Юрисдикційна підсудність спору про скасування рішення державного реєстратора

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикційна підсудність спору про скасування рішення щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права. Визначення належного Відповідача.

04.09.2018 р. Велика Палата Верховного Суду  в рамках справи № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18 (ЄДРСРУ № 77969515) відступаючи від правових позицій Великої палати Верховного Суду визначилась з юрисдикційною підсудністю спору про скасування рішення щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права.

Велика Палата Верховного Суду вказує, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

ВАЖЛИВО: До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

Даний спір, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

(!!!) Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та відповідача (ТОВ) щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Також Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16, від 18 квітня 2018 року у справі № 804/1001/16 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах. А саме про те, що у спорах про скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку незалежно від того, чи порушує позивач питання правомірності укладення цивільно-правових угод, на підставі яких здійснено оспорюваний запис, вирішення такого спору в будь-якому разі вплине на майнові права тієї особи, щодо прав якої здійснено оспорюваний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Такий спір є спором про цивільне право на одну й ту ж земельну ділянку.

Водночас викладений у цій справі висновок Великої Палати Верховного Суду відрізняється від її висновку, викладеного у постановах від 04 квітня 2018 року у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10 квітня 2018 року у справі № 808/8972/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 05 червня 2018 року у справі № 804/20728/14, від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16, від 13 червня 2018 року у справах № 820/2675/17 та 803/1125/17. Спори у цих справах також стосувались оскарження рішення державного реєстратора або запису, здійсненого державним реєстратором у відповідному державному реєстрі щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно за особою, яка не була заявником стосовно вчинення відповідних реєстраційних дій.

У всіх наведених вище справах Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що розгляд позовних вимог особи (яка не була заявником щодо реєстраційних дій) до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у відповідному державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки державним реєстратором вчинені істотні порушення процедури реєстрації. А тому спірні відносини мають публічно-правовий характер.

(!!!) Обґрунтування відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду:

У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom»), заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (див. Окремі думки суддів Великої Палати Верховного суду щодо постанови від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16).

Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм.

У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень зазначається, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

Велика Палата Верховного Суду відступає від правових висновків, викладених у зазначених постановах, з огляду на такі причини.

Такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.

Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право  між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й  особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.

ВИСНОВОК: Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.

Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Теги: оскарження рішення державного реєстратора, нотаріус, держреєстр, нерухоме майно, державний реєстратор, речові права, скасування запису, підсудність спору, оскарження обтяження, судова практика, Адвокат Морозов

До якої юрисдикції належать спори з державним реєстратором?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика палата Верховного суду в один день прийняла взаємовиключні судові рішення щодо юрисдикційної підсудності спорів при оскаржені рішень нотаріуса-держреєстратора. 

Нещодавно, а саме 04.04.2018 р. в контексті справи № 817/1048/16 (ЄДРСРУ № 73304854) Велика Палата Верховного Суду вказала, що спори з державним реєстратором не належать до адміністративної юрисдикції, оскільки стосуються майнового інтересу і обов'язково будуть впливати на майнові права тієї особи, щодо якої ці реєстраційні дії буде скасовано.

Окрім цього, 14 березня 2018 року в рамках справи № 396/2550/17 (ЄДРСРУ № 72850788) Велика Палата Верховного Суду констатує, що оскаржуваним реєстраційним діям передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне. У справі, що розглядається, оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких існує спір про право цивільне, у межах якого можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з реєстрацією права власності на будівлю, а тому цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм процесуального права висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 24 січня 2017 року у справі №815/6165/14.

Таку ж правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року у справі № 808/2298/15 і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цієї позиції.

Вказане також відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року (№ 21-41а16) у справі за позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, скасування запису, в якій зазначено, що спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, внаслідок чого колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК, внаслідок чого провадження у адміністративній справі закрито.

Тобто і раніше три судові палати (адміністративна, господарська, цивільна) вищої ланки судової системи України вважали, що в такого роду спорах позивачем фактично оскаржується правомірність набуття третіми особами права власності на нерухоме майно, яке на думку позивача належить йому на праві власності, а не фактичні адміністративно - управлінські функції державного реєстратора, який приймає рішення і проводить державну реєстрацію, а отже такий спір не має ознак адміністративного та підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. 

Матеріал по темі: «Підвідомчість спорів щодо оскарження рішення нотаріуса-держреєстратора» 

Разом з тим, 25.04.2017 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 21-3197а16 щодо оскарження дій державного реєстратора вказала на нижчевикладене: якщо у справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Держреєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб’єкт владних повноважень, то спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Отже, Верховний суд, який повинен забезпечити єдність судової практики, не завжди відповідає даному критерію та фактично плутає учасника судових правовідносин при визначенні підвідомчості (підсудності) спорів щодо оскарження рішення нотаріуса-держреєстратора.

Доказом цього є постанова Великої Палати Верховного Суду прийнята того ж дня, тобто 04.04.2018 р. в рамках справи № 826/9928/15 (ЄДРСРУ № 73219835).

Суд вказав, що є недоречним посилання апеляційного адміністративного суду у його рішенні на постанову Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі № 21-41а16, який, закриваючи провадження в адміністративній справі, мотивував своє рішення тим, що спірні правовідносини у ній пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди.

Позовна заява наразі не містить доводів стосовно невиконання умов цивільно-правової угоди, як помилково вважав суд апеляційної інстанції, питання про визнання права на предмет іпотеки позивач перед судом не порушував і своїх вимог цими обставинами не обґрунтовував.

Тобто у цій справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії приватного нотаріуса, яка у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а апеляційний суд належним чином не визначив характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду.

Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 року по справі № 619/2019/17 (ЄДРСРУ № 72909615).

ВИСНОВОК: З огляду на вказане вбачається вкрай не зрозумілим до якої ж юрисдикції відноситься такого роду спори, адже підставою позову, а отже й дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії нотаріуса-держреєстратора, однак вони в будь-якому випадку стосуються майнового інтересу і обов'язково будуть впливати на майнові права тієї особи, щодо якої ці реєстраційні дії буде скасовано.

Теги:  оскарження рішення державного реєстратора, нотаріус, держреєстр, нерухоме майно, державний реєстратор, речові права, скасування запису, іпотечне застереження, кредитний, іпотечний договір, судова практика, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Коли спір по оскарженню дій державного реєстратора є публічно-правовим

Адвокат Морозов (судовий захист)

Якщо у справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Держреєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб’єкт владних повноважень, то спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

25.04.2017 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 21-3197а16 щодо оскарження дій державного реєстратора вказала на нижчевикладене.

За правилами статті 1 КАС цей Кодекс визначає юрисдикцію, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства.

Справа адміністративної юрисдикції – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень   (пункт 1 статті 3 КАС).

У даній справі касаційний суд, закриваючи провадження у справі, дійшов висновку, що спірні правовідносини виникли у зв’язку з невиконанням умов цивільно-правової угоди з підстав порушення господарських зобов’язань, тобто цей спір не є публічно-правовим, а випливає із договірних відносин і має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Аналогічне твердження міститься у постанові Верховного суду України від 14 червня 2016 року у справі  № 21-41а16 та від 11.04.2017 р. у справі № 21-3632а16.

Більше того у постанові від 17 лютого 2015 року по справі № 21-551а14 Верховний Суд України висловив правову позицію, яка полягає у тому, що  у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки особи та такі права підтверджуються чи оформленні відповідним правовстановлюючим документом, подальше оспорювання іншою особою правомірності набуття фізичною чи юридичною особою права має вирішуватись у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Такого ж висновку Верховний Суд України дійшов у постановах від 24 лютого 2015 (справа №21-34а15), від 16 грудня 2014 року (справа №21-544а14) від 09 грудня 2014 року (справа №21-308а14), від 11 листопада 2014 року (справа №21-493а14).

ВАЖЛИВО: Водночас Вищий адміністративний суд України залишив поза увагою те, що у рамках цієї справи виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду. Позовні вимоги Товариства ґрунтуються на протиправності дій Держреєстратора,  як суб’єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, у зв’язку з недотриманням ним вимог Порядку, а саме проведення державної реєстрації права власності на спірне майно за відсутності: завіреної в установленому порядку копії письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові; документа, що підтверджує її отримання іпотекодавцем та боржником по кредитних зобов’язаннях; документа, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником по кредитних зобов’язаннях зазначених вимог.

Тобто, у справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Держреєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб’єкт владних повноважень.

ВИСНОВОК: Таким чином, якщо у справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Держреєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб’єкт владних повноважень, то спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Матеріал по темі: «Спір щодо оскарження дій державного реєстратора НЕ є публічно-правовим» 

Теги:  оскарження рішення державного реєстратора, нотаріус, держреєстр, нерухоме майно, державний реєстратор, речові права, скасування запису, іпотечне застереження, кредитний, іпотечний договір, судова практика, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов 

Спір щодо оскарження дій державного реєстратора НЕ є публічно-правовим

Адвокат Морозов (судовий захист)

Спір щодо оскарження дій державного реєстратора НЕ є публічно-правовим, а отже не відноситься  до юрисдикції адміністративних судів. 

11.04.2017 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 21-3632а16 зазначила, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі і обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>».

ВАЖЛИВО: З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

За правилами пункту 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи, зокрема, у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

У постанові від 17 лютого 2015 року по справі № 21-551а14 Верховний Суду України висловив правову позицію, яка полягає у тому, що  у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки особи та такі права підтверджуються чи оформленні відповідним правовстановлюючим документом, подальше оспорювання іншою особою правомірності набуття фізичною чи юридичною особою права має вирішуватись у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Такого ж висновку Верховний Суд України дійшов у постановах від 24 лютого 2015 (справа №21-34а15), від 16 грудня 2014 року (справа №21-544а14) від 09 грудня 2014 року (справа №21-308а14), від 11 листопада 2014 року (справа №21-493а14).

ВИСНОВОК: Враховуючи те, що спірні правовідносини пов’язані із невиконанням умов господарського договору (в даній справі), колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ГПК.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року № 21-41а16 де колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Матеріал по темі: «ПІДВІДОМЧІСТЬ СПОРІВ ЩОДО ОСКАРЖЕННЯ РІШЕННЯ НОТАРІУСА-ДЕРЖРЕЄСТРАТОРА»

Теги: оскарження рішення державного реєстратора, нотаріус, держреєстр, нерухоме майно, державний реєстратор, речові права, скасування запису, іпотечне застереження, кредитний, іпотечний договір, судова практика, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов 

Підвідомчість спорів щодо оскарження рішення нотаріуса-держреєстратора

Адвокат Морозов (судебная защита)

Підвідомчість (підсудність) спорів щодо оскарження рішення нотаріуса-держреєстратора про державну реєстрацію право власності на нерухоме майно прийнятого на підставі іпотечного застереження в іпотечному договорі.

Відповідно до вимог ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позовними вимогами, такого роду спорів, як правило є: 1) визнання протиправними дії приватного нотаріуса при прийнятті рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та внесенню записів за даними рішеннями до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; 2)  скасування  рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийняті приватним нотаріусом; 3) скасування державної реєстрацію прав на нерухоме майно.

Враховуючи правову  позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року (№21-41а16) у справі за позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, скасування запису, в якій зазначено, що спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, внаслідок чого колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК, внаслідок чого провадження у адміністративній справі закрито.

Тобто три судові палати (адміністративна, господарська, цивільна) вищої ланки судової системи України вважають, що  в такого роду спорах позивачем фактично оскаржується правомірність набуття третіми особами права власності на нерухоме майно, яке на думку позивача належить йому на праві власності, а не фактичні адміністративно -  управлінські функції державного реєстратора, який приймає рішення і проводить державну реєстрацію, а отже такий спір не має ознак адміністративного та підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд повинен враховувати, що згідно пункту 6 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов - це звернення до суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах. Під поняттям публічно-правових відносин слід розуміти відносини, які складаються в процесі реалізації владних повноважень органами державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, за свою діяльність держава відповідає перед людиною. Забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини  Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року N 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

За приписом частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо його прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У розвиток вказаного положення Європейський суд з прав людини в Рішенні від 25 лютого 1993 року у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держави-учасниці організувати їхню судову систему в такий спосіб, щоб їхні суди і трибунали виконували кожну зі своїх функцій (пункт 44), притаманну відповідній судовій установі.

ВАЖЛИВО: Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень між загальними і спеціалізованими судами підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

У постанові від 17 лютого 2015 року по справі №21-551а14 Верховний Суду України висловив правову позицію, яка полягає у тому, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки особи та такі права підтверджуються чи оформленні відповідним правовстановлюючим документом, подальше оспорювання іншою особою правомірності набуття фізичною чи юридичною особою права має вирішуватись у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Такого ж висновку Верховний Суд України дійшов у постановах від 24 лютого 2015 (справа №21-34а15), від 16 грудня 2014 року (справа №21-544а14) від 09 грудня 2014 року (справа №21-308а14), від 11 листопада 2014 року (справа №21-493а14).

Вказана правова позиція також підтверджена ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.03.2016 по справі К/800/44608/15.

Разом з цим є прецедент!!! (до речі з яким згодна більша частина юридичної спільноти)

Це постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 вересня 2016 року у справі № 826/11931/16.

ВАЖЛИВО: Суд першої інстанції вказує, що виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди (договорів кредиту та іпотеки) не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду, а отже спір відноситься до адміністративної юрисдикції з огляду на зазначене нижче.

Основні доводи Позивача ґрунтуються на протиправності дій нотаріуса, як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, та полягають у тому, що відповідач не мав права прийняти спірні рішення та вчинити спірні реєстраційні дії без вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном (посвідчення відповідачем факту виникнення, переходу або припинення права власності на нерухоме майно не мало місце). Також позивач посилається на не дотримання нотаріусом вимог п.1 ч.1 ст.27 Закону. Тобто, у даній справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії відповідача, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.

До того ж, висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду України безпосередньо не можуть бути застосовані до правовідносин між сторонами у даній адміністративній справі та не вказують на необхідність закриття провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 КАС України, оскільки у справах, які були представлені Верховному Суду України на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права, судами вирішувалось питання щодо належності способу звернення стягнення на предмет іпотеки, що застосований іпотекодержателем, належності порядку набуття останнім такого права за укладеними договорами та в подальшому набуття ним права власності на нерухоме майно, що було зареєстровано приватним нотаріусом.

Враховуючи наведене в сукупності, а також з метою дотримання положень ст. 17 КАС України, суд першої інстанції, керуючись ч. 1 ст. 244-2 КАС України прийшов до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 14.06.2016 у справі №21-41а16 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням зазначеного вище, вбачається неоднорідність судової практики, а законодавчо закріплена можливість відступлення від правової позиції Верховного суду України, робить потуги вищої судової ланки України виробити єдність судової практики безперспективними…

…отже чекаємо рішення апеляційної інстанції!!!

Теги: оскарження рішення державного реєстратора, нотаріус, держреєстр, нерухоме майно, державний реєстратор, речові права, скасування запису, іпотечне застереження, кредитний, іпотечний договір, судова практика, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов