Повторне звернення з апеляційною скаргою після її повернення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повторне звернення з апеляційною скаргою після її повернення з підстав несплати судового збору або інших недоліків

04 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/9573/25, адміністративне провадження № К/990/41308/25  (ЄДРСРУ № 131523632) досліджував питання щодо повторного звернення з апеляційною скаргою після її повернення.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України.

Кодексом окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження, а також належного оформлення апеляційної скарги. Для цього особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.

Отже, процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку, зокрема на апеляційне оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.

На думку Верховного суду, сам по собі факт повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку, тому при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду, яким чином діяла ця особа протягом зазначеного часу. Суди мають враховувати, чи вчинялись особою, яка має намір подати апеляційну скаргу, усіх можливих та залежних від неї дій у розумні строки, без невиправданих зволікань з метою виконання процесуального обов`язку щодо дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду, зокрема, від 17.06.2020 у справі №280/4951/19, від 18.06.2020 у справі № 400/524/19, від 20.11.2024 у справі №160/6501/24.

За змістом частини восьмої статті 169 КАС України  повернення апеляційної скарги не позбавляє права повторного звернення в порядку, встановленому законом.

Тобто, скаржник має право на повторне звернення з апеляційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги і таке звернення відбувається без зволікання.

Скаржник у цьому випадку вживав заходи та залежні від нього дії щодо повторного звернення з апеляційною скаргою без зволікань, усунув недоліки поданої апеляційної скарги, сплатив судовий збір в повному обсязі, що було констатовано судом апеляційної інстанції, а тому Верховний суд не погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про те, що підстави для поновлення строку апеляційного оскарження відсутні.

(!) Отже, суд знаходить помилковим висновок про неповажність причин пропуску апелянтом строку на апеляційне оскарження.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідач продемонстрував добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжив усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання поважності причин пропуску строків на апеляційне оскарження, мав врахувати, що обставини, наведені відповідачем на обґрунтування причин пропуску строку, дійсно свідчать про те, що він намагався вчинити усіх залежних від нього процесуальних дій у розумний строк для реалізації свого права на апеляційне оскарження.

У справі «Іліан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

ВИСНОВОК: Отже, при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду.

 

 Матеріал по темі: «Недопустимість повторної участі судді у розгляді справи»

 

 

 

 

 

  

 

Теги: процесуальні строки, поновлення строків, звернення до суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Тотожність понять строку та терміну виконання зобов’язань

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Можливість перенесення строків, якщо останній термін виконання зобов’язань за договором випадає на вихідний або святковий день

30 вересня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 927/1431/23 (ЄДРСРУ № 130922624) досліджував питання щодо можливості перенесення строків, якщо останній термін виконання зобов’язань за договором випадає на вихідний або святковий день.

Відповідно до статті 530 цього Кодексу, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З наведеного слідує, що у статті 530 ЦК України охарактеризовані поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» і згідно з приписами її першої частини, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Це узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

Разом з тим строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (частини перша, друга статті 251 ЦК  України).

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Відтак «строк» та «термін» це різні поняття, які не є тотожними.

За змістом статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Як унормовано у статті 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша). До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року (частина друга). Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п`ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця (частина третя). Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку (частина четверта). Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина п`ята цієї статті).

З аналізу змісту цієї статті вбачається, що її частини перша і четверта регулюють закінчення строку, який визначений роками, півроком або кварталом року, місяцями, у півмісяця та тижнями, і лише у випадку, коли останній день строку, закінчення якого визначено частинами першою ? четвертою цієї статті, припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку, згідно з частиною п`ятою цієї статті, є перший за ним робочий день.

Отже, поняття «термін виконання зобов`язання» і «строк виконання зобов`язання», які охарактеризовані у статті 530 ЦК України, як і поняття «строк» і «термін» не є тотожними, а тому правило, передбачене частиною п`ятою статті 254 ЦК України стосується строку, і якщо умовами укладеного сторонами договору був визначений саме термін виконання зобов`язань з оплати наданих послуг, то відповідна оплата мала бути саме у цю дату.

ВИСНОВОК: Якщо сторонами договору визначена конкретна календарна дата виконання умов договору, то положення законодавства щодо перенесення строку виконання зобов'язання, який припадає на вихідний день, не підлягають застосуванню

 

 

Матеріал по темі: «Обчислення процесуальних строків в робочих або календарних днях»

 

 

 

Теги: строки, терміни, виконання зобязань, календарні дні, робочі дні, розрахунок строку, судова помилка, поновлення строків, клопотання на поновлення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Необхідність повідомлення поручителя про зміну основного зобов`язання

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди

31 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 465/1710/15-ц, провадження № 61-7728 св 25 (ЄДРСРУ № 131457530) досліджував питання щодо необхідності повідомлення поручителя про зміну основного зобов`язання.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк виконання основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).

Строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Відповідно до постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц, від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, постанови Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.

Слід вказати що положення договору поруки не звільняють кредитора від обов`язку повідомляти поручителя про зміни умов кредитних договорів, укладених із позичальниками, які збільшують обсяг відповідальності поручителя.

Верховний Суд наголошує, що договір поруки не передбачає можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, у ньому не зазначено, що зміни та доповнення умов основного договору можуть здійснюватися без повідомлення про це поручителя і не свідчать про відмову поручителя від узгодження можливих змін.

Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 26 вересня 2012 року у справі № 6-100цс12, і ця позиція не змінювалася.

(!) Верховний Суд України у вказаній постанові вказав, що зазначення в договорі поруки про можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати не звільняє сторони основного зобов`язання від узгодження цих змін із поручителем, оскільки договором не передбачено, що такі зміни провадяться без їх узгодження (додаткового повідомлення).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово також зазначала про необхідність повідомлення поручителя про зміну основного зобов`язання, якщо сторони не узгодили, що зміна відбувається автоматично і не потребує укладення між сторонами будь-якої додаткової угоди/договору про внесення змін до цього договору (див.: постанова від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20, постанова від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (№ 12-85гс20)).

Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року справа № 553/1501/15-ц (провадження № 14-50цс22).

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20) зазначено, що за правилами, передбаченими абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Настання правових наслідків, зумовлених вчиненням особою одностороннього правочину, для інших осіб пов`язане з дотриманням вимог щодо вчинення його у відповідній формі, обумовленій законом, та його реалізацію шляхом доведення цього правочину до відома зацікавлених осіб. Приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя. Умови договору поруки про те, що поручитель при укладенні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають правил застосування, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.

На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 465/2919/15-ц (провадження № 61-11484св23).

Закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких інших умов основного договору. Згода поручителя на зміну основного зобов`язання, внаслідок якого збільшується обсяг відповідальності поручителя, має бути конкретно виражена.

ВИСНОВОК: У разі, якщо в договорі поруки передбачена, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору є результатом досягнення певної домовленості між сторонами (банком і поручителем), а отже, поручитель дав згоду на зміну у майбутньому основного зобов`язання.

 

  

 

 

Матеріал по темі: «Припинення поруки та застави (іпотеки) після заміни боржника»

 

 

Теги: порука, поручительство, забезпечення зобов’язань, припинення поруки, збільшення відповідальності поручителя, зміни до кредитного договору, кредитор, боржник, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

⚠️Як мене з розшуку ТЦК знімало❓

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

⚠️Як  мене з розшуку ТЦК знімало❓

(сповідь від першої особи + алгоритм дій😜)

 

1.👉Спершу необхідно вияснити причину👀 «розшуку», для цього подаємо адвокатський запит / звернення громадянина до ТЦК (в нашому випадку – неявка по повістці); 

2.👉Запити до Укрпошти та ТЦК: коли, ким, на яку адресу і яким чином надсилалася повістка від ТЦК – отримуємо відповідь; 

3.Два варіанти: 1) Заява в ТЦК🏛 «про зняття розшуку»  (або відсутність підстав, або відсутність повістки на Укрпошті, або закінчення строку притягнення до адмін.відповідальності); 2) Суд👨‍🎓; 

4.💣💣💣Альтернативний варіант – для «сміливих з відстрочкою»💪💪💪: (якщо Ваш ТЦК ігнорує заяву див. п. 3, а чекати суд ну дуже довго): 👉 звертаємось в поліцію / поліція зупиняє авто – просимо скласти протокол затримання (для чого? Нижче буде детально викладено у матеріалі!)  - ї демо в ТЦК – і на протязі 3-х годин розглядаємо адмін.справу❗️❗️❗️ (можна це робити навіть не у своєму ТЦК😊, тоді останній не захоче передавати матеріали в Ваш ТЦК і приїжджати на розгляд справи🙈, а тому скоріш за все випише повістку), але привід до ТЦК зафіксовано в поліції😲, а отже «розшук» припинив свою дію!👌

 

 

«Затримання або доставлення до ТЦК «порушника» правил військового обліку»

 

·       Яка різниця між затриманням та доставленням?

·       Хто може проводити адміністративне затримання?

·       Як відбувається доставлення?

·   До якого ТЦК та СП поліція зобов’язана доставити «порушника» правил військового обліку?

 

Стягнення на незареєстроване нерухоме майно боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку

31 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 638/8374/13-ц, провадження № 61-9509св25 (ЄДРСРУ № 131426129) досліджував питання щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

У частині першій статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 цього Закону).

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Згідно з частиною п`ятою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Відповідно до частини четвертої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Згідно з частиною десятою статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Положення ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» містять визначення термінів, у тому числі державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Верховний Суд у постанові від 24.01.2020 у справі №910/10987/18 зазначив, що за змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

ВИСНОВОК: Застосування судом положень частини десятої статті 440 ЦПК України та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише в тому випадку, коли виконавцем вичерпано всі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду: від 13 червня 2018 року у справі № 2-592/09 (провадження № 61-8383св18), від 23 січня 2019 року у справу № 522/6400/15-ц (провадження № 61-19786св18), від 26 травня 2021 року у справі №947/22930/19, від 04.01.2024 року у справі № 344/16496/17 та від 19.02.2024 року у справі № 812/6035/12.

 

 

Матеріал по темі: «Наслідки смерті боржника у виконавчому провадженні»

 

 

 

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Штраф за тріщину на лобовому склі автомобіля

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

(НЕ)законність штрафу за тріщину на лобовому склі автомобіля

За приписами ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до п. 1.1. Постанови КМУ про Правила дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Згідно з п.п. 1.3, 1.5, 1.9 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

У відповідності до ч. 1 ст. 121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з пунктом 31.1 Правил дорожнього руху України технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.

Пунктом 1.3.1 Вимог до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 26.11.2012 № 710, визначено, що для ідентифікації ТЗ, визначення вимог і методів для його перевірки застосовують такі нормативно-технічні документи: ДСТУ 3649:2010 «Колісні транспортні засоби. Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання».

У вказаному ДСТУ 3649:2010 викладені вимоги до технічного стану автотранспортних засобів, які знаходяться в експлуатації.

Згідно з п. 1.1 ДСТУ 3649:2010 цей стандарт поширюється на колісні транспортні засоби (далі - КТЗ) категорій M, MG, N, NG, O, призначені для перевезення вантажів та (або) пасажирів, а також на КТЗ, які за своєю конструкцією та обладнанням призначені для виконання спеціальних робочих функцій, або призначені для перевезення пасажирів чи вантажів певних категорій, на дорогах загального користування.

Пунктом 6.8 ДСТУ 3649:2010 передбачено вимоги до інших елементів конструкції, зокрема, пп. 6.8.5 п. 6.8 ДСТУ 3649:2010 визначено, що на вітровому склі КТЗ не дозволено сколи чи тріщини в зоні роботи склоочисників. Разом з тим, приписами ДСТУ 3649:2010 такі пошкодження не віднесено до технічної несправності автомобіля.

У п. 31 Правил дорожнього руху викладений перелік технічних несправностей транспортних засобів, за наявності яких забороняється їх експлуатація, однак вказаний перелік технічних несправностей не містить такої несправності, як тріщина чи скол на лобовому склі у зоні роботи склоочисників.

Перелік технічних несправностей, при яких забороняється експлуатація транспортного засобу наведений у роз. 31 ПДР, а саме «Технічний стан транспортних засобів та їх обладнання».

Однак, в цьому переліку відсутня така несправність, як тріщина та сколи на лобовому склі, тобто ПДР не забороняється експлуатувати транспортний засіб в цьому випадку.

ВИСНОВОК: За змістом ПДР України тріщина чи скол на лобовому склі транспортного засобу не віднесена до технічної несправності автомобіля. Наявність вказаного дефекту свідчить про його пошкодження, а не про технічну несправність автомобіля.

 

 

 

Матеріал по темі: «Поліцейські зупинили авто: спочатку докази порушення ПДР, а вже потім документи водія»

 

 

Теги: тріщина, скол, ТЗ, несправність автомобіля, лобове скло, адмін штраф, поліція, зупинка авто, постанова, адміністративне стягнення, судова практика,

 

 

Встановлення факту передачі грошових коштів у позику

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Встановлення факту передачі грошових коштів у позику та користування ними без оформлення письмового договору

22 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 722/1520/23, провадження № 61-9018св25 (ЄДРСРУ № 131393985) досліджував питання щодо встановлення факту передачі грошових коштів у позику та користування ними без оформлення письмового договору.

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом (абзац 1 частини першої статті 218 ЦК України).

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (абзац 2 частини першої статті 218 ЦК України).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Факт передачі грошових коштів у позику та користування ними без оформлення письмового договору, за відсутності письмового договору позики чи розписки на його підтвердження, складають предмет доказування для позивача при стягненні боргу, та не бути предметом окремого позову.

Відсутність у позивача юридичної можливості пред`явити позов про встановлення факту передачі грошових коштів у позику та користування ними без оформлення письмового договору позики чи розписки на його підтвердження є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права.

Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи позивача факту про передачу грошових коштів у позику та користування ними без оформлення письмового договору позики чи розписки на його підтвердження має перевірити суд при розгляді позову про стягнення коштів.

ВИСНОВОК: Не відповідає завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом про встановлення факту передачі грошових коштів у позику та користування ними без оформлення письмового договору і такі позови не підлягають судовому розгляду.

 

 

 

Матеріал по темі: «Експертиза про ймовірність підпису позичальника на власноручній розписці про отримання позики»

 

Теги: безгрошова розписка, безгрошовий договір позики, повернення боргу, іпотечне застереження, боргова розписка, договір позики, займ, долг, деньги в долг, курсова різниця, пеня, штрафні санкції, інфляційні втрати, стягнення боргу, позика, судова практика, Адвокат Морозов