Відмінності між поновленням та продовженням процесуальних строків

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Процесуальна (не)можливість суду поновлювати та продовжувати процесуальні строки встановлені судом або Кодексом

21 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в контексті справи № 923/571/20 (ЄДРСРУ № 123213023) досліджував питання щодо відмінностями між поновленням та продовженням процесуальних строків.

Відповідно до частини 1 статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно з частиною 3 статті 127 ЦПК України якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

За змістом частини 4 статті 127 ЦПК України одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.

Отже, пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли ЦПК України встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з тим на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена.

При цьому, оскільки у тих випадках, коли суду процесуальним законом надано право встановити строк в межах певного строку, встановленого ЦПК України, суд також не може продовжити строк понад встановлений ЦПК (ГПК, КАС) України строк.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16, у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/10965/17, від 25.03.2019 у справі №910/6924/18, від 30.09.2019 у справі №904/4860/18, тощо.

Разом з тим, в аспекті зазначеного за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; «ТОВ «Фріда» проти України», заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016). Зважаючи на це, вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має виходити з наведених вище відмінностей між поновленням та продовженням процесуальних строків, враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій.

Європейський суд з прав людини зауважив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine від 21.10.2010).

При цьому формалізм (не надмірний) у процесі є допустимим явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процедури розгляду справи, зокрема, щодо дотримання порядку продовження та  /  або поновлення процесуальних строків, про що заявляє учасник справи (подібний за змістом висновок наведено у постанові Верховного Суду від 23.10.2024 у справі №  753/25081/21).

Національні суди повинні враховувати можливість заявника ефективно представляти себе у суді (рішення Європейського суду з прав людини від 07.05.2002 року у справі «Мак-Вікар проти Сполученого Королівства», заява № 46311/99, пункти 48-62; від 23.09.1998 року у справі «Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства», заява № 68416/01, пункт 61).

Держава не відповідальна за професійний юридичний захист особи у цивільній справі, незалежно від того, на яких умовах надається правова допомога - на умовах безкоштовної чи оплатної правової допомоги адвоката, крім особливих обставин (рішення ЄСПЛ від 30.03.1999 року у справі «Tuzinski проти Польщі», заява № 40140/98, умови визначення про неприйнятність).

В обов`язки держави також не входить забезпечення необхідного балансу між ефективним доступом до суду з одного боку, та незалежністю професії юриста з іншого (рішення ЄСПЛ від 22.03.2007 року у справі «Старощик проти Польщі», заява № 59519/00, пункт 135).

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 03 грудня 2018 року в справі № 904/5995/16.

Отже, пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Наведені норми пов`язують можливість відновлення процесуального строку з обов`язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Якщо відновлення процесуального строку здійснюється за заявою сторони, заявник повинен обґрунтувати поважність причин його пропуску.

Закон встановлює рівні можливості для сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

ВИСНОВОК: Вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.

  

 

Матеріал по темі: «Правова можливість поновлення строку, що встановлений судом»

 

 

Теги: процесуальні строки, поновлення строків, звернення до суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов