Боргові розписки: особливості укладання та стягнення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: особливості укладання та процедура судового стягнення заборгованості по борговим розпискам

07 лютого 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 753/97/20, провадження № 61-9350св21 (ЄДРСРУ № 103039092) досліджував питання щодо процедури стягнення по борговим розпискам.

В першу чергу слід акцентувати увагу на тому, що  уразі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. (11 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 753/11670/17, провадження №61-21701св19 (ЄДРСРУ № 97598561).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначеним змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 369/12376/17 (провадження № 61-4966св20).

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16-ц (провадження № 61-42076св18).

Вкрай важливим є висновок Верховного суду про те, що за усталеною судовою практикою не може доводитися показаннями свідків виконання зобов`язань, що виникли з правочину. Випадки, коли показання свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, прямо визначені у ЦК України, зокрема, у частині другій статті 937 ЦК України (форма договору зберігання), частині третій статті 949 ЦК України (обов`язок зберігача повернути річ), які до спірних правовідносин не застосовуються.

Отже, отримання грошей у позику або безгрошовість позики не можуть підтверджуватись показаннями свідків.

Таким чином, наявність оригіналу боргової розписки у кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане (31 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 707/2606/16-ц, провадження № 61-28762св18 (ЄДРСРУ № 77587120).

При цьому, факт отримання коштів в борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника.

ВИСНОВОК: Для укладання такого виду правочинів (читай – «боргових розписок») необхідно враховувати не тільки діюче законодавство, а також сталу судову практику Верховного суду, так як за різних обставин (читай – «правильного» використання) Феміда може займати сторону або кредитора або боржника.

 

Матеріал по темі: ««Безгрошовий» договір позики або «безгрошова» боргова розписка»

 

Теги: боргова розписка, договір позики, займ, долг, деньги в долг, курсова різниця, пеня, штрафні санкції, інфляційні втрати, стягнення боргу, позика, судова практика, Адвокат Морозов

Оскарження ухвал у справі про банкрутство податковим органом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Оскарження судових рішень у справі про банкрутство податковим органом, який не має статусу конкурсного кредитора

01 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справ № 910/7357/20 (ЄДРСРУ № 99315243) та № 913/444/18 (ЄДРСРУ № 99315246) досліджував питання щодо оскарження ухвал у справі про банкрутство податковим органом, який не має статусу конкурсного кредитора.

Суть справи:  У даній справі встановлено, що ГУ ДПС у м. Києві не має статусу конкурсного кредитора у справі про банкрутство, але оскаржує ухвали суду першої інстанції.

У справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

Відповідна правова позиція не має законодавчого відтворення ані в Господарському процесуальному кодексі України, ані в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" або Кодексі України з процедур банкрутства, однак є усталеною під час перегляду справ про банкрутство та викладена суддями судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07.07.2020 у справі № Б-39/27-09, від 11.06.2020 у справі № 916/3206/17, від 03.06.2020 у справі № 910/18031/14, від 19.05.2020 у справі №908/2332/19, від 03.03.2020 у справі № 904/7965/16, від 20.02.2019 у справі №5005/2329/2011, від 16.01.2020 у справі №911/5186/14.

Так, відповідно до статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства учасники у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір. Сторони у справі про банкрутство - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут).

Порядок набуття кредитором (окрім кредитора, за заявою якого відкрито провадження у справі про банкрутство) статусу учасника провадження у справі про банкрутство визначається статтею 45 Кодексу України з процедур банкрутства.

Нормами даної статті встановлено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.

Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим.

Кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування мають право протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

У питанні набуття конкурсним кредитором статусу учасника провадження у справі про банкрутство колегія суддів звертається до правових висновків Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19, та зазначає наступне.

(!!!) Законодавством про банкрутство для конкурсних кредиторів встановлений більш складний, порівняно з іншими учасниками справи, порядок набуття статусу учасника провадження у справі про банкрутство, який (статус) наділяє такого учасника повним обсягом процесуальної дієздатності, в т. ч. правом оскаржувати судові рішення, оскаржувати дії боржника, розпорядника майном, керуючого санацією, ліквідатора, звертатися про визнання недійсними угод боржника тощо.

Набуття такого статусу остаточно формалізується ухвалою суду про визнання вимог кредитора (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №913/444/18).

За приписами частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. Нормами цієї статті передбачено, що за результатами попереднього засідання господарський суд постановляє ухвалу, тобто чітко визначений порядок формалізації конкурсного кредитора як учасника провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, порядок набуття конкурсним кредитором статусу учасника провадження у справі про банкрутство є чітким, зрозумілим та однозначним, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування.

Отже, лише після вчинення всіх передбачених Кодексом України з процедур банкрутства (стаття 45) дій, прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове (частина шоста статті 45, стаття 47 Кодексу України з процедур банкрутства) визнання його вимог, кредитор набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України) (пункт 56.16 постанови Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №910/4475/19).

Аналогічна правова позиція висвітлена 20 серпня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 906/665/20 (ЄДРСРУ № 99202260) та від 16 липня 2021 року у справі № 908/570/20 (ЄДРСРУ № 98391338).

Верховний Суд відзначає, що другою групою осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення стаття 254 Господарського процесуального кодексу України визначає осіб, які не брали участі у справі, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №910/3438/17, від 01.12.2020 у справі №910/5511/19 та від 11.01.2021 у справі №925/1600/16, за приписами процесуального законодавства, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної (касаційної) скарги (п. 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №921/730/13-г/3).

Особа повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.

Аналогічна правова позиція викладена 04 серпня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/10900/19 (ЄДРСРУ № 99123149).

Якщо ж при цьому судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу  України.

Наведений висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 62/112 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16.

Таким чином, фактично право подання апеляційної скарги у справі про банкрутство можливо лише після набуття статусу кредитора або якщо судове рішення безпосередньо порушує права інших осіб (29 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/5874/19 (ЄДРСРУ № 96668777).

ВИСНОВОК: Наслідки визнання боржника банкрутом,  в тому числі щодо обов`язку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів, навіть котрі нараховані після моменту визнання боржника банкрутом банкрутом), не означають безпосереднього та безумовного впливу самої постанови про визнання боржника банкрутом на права, інтереси та (або) обов`язки контролюючого органу, а отже і не дають безумовного права такому органу на апеляційне оскарження прийнятої постанови місцевого господарського суду.

Матеріал по темі: «Право податкового органу на оскарження судових рішень у справах про банкрутство»

 

теги: податковий борг, процедура банкрутства, стягнення боргу, поточні вимоги, кредиторські вимоги, боржник, банкрутство, ліквідація, порушення справи про банкрутство, судова практика, Адвокат Морозов

Вимоги ДФС про сплату недоїмки під час провадження у справі про банкрутство

Адвокат Морозов (судовий захист)

Вимоги про сплату боргу (недоїмки) сформовані контролюючим органом після відкриття провадження у справі про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів

Штрафні санкції за порушення строку сплати податків та інших обов`язкових платежів, передбачені нормами чинного законодавства відповідачу не повинні нараховуватись, оскільки, законом передбачена загальна заборона на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Заборона на нарахування штрафних санкцій та пені триває протягом дії періоду мораторію та поширюється як на конкурсну заборгованість, що виникла до моменту порушення справи про банкрутство, так і на поточну заборгованість, що виникла після порушення справи про банкрутство.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.05.2019 року у справі № 2340/4250/18 та від 11.09.2018 року у справі № 823/2240/17

В той же час заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника.

 Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Такий правовий висновок сформульовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 2340/4157/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області.

У цій постанові судова палата відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 вересня 2018 року (справа № 823/2240/17) та від 14 травня 2019 року (справа № 2340/4250/18).

Аналогічна правова позиція викладена 14 листопада 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 580/708/19,  адміністративне провадження №К/9901/22610/19 (ЄДРСРУ  № 85678873).

Системний і порівняльний аналіз наведених норм свідчить, що правове регулювання застосування до боржника, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом, штрафних (фінансових) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) під час мораторію на задоволення вимог кредиторів із набранням чинності Законом №4212 не змінилося, а встановлена цими правовими нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, який співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника). Підтвердженням цього є законодавче визначення поняття мораторію, яке включає в себе: 1) зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство зобов`язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію; 2) припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань. До таких заходів відносяться неустойка (штраф, пеня), інші штрафні (фінансові) санкції, стосовно нарахування (застосування) яких і встановлено заборону.

Таке тлумачення норм, якими встановлено правий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів, відповідає суті мораторію: він вводиться господарським судом одночасно із порушенням справи про банкрутство, а відтак стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом.

(!!!) Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли (термін виконання яких настав) після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Підставою для припинення нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших видів санкцій за всіма видами заборгованості боржника є прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Про послідовність та незмінність позиції законодавця в регулюванні питання відповідальності боржника, який перебуває в судовій процедурі банкрутства, свідчать і норми статей 41, 59 Кодексу України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року №2597-VIII, з набранням чинності яким з 21 квітня 2019 року втратив чинність Закон №2343, які за змістом аналогічні нормам статей 19, 38 Закону №2343.

Враховуючи викладене, 18 листопада 2019 року Верховний Суд в рамках справи № 2340/4224/18, адміністративне провадження №К/9901/7707/19 (ЄДРСРУ № 85711007) прийшов до висновку, що боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій.

За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Матеріал по темі: «Стягнення податкового боргу, що виник після порушення справи про банкрутство»

теги: податковий борг, процедура банкрутства, стягнення боргу, поточні вимоги, кредиторські вимоги, боржник, банкрутство, ліквідація, порушення справи про банкрутство, судова практика, Адвокат Морозов

Дискреційні повноваження ДФС стосовно розрахунку пені на грошове зобов’язання платника

Адвокат Морозов (судовий захист)

Судовий орган НЕ наділений повноваженнями та НЕ може підміняти податковий орган, зокрема, щодо визначення періоду та в цілому процедури нарахування пені.

08 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/3060/19, адміністративне провадження №К/9901/24919/19 (ЄДРСРУ № 84805439) досліджував питання щодо стягнення податкового боргу з розрахункових рахунків платника податків, а також стосовно дискреційних повноважень контролюючого органу стосовно правильності та обґрунтованості розрахунку пені на грошове зобов’язання платника податків.

У разі несплати платником податків протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення або ж закінчення процедури його оскарження, визначених контролюючим органом грошових зобов`язань такі податкові зобов`язання вважаються узгодженими. Факт узгодження податкового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк.

Зважаючи на те, що вимогою заявленого позову є стягнення податкового боргу, предметом доказування у даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України тощо.

Нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження), тобто через 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення.

Пеня нараховується у порядку, визначеному Податковим кодексом України.

ВАЖЛИВО: Верховний суд вважає неприйнятними доводи заявника касаційної скарги стосовно того, що податкова вимога не оскаржена в судовому порядку, а тому визначена в ній сума є узгодженою з посиланням на практику Верховного Суду (справа № 820/1878/16: «питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань не охоплюється предметом даного позову, оскільки податкова вимога суб`єкта владних повноважень, згідно з якою відповідні зобов`язання визначені, не є предметом позову у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати їх правовий аналіз»).

Суд вважає, що питання правильності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань, визначених податковим повідомленням-рішенням, правомірність якого встановлена в судовому порядку, не охоплюється предметом даного позову, а суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з наявності в межах спору обставин, які не потребують доказуванню та свідчать про узгодженість податкового зобов`язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням.

Втім 12 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 200/427/19-а, адміністративне провадження №К/9901/18680/19 (ЄДРСРУ № 84229359) чітко окреслив, що завданням адміністративного суду при розгляді питань щодо стягнення податкового богу є здійснення судового контролю за правомірністю дій суб`єкта владних повноважень при реалізації ним своєї компетенції. Перевірці судом, окрім факту узгодженості податкового зобов`язання, підлягають обставини, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку, зокрема в частині дати та підстав виникнення податкового боргу, дотримання контролюючим органом строків звернення з позовом, встановлення факту сплати такої заборгованості в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту, перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України, тощо.

Тобто правильність нарахування пені контролюючим органом має бути перевірена судом в межах позову про стягнення боргу. До такого висновку Суд дійшов з огляду на порядок нарахування пені (зокрема нарахування пені закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів), на характер податкової вимоги, сума в якій на час звернення контролюючого органу до суду з позовом про стягнення боргу може бути іншою в силу положень пункту 59.5. статті 59 Податкового кодексу України, а також враховує те, що нарахування пені не оформлюється податковим органом окремим рішенням, тим більше правомірність визначення суми пені не була предметом судового розгляду.

Верховний суд наголосив, що нарахування пені контролюючим органом мало бути розпочато відповідно до положень статті 129 Податкового кодексу України після спливу 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, а не за весь період заниження податкового зобов`язання.

Стосовно дискреційних повноважень контролюючого органу стосовно нарахування пені на грошове зобов’язання платника податків, то Верховний суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що судовий орган не наділений повноваженнями та не може підміняти податковий орган, зокрема, щодо визначення періоду та в цілому процедури нарахування пені.

Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті вимог та встановивши факт несплати платником податків податкового зобов`язання, що має наслідком нарахування пені за певний період часу, мають всі повноваження визначити такий період та розрахувати суму пені, належної до стягнення. Суди також мають право зобов`язати компетентний орган - податковий орган здійснити розрахунок суми пені за певний період часу та надати його суду для врахування при прийнятті рішення.

ВИСНОВОК: Питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань не тільки ОХОПЛЮЄТЬСЯ предметом аналогічного позову, але правильність, законність та обґрунтованість нарахування пені контролюючим органом МАЄ БУТИ ПЕРЕВІРЕНА СУДОМ  в межах позову про стягнення податкового боргу.

Матеріал по темі: «Стягнення податкового боргу, що виник після порушення справи про банкрутство»

теги: податковий борг, процедура банкрутства, стягнення боргу, поточні вимоги, кредиторські вимоги, боржник, банкрутство, ліквідація, стягнення податкового боргу, стягнення пені, дискреційні повноваження, судова практика, Адвокат Морозов

Грошове зобов'язання виражене в іноземній валюті не підлягає індексації

Адвокат Морозов (судовий захист)

Стягнення боргу в іноземній валюті: індексація заборгованості, 3% річних, пеня.

Спершу необхідно вказати, що за змістом ст. ст. 524, 533-535 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.

ВАЖЛИВО: Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 910/8399/17, від 03.09.2018 у справі № 910/5811/16.

Отже у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанова Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).

Матеріал по темі: « Стягнення інфляційних втрат та 3% річних»

Разом з цим, 28 березня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у правовідносинах з неналежного виконання грошового зобов'язання поза межами строку дії договору права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (постанова Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 904/7401/16).

Базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуванням, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць, у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 12.03.2018 у справі № 914/712/16.

При обрахунку 3 % річних за основу береться розмір простроченої суми, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Отже, позивач має право на отримання 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання.

ВАЖЛИВО: Розрахунок 3 % річних проводиться за наступною  формулою: розмір боргу, помножується на кількість днів прострочення грошового зобов'язання, помножується на 3, ділиться на 100 та ділиться на 365 (днів у році).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Таким чином, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17.

Оскільки предметом грошового зобов'язання за вказаним договором позики є грошові кошти, визначені у доларах США, і втрати від знецінення національної валюти відновлені шляхом застосування еквіваленту іноземної валюти за курсом, встановленим НБУ на час вирішення справи про стягнення боргу, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат внаслідок несвоєчасного повернення позики відсутні (20 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 638/10417/15-ц, провадження № 61-21851св18 (ЄДРСРУ № 80223858).

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття  192 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 524 зазначеного Кодексу  зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини 1 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина 2 статті 533 Цивільного кодексу України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

Разом із тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17.

Аналогічні позиції викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2018 року по справі № 905/192/18 (ЄДРСРУ № 77149725), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від  05 липня 2018 року по справі № 761/1617/15-ц, провадження № 61-19731св18 (ЄДРСРУ № 75395326).

В свою чергу, заборгованість за грошовим зобов'язанням стягується в судовому порядку, сума боргу визначається за курсом на день прийняття судового рішення. При цьому суд повинен виходити з умови договору, в якій зазначено, за яким саме курсом валют - офіційним чи комерційним - розраховується сума в гривнях, що підлягає виплаті. Вказана правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду України   від 01 березня 2017 року № 6-284цс17 (14 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 537/6309/16-ц, провадження № 61-43424св18 (ЄДРСРУ № 79383194).

Між тим, Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті (див. пункт 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц), а оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, а умови договору, передбачали сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, і сторони ці умови не оспорювали, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд мав право стягнути й пеню в іноземній валюті.

1 березня  2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 752/18552/17, провадження № 61-46590св18 (ЄДРСРУ № 80235391) в черговий раз підтвердив, що у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.

Саме таких висновків дійшла Велика палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року (справа № 761/12665/14-ц, ЄДРСРУ № 75296546 ).

Матеріал по темі: «Особливості стягнення боргу в іноземній валюті: новітня судова практика»

Теги: грошове зобовязання, виражене в іноземній валюті, не підлягає індексації, стягнення боргу,  іноземна валюта, індексація заборгованості, 3% річних, пеня, судова практика, Адвокат Морозов

Стягнення податкового боргу, що виник після порушення справи про банкрутство

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок стягнення податкового боргу, що виник після порушення справи про банкрутство боржника (платника податків).

29 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 0670/4698/12, адміністративне провадження №К/9901/808/18 (ЄДРСРУ № 79472026#) досліджував питання щодо порядку стягнення податкового боргу, що виник після порушення справи про банкрутство.

Відповідно до пункту 87.10 статті 87 Податкового кодексу України (далі - ПК України) з моменту винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок погашення грошових зобов'язань, які включені до конкурсних кредиторських вимог контролюючих органів до такого боржника, визначається згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» без застосування норм цього Кодексу.

Таким чином, з моменту винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків до вимог контролюючого органу, які не включені до конкурсних кредиторських вимог у межах справи про банкрутство, застосовується порядок погашення грошових зобов'язань, передбачений ПК України.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України  платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14).

Узгодження платником податків податкових зобов'язань свідчить про виникнення в нього обов'язку сплатити такі зобов'язання у встановлений законом строк. За закінченням такого строку узгоджені податкові зобов'язання стають податковим боргом, процедура стягнення якого визначена Податковим кодексом України.

Несплачені у встановлений законом строк податкові зобов'язання є податковим боргом платника податків.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 59.5 цієї статті у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

ВАЖЛИВО: У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Аналіз вказаної норми свідчить про відсутність обов'язку контролюючого органу направляти платнику податків нову податкову вимогу у випадку збільшення суми податкового боргу. Тобто, в разі коли після направлення платнику податків податкової вимоги сума його податкового боргу збільшується, податкова вимога на збільшену суму податкового боргу не направляється.

Підпунктом 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 ПК України визначено, що податкова вимога вважається відкликаною у разі, якщо сума податкового боргу була погашена самостійно платником податків або органом стягнення.

Отже, лише у разі, якщо платником податків податковий борг був погашений, а через деякий час виник знову, органу державної податкової служби слід направити (вручити) йому нову податкову вимогу на новоутворений податковий борг.

Згідно з пунктом 87.2 статті 87 ПК України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Відповідно до пункту 20.1.34 статті 20 ПК України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

За правилами пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 ПК України).

Відповідно до пунктів 95.3-95-4 статті 95 цього Кодексу стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 (провадження 12-161гс18), заяви поточних кредиторів з вимогами до боржника, що ґрунтуються на зобов'язаннях, які виникли після порушення провадження у справі, підлягають розгляду у порядку позовного провадження. Мораторій на задоволення вимог кредиторів у відповідності з абзацом 24 статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» являє собою зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових) платежів, термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і не поширюється на поточну заборгованість. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.

Окрім цього, згідно частини 4 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 лютого 2018 року у справі № 910/10829/17 (ЄДРСРУ № 72486352).

ВИСНОВОК: Верховний суд підтвердив правильність позиції щодо наявності правових підстав для стягнення податкового боргу з рахунків боржника у банках, який є поточною заборгованістю останнього, що виникла після порушення справи про банкрутство.

Матеріал по темі: «Стягнення податкового боргу в процедурі банкрутства платника податків»

теги: податковий борг, процедура банкрутства, стягнення боргу, поточні вимоги, кредиторські вимоги, боржник, банкрутство, ліквідація, порушення справи про банкрутство, судова практика, Адвокат Морозов