03.2025 у справі № 915/240/24, про те що засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України та не можуть бути предметом регулювання підзаконних нормативно-правових актів. 

Стаття 30 Закону України «Про оборонні закупівлі» не регулює питань відповідальності виконавця за державним контрактом. Такі питання регулюються статтею 38 цього Закону, яка не зазнала жодних змін від часу прийняття Закону України «Про оборонні закупівлі» і діє в первісній редакції дотепер. Хоча стаття 30 Закону України «Про оборонні закупівлі» (у редакції, чинній на момент укладення контракту) не містила положень щодо граничного рівня прибутку в ціні державного контракту, такі норми були передбачені підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком, затвердженим постановою КМУ від 03.03.2021 № 363. Крім того, пункт 8-1 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про оборонні закупівлі» надає частині третій статті 30 (у редакції Закону № 3589-ІХ) зворотну дію в часі, оскільки ним (пунктом) передбачено застосування частини третьої статті 30 цього Закону до тих державних контрактів (договорів) у сфері забезпечення потреб сектору безпеки і оборони, які, зокрема, виконувалися під час дії правового режиму воєнного стану в Україні. Відповідно, обмеження рівня прибутку у складі ціни державного контракту, встановлені КМУ, застосовуються і до укладеного сторонами спору контракту. 

У статті 38 Закону «Про оборонні закупівлі» передбачено, в тому числі те, що у разі невиконання або неналежного виконання державного контракту (договору) виконавець відшкодовує державному замовнику завдані ним збитки в порядку, визначеному законом. 

(!) Тобто стаття 38 Закону України «Про оборонні закупівлі» передбачає відшкодування збитків, завданих державному замовникові саме внаслідок невиконання чи неналежного виконання державного контракту виконавцем. Однак суди попередніх інстанцій встановили, що договірні зобов`язання за контрактом виконавець виконав належним чином. Тому в цьому випадку не може йтися про відповідальність виконавця у формі відшкодування збитків за порушення договірного зобов`язання в розумінні статей 611, 623 ЦК України. 

Ключовим є наявність / відсутність неправомірної поведінки виконавця в процесі укладення контракту з метою його укладення із завищеною ціною (наприклад, подання завідомо неправильної калькуляції, неправдивої інформації про те, що він є виробником продукції тощо), оскільки це може мати наслідком переддоговірну відповідальність виконавця у формі відшкодування збитків, завданих замовникові. 

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (стаття 22 ЦК України). 

Під збитками в розумінні частини другої статті 224 ГК України розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. 

Для застосування такої відповідальності, як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. 

Водночас саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/6657/16, від 07.02.2018 у справі № 917/1651/16, а також у постановах Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі № 3-1071гс16, від 28.01.2015 у справі N 3-210гс14. 

У контексті цієї справи об`єднана палата зазначає, що, враховуючи положення статті 22 ЦК України та статті 224 ГК України, для стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки; факту збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини. У цьому випадку на позивача покладено обов`язок доказати шкоду (її розмір), протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок, на відповідача - відсутність його вини у настанні збитків. 

Об`єднана палата висновує, що майнові втрати замовника у вигляді різниці між завищеною внаслідок неправомірної поведінки виконавця ціною державного контракту і ціною, яка мала би бути сплачена з урахуванням вимог законодавства щодо її граничного рівня, можна вважати збитками в розумінні цивільного законодавства. Такі збитки підлягають відшкодуванню за умови доведення замовником їх наявності і розміру, неправомірної поведінки виконавця, причинно-наслідкового зв`язку між неправомірною поведінкою і збитками, а також за наявності вини виконавця. 

ВИСНОВОК: Об`єднана палата зазначає, що для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності необхідна наявність складу цивільного правопорушення, що полягає в протиправній поведінці (бездіяльності) особи, яка притягується до відповідальності, наявності вини у формі умислу або необережності та негативних наслідків. Відсутність складу цивільного правопорушення виключає можливість застосовувати до особи заходи відповідальності.

 

  

Матеріал по темі: «Акт ревізії Держаудитслужби, як підстава длястягнення збитків у іншій справі»

 

 

 

Теги: Держадитслужба, оборонний контракт, завищення прибутку, стягнення збитків, ДАСУ, вимога, процедура тендеру, усунення порушень, Державна аудиторська служба України, судова практика, Верховний суд, адвокат Морозов

 

Акт ревізії Держаудитслужби, як підстава для стягнення збитків у іншій справі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Акт ревізії Держаудитслужби, як доказ що сторона договору не є виробником товару що ним поставлявся та стягнення збитків завданих державі завищенням прибутку

19 грудня 2025 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи №915/222/24 (ЄДРСРУ № 132746035) досліджував питання щодо акт ревізії Держаудитслужби, як належного доказу та підстави для стягнення збитків у іншій справі.

Питання: Чи може акт ревізії відповідного управління Держаудитслужби бути належним доказом, що сторона договору не є виробником товару що ним поставлявся?

Відповідно до статті 4 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Згідно з пунктом 3 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою КМУ від 20.04.2006 № 550 (зі змінами) (далі - Порядок № 550), акт ревізії - це документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід`ємною частиною акта.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 10 Закону «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право, зокрема: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

У пункті 50 Порядку № 550 передбачено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Об`єднана палата зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 24.04.2018 у справі № 826/3902/15 дійшов висновку про те, що акт ревізії не є документом, що створює правові наслідки для суб`єкта інспектування, але є документом, що фіксує певні факти і обставини, які можуть стати підставою для «законної вимоги» контролюючого органу на адресу підконтрольного суб`єкта або для здійснення цим органом самостійно заходів до усунення виявлених порушень законодавства шляхом звернення до суду в інтересах держави.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.05.2018 у справі  № 826/3350/17, від 22.05.2018 у справі № 826/18946/14, від 20.06.2018 у справі   № 826/5608/17, від 26.03.2020 у справі № 2040/6730/18.

У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 16.10.2018 у справі № 910/23357/17, від 18.02.2020 у справі № 910/7984/16, від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19 викладено висновок про те, що акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами передачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

У контексті зазначеного об`єднана палата конкретизує, що акт ревізії Управління Держаудитслужби (яке є уповноваженим органом державного фінансового контролю), якщо він (акт) складений і оформлений із дотриманням законодавчо встановлених вимог, може бути належним доказом у розумінні статті 76 ГПК України. Такий акт ревізії має оцінюватися судом на загальних підставах, визначених статтею 86 ГПК України, разом з іншими доказами у справі. Акт ревізії є носієм доказової інформації, але не має заздалегідь встановленої сили і не звільняє сторону від обов`язку доведення обставин, на які вона посилається (частина перша статті 74 ГПК України).

Щодо відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.03.2025 у справі № 915/240/24, об`єднана палата зазначає, що Суд у контексті конкретних обставин справи погодився з висновками судів попередніх інстанцій, за змістом яких акт ревізії сам собою не є належним доказом того, що відповідач не є виробником. Водночас формулювання «неналежний доказ» було наведене саме в контексті оцінки доказів, зокрема у їх сукупності, а не як правовий висновок Верховного Суду. Суд зазначив, що матеріали справи не містять інших доказів (первинних документів), які підтверджували б обставини, на які посилався позивач. Відповідно, Суд не позбавив акта ревізії статусу письмового доказу (стаття 91 ГПК України), тобто не зазначав про це, а тому підстави для відступу у цьому випадку відсутні.

ВИСНОВОК: Акт ревізії Управління Держаудитслужби може бути належним доказом, але не має заздалегідь встановленої сили і не звільняє сторону від обов`язку доведення обставин, на які вона посилається.

 

 

Матеріал по темі: «Визнання недійсним договору який не виконувався сторонами»

 

 

 

Теги: Держадитслужба, публічні закупівлі, висновок, розірвання договору, недоліки тендерної документації, ДАСУ, вимога, процедура тендеру, усунення порушень, Державна аудиторська служба України, судова практика, Верховний суд, адвокат Морозов

Протизаконність підписання тендерної пропозиції електронним підписом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: наслідки підписання тендерної пропозиції учасника електронним підписом замість кваліфікованого електронного підпису

26 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 420/4661/23, адміністративне провадження № К/990/36877/23  (ЄДРСРУ № 128436742) досліджував питання щодо наслідків підписання тендерної пропозиції учасника електронним підписом замість кваліфікованого електронного підпису.

Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів встановлює Закон України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі - Закон № 851-IV).

Відповідно до статті 6 Закону № 851-IV для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги».

Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Відносини у сферах надання електронних довірчих послуг та електронної ідентифікації врегульовані Законом України від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронні довірчі послуги» (далі - Закон № 2155-VIII).

Пунктом 23 частини першої статті 1 Закону № 2155-VIII визначено, що кваліфікований електронний підпис - це удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.

Частиною третьою статті 12 Закону № 922-VIII передбачено, що електронне підписання документів, що подаються через електронну систему закупівель, здійснюється відповідно до вимог Закону № 851-IV та Закону № 2155-VIII, які, у свою чергу, дають визначення понять «електронний підпис» та «кваліфікований електронний підпис» (далі - КЕП). Також приписами вказаних законів визначено, що застосування не КЕП, а іншого виду електронного підпису в електронній систему документообігу здійснюється лише на договірних засадах.

Згідно підпункту 1.3 пункту 1 розділу ІІІ «Інструкція з підготовки тендерної пропозиції» Замовником було встановлено, що всі документи тендерної пропозиції подаються з накладенням КЕП, тобто у будь-якому випадку учасник під час подання тендерної пропозиції має накласти кваліфікований електронний підпис (КЕП) особи, уповноваженої на підписання тендерної пропозиції учасника.

Перевірка КЕП учасника здійснена на сайті центрального засвідчувального органу за посиланням https://czo.gov.ua/verify/.

Отже, Замовник у Тендерній документації чітко визначив, що тендерна пропозиція учасника повинна подаватися з накладенням саме КЕП, а не електронного підпису. При цьому Замовник у Тендерній документації зазначив, що наслідком не накладення учасником КЕП буде відхилення пропозиції на підставі абз.3 пункту 1 частини   першої статті 31 Закону № 922-VIII.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02 березня 2023 року у справі № 640/26603/21.

Абз. 2, 3 пункту 1 частини першої статті 31 Закону № 922-VIII передбачено, що замовник відхиляє тендерну пропозицію із зазначенням аргументації в електронній системі закупівель у разі, якщо учасник процедури закупівлі:

• не відповідає встановленим абзацом першим частини третьої статті 22 цього Закону вимогам до учасника відповідно до законодавства;
• зазначив у тендерній пропозиції недостовірну інформацію, що є суттєвою при визначенні результатів процедури закупівлі, яку замовником виявлено згідно з частиною п`ятнадцятою статті 29 цього Закону.

Відповідно до вимог абзацу 6 підпункту 2 пункту 41 Особливостей Замовник відхиляє тендерну пропозицію із зазначенням аргументації в електронній системі закупівель у разі, коли:   тендерна пропозиція не відповідає вимогам, установленим у тендерній документації відповідно до абзацу першого частини третьої статті 22 Закону.

Таким чином, на порушення вимог абзацу 6 підпункту 2 пункту 41 Особливостей указане порушення було самостійною підставою для того, щоб Замовник відхилив тендерну пропозицію учасника ФОП ОСОБА_1 у зв`язку із невідповідністю вимогам, встановленим у тендерній документації відповідно до абзацу першого частини третьої статті 22 Закону.

ВИСНОВОК: Отже, накладення на тендерну пропозицію учасника електронного підпису, який не є кваліфікованим, що не відповідає вимогам підпункту 1.3 пункту 1 розділу ІІІ «Інструкція з підготовки тендерної пропозиції» ТД та вказує про невідповідність учасника умовам конкурсу. 

  

 «Надмірний формалізм – ні, не чули!» 

 

Матеріал по темі: «Моніторинг Держаудитслужбою публічнихзакупівель»

 

 

 

Теги: Держадитслужба, публічні закупівлі, висновок, розірвання договору, недоліки тендерної документації, ДАСУ, вимога, процедура тендеру, усунення порушень, Державна аудиторська служба України, судова практика, Верховний суд, адвокат Морозов

 

 

 

 

 

 

Доцільність оскарження акту перевірки закупівель Держаудитслужби

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість оскарження акту Держаудитслужби щодо перевірки закупівлі в судовому порядку

08 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/14339/23, адміністративне провадження № К/990/41752/23 (ЄДРСРУ № 116869905) досліджував питання щодо правової можливості оскарження акту Держаудитслужби відносно перевірки закупівлі в судовому порядку.

За визначенням, що міститься у статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Отже, акт застосування норм права (індивідуальний акт) - це індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Частиною другою статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» визначено, що державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування установлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2013 № 631 затверджено Порядок проведення перевірок закупівель Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами (далі - Порядок № 631), пунктом 1 якого визначено, що цей Порядок визначає підстави та процедуру проведення Держаудитслужбою, її міжрегіональними територіальними органами (далі - орган державного фінансового контролю) перевірок закупівель.

За змістом пункту 2 Порядку № 631 акт перевірки закупівель - документ, який складається особою (особами) органу державного фінансового контролю за результатами перевірки закупівель. Заперечення, зауваження до акта перевірки (за їх наявності) та висновки на них є невід`ємною частиною акта.

Відповідно до пунктів 26, 27 Порядку № 631 результати перевірки закупівель викладаються в акті перевірки.

Складення акта перевірки закупівель, його підписання та реалізація результатів перевірки здійснюються за процедурами, передбаченими пунктами 35, 38-47, абзацами першим і другим пункту 48, пунктами 49-52 Порядку проведення інспектування, з урахуванням норм, установлених цим Порядком.

Пунктом 35 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 550 (далі - Порядок № 550), передбачено, що результати ревізії оформляються актом, який повинен мати наскрізну нумерацію сторінок. На першому аркуші акта ревізії, який оформляється на бланку органу державного фінансового контролю, зазначається назва документа (акт), дата і номер, місце складення (назва міста, села чи селища).

Акт ревізії містить:

1.     вступну частину, в якій зазначаються підстава для проведення ревізії, тема ревізії, повне найменування об`єкта контролю, його місцезнаходження, адреса електронної пошти, відомості про організаційно-правову форму та форму власності, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, дати початку і закінчення ревізії, період, який підлягав ревізії, перелік посадових осіб органу державного фінансового контролю та залучених фахівців, які проводили ревізію, перелік осіб, які відповідали за фінансово-господарську діяльність об`єкта контролю у період, що підлягав ревізії, інші відомості щодо організаційної структури об`єкта контролю, наявності підпорядкованих йому підприємств, установ, організацій, перебігу ревізії та перешкоджання у її проведенні, а також факти відмови від підписання або неможливість підписання документів у разі наявності;

2.  констатуючу частину, в якій наведено інформацію про результати ревізії в розрізі кожного питання програми із зазначенням, за який період, яким способом (вибірковим, суцільним) та за якими документами перевірено ці питання, висновок про наявність або відсутність порушень законодавства, визначений у разі наявності в установленому законодавством порядку розмір збитків, завданих державі чи об`єкту контролю внаслідок таких порушень, а також іншу інформацію, що стосується діяльності та фінансового стану об`єкта контролю, та факти, що стосуються періоду, який підлягає ревізії.

Виявлені допущені об`єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції органу державного фінансового контролю, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов`язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що акт перевірки (ревізії) органу державного фінансового контролю лише фіксує наявність/відсутність порушень законодавства за результатами проведеної перевірки закупівель.

За приписами пункту 28 Порядку № 631 результати перевірки закупівель, проведеної органом державного фінансового контролю, можуть бути оскаржені замовником, щодо якого проведено перевірку, в передбаченому законом порядку.

Водночас, пунктом 50 розділу «Реалізація результатів ревізії» Порядку № 550 передбачено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення:

1. притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю;

2. порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства;

3.  звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства;

4.  застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Вказане дає підстави для висновку, що саме дії/рішення органу фінансового контролю, вчинені/прийняті на підставі акту перевірки, за результатами проведеної перевірки закупівель, тягнуть для позивача настання негативних наслідків у вигляді порушення прав, свобод та інтересів. А тому саме такі можуть бути оскаржені до суду у визначеному законом випадку.

ВИСНОВОК: Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд наголошує, що акт перевірки закупівлі не має статусу рішення у розумінні пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому позовні вимоги про скасування цього рішення не підлягають розгляду в порядку будь0якого судочинства. 

 

 

Матеріал по темі: «Визнання недійсним договору який не виконувався сторонами»

 

Теги: Держадитслужба, публічні закупівлі, висновок, розірвання договору, недоліки тендерної документації, ДАСУ, вимога, процедура тендеру, усунення порушень, Державна аудиторська служба України, судова практика, Верховний суд, адвокат Морозов

Проведення перевірки підрозділом Держаудитслужби поза межами його територіальної юрисдикції

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правомірності проведення перевірки міжрегіональним територіальним органом Держаудитслужбою поза межами його територіальної юрисдикції

01 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/18391/22, адміністративне провадження № К/990/22623/23 (ЄДРСРУ № 116710780) досліджував питання щодо правомірності проведення перевірки міжрегіональним територіальним органом Держаудитслужбою поза межами його територіальної юрисдикції.

Що стосується питання стосовно правильності застосування приписів частин першої, другої статті 8 Закону №922-VIII та частин першої, четвертої статті 5 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні»  та формування Верховним Судом відповідного висновку щодо правомірності проведення перевірки.

Як свідчить зміст Закону №922-VIII та Положення №43, то  їхні норми не містять чіткого переліку випадків, за яких моніторинг закупівлі, зокрема, проводиться саме Держаудитслужбою, а за яких - його міжрегіональними територіальними органами. Водночас приписи частин першої, четвертої статті 5 Закону №2939-ХІІ передбачають, що моніторинг закупівлі здійснюється у порядку, встановленому Законом №922-VIII, та за місцезнаходженням органу державного фінансового контролю.

Питання взаємовідносин між Держаудитслужбою та її міжрегіональними територіальними органами, у розрізі меж їхніх повноважень, зокрема, урегульовані Положенням №43 та положеннями про офіси Держаудитслужби та їх підрозділи. У цій справі це Положення про Західний офіс Держаудитслужби, пунктом 1 якого передбачено, що Офіс та його управління уповноважені здійснювати реалізацію державного фінансового контролю на території інших адміністративно-територіальних одиниць, за умови наявності доручення Голови Держаудитслужби та його заступників.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зауважує, що оскільки процедура моніторингу закупівлі насамперед полягає в аналізі дотримання замовником законодавства у сфері публічних закупівель на всіх стадіях процедури закупівлі шляхом систематичного спостереження та оцінки інформації за допомогою електронної системи закупівель, Суд вважає, що словосполучення «за місцезнаходженням органу державного фінансового контролю» означає те, що такому випадку будь-яке міжрегіональний територіальний орган, за умови дотримання процедури призначення моніторингу, має право провести таку перевірку незалежно від свого місцезнаходження, оскільки оцінка відомостей, що є в електронній системі закупівель не потребує виїзду за адресою суб`єкта перевірки.

ВИСНОВОК: Отже, аналізуючи положення частин першої, другої статті 8 Закону №922-VIII у системному зв`язку з положеннями частин першої, четвертої статті 5 Закону №2939-ХІІ, з урахуванням приписів Положення №43 та Положення про Західний офіс Держаудитслужби, Верховний Суд дійшов висновку, що приписи частини четвертої статті 5 Закону №2939-ХІІ насамперед стосуються органу державного фінансового контролю, який має право провести відповідний моніторинг за своїм місцезнаходженням на території інших областей поза межами його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України, за умови наявності відповідного доручення Голови Держаудитслужби.

 

 

Матеріал по темі: «Обґрунтованість вимоги Держаудитслужби щодо припинення зобов`язань за договором»

 

 

Теги: Держадитслужба, публічні закупівлі, висновок, розірвання договору, недоліки тендерної документації, ДАСУ, вимога, процедура тендеру, усунення порушень, Державна аудиторська служба України, судова практика, Верховний суд, адвокат Морозов

 

Обґрунтованість вимоги Держаудитслужби щодо припинення зобов`язань за договором

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Вимога Держаудитслужби щодо припинення зобов`язань за договором, в тому числі із застосуванням відповідних наслідків недійсності/нікчемності договору

01 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/18786/22, адміністративне провадження № К/990/22883/23  (ЄДРСРУ № 116710920) досліджував питання щодо обґрунтованості вимоги  Держаудитслужби щодо припинення зобов`язань за договором.

Державна аудиторська служба України у Висновку, з огляду на встановлене порушення законодавства у сфері закупівель, яке є значущим через необ`єктивне та упереджене визначення переможця процедури закупівлі, та керуючись статтями 5 та 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», статтею 8 Закону України «Про публічні закупівлі» Держаудитслужба зобов`язала здійснити заходи щодо усунення виявленого порушення шляхом припинення зобов`язань за договором, в тому числі із застосуванням відповідних наслідків недійсності/нікчемності договору та протягом п`яти робочих днів з дня оприлюднення висновку оприлюднити через електронну систему закупівель інформацію та/або документи, що свідчать про вжиття таких заходів.

Виходячи із структури та змісту частини сьомої статті 7-1 Закону №922-VIII та Порядку №522, саме замовник публічної закупівлі вправі визначати, яким чином він має намір усунути виявлені правопорушення, обираючи один із визначених законом правомірних варіантів поведінки.

Із приписів Закону №922-VIII вбачається, що на відповідача покладений обов`язок зазначити варіанти правомірної поведінки, тобто замовнику дається право вибору:

1. вжити заходів щодо розірвання договору, та протягом п`яти робочих днів з дня оприлюднення висновку оприлюднити через електронну систему закупівель інформацію та/або документи, що свідчать про усунення порушення законодавства у сфері публічних закупівель, викладеного у висновку;
2. надати аргументовані заперечення, інформацію про причини неможливості усунення виявленого порушення.

Варіант усунення порушення шляхом розірвання договору направлений на приведення відносин між сторонами у первісний стан. У разі недотримання учасником процедури закупівлі усіх кваліфікаційних вимог, зазначених у тендерній документації замовника, останній на вимогу Закону № 922 повинен відхилити тендерну пропозицію учасника та відмінити закупівлю, що робить укладання договору взагалі неможливим.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону №922-VIII договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою статті 203 цього Кодексу.

(!!!) Таким чином, укладення договорів є завершальною стадією проведення процедури закупівлі, тому не відхилення пропозиції учасника та, як наслідок, укладення договору, є підставою для розірвання такого договору.

Окрім того, Верховний Суд наголошує, що проведення публічних закупівель, в першу чергу, направлене на забезпечення потреб держави, територіальних громад або об`єднаних територіальних громад. Отже, укладаючи договір за результатами проведення публічної закупівлі, держава фактично має право контролю за проведенням закупівлі, враховуючи і етап укладення та виконання договору.

Важливо зазначити, що Висновок не встановлює наявність чи відсутність в діяннях Замовника умислу, і не встановлює санкцій, а лише констатує всі виявлені порушення законодавства у сфері публічних закупівель і зазначає зобов`язання щодо усунення порушень, механізм усунення яких наявний, та недопущення в подальшому порушень, механізм усунення яких відсутній, адже відповідно до Закону про закупівлі Відповідач не може ігнорувати порушення чи диференціювати їх за суттєвістю.

У галузі (сфері) публічних закупівель завданням органу державного фінансового контролю є дотримання законодавства про закупівлі (дотримання замовником законодавства у сфері публічних закупівель), а метою моніторингу є запобігання порушенням законодавства у сфері публічних закупівель (до виконання договору про закупівлю). Іншої мети для моніторингу закупівлі як виду державного фінансового контролю Закон про закупівлі не визначає. Варто зазначити, що Відповідач не здійснює втручання у закупівлю, а лише пропонує спосіб, у який можливо усунути порушення, а реалізувати його чи ні - обирає сам Замовник.

Водночас в ході моніторингу закупівель дослідженню підлягає лише процедура закупівлі, а не фінансово-господарська діяльність суб`єкта господарювання.

Порушення щодо неефективного, незаконного, нецільового використання бюджетних коштів виявляються не під час моніторингу закупівлі, а за наслідками інших видів контролю, для прикладу ревізії чи аудиту.

Водночас Замовник наділений правом вибору способу реагування на Висновок і Відповідач не може змусити його виконати Висновок у спосіб, що відрізняється від того, що обраний Замовником. Якщо Позивач вважає неможливим вжиття жодних заходів, він вправі оприлюднити аргументовані заперечення до висновку, або інформацію про причини неможливості усунення виявленого порушення.

ВИСНОВОК:  Не відхилення пропозиції учасника, яка не відповідає вимогам тендерної пропозиції та, як наслідок, укладення/виконання договору, є підставою для розірвання такого договору, а отже вимоги Держаудитслужби, зазначені у спірному висновку про результати моніторингу процедури закупівлі шляхом розірвання договору, підлягають виконанню.

Аналогічні висновки були висловлені Верховним Судом у справах №420/693/21 (постанова від 26 жовтня 2022 року), №200/100092/20 (постанова від 10 листопада 2022 року), №280/8475/20 (постанова від 24 січня 2023 року), №260/2993/21 (постанова від 31 січня 2023 року), від 28 вересня 2023 року (справа №140/13717/21), від №520/6848/21 (постанова від 09 лютого 2023 року) та від 01 лютого 2024 року у справі № 260/3428/21, адміністративне провадження № К/990/12423/23 (ЄДРСРУ № 116710944).

  

Матеріал по темі: «Визнання недійсним договору який не виконувався сторонами»

 

Теги: Держадитслужба, публічні закупівлі, висновок, розірвання договору, недоліки тендерної документації, ДАСУ, вимога, процедура тендеру, усунення порушень, Державна аудиторська служба України, судова практика, Верховний суд, адвокат Морозов