Самопредставництво юридичної особи

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Документи, які підтверджують повноваження представника юрособи у разі звернення особи до суду в порядку самопредставництва

25 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/25456/15 (ЄДРСРУ № 105890959) досліджував питання щодо самопредставництва юридичної особи.

Тлумачення норм права дає підстави для висновку, що в процесуальному законодавстві розмежовано такі категорії, як «самопредставництво» і «представництво». Тобто допускається можливість здійснення процесуального представництва органу державної влади чи органу місцевого самоврядування як у порядку самопредставництва, так й іншими особами як представниками органу державної влади. Для визнання особи такою, яка діє в порядку самопредставництва, потрібно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такого органу державної влади без додаткового уповноваження.

Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 9901/39/20 (провадження № 11-137заі20) та в постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 753/14971/18 (провадження № 61-14183св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/23346/16 (провадження № 12-21гс18) зроблено правовий висновок про те, що реалізація права на звернення з касаційною скаргою є процесуальною дією в суді, яка має здійснюватися або самою особою у порядку самопредставництва, або її процесуальним представником. В порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами (17 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 459/3686/18, провадження № 61-17727св21 (ЄДРСРУ № 105852629).

Касаційний господарський суд у складі Верховного суду у постанові від 15.02.2021 зі справи № 914/283/20 зазначив про те, що тлумачення приписів частини третьої статті 56 ГПК України дає підстави до висновку, що для визнання юридичної особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).

Аналогічні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22.04.2020 у справі № 911/933/19, від 28.04.2020 у справі № 910/10553/18, від 09.06.2020 у справі № 904/92/20, від 17.09.2020 у справі № 910/3850/19, від 08.12.2020 у справі № 905/2488/15.

Так, за змістом частини третьої статті 56 ГПК України (в редакції, чинній з 29.12.2019) юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 58 ГПК).

Отже, наведені положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи: як в порядку самопредставництва, так і іншими особами як представниками юридичної особи.

Так, у порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник та інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами або особи, які мають з такою юридичною особою трудові відносини (діють на підставі трудового договору (контракту).

Щодо самопредставництва органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, то від їх імені діють їх керівники, інші уповноважені особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору.

ВАЖЛИВО: Доказами підтвердження повноважень брати участь у справі в порядку самопредставництва працівник (юрисконсульт) має надати суду: докази того, що особа обіймає певну посаду (наказ, трудовий договір), а також докази, які дозволяють встановити обсяг повноважень вказаної посадової особи (статут, положення, трудовий договір (контракт).

При цьому, у відповідному трудовому договорі (контракті) має міститись положення щодо повноважень юрисконсульта на представництва інтересів юридичної особи в суді.

Відсутність відповідних положень у трудовому договорі (положенні/посадовій інструкції) є підставою для відмови у допуску до участі у справі.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 07 лютого 2020 року у справі № 17/495-08.

Крім того, надання правової допомоги без укладання договору про надання правової допомоги в письмовій формі, зокрема лише на підставі довіреності, не допускається, крім випадків, передбачених у Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Поки адвокатська діяльність у встановленому законом порядку не припинена, укладання договору про надання правової допомоги слід вважати передбаченим законом професійним обов`язком адвоката. Правова позиція викладена у постанові Великою палатою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №817/66/16.

Окрім цього, звернення до суду з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема, адвоката, при реалізації права на справедливий суд (стаття 131-2 Конституції України, стаття 4 Господарського процесуального кодексу України та статті 7, 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази повинні бути в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, що делеговані йому особою, яка реалізує право на справедливий суд (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 23.08.2018 у справі № 805/4297/17-а).

(!!!) Надання довіреності на представника саме по собі виключає самопредставництво юридичної особи (ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 09.06.2020 у справі № 917/751/19, від 16.12.2020 у справі № 917/855/20, від 28.04.2022 у справі № 914/3293/20).

Довіреність є підставою для представництва, ґрунтується на односторонньому волевиявленні особи, яку представляють і за своєю правовою природою є одностороннім правочином, на який поширюється презумпція його правомірності.

При цьому Верховний Суд враховує, що форма не може превалювати над змістом. З`ясовуючи зміст довіреності, суд має виходити з її (довіреності) буквального та логічного змісту, з намірів особи, яка таку довіреність видала.

Водночас саме представник несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді (стаття 400-1 Кримінального кодексу України).

Особа, яка представляє юридичну особу за довіреністю і виконує процесуальні дії на підставі повноважень, наданих їй довіреністю, виступає від імені цієї особи - довірителя, а не в порядку самопредставництва.

ВИСНОВОК: З огляду на викладене представник, звертаючись до суду від імені директора (керівника) на підставі виданої ним довіреності, не діє у такому разі як законний представник в порядку самопредставництва.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/23346/16, від 21.03.2018 у справі № 916/3283/16, від 14.03.2018 у справі № 910/22324/16.

 

Матеріал по темі: «Самопредставництво юридичних осіб публічного права на стадії припинення»

 

 

Теги: повноваження представника юридичної особи, самопредставництво, публічного права, підтвердження повноважень, завірення довіреності, представництво інтересів, ордер, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Якщо податкова адреса контрагента тимчасово окупована територія?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правочин, стороною якого є суб’єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним!!!

Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків відповідаючи на питання: «Чи дозволяється здійснення господарської діяльності ЮО, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходження яких є тимчасово окупована РФ територія?» вказало на наступне.

Відповідно до п. 65.1 ст. 65 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755 із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) взяття на облік фізичних осіб – підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» із змінами та доповненнями.

При цьому податковою адресою платника податків – фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків – фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси (п. 45.1 ст. 45 ПКУ).

Згідно з п. 2 ст. 13 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» із змінами та доповненнями здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами – підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована Російською Федерацією територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.

Закон чітко встановлює дати початку окупації окремих регіонів України російською федерацією - 19.02.2014 року, Автономної Республіки Крим - 20.02.2014 року, окремих регіонів Луганської та Донецької областей - 07.04.2014 року.

Окрім цього, Кабінет Міністрів України видав розпорядження від 7 листопада 2014 р. № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії розмежування», яке також регулює вказане питання.

Наказом Мінреінтеграції від 27.07.2022 р. №169  затверджено оновлений перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 08 липня 2022 року

До оновленого переліку територіальних громад, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), входить 9 областей. Це територіальні громади Донецької (66), Харківської (56), Дніпропетровської (7), Луганської (37), Запорізької (55), Херсонської (49), Миколаївської (25), Сумської (21), Чернігівської (5) областей. Загалом у переліку наразі 321 громада.

Велика Палата Верховного Суду 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, провадження № 12-вказала,  якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону

ВИСНОВОК: Правочин, стороною якого є суб’єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним!!!

Отже, перед укладання будь-якого правочину з контрагентом необхідним стало перевіряти його податкову адресу, адже нікчемний правочин є недійсним з моменту укладення (ч. 1 ст. 236 ЦК України).

 

Матеріал по темі: «Про «нікчемність» правочинів та «фіктивність» контрагентів у податкових спорах»

 

 

Теги: нікчемний правочин, фіктивний контрагент, податкові перевірки, налоговые споры, налоговые органы, акт проверки, налоговое уведомление решение, обжалование проверки, податкові спори, судова практика, Адвокат Морозов

Визнання правочину фіктивним в судовому порядку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості, підстави та ознаки для визнання правочину фіктивним в судовому порядку

16 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 754/2738/20, провадження № 61-4796св22 (ЄДРСРУ № 105759234) досліджував питання щодо визнання правочину фіктивним.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві),  а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.

Згідно з частиною п`ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для виду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України  від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі  № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 31.03.2021 року у справі №201/2832/19.

Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторони не вчинили будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків,  є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що відповідно статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі  № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на таке майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 р. у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), Постанова Верховного Суду від 27 квітня 2020 р. по справі № 362/5764/17 (провадження № 61-3849св19), від 13 березня 2019 року в справі N 757/12646/16, від 28 лютого 2018 року у справі N 909/330/16, від 01 листопада 2018 року в справі N 910/18436/16.

ВИСНОВОК: Отже, правочин може бути визнано фіктивним лише у разі доведення позивачем у справі наявності відповідних умов (обставин), з якими закон пов`язує фіктивність правочину. Серед таких умов обов`язковими є вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.

 

P.s. Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 04.12.2019 року у справі №910/15262/18, від 11.02.2020 року у справі №922/1159/19, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 року у справі № 910/12787/17, відповідно до якої самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть оспорюватись в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права.

 

Матеріал по темі: «Поділ нерухомого майна подружжя оформленого на родичів»

 

 

Теги: фіктивний правочин, фиктивная сделка, последствия сделки, недействительность сделки, недійсність угоди, наслідки недійсного правочину, реституція, нікчемний, договір, приховання правочину, судебная защита, Адвокат Морозов

Залишення позову без розгляду у зв’язку із повторною неявкою позивача

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: незалежно від причин, повторна неявка належним чином повідомленого позивача зумовлює залишення позову без розгляду

12 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 686/32906/19, провадження № 61-5093св22 (ЄДРСРУ № 105706373) досліджував питання щодо залишення позову без розгляду у зв’язку із повторною неявкою позивача.

Згідно із частинами першої та другою статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

За правилами пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином умовою для залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, є саме повторна неявка належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи позивача.

При цьому повторною є друга поспіль неявка позивача, якщо він обидва рази був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи та від нього не надходило заяви про розгляд справи за його відсутності  і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 461/1190/21 (провадження № 61-2956св22).

Законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Згідно з вимогами ЦПК України суд не зобов`язаний з`ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, правове значення у цьому випадку має належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 10 лютого 2022 року  у справі № 756/16448/18 (провадження № 61-16720св20), від  20 червня 2022 року у справі № 607/2015/17 (провадження № 61-19391св21).

Установивши, що позивач, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, двічі поспіль не з`явився в судове засідання, не скористався правом подати заяву про розгляд справи за його відсутності, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статі 257 ЦПК України, для залишення позовної заяви без розгляду.

Окрім цього, доводи скаржника, що останній не був належним чином повідомлений про судові засідання не заслуговують на увагу, оскільки про судові засідання, призначені на вказані дати належним чином був повідомлений представник позивача, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень та відповідними заяви про відкладення розгляду справи. 

Частиною п`ятою статті 130 ЦПК України передбачено, що вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2021 року у справі № 524/3347/18 (провадження № 61-641св21), від 26 квітня 2022 року у справі № 522/4104/16-ц (провадження № 61-4123св21) та від 04 травня 2022 року у справі № 398/457/20 (провадження № 61-1603св22).

ВИСНОВОК: Отже, повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача є підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причин відсутності.

 

Матеріал по темі: «Судове рішення без участі сторін, які виявили бажання бути присутніми в судовому засіданні»

 

Теги: залишення позовної заяви без розгляду, неявка представника в судове засідання, явка в судове засідання, перенесення розгляду, докази, подання документів, належні докази, судова практика, Адвокат Морозов

Документи для розблокування податкових накладних / таблиця даних

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Документи, які можна подати комісії регіонального рівня, щоб розблокувати ПН/РК:

1. договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, та додатки до них;
2. договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформили повноваження осіб, що одержують продукцію;
3. первинні документи на постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у т. ч. рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів/робіт/послуг з урахуванням наявності певних типових форм і галузевої специфіки, накладні;
4. розрахункові документи та банківські виписки з особових рахунків;
5. документи, що підтверджують відповідності продукції, — декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності, наявність яких передбачає договір або законодавство (п. 5 Порядку № 520).

Примітка: Окрім вищевказаного рекомендується подати детальні та ґрунтовні  пояснення у вигляді окремого документу, який сканується і прикріплюються до повідомлення про подання документів.

В детальних пояснення необхідно вказати наступні відомості: 

1) історична інформація про компанію (коли вона була створена, хто є власником, директором, бухгалтером, статутний капітал та ін.) з актуальною інформацією;

2) наявність трудових/матеріальних ресурсів для здійснення діяльності за номенклатурою в заблокованій податковій накладній, опис технічних процесів виробництва (придбання);

3) опис подій від моменту укладення договору з контрагентом до блокування податкової  накладної в хронологічному порядку.

(!!!) Інформація та копії документів подаються платником податку до ДПС в електронній формі засобами електронного зв’язку з урахуванням вимог законів № 851, № 2155 та Порядку № 557.

Письмові пояснення та копії документів подаються до ДПС в електронній формі за допомогою засобів електронного зв’язку (тобто через сервіс «Електронний кабінет платника», єдине вікно подання електронної звітності або за допомогою програми M.E.Doc) у вигляді Повідомлення про подання пояснень і копій документів щодо ПН/РК, реєстрацію яких зупинено + до Повідомлення долучають сканкопії детальних пояснень операції та додатків на відповідній кількості аркушів у форматі PDF (далі – Повідомлення 1).

Інформація та копії документів, що свідчать про невідповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку подаються у вигляді Повідомлення про подання інформації та копій документів щодо невідповідності платника податку критеріям ризиковості платника податку (далі – Повідомлення 2).

Повідомлення 1 та Повідомлення 2 подаються за формами, ідентифікатори яких розміщено на офіційному вебпорталі ДПС, та відповідно до яких заповнюється, зокрема поле «Контролюючий орган до якого подається документ».

Джерело: Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків («Алгоритм дій платника у разі зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН»), Головне управління ДПС у Дніпропетровській області («До уваги платників ПДВ!»)

 

2. Таблиця даних платника податку за встановленою формою (додаток 5 до Порядку зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1165 (Порядок)).

У таблиці даних платника податку зазначаються:

▪ види економічної діяльності відповідно до КВЕД;

▪ коди товарів згідно з УКТ ЗЕД, що постачаються та/або придбаваються (отримуються) платником податку, ввозяться на митну територію України;

▪ коди послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, що постачаються та/або придбаваються (отримуються) платником податку, ввозяться на митну територію України.

Таблиця даних платника податку подається з поясненням, в якому зазначається вид діяльності, з посиланням на податкову та іншу звітність платника ПДВ.

ДПС постійно розміщує на своєму офіційному вебсайті відомості щодо засобів електронного зв’язку, якими може подаватися Таблиця (п. 24 Порядку зупинення).

1. Ідентифікатори форм Таблиці та пояснення розміщено на офіційному вебпорталі ДПС за адресою: Головна>Електронна звітність>Платникам податків про електронну звітність>Інформаційно-аналітичне забезпечення>Реєстр форм електронних документів.
2. Пояснення з інформацією про діяльність платника (з можливим зазначенням відомостей про наявні орендовані або власні приміщення, виробничі потужності, земельні ділянки, найманого персоналу, залишків готової продукції, сировини) подається у вигляді прикріпленого до Таблиці додатка, код форми якого J/F13601.

Датою вручення платнику податків документа є дата, зазначена у квитанції про доставку у текстовому форматі, що відправляється з електронного кабінету автоматично та свідчить про дату та час доставки документа платнику податків. У разі якщо доставка документа відбулася після 18 години, датою вручення документа платнику податків вважається наступний робочий день. Якщо доставка відбулася у вихідний чи святковий день, датою вручення документа платнику податків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем (пункт 42.4 статті 42 ПКУ).

Водночас, у разі коли платнику ПДВ не надходить рішення про врахування або неврахування Таблиці в порядку, передбаченому ст. 42 ПКУ протягом п’яти робочих днів після її отримання контролюючим органом, платник має право подати її повторно.

 

Джерело: Головне управління ДПС у Дніпропетровській області ( «У разі зупинення ПН/РК в ЄРПН, подається таблиця даних платника ПДВ» ), («Не надійшло рішення про врахування або неврахування таблиці даних платника ПДВ: дії платника податків»), «Подаємо пояснення до таблиці даних платника ПДВ»

Матеріал по темі: "Дії платників податків у разі зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН та виключення з ризикових"

Теги: податкові накладні, виключення з ризикових, подання таблиці, зупинення реєстрації податкових накладних, реєстр накладних, пояснення, ризикові контрагенти, оскарження рішення комісії, розшифрування, ПН, РК, податкова, ДПС, Адвокат Морозов

Судовий контроль за виконанням судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення ухваленого не на користь суб’єкта владних повноважень та зобов`язання останнього подати звіт

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України", заява №60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

(!!!) Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина друга статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України).

(!!!) Норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять обмеження щодо стадій процесу на яких може бути вирішено питання про застосування заходів судового контролю, передбачених частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Тобто, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може й після ухвалення такого рішення за наслідком розгляду клопотання позивача.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в ухвалі від 20.06.2018 у справі №800/592/17, та правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.04.2019 у справі №286/766/17 та в ухвалі від 05.07.2018 у справі №206/3911/17.

Так, виконанням рішення суду є вчинення відповідачем дій у повній відповідності із резолютивною частиною рішення.

Якщо, рішення суду відповідачем не виконується, це є перепоною у завершенні судового провадження і в реалізації громадянином його гарантованого Конвенцією "права на справедливий суд".

Між тим, за змістом постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 802/357/17-а звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов`язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження №К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 березня 2020 року у справі №539/3406/17.

Втім, встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 640/3719/18, від 04.03.2020 у справі № 539/3406/17, від 11.06.2020 у справі № 640/13988/19.

 

P.s.  Слід зазначити, що Законом України «Про судовий збір» за подання заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення не передбачено сплати судового збору, а також за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, яка постановлена за результатами розгляду такої заяви, що подана на підставі ст. 382 КАС України (постанова Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 560/4364/19, від 22.01.2020 у справі № 440/207/19 та від 14.02.2018 у справі № 2а/0470/2563/12.

 

Матеріал по темі: «Судовий збір за встановлення контролю за виконанням судового рішення»

 

 

Теги: судовий контроль, виконання судового рішення, звіт про виконання, встановлення судового контролю, невиконання судового рішення, відмова від виконання, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Продовжено воєнний стан та загальну мобілізацію в Україні № 4

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Продовжено воєнний стан та загальну мобілізацію в Україні № 4

Законом України № 2500-IX від 15.08.2022 р. затверджено Указ Президента України від   12   серпня 2022 року №     573   "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом Президента України від 18 квітня 2022 року  № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, та Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року№ 2263-IX), строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години  30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Окрім цього, Законом України 2501-IX від 15.08.2022р. затверджено Указ Президента України від   12   серпня 2022 року №   574  "Про продовження строку проведення загальної мобілізації", яким на часткову зміну статті 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженого Законом України від 3 березня 2022 року № 2105-IX  (зі зміною, внесеною Указом від 17 травня 2022 року № 342/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2264-IX), строк проведення загальної мобілізації продовжується з 23 серпня 2022 року на 90 діб.  

Більше того, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

З урахуванням вказаного вище та враховуючи той факт, що воєнний стан продовжено, то обмеження прав і свобод людини і громадянина під час воєнного стану, які визначені п. 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" залишаються незмінними, а саме: «У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану"».

 

Матеріал по темі: «Загальні заходи правового режиму в умовах воєнного стану»

 

«НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»