Підвідомчість спорів щодо оскарження рішення нотаріуса-держреєстратора

Адвокат Морозов (судебная защита)

Підвідомчість (підсудність) спорів щодо оскарження рішення нотаріуса-держреєстратора про державну реєстрацію право власності на нерухоме майно прийнятого на підставі іпотечного застереження в іпотечному договорі.

Відповідно до вимог ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позовними вимогами, такого роду спорів, як правило є: 1) визнання протиправними дії приватного нотаріуса при прийнятті рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та внесенню записів за даними рішеннями до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; 2)  скасування  рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийняті приватним нотаріусом; 3) скасування державної реєстрацію прав на нерухоме майно.

Враховуючи правову  позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року (№21-41а16) у справі за позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, скасування запису, в якій зазначено, що спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, внаслідок чого колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК, внаслідок чого провадження у адміністративній справі закрито.

Тобто три судові палати (адміністративна, господарська, цивільна) вищої ланки судової системи України вважають, що  в такого роду спорах позивачем фактично оскаржується правомірність набуття третіми особами права власності на нерухоме майно, яке на думку позивача належить йому на праві власності, а не фактичні адміністративно -  управлінські функції державного реєстратора, який приймає рішення і проводить державну реєстрацію, а отже такий спір не має ознак адміністративного та підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд повинен враховувати, що згідно пункту 6 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов - це звернення до суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах. Під поняттям публічно-правових відносин слід розуміти відносини, які складаються в процесі реалізації владних повноважень органами державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, за свою діяльність держава відповідає перед людиною. Забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини  Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року N 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

За приписом частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо його прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У розвиток вказаного положення Європейський суд з прав людини в Рішенні від 25 лютого 1993 року у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держави-учасниці організувати їхню судову систему в такий спосіб, щоб їхні суди і трибунали виконували кожну зі своїх функцій (пункт 44), притаманну відповідній судовій установі.

ВАЖЛИВО: Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень між загальними і спеціалізованими судами підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

У постанові від 17 лютого 2015 року по справі №21-551а14 Верховний Суду України висловив правову позицію, яка полягає у тому, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки особи та такі права підтверджуються чи оформленні відповідним правовстановлюючим документом, подальше оспорювання іншою особою правомірності набуття фізичною чи юридичною особою права має вирішуватись у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Такого ж висновку Верховний Суд України дійшов у постановах від 24 лютого 2015 (справа №21-34а15), від 16 грудня 2014 року (справа №21-544а14) від 09 грудня 2014 року (справа №21-308а14), від 11 листопада 2014 року (справа №21-493а14).

Вказана правова позиція також підтверджена ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.03.2016 по справі К/800/44608/15.

Разом з цим є прецедент!!! (до речі з яким згодна більша частина юридичної спільноти)

Це постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 вересня 2016 року у справі № 826/11931/16.

ВАЖЛИВО: Суд першої інстанції вказує, що виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди (договорів кредиту та іпотеки) не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду, а отже спір відноситься до адміністративної юрисдикції з огляду на зазначене нижче.

Основні доводи Позивача ґрунтуються на протиправності дій нотаріуса, як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, та полягають у тому, що відповідач не мав права прийняти спірні рішення та вчинити спірні реєстраційні дії без вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном (посвідчення відповідачем факту виникнення, переходу або припинення права власності на нерухоме майно не мало місце). Також позивач посилається на не дотримання нотаріусом вимог п.1 ч.1 ст.27 Закону. Тобто, у даній справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії відповідача, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.

До того ж, висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду України безпосередньо не можуть бути застосовані до правовідносин між сторонами у даній адміністративній справі та не вказують на необхідність закриття провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 КАС України, оскільки у справах, які були представлені Верховному Суду України на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права, судами вирішувалось питання щодо належності способу звернення стягнення на предмет іпотеки, що застосований іпотекодержателем, належності порядку набуття останнім такого права за укладеними договорами та в подальшому набуття ним права власності на нерухоме майно, що було зареєстровано приватним нотаріусом.

Враховуючи наведене в сукупності, а також з метою дотримання положень ст. 17 КАС України, суд першої інстанції, керуючись ч. 1 ст. 244-2 КАС України прийшов до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 14.06.2016 у справі №21-41а16 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням зазначеного вище, вбачається неоднорідність судової практики, а законодавчо закріплена можливість відступлення від правової позиції Верховного суду України, робить потуги вищої судової ланки України виробити єдність судової практики безперспективними…

…отже чекаємо рішення апеляційної інстанції!!!

Теги: оскарження рішення державного реєстратора, нотаріус, держреєстр, нерухоме майно, державний реєстратор, речові права, скасування запису, іпотечне застереження, кредитний, іпотечний договір, судова практика, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Адвокат Морозов (Киев/Днепропетровск)

По – перше: ч.1 ст. 3 ЗУ «Про іпотечні облігації» (надалі – «Закон») прописує, що Іпотечними облігаціями є облігації,  виконання зобов'язань емітента  за  якими  забезпечене  іпотечним  покриттям  у порядку, встановленому цим Законом.  Іпотечні облігації є іменними  цінними паперами. Іпотечна облігація засвідчує внесення грошових коштів її власником і підтверджує зобов'язання  емітента  відшкодувати  йому номінальну  вартість цієї облігації та грошового доходу в порядку, встановленому  цим  Законом  та  проспектом  емісії,  а   в   разі невиконання емітентом зобов'язань за іпотечною облігацією надає її власнику право задовольнити  свою  вимогу  за  рахунок  іпотечного покриття.

п. 5 ч. 1 ст. 2 Закону вказує, що іпотечне покриття - іпотечні активи,  а також інші активи, які  відповідно  до  цього  Закону,  проспекту  емісії  та реєстру іпотечного покриття забезпечують виконання зобов'язань емітента за іпотечними облігаціями.

Можуть випускатися такі види іпотечних облігацій:

     1) звичайні іпотечні облігації;

     2) структуровані іпотечні облігації.

Емітентом   звичайних   іпотечних  облігацій  є  іпотечний кредитор,  що несе відповідальність за  виконання  зобов'язань  за такими  іпотечними  облігаціями  іпотечним покриттям та всім іншим своїм  майном,  на  яке  відповідно  до  законодавства  може  бути звернено стягнення.

Емітентом    структурованих    іпотечних    облігацій    є спеціалізована іпотечна установа,  яка  несе  відповідальність  за виконання   зобов'язань  за  такими  іпотечними  облігаціями  лише іпотечним покриттям (ч. 2 ст. 3 Закону).

Обіг іпотечних облігацій,  облік та перехід прав власності на    них   здійснюються   відповідно   до   вимог,   встановлених законодавством (ч. 7 ст. 4 Закону).

Ч. 1 ст. 6 Закону вказує, що Виконання    зобов'язань    за    іпотечними   облігаціями здійснюється в порядку та  у  строки,  визначені  в  їх  проспекті емісії,  а  для  структурованих  іпотечних  облігацій  -  також  у договорі про управління іпотечним покриттям.

ч. 1 ст. 7 Закону передбачає, що  на момент реєстрації випуску іпотечних облігацій  іпотечне покриття формується виключно з іпотечних активів.  Протягом строку обігу іпотечних облігацій  до  складу  іпотечного  покриття  також можуть   включатися  інші  активи  у  випадках,  передбачених  цим Законом.

ч. 1 ст. 8 Закону встановлює, що Іпотечні  та  інші  активи,  включені до складу іпотечного покриття іпотечних облігацій, вважаються переданими у заставу, яка забезпечує   виконання   зобов'язань  емітента-заставодавця  перед власниками іпотечних облігацій - заставодержателями.

Застава іпотечного покриття не  потребує  укладення  договору застави  і  виникає відповідно до цього Закону з моменту державної реєстрації випуску іпотечних облігацій.  Іпотечні та інші  активи, що  включаються  до  складу  іпотечного  покриття  після державної реєстрації випуску іпотечних облігацій,  вважаються  переданими  у заставу   з   моменту  внесення  до  реєстру  іпотечного  покриття відомостей  про  включення  цих  активів  до   складу   іпотечного покриття.

 Відомості про    обтяження   заставою   іпотечного   покриття вносяться управителем  до  Державного  реєстру  обтяжень  рухомого майна  протягом  десяти  робочих  днів  з дня державної реєстрації випуску   іпотечних    облігацій    у    порядку,    встановленому законодавством.

     Наступна застава іпотечного покриття не допускається.

В свою чергу ч. 2 ст. 8 Закону вказує, що власники  іпотечних  облігацій  -  заставодержателі  мають вищий  пріоритет  перед  правами  чи  вимогами  інших  осіб   щодо іпотечного  покриття.  Реєстрація  у  Державному  реєстрі обтяжень рухомого  майна  відомостей  про  обтяження  заставою   іпотечного покриття  не  змінює  вищий  пріоритет  прав  власників  іпотечних облігацій на іпотечне покриття.

Більше того, ч. 4 ст. 8 Закону прописує, що Іпотечне   покриття   відокремлюється   від  іншого  майна емітента.  Іпотечне покриття не включається до ліквідаційної  маси емітента.  Іпотечне покриття та грошові доходи від нього не можуть бути предметом податкової застави до повного виконання зобов'язань за відповідним випуском іпотечних облігацій.

Емітент не має права відчужувати, передавати у заставу або іншим чином обтяжувати іпотечні та інші активи, включені до складу іпотечного  покриття,  якщо  тільки стосовно відповідних іпотечних активів не прийняте рішення про  їх  заміну  відповідно  до  цього Закону.  Емітент не має права розпоряджатися іпотечним покриттям в інший  спосіб,  крім  вчинення  дій,  спрямованих   на   виконання зобов'язань за відповідним випуском іпотечних облігацій (ч. 6 ст. 8 Закону).

Щодо припинення застави іпотечного покриття необхідно зазначити, що згідно                     ч. 1 ст. 12 Закону застава іпотечного покриття припиняється  у  разі  повного задоволення   вимог   власників   іпотечних  облігацій  або  після звернення стягнення на іпотечне покриття.

ст. 17-1 Закону перелічує дії управителя у разі настання дефолту внаслідок порушення щодо  емітента провадження  у  справі про банкрутство або призначення тимчасового адміністратора чи ліквідатора, зокрема:

     1) приймає  рішення  про  звернення  стягнення  на   іпотечне покриття.  У  такому  разі  управитель  продає  іпотечне покриття, розподіляє виручку  від  його  продажу  між  власниками  звичайних іпотечних  облігацій відповідно до частини третьої статті 11 цього

Закону,  а також вживає заходів  щодо  отримання  ними  коштів  за рахунок реалізації іншого майна емітента;

     2) здійснює   розпорядження   коштами,   що   надходять   від іпотечного покриття,  в інтересах  власників  звичайних  іпотечних облігацій у порядку, передбаченому проспектом емісії;

     3) має  право  вимагати передачі іпотечного покриття йому або визначеній ним обслуговуючій  установі  в  порядку,  встановленому Національною  комісією  з  цінних  паперів  та  фондового ринку за погодженням з Національним банком України.

По – друге: Відповідно до  Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 27.12.2012 № 1902, яке зареєстроване в Міністерстві юстиції України 22 січня 2013 р. № 160/22692 затверджено положення «Про іпотечне покриття звичайних іпотечних облігацій, порядок ведення реєстру іпотечного покриття та управління іпотечним покриттям звичайних іпотечних облігацій» (надалі – «Положення»).

ч. 2 п. 1 розділу 1 Положення визначає, що дія цього Положення поширюється на фінансові установи, які мають ліцензію на право здійснення діяльності з управління іпотечним покриттям (далі - управителі), емітентів звичайних іпотечних облігацій (далі - емітенти), аудиторські фірми, які здійснюють перевірку стану іпотечного покриття (далі - аудитори).

п. 2 розділу 1 Положення закріплює, що  іпотечні активи мають належати емітенту на праві власності і можуть бути відчужені в разі невиконання емітентом зобов'язань за звичайними іпотечними облігаціями. На момент уключення іпотечних активів до іпотечного покриття, а також протягом усього строку перебування цих активів у складі іпотечного покриття емітент зобов'язаний:

 2.1. Мати права кредитора за відповідним іпотечним активом. Права емітента на іпотечний актив не можуть бути обмежені чи обтяжені правами будь-яких інших осіб, крім власників звичайних іпотечних облігацій.

 2.2. Зберігати можливість відступлення прав за відповідним іпотечним активом на користь іншої особи з метою виконання зобов'язань перед власниками звичайних іпотечних облігацій.

 2.3. Не обмежувати чи обтяжувати право власників звичайних іпотечних облігацій звернути стягнення на іпотечні активи в складі іпотечного покриття, за винятком обмежень, установлених Законом та проспектом емісії відповідного випуску звичайних іпотечних облігацій.

П. 4 розділу 1 Положення вказує, що відомості про те, що емітент є іпотекодержателем за відповідним іпотечним договором, мають бути внесені до відповідного державного реєстру в установленому законодавством порядку.

Іпотечні активи не повинні бути включені до складу іпотечного покриття (іпотечного пулу) іншого випуску іпотечних цінних паперів. На момент уключення іпотечних активів до складу іпотечного покриття, а також протягом усього строку перебування цих активів у складі іпотечного покриття вони не можуть забезпечувати виконання зобов'язань емітента за іншим випуском іпотечних облігацій або іпотечних сертифікатів, крім того випуску звичайних іпотечних облігацій, для якого відповідне іпотечне покриття було сформоване (п. 9 розділу 1 Положення).

Протягом усього строку обігу звичайних іпотечних облігацій їх іпотечне покриття повинно мати розмір, стан та характеристики, які б забезпечили повне виконання зобов'язань емітента за звичайними іпотечними облігаціями. При цьому емітент зобов'язаний дотримуватись збалансованості іпотечного покриття із заборгованістю за звичайними іпотечними облігаціями відповідно до умов, викладених у цій главі (п.1 розділу 3 Положення).

Висновок:

Правові засади випуску й обігу структурованих іпотечних облігацій, вимоги до їх іпотечного покриття, а також особливості державного регулювання і нагляду у цій сфері визначає Закон України «Про іпотечні облігації». Емітентом структурованих іпотечних облігацій є спеціалізована іпотечна установа, виключним видом діяльності якої є придбання іпотечних активів. Процедура емісії структурованих іпотечних облігацій містить такі етапи:

1. Виконавчий орган емітента приймає та оформляє протоколом рішення про випуск структурованих іпотечних облігацій і формує реєстр іпотечного покриття звичайних іпотечних облігацій. Іпотечне покриття може забезпечувати один або декілька випусків структурованих іпотечних облігацій із різними умовами. Іпотечні активи, які були придбані спеціалізованою іпотечною установою і включені до складу іпотечного покриття, вважаються придбаними у безвідкличному порядку, тобто без права їх заміни, зворотного викупу або передачі, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством.

2. Емітент готує проспект емісії звичайних іпотечних облігацій  документ, який містить інформацію про відкрите (публічне) або закрите (приватне) розміщення структурованих іпотечних облігацій.

3. Емітент укладає договір про управління іпотечним покриттям з управителем. Управитель діє від свого імені в інтересах власників структурованих іпотечних облігацій.

4. Управитель укладає договір з депозитарієм цінних паперів про обслуговування випуску звичайних іпотечних облігацій.

5. Управитель укладає договір про обслуговування іпотечних активів у складі іпотечного покриття з обслуговуючою установою. Емітент і управитель, у разі випуску структурованих іпотечних облігацій, зобов’язані забезпечити обслуговування всіх іпотечних активів у складі іпотечного покриття. Якщо обслуговування іпотечних активів здійснюється обслуговуючою установою, емітент зобов’язаний письмово повідомити всіх боржників за іпотечними активами про місце та інші умови обслуговування їх забезпечених іпотекою зобов’язань.

6.  Управитель укладає договір з аудитором про проведення аудиторської перевірки на етапах емісії, обслуговування і погашення звичайних іпотечних облігацій на предмет виявлення відповідності стану іпотечного покриття даним реєстру іпотечного покриття та вимогам чинного законодавства.

7 Державну реєстрацію випусків і проспектів емісії структурованих іпотечних облігацій здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Для реєстрації випуску іпотечних облігацій разом з проспектом їх емісії до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку подаються реєстр іпотечного покриття і договір про управління ним. Проспект емісії структурованих іпотечних облігацій, що пропонуються для відкритого продажу, підлягає опублікуванню у повному обсязі в офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

8.   Після реєстрації випуску структурованих іпотечних облігацій та проспекту емісії Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку видає емітенту витяг з окремого реєстру випусків іпотечних цінних паперів, яке є підставою для оформлення глобального сертифіката випуску іпотечних облігацій.

Виконання зобов’язань за структурованими іпотечними облігаціями здійснюється виключно за рахунок іпотечного покриття. Грошові доходи від іпотечних активів у складі іпотечного покриття підлягають переказу обслуговуючою установою на рахунок управителя. Розподіл чи розміщення цих доходів управителем здійснюється відповідно до порядку та умов, що визначені у проспекті емісії або договорі про управління іпотечним покриттям у певній послідовності.