Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення ухваленого не
на користь суб’єкта владних повноважень та зобов`язання останнього подати звіт
Відповідно до статті 129-1 Конституції
України, суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до
виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом
порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України зазначив, що
складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового
рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня
2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений
комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод,
законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2
мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання
судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3
мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні
від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини
(далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти
України", заява №60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на
виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого
статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей
якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як
складова частина судового розгляду.
Відповідно до статті 14 Кодексу
адміністративного судочинства України, судове рішення, яким закінчується
розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
(!!!) Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання
всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми
посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх
об`єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за
собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до статті 370 Кодексу
адміністративного судочинства України, рішення, яке набрало законної сили, є
обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх
органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб,
інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у
випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких
надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену
законом.
З метою забезпечення виконання судового
рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено
дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання
суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2)
накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за
виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового
мінімуму для працездатних осіб.
За наслідками розгляду звіту суб`єкта
владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого
звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти
на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання
рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для
працездатних осіб (частина друга статті 382 Кодексу адміністративного
судочинства України).
(!!!) Норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять обмеження
щодо стадій процесу на яких може бути вирішено питання про застосування заходів
судового контролю, передбачених частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного
судочинства України.
Тобто, зобов`язати суб`єкта владних
повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений
судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може й після ухвалення такого рішення
за наслідком розгляду клопотання позивача.
Вказана позиція узгоджується із
правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в ухвалі від
20.06.2018 у справі №800/592/17, та правовою
позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.04.2019 у справі №286/766/17 та в ухвалі від 05.07.2018 у справі №206/3911/17.
Так, виконанням рішення суду є вчинення відповідачем дій у повній
відповідності із резолютивною частиною рішення.
Якщо, рішення суду відповідачем не
виконується, це є перепоною у завершенні судового провадження і в реалізації
громадянином його гарантованого Конвенцією "права на справедливий
суд".
Між тим, за змістом постанови
Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №
802/357/17-а звертаючись до суду із заявою про встановлення судового
контролю, позивач зобов`язаний навести аргументи на переконання необхідності
вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру
відповідача на ухилення від виконання судового рішення.
Верховний Суд у постанові від
20.02.2019 у справі №806/2143/15
(адміністративне провадження №К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і
383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення
належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме
невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та
обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта
владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Правовою підставою для зобов`язання
відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних
підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за
відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним
або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд,
встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості
покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних
повноважень їх виконати.
Вказане узгоджується з правовою
позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 березня 2020 року у
справі №539/3406/17.
Втім, встановлювати судовий контроль за
виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду. У разі невиконання
судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу
на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у
постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №
640/3719/18, від 04.03.2020 у справі №
539/3406/17, від 11.06.2020 у справі №
640/13988/19.
P.s. Слід зазначити, що Законом
України «Про судовий збір» за подання заяви про встановлення судового контролю
за виконанням судового рішення не передбачено сплати судового збору, а також за
подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, яка постановлена за
результатами розгляду такої заяви, що подана на підставі ст. 382 КАС України
(постанова Верховного Суду від 11.08.2021 у справі №
560/4364/19, від 22.01.2020 у справі №
440/207/19 та від 14.02.2018 у справі №
2а/0470/2563/12.
Матеріал по темі: «Судовий збір за встановлення
контролю за виконанням судового рішення»
Теги:
судовий контроль, виконання судового рішення, звіт про виконання, встановлення
судового контролю, невиконання судового рішення, відмова від виконання, судова
практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар