Відкрита відмова виконати наказ начальника з мотивів неприйняття присяги

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Момент з якого настає відповідальність за ст. 402 КК України при відмові виконати наказ начальника 

Відповідно до п. 6 Дисциплінарного Статуту ЗСУ відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу - карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років (ч.1 ст. 402 КК України).

Слід вказати, що протиправні дії військовослужбовця можуть бути кваліфіковані лише за спеціальним розділом Кримінального кодексу України «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)» (05 лютого 2019 року Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 233/514/16-к, провадження № 51-368 км 17 (ЄДРСРУ № 79745329).

Основним безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 402 КК, є встановлений у Збройних Силах України, інших військах та військових формуваннях України порядок підлеглості в управлінні військами з метою забезпечення їхньої постійної боєготовності та боєздатності, нормального виконання військовими частинами та підрозділами покладених на них завдань. Додатковим факультативним об`єктом можуть бути безпека держави, власність, довкілля.

(!!!) Під наказом розуміється одна з форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов`язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі.

Так, відповідно до п. 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Згідно з ч. 2 ст. 41 КК наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов`язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Відповідно до п. 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 402 КК, полягає у вчиненні діяння у вигляді відкритої відмови виконати законний наказ начальника (непокора), коли підлеглий відкрито та категорично заявляє, що не виконуватиме наказ, або у вчиненні іншого умисного невиконання наказу.

Склад цього кримінального правопорушення є формальним, тобто закінченим його слід вважати з моменту вчинення діяння, а саме з моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту умисного його невиконання.

Суб`єктивна сторона непокори характеризується виною у формі прямого умислу. Умисел на невиконання наказу може виникнути у винної особи як у момент отримання наказу, так і пізніше. Ставлення винного до наслідків непокори (ч. 2 ст. 402 КК) характеризуються, зокрема, і необережністю. Мотиви можуть бути різними і для кваліфікації цього кримінального правопорушення значення не мають.

В той же час, саме по собі військове звання не може вважатися ознакою військової службової особи ( 15 жовтня 2024 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 216/1675/22, провадження № 51-1363км23 (ЄДРСРУ № 122579334).

ВИСНОВОК: З огляду на приписи ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закон не пов`язує факт прийняття військової присяги з початком проходження військової служби.

Для обвинуваченого, як для громадянина, призваного на військову службу під час мобілізації, на особливий період початком військової служби є день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) ТЦК (15 січня 2025 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи №  233/2667/23, провадження № 51-4715км24 (ЄДРСРУ № 124487676).

  

 

Матеріал по темі: «Військова службова особа»

 

Військова службова особа

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: саме по собі військове звання не може вважатися ознакою військової службової особи

15 жовтня 2024 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 216/1675/22, провадження № 51-1363км23 (ЄДРСРУ № 122579334) досліджував питання щодо статусу військової службової особи.

Суд зазначає, що визначення в статутах Збройних Сил України, зокрема в статті 32 СВС, військовослужбовця як начальника іншого військовослужбовця не означає набуття ним статусу військової службової особи в значенні примітки 1 до статті 425 КК.

Частиною 12 статті 6 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військові посадові особи - це військовослужбовці, які обіймають штатні посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або які спеціально уповноважені на виконання таких обов`язків згідно із законодавством.

Стаття 32 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України (СВС) та стаття 8 Дисциплінарного статуту Збройних сил України (ДС) не наділяють старшу за військовим званням особу дисциплінарною владою або розпорядчими повноваженнями командира. Стаття 8 ДС передбачає, що «командири, посади яких у цьому Статуті не визначені, користуються дисциплінарною владою стосовно підлеглих військовослужбовців згідно з військовим званням, передбаченим їх посадою». Таким чином, це положення означає, що дисциплінарна влада належить лише командиру, і ця дисциплінарна влада, незалежно від його дійсного звання, обмежується званням, притаманним цій посаді. Таким чином, якщо майор призначений на посаду командира взводу, він користується повноваженнями, якими наділені молодший лейтенант, лейтенант, старший лейтенант.

(!!!) Військовослужбовець, який не займає командирську посаду, може отримали дисциплінарну владу і розпорядчі повноваження в силу свого звання лише за умов, визначених статтею 81 ДС та статті 34 СВС, коли вони виконують спільну задачу.

Таким чином, Суд вважає, що статус військової службової особи військовослужбовець отримує внаслідок призначення на посаду, яка покладає на цього обов`язки командира (начальника) або інші обов`язки, передбачені у примітці 1 до статті 425 КК, або внаслідок отримання спеціального доручення повноважного командування, пов`язаного з виконання таких функцій.

ВИСНОВОК: Саме по собі військове звання не може вважатися ознакою військової службової особи.

 

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Кваліфікація протиправних дій військовослужбовця за Кримінальним Кодексом України»