Боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики: облігації

Адвокат Морозов (судовий захист)

Облігація, як цінний папір, є документом, який посвідчує (підтверджує) відносини позики між власником облігації та емітентом.

25 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/10553/18 (ЄДРСРУ № 83258753) досліджував питання облігацій, як цінний папір, що є документом, який посвідчує (підтверджує) відносини позики між власником облігації та емітентом.

Договір позики вважається основною підставою виникнення позикових відносин. Відносини позики регулюються положеннями Цивільного кодексу України та іншими актами цивільного законодавства.

Поняття договору позики визначено статтею 1046 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Із аналізу зазначеної статті вбачається, що за своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. А сам договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

При цьому, обов`язки за договором позики виникають лише для однієї сторони - позичальника. Так, отримавши у власність передані позикодавцем гроші або речі, визначені родовими ознаками, позичальник стає зобов`язаним повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей такого ж роду і якості.

Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

(!!!) Отже, правовідносинам позики притаманні такі властивості:

- передача однією стороною (позикодавцем) іншій стороні (позичальникові) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками;

- обов`язок сторони, яка одержала грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позичальника) повернути стороні, яка надала такі грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позикодавцеві) таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості;

- обов`язок сторони, яка одержала грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позичальника) сплатити стороні, яка надала такі грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позикодавцеві) проценти від суми позики, у випадку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1047 Цивільного кодексу України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Із частини 1 статті 1047 Цивільного кодексу України вбачається те, що у разі, коли стороною, яка надає грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позикодавцем) є юридична особа, то договір позики повинен укладатись у письмовій формі.

При цьому, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина 1 статті 207 Цивільного кодексу України).

Частина 2 статті 1047 Цивільного кодексу України визначає, що факт укладення договору позики може підтверджуватись розпискою позичальника або іншим документом, яким посвідчується передання позичальнику позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Стаття 177 Цивільного кодексу України зазначає, що цінні папери наряду з грошима відносять до речей як об`єктів цивільного права.

У статті 194 Цивільного кодексу України міститься визначення поняття цінного паперу. Так, відповідно до зазначеної норми, цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов`язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Пунктом 2 частини 1 статті 195 Цивільного кодексу України визначено, що в Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів, зокрема, боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов`язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов`язання.

Відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку регулюються Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок".

У статті 1 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" визначено такі терміни:

- випуск цінних паперів - сукупність певного виду емісійних цінних паперів одного емітента, однієї номінальної вартості, які мають однакову форму випуску і міжнародний ідентифікаційний номер, та забезпечують їх власникам однакові права незалежно від часу придбання і способу їх емісії;

- емісія - сукупність дій емітента, що провадяться в установленій законодавством послідовності і спрямовані на розміщення емісійних цінних паперів серед їх перших власників;

- обіг цінних паперів - вчинення правочинів, пов`язаних з переходом прав на цінні папери і прав за цінними паперами, крім договорів, що укладаються у процесі емісії, при викупі цінних паперів їх емітентом та купівлі-продажу емітентом викуплених цінних паперів;

- перший власник - особа, яка набула права власності на цінні папери безпосередньо від емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, чи андеррайтера;

- погашення емісійних цінних паперів - сукупність дій емітента та власників цінних паперів щодо припинення обігу боргових емісійних цінних паперів, виплати їх власникам номінальної вартості цінних паперів та доходу за такими цінними паперами (якщо це передбачено проспектом емісії цінних паперів) або постачання (надання) товарів (послуг) у строки, передбачені проспектом емісії цінних паперів, та анулювання цінних паперів;

- проспект емісії цінних паперів - документ, що містить інформацію про розміщення цінних паперів та інші відомості, передбачені цим та іншими законами, що визначають особливості розміщення певних видів цінних паперів;

- розміщення цінних паперів - відчуження цінних паперів у визначений проспектом емісії цінних паперів спосіб.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" фондовий ринок (ринок цінних паперів) - сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів). Учасники фондового ринку - емітенти або особи, що видали неемісійні цінні папери, інвестори в цінні папери, інституційні інвестори, професійні учасники фондового ринку, об`єднання професійних учасників фондового ринку, у тому числі саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку. Емітент - юридична особа, у тому числі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Автономна Республіка Крим або міська рада, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади чи міжнародна фінансова організація, які від свого імені розміщують емісійні цінні папери та беруть на себе зобов`язання за ними перед їх власниками. Інвестори в цінні папери - фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов`язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

У пункті 2 частини 5 статті 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" визначено, що боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов`язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов`язання.

Згідно з підпунктами "а", "б", в", "е", "є" пункту 2 частини 5 статті 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" до боргових цінних паперів відносяться, зокрема, облігації підприємств; державні облігації України; облігації місцевих позик; облігації міжнародних фінансових організацій; облігації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов`язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення).

Із аналізу зазначених норм Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" вбачається, що відносинам, які виникають при обігу цінних паперів, зокрема, облігацій, притаманні властивості правовідносин позики, а саме: 1) передача однією стороною (власником (першим власником) облігацій) іншій стороні (емітенту) грошових коштів; 2) обов`язок сторони, яка одержала грошові кошти (емітента) повернути стороні, яка надала такі грошові кошти (власникові (першому власникові) облігацій) таку ж суму грошових коштів (вартість облігацій) та сплатити дохід за такими облігаціями.

При цьому приписи пункту 2 частини 1 статті 195 Цивільного кодексу України та норми Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" констатують, що облігація, як цінний папір, є документом, який посвідчує (підтверджує) відносини позики між власником облігації та емітентом.

ВИСНОВОК: Отже, на відносини, які виникають при емісії облігацій, поширюються загальні правила позики, однак, з урахуванням особливостей таких відносин.

Матеріал по темі: «Позика: форма договору, порядок передачі коштів, виплати процентів»

Теги: позика, займ, форма договору, проценты по займу, відповідальність, неповернення позики, відсотки, пеня, боржник, кредитор, цінні папери, облігації, 3% річних, індекс інфляції, судова практика, Адвокат Морозов 

Адвокат Морозов (Киев/Днепропетровск)

По – перше: ч.1 ст. 3 ЗУ «Про іпотечні облігації» (надалі – «Закон») прописує, що Іпотечними облігаціями є облігації,  виконання зобов'язань емітента  за  якими  забезпечене  іпотечним  покриттям  у порядку, встановленому цим Законом.  Іпотечні облігації є іменними  цінними паперами. Іпотечна облігація засвідчує внесення грошових коштів її власником і підтверджує зобов'язання  емітента  відшкодувати  йому номінальну  вартість цієї облігації та грошового доходу в порядку, встановленому  цим  Законом  та  проспектом  емісії,  а   в   разі невиконання емітентом зобов'язань за іпотечною облігацією надає її власнику право задовольнити  свою  вимогу  за  рахунок  іпотечного покриття.

п. 5 ч. 1 ст. 2 Закону вказує, що іпотечне покриття - іпотечні активи,  а також інші активи, які  відповідно  до  цього  Закону,  проспекту  емісії  та реєстру іпотечного покриття забезпечують виконання зобов'язань емітента за іпотечними облігаціями.

Можуть випускатися такі види іпотечних облігацій:

     1) звичайні іпотечні облігації;

     2) структуровані іпотечні облігації.

Емітентом   звичайних   іпотечних  облігацій  є  іпотечний кредитор,  що несе відповідальність за  виконання  зобов'язань  за такими  іпотечними  облігаціями  іпотечним покриттям та всім іншим своїм  майном,  на  яке  відповідно  до  законодавства  може  бути звернено стягнення.

Емітентом    структурованих    іпотечних    облігацій    є спеціалізована іпотечна установа,  яка  несе  відповідальність  за виконання   зобов'язань  за  такими  іпотечними  облігаціями  лише іпотечним покриттям (ч. 2 ст. 3 Закону).

Обіг іпотечних облігацій,  облік та перехід прав власності на    них   здійснюються   відповідно   до   вимог,   встановлених законодавством (ч. 7 ст. 4 Закону).

Ч. 1 ст. 6 Закону вказує, що Виконання    зобов'язань    за    іпотечними   облігаціями здійснюється в порядку та  у  строки,  визначені  в  їх  проспекті емісії,  а  для  структурованих  іпотечних  облігацій  -  також  у договорі про управління іпотечним покриттям.

ч. 1 ст. 7 Закону передбачає, що  на момент реєстрації випуску іпотечних облігацій  іпотечне покриття формується виключно з іпотечних активів.  Протягом строку обігу іпотечних облігацій  до  складу  іпотечного  покриття  також можуть   включатися  інші  активи  у  випадках,  передбачених  цим Законом.

ч. 1 ст. 8 Закону встановлює, що Іпотечні  та  інші  активи,  включені до складу іпотечного покриття іпотечних облігацій, вважаються переданими у заставу, яка забезпечує   виконання   зобов'язань  емітента-заставодавця  перед власниками іпотечних облігацій - заставодержателями.

Застава іпотечного покриття не  потребує  укладення  договору застави  і  виникає відповідно до цього Закону з моменту державної реєстрації випуску іпотечних облігацій.  Іпотечні та інші  активи, що  включаються  до  складу  іпотечного  покриття  після державної реєстрації випуску іпотечних облігацій,  вважаються  переданими  у заставу   з   моменту  внесення  до  реєстру  іпотечного  покриття відомостей  про  включення  цих  активів  до   складу   іпотечного покриття.

 Відомості про    обтяження   заставою   іпотечного   покриття вносяться управителем  до  Державного  реєстру  обтяжень  рухомого майна  протягом  десяти  робочих  днів  з дня державної реєстрації випуску   іпотечних    облігацій    у    порядку,    встановленому законодавством.

     Наступна застава іпотечного покриття не допускається.

В свою чергу ч. 2 ст. 8 Закону вказує, що власники  іпотечних  облігацій  -  заставодержателі  мають вищий  пріоритет  перед  правами  чи  вимогами  інших  осіб   щодо іпотечного  покриття.  Реєстрація  у  Державному  реєстрі обтяжень рухомого  майна  відомостей  про  обтяження  заставою   іпотечного покриття  не  змінює  вищий  пріоритет  прав  власників  іпотечних облігацій на іпотечне покриття.

Більше того, ч. 4 ст. 8 Закону прописує, що Іпотечне   покриття   відокремлюється   від  іншого  майна емітента.  Іпотечне покриття не включається до ліквідаційної  маси емітента.  Іпотечне покриття та грошові доходи від нього не можуть бути предметом податкової застави до повного виконання зобов'язань за відповідним випуском іпотечних облігацій.

Емітент не має права відчужувати, передавати у заставу або іншим чином обтяжувати іпотечні та інші активи, включені до складу іпотечного  покриття,  якщо  тільки стосовно відповідних іпотечних активів не прийняте рішення про  їх  заміну  відповідно  до  цього Закону.  Емітент не має права розпоряджатися іпотечним покриттям в інший  спосіб,  крім  вчинення  дій,  спрямованих   на   виконання зобов'язань за відповідним випуском іпотечних облігацій (ч. 6 ст. 8 Закону).

Щодо припинення застави іпотечного покриття необхідно зазначити, що згідно                     ч. 1 ст. 12 Закону застава іпотечного покриття припиняється  у  разі  повного задоволення   вимог   власників   іпотечних  облігацій  або  після звернення стягнення на іпотечне покриття.

ст. 17-1 Закону перелічує дії управителя у разі настання дефолту внаслідок порушення щодо  емітента провадження  у  справі про банкрутство або призначення тимчасового адміністратора чи ліквідатора, зокрема:

     1) приймає  рішення  про  звернення  стягнення  на   іпотечне покриття.  У  такому  разі  управитель  продає  іпотечне покриття, розподіляє виручку  від  його  продажу  між  власниками  звичайних іпотечних  облігацій відповідно до частини третьої статті 11 цього

Закону,  а також вживає заходів  щодо  отримання  ними  коштів  за рахунок реалізації іншого майна емітента;

     2) здійснює   розпорядження   коштами,   що   надходять   від іпотечного покриття,  в інтересах  власників  звичайних  іпотечних облігацій у порядку, передбаченому проспектом емісії;

     3) має  право  вимагати передачі іпотечного покриття йому або визначеній ним обслуговуючій  установі  в  порядку,  встановленому Національною  комісією  з  цінних  паперів  та  фондового ринку за погодженням з Національним банком України.

По – друге: Відповідно до  Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 27.12.2012 № 1902, яке зареєстроване в Міністерстві юстиції України 22 січня 2013 р. № 160/22692 затверджено положення «Про іпотечне покриття звичайних іпотечних облігацій, порядок ведення реєстру іпотечного покриття та управління іпотечним покриттям звичайних іпотечних облігацій» (надалі – «Положення»).

ч. 2 п. 1 розділу 1 Положення визначає, що дія цього Положення поширюється на фінансові установи, які мають ліцензію на право здійснення діяльності з управління іпотечним покриттям (далі - управителі), емітентів звичайних іпотечних облігацій (далі - емітенти), аудиторські фірми, які здійснюють перевірку стану іпотечного покриття (далі - аудитори).

п. 2 розділу 1 Положення закріплює, що  іпотечні активи мають належати емітенту на праві власності і можуть бути відчужені в разі невиконання емітентом зобов'язань за звичайними іпотечними облігаціями. На момент уключення іпотечних активів до іпотечного покриття, а також протягом усього строку перебування цих активів у складі іпотечного покриття емітент зобов'язаний:

 2.1. Мати права кредитора за відповідним іпотечним активом. Права емітента на іпотечний актив не можуть бути обмежені чи обтяжені правами будь-яких інших осіб, крім власників звичайних іпотечних облігацій.

 2.2. Зберігати можливість відступлення прав за відповідним іпотечним активом на користь іншої особи з метою виконання зобов'язань перед власниками звичайних іпотечних облігацій.

 2.3. Не обмежувати чи обтяжувати право власників звичайних іпотечних облігацій звернути стягнення на іпотечні активи в складі іпотечного покриття, за винятком обмежень, установлених Законом та проспектом емісії відповідного випуску звичайних іпотечних облігацій.

П. 4 розділу 1 Положення вказує, що відомості про те, що емітент є іпотекодержателем за відповідним іпотечним договором, мають бути внесені до відповідного державного реєстру в установленому законодавством порядку.

Іпотечні активи не повинні бути включені до складу іпотечного покриття (іпотечного пулу) іншого випуску іпотечних цінних паперів. На момент уключення іпотечних активів до складу іпотечного покриття, а також протягом усього строку перебування цих активів у складі іпотечного покриття вони не можуть забезпечувати виконання зобов'язань емітента за іншим випуском іпотечних облігацій або іпотечних сертифікатів, крім того випуску звичайних іпотечних облігацій, для якого відповідне іпотечне покриття було сформоване (п. 9 розділу 1 Положення).

Протягом усього строку обігу звичайних іпотечних облігацій їх іпотечне покриття повинно мати розмір, стан та характеристики, які б забезпечили повне виконання зобов'язань емітента за звичайними іпотечними облігаціями. При цьому емітент зобов'язаний дотримуватись збалансованості іпотечного покриття із заборгованістю за звичайними іпотечними облігаціями відповідно до умов, викладених у цій главі (п.1 розділу 3 Положення).

Висновок:

Правові засади випуску й обігу структурованих іпотечних облігацій, вимоги до їх іпотечного покриття, а також особливості державного регулювання і нагляду у цій сфері визначає Закон України «Про іпотечні облігації». Емітентом структурованих іпотечних облігацій є спеціалізована іпотечна установа, виключним видом діяльності якої є придбання іпотечних активів. Процедура емісії структурованих іпотечних облігацій містить такі етапи:

1. Виконавчий орган емітента приймає та оформляє протоколом рішення про випуск структурованих іпотечних облігацій і формує реєстр іпотечного покриття звичайних іпотечних облігацій. Іпотечне покриття може забезпечувати один або декілька випусків структурованих іпотечних облігацій із різними умовами. Іпотечні активи, які були придбані спеціалізованою іпотечною установою і включені до складу іпотечного покриття, вважаються придбаними у безвідкличному порядку, тобто без права їх заміни, зворотного викупу або передачі, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством.

2. Емітент готує проспект емісії звичайних іпотечних облігацій  документ, який містить інформацію про відкрите (публічне) або закрите (приватне) розміщення структурованих іпотечних облігацій.

3. Емітент укладає договір про управління іпотечним покриттям з управителем. Управитель діє від свого імені в інтересах власників структурованих іпотечних облігацій.

4. Управитель укладає договір з депозитарієм цінних паперів про обслуговування випуску звичайних іпотечних облігацій.

5. Управитель укладає договір про обслуговування іпотечних активів у складі іпотечного покриття з обслуговуючою установою. Емітент і управитель, у разі випуску структурованих іпотечних облігацій, зобов’язані забезпечити обслуговування всіх іпотечних активів у складі іпотечного покриття. Якщо обслуговування іпотечних активів здійснюється обслуговуючою установою, емітент зобов’язаний письмово повідомити всіх боржників за іпотечними активами про місце та інші умови обслуговування їх забезпечених іпотекою зобов’язань.

6.  Управитель укладає договір з аудитором про проведення аудиторської перевірки на етапах емісії, обслуговування і погашення звичайних іпотечних облігацій на предмет виявлення відповідності стану іпотечного покриття даним реєстру іпотечного покриття та вимогам чинного законодавства.

7 Державну реєстрацію випусків і проспектів емісії структурованих іпотечних облігацій здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Для реєстрації випуску іпотечних облігацій разом з проспектом їх емісії до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку подаються реєстр іпотечного покриття і договір про управління ним. Проспект емісії структурованих іпотечних облігацій, що пропонуються для відкритого продажу, підлягає опублікуванню у повному обсязі в офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

8.   Після реєстрації випуску структурованих іпотечних облігацій та проспекту емісії Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку видає емітенту витяг з окремого реєстру випусків іпотечних цінних паперів, яке є підставою для оформлення глобального сертифіката випуску іпотечних облігацій.

Виконання зобов’язань за структурованими іпотечними облігаціями здійснюється виключно за рахунок іпотечного покриття. Грошові доходи від іпотечних активів у складі іпотечного покриття підлягають переказу обслуговуючою установою на рахунок управителя. Розподіл чи розміщення цих доходів управителем здійснюється відповідно до порядку та умов, що визначені у проспекті емісії або договорі про управління іпотечним покриттям у певній послідовності.