Адвокат Морозов (судовий захист)
Правові підстави та особливості виселення при
зверненні стягнення на предмет іпотеки (судовий/позасудовий спосіб) без надання
іншого постійного житла/тимчасового помешкання
21 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 641/6111/23, провадження
№ 61-9612св24 (ЄДРСРУ № 123193706) досліджував питання щодо виселення з
іпотечного житла без надання іншого помешкання.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має
право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу
побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які
потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого
самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за
рішенням суду.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а
органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за
винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним
у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи
економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для
захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право
на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі -
ЄСПЛ) у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року,
пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
Концепція житла за змістом статті 8 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод не обмежена житлом, яке зайняте на
законних підставах або встановлених у законному порядку. «Житло» - це автономна
концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є
«житлом» місце конкретного проживання, що б спричинило захист на підставі
пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,
залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх
триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі
проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує законну
мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється
«згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному
суспільстві».
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у
справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи
передбачає потребу сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися
«згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у
демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві»
і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що
виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і
достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а
втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом
пропорційності - дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної
суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи
те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.
Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який
може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним
інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами,
кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого
протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має
автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не
залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на
інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков
проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня
2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що держави мають право
здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».
Таким законом є стаття 109 ЖК України, яка містить
правило про неможливість виселення громадян без надання іншого житлового
приміщення.
Відповідно до частини першої зазначеної статті
виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав,
установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
(!) Громадянам,
яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове
приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові
приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої
особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути
зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК України).
У частині третій наведеної статті деталізується
порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому
приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло
шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у
договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття
кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі
мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити
приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами
не погоджено більший строк.
Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у
встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове
виселення здійснюється на підставі рішення суду.
У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України
відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про потребу надання
громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного
житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні
стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту
(позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в
рішенні суду.
ВАЖЛИВО: Тобто порядок
звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в
судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого
житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного
майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у
цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок
чи не за рахунок кредитних коштів.
Загальне правило про неможливість виселення громадян
без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою
статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при
зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення
мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку,
коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не
досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи
наймачами житлового приміщення.
Це передбачено й у частині першій статті 109 ЖК
України, у якій зазначено, що виселення проводиться добровільно або в судовому
порядку.
Окрім цього, у постанові Верховного Суду у складі
Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18 (провадження
№ 61-16820сво19) зазначено, що в разі встановлення, що в іпотеку передано
нерухоме майно, придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти
іпотекодавця, неможливо виселити відповідачів без надання іншого жилого приміщення.
Також наявність іншого житла не унеможливлює
застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частин першої-третьої
статті 109 ЖК України, так як необхідно надати докази про те, що це майно
використовується відповідачем як місце постійного проживання.
Подібний правовий висновок зазначено у постанові
Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 344/5278/13, в якій вказано, що у позовній
заяві банк не обґрунтовував можливість виселення відповідачів із квартири без
надання іншого житла придбанням її за кредитні кошти, а лише посилався на
обов`язок відповідача виселитися із спірного майна після звернення стягнення на
предмет іпотеки на підставі статті 40 Закону України «Про іпотеку», однак саме
позивач повинен був довести наявність умов, за яких закон передбачає можливість
виселення осіб із іпотечного майна, чого зроблено позивачем не було.
Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом
позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені цією
статтею гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору
про виселення з іпотечного майна (висновок Великої Палати Верховного Суду у
постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19).
ВИСНОВОК: Отже, у разі,
якщо іпотечне майно набуто не за кредитні кошти і на нього звертається
стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно
звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на
підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону України «Про іпотеку» та
частин першої-третьої статті 109 ЖК України, тобто з наданням іншого
постійного житлового приміщення.
Як виняток, допускається виселення громадян без
надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на
житлове приміщення, що було придбане особою за рахунок кредиту (позики),
повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У
цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною
четвертою статті 109 ЖК України, тобто з наданням цим особам житлових
приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті
132-2 цього Кодексу.
Подібні правові висновки викладено у постанові Великої
Палати Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження
№ 14-109цс22).
Матеріал по темі: «Підстави для виселення при зверненні
стягнення на предмет іпотеки»
Теги: виселення
з квартири, ипотека, іпотека, звернення стягнення, позасудовий спосіб,
тимчасове, постійне житло, кредитні кошти, виселення члена сімї, постійне
житло, співмешканці, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
