Адвокат Морозов (судебная защита)
Підвідомчість
(підсудність) спорів щодо оскарження рішення нотаріуса-держреєстратора про
державну реєстрацію право власності на нерухоме майно прийнятого на підставі
іпотечного застереження в іпотечному договорі.
Відповідно
до вимог ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до
суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Позовними
вимогами, такого роду спорів, як правило є: 1) визнання протиправними дії приватного
нотаріуса при прийнятті рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно
та внесенню записів за даними рішеннями до Державного реєстру речових прав на
нерухоме майно; 2) скасування рішення про державну реєстрацію прав
та їх обтяжень прийняті приватним нотаріусом; 3) скасування державної
реєстрацію прав на нерухоме майно.
Враховуючи
правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 14
червня 2016 року (№21-41а16) у справі за позовом до державного реєстратора прав
на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України про визнання
протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, скасування
запису, в якій зазначено, що спірні правовідносини пов'язані із невиконанням,
на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, внаслідок чого колегія суддів
Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських
справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла
висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних
відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК, внаслідок чого провадження у адміністративній справі
закрито.
Тобто три
судові палати (адміністративна, господарська, цивільна) вищої ланки судової системи
України вважають, що в такого роду спорах позивачем фактично оскаржується
правомірність набуття третіми особами права власності на нерухоме майно, яке на
думку позивача належить йому на праві власності, а не фактичні адміністративно
- управлінські функції державного реєстратора, який приймає рішення і
проводить державну реєстрацію, а отже такий спір не має ознак адміністративного
та підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Надаючи
правову оцінку спірним правовідносинам, суд повинен враховувати, що згідно
пункту 6 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України
адміністративний позов - це звернення до суду про захист прав, свобод та
інтересів у публічно-правових відносинах. Під поняттям публічно-правових
відносин слід розуміти відносини, які складаються в процесі реалізації владних
повноважень органами державної влади та місцевого самоврядування.
Відповідно
до частини другої статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є
утвердження і забезпечення прав і свобод людини, за свою діяльність держава
відповідає перед людиною. Забезпечення прав і свобод потребує, зокрема,
законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні
можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту
3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 24 грудня 2004 року N 22-рп/2004). До таких механізмів належить
структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою.
Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав
і свобод людини і громадянина.
В Україні
систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції
України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш
ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних
правовідносинах.
За
приписом частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо його
прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд незалежним і
безстороннім судом, встановленим законом. У розвиток вказаного положення
Європейський суд з прав людини в Рішенні від 25 лютого 1993 року у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує
держави-учасниці організувати їхню судову систему в такий спосіб, щоб їхні суди
і трибунали виконували кожну зі своїх функцій (пункт 44), притаманну
відповідній судовій установі.
ВАЖЛИВО: Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України
дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень між
загальними і спеціалізованими судами підпорядковано гарантіям права кожної
людини на ефективний судовий захист.
У
постанові від 17 лютого 2015 року по справі №21-551а14 Верховний Суду України
висловив правову позицію, яка полягає у тому, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення,
на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки особи та такі права
підтверджуються чи оформленні відповідним правовстановлюючим документом,
подальше оспорювання іншою особою правомірності набуття фізичною чи юридичною
особою права має вирішуватись у порядку цивільної (господарської) юрисдикції,
оскільки виникає спір про цивільне право.
Такого ж
висновку Верховний Суд України дійшов у постановах від 24 лютого 2015 (справа
№21-34а15), від 16 грудня 2014 року (справа №21-544а14) від 09 грудня 2014 року
(справа №21-308а14), від 11 листопада 2014 року (справа №21-493а14).
Вказана
правова позиція також підтверджена ухвалою Вищого адміністративного суду
України від 29.03.2016 по справі К/800/44608/15.
Разом з цим є прецедент!!! (до речі з яким згодна більша частина юридичної
спільноти)
Це
постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 вересня 2016 року у
справі № 826/11931/16.
ВАЖЛИВО: Суд першої інстанції вказує, що виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди
(договорів кредиту та іпотеки) не є безпосередньою підставою для звернення до
адміністративного суду, а отже
спір відноситься до адміністративної юрисдикції з огляду на зазначене нижче.
Основні
доводи Позивача ґрунтуються на протиправності дій нотаріуса, як суб'єкта,
наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, та
полягають у тому, що відповідач не мав права прийняти спірні рішення та вчинити
спірні реєстраційні дії без вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном
(посвідчення відповідачем факту виникнення, переходу або припинення права
власності на нерухоме майно не мало місце). Також позивач посилається на не
дотримання нотаріусом вимог п.1 ч.1 ст.27 Закону. Тобто, у даній справі спір про право відсутній, а дослідженню
підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії відповідача, який у
межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.
До того ж,
висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду
України безпосередньо не можуть бути застосовані до правовідносин між сторонами
у даній адміністративній справі та не вказують на необхідність закриття
провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 КАС
України, оскільки у справах, які були представлені Верховному Суду України на
підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й
тієї ж норми права, судами вирішувалось питання щодо належності способу
звернення стягнення на предмет іпотеки, що застосований іпотекодержателем,
належності порядку набуття останнім такого права за укладеними договорами та в
подальшому набуття ним права власності на нерухоме майно, що було зареєстровано
приватним нотаріусом.
Враховуючи
наведене в сукупності, а також з метою дотримання положень ст. 17 КАС України,
суд першої інстанції, керуючись ч. 1 ст. 244-2 КАС України прийшов до висновку
про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду
України, викладеної у постанові від 14.06.2016 у справі №21-41а16 та вирішення
даної справи в порядку адміністративного судочинства.
З
урахуванням зазначеного вище, вбачається неоднорідність судової практики, а
законодавчо закріплена можливість відступлення від правової позиції Верховного
суду України, робить потуги вищої судової ланки України виробити єдність
судової практики безперспективними…
…отже
чекаємо рішення апеляційної інстанції!!!
Теги: оскарження рішення державного реєстратора, нотаріус,
держреєстр, нерухоме майно, державний реєстратор, речові права, скасування
запису, іпотечне застереження, кредитний, іпотечний договір, судова практика,
юрист, судовий захист, Адвокат Морозов
