Адвокат Морозов (судовий захист)
Питання наявності/відсутності спору про право між
співвласниками майна при визначенні частки боржника у спільному майні та
порядок/спосіб звернення до суду
20 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/1663/23 (ЄДРСРУ № 128275713) досліджував
питання щодо питання наявності спору про право між співвласниками майна при
застосуванні статті 335 Господарського процесуального кодексу України. Чи є
сама по собі відсутність судового спору між співвласниками достатньою підставою
для висновку про відсутність спору про право?
Відповідно до положень частин першої та другої статті
335 Господарського процесуального кодексу України, питання про визначення
частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами,
вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 Сімейного
кодексу України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте
нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Статтею 60 Сімейного кодексу України передбачено, що
майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві
спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної
причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба
тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час
шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної
сумісної власності подружжя.
Звідси приписи статті 60 Сімейного кодексу України
містять презумпцію спільності права
власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Разом з тим
зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати
поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об`єкт, у тому
числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для
спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її
спростовує.
Частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України
встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути
будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до частини першої статті 70 Сімейного
кодексу України у разі поділу майна, що
є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та
чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним
договором.
Відповідно до частин першої та другої статті 355
Цивільного кодексу України, майно, що є у власності двох або більше осіб
(співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно
може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної
власності.
Частиною першою статті 356 Цивільного кодексу України
передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з
них у праві власності є спільною частковою власністю.
За положеннями частини першої статті 368 Цивільного
кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток
кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Відповідно до вимог частини другої статті 370
Цивільного кодексу України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній
сумісній власності, вважається, що
частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними,
якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від
15.01.2020 у справі № 367/6321/16-ц зазначено, що частка у
праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, яка
може бути об`єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу
в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна; у
разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з
іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення
на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про
визначення частки боржника у такому майні.
Таким чином, для
спільної сумісної власності характерною є неконкретизованість часток
співвласників. Так, відповідно до припису норми стаття 372 Цивільного
кодексу України закон встановлює презумпцію рівності часток співвласників у
праві спільної сумісної власності. Дана презумпція може бути спростована
домовленістю співвласників або законом, або рішенням суду. Достатніми
підставами для зміни розміру часток можуть послугувати міра фінансової,
трудової чи іншої участі кожного із співвласників в придбанні, утриманні
спільного майна, зроблених поліпшеннях, вчинення співвласником дій, що
порушують права інших співвласників тощо. Обставини, які можуть послугувати для
збільшення або зменшення частки співвласників мають мати істотне значення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від
06.10.2020 у справі № 2
24/494-2009, зазначено, що під час розгляду подання державного чи
приватного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він
володіє спільно з іншими особами, не можуть застосовуватися норми
Господарського процесуального кодексу України, які регулюють позовне
провадження. Отже, розгляд подання державного
чи приватного виконавця за правилами статті 335 Господарського процесуального
кодексу України (аналогія статті 443 Цивільного процесуального кодексу України)
не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання
суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає пункт 1 статті 6
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за наявності спору про
право. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що стаття 335
Господарського процесуального кодексу України підлягає застосуванню виключно
за відсутності спору про право. У цьому разі відповідно до статті 338
Господарського процесуального кодексу України подання державного чи приватного
виконавця розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції,
незалежно від суб`єктного складу боржника та інших співвласників майна.
Натомість за наявності спору про право стаття 335 Господарського процесуального
кодексу України не підлягає застосуванню. Виконавець вправі звернутися до суду
з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє
спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи
він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким
поданням (позовною заявою) в порядку
позовного провадження.
Поряд з цим Суд звертає увагу, що питання належної
процесуальної форми звернення державного (приватного) виконавця для вирішення
питання про визначення частки майна боржника у спільному майні та необхідності
чіткого розмежування питання наявності спору щодо визначення частки майна
боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в контексті статті
335 Господарського процесуального кодексу України проаналізовано у постанові
Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11.
За наслідками прийняття відповідної постанови було
уточнено висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від
06.10.2020 у справі № 2-
24/494- 2009, яке полягає
у тому, що у разі, якщо наявний спір щодо визначення частки боржника у спільному
майні, звернення виконавця до суду
завжди за своєю суттю має характер позовної заяви (незалежно від її назви),
оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору. При цьому
позовна заява має подаватися в порядку
позовного провадження, а не в порядку розділу VI "Процесуальні
питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень
інших органів (посадових осіб)" Цивільного процесуального кодексу України.
В останньому випадку суд має або закрити провадження (якщо порушені правила про
юрисдикцію спору - (пункт 73 постанови), або залишити заяву (подання) без
розгляду (якщо правила про юрисдикцію спору не порушені - пункти 74 - 75
постанови).
Наголошуючи на необхідності чіткого розмежування
питання наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він
володіє спільно з іншими особами Велика Палата Верховного Суду, зауважила, що
якщо спір виник щодо визначення частки майна боржника у майні, яке належить
боржнику та іншим особам на праві спільної сумісної власності, то судове
рішення у разі задоволення позову має наслідком зміну матеріального
правовідношення - право спільної сумісної власності припиняється, натомість
виникає право спільної часткової власності.
Одночасно Велика Палата Верховного Суду наголосила,
що: "у такому випадку відбувається припинення права власності одного виду
і виникнення права власності іншого виду не тільки боржника, а й іншої особи
(співвласника), яка могла взагалі не брати участі у справі, в якій ухвалене
судове рішення проти боржника. Відсутність згоди такої особи на визначення
частки майна боржника у спільному майні, у тому числі заперечення самого
існування права спільного з боржником права власності, свідчить про наявність
матеріального спору, який не вирішувався і не міг бути вирішений у справі, в
якій ухвалене судове рішення проти боржника. Це новий матеріальний спір, який не може розглядатися як процесуальне
питання, а тому не може вирішуватися за правилами розділу VI
"Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних
справах та рішень інших органів (посадових осіб)" Цивільного
процесуального кодексу України. Такий спір має бути вирішений судом у порядку
позовного провадження. Тому заява про визначення частки майна боржника у
спільному майні за наявності спору, подана до суду виконавцем, незалежно від її
назви (позовна заява, подання) за своєю суттю є саме позовною заявою. Особа,
яка є стверджуваним співвласником майна боржника у такому спорі, є стороною у спорі,
якій має бути забезпечена можливість користуватися всіма правами, якими
наділений відповідач відповідно до закону. Лише в цьому разі буде забезпечене
право такої особи на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод."(пункт 69).
Зазначені висновки містяться також у постановах
Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 585/1695/20, від
16.07.2023 у справі № 367/5663/21, від 06.03.2024 у справі №
2-3185/2010.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду від
08.06.2022 у справі №
2- 591/11 сформувала
підхід, згідно з яким для констатації наявності або відсутності спору про право
у справах, що розглядаються за правилами статті 335 Господарського
процесуального кодексу України, визначальне значення має встановлення
(з`ясування) позиції іншого співвласника щодо визначення частки майна боржника
у спільному майні.
На необхідність дослідження позиції іншого
співвласника нерухомого майна як ключового елементу для з`ясування наявності
спору про право при розгляді подання виконавця щодо визначення частки боржника
у спільному майні наголошено у низці рішень Верховного Суду. Зокрема, така
правова позиція застосована у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у
справі № 766/19976/18, а також підтверджена в
ухвалах від 19.02.2024 у справі № 760/20457/17, від 11.03.2024 у справі №
347/528/22 та від 11.09.2024 у справі № 608/1630/22.
Водночас Суд звертає увагу, що приписи Закону України
"Про виконавче провадження" та положення Господарського
процесуального кодексу України не покладають на державного чи приватного
виконавця обов`язку самостійного з`ясування правої позиції іншого співвласника
майна боржника щодо визначення частки останнього у спільному майні у разі
звернення з поданням на підставі статті 335 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 335 Господарського
процесуального кодексу України суд у десятиденний строк розглядає це питання у
судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін
та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна
боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в частині
другій статті 335 Господарського процесуального кодексу України законодавець
прямо вказує на необхідність повідомлення не лише сторін спору, а й
заінтересованих осіб.
Водночас за своїм змістом поняття
"заінтересованої особи" є відмінним від поняття "учасників
справи" в сенсі, застосованому у частині першій статті 41 Господарського
процесуального кодексу України, відповідно до якої, у справах позовного
провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
Ураховуючи відмінність у цих поняттях, Суд вважає, що
законодавець, застосовуючи саме поняття "заінтересованої особи", а не
"інші учасники справи", в контексті ролі та значення процедури,
передбаченої статтею 335 Господарського процесуального кодексу України (щодо
визначення частки боржника у спільному майні), передбачив залучення таких осіб,
зокрема, з метою з`ясування питання про наявність/відсутність спору щодо майна,
з`ясування інших обставин, які мають значення для належного розгляду подання.
Іншими словами, законодавець фактично надав можливість
заінтересованій особі, яка могла і не бути учасником справи, скористатися своїм
правом та надати відповідні пояснення, докази тощо.
У такий спосіб, якщо заінтересована особа, за умови
забезпечення її можливості участі при розгляді питання щодо визначення частки
боржника у спільному майні, не скористалася своїми правами, то зазначене надає
суду можливість прийняти рішення відповідно до вимог законодавства та з
урахуванням наявних у справі матеріалів, у т.ч. даних, які містяться у
відкритих державних реєстрах (зокрема, Державному реєстрі речових прав на
нерухоме майно, Єдиному державному реєстрі судових рішень тощо).
З огляду на це, саме суд у межах розгляду відповідного
подання виконавця має надати належну правову оцінку позиції іншого співвласника
(за умови, якщо він скористається своїми процесуальними права), з урахуванням
її змісту, обґрунтованості та доказового підтвердження. Така оцінка
здійснюється саме в межах судового провадження, ініційованого поданням
виконавця, і передбачає забезпечення можливості щодо процесуальної участі
відповідної особи шляхом її повідомлення, та, відповідно, надання їй можливості
висловити свою позицію шляхом реалізації права на участь у судовому засіданні.
При цьому, виходячи з обставин справи, викладених у
постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №
2-591/11, поняття дослідження наявності/відсутності згоди іншого
співвласника на визначення частки майна боржника у спільному майні, передбачає
встановлення не формального заперечення іншим співвласником визначення частки
майна боржника, а наявності позиції,
підтвердженою певною доказовою базою та/або нормативним обґрунтування незгоди
щодо визначення такої частки.
У межах провадження, ініційованого виконавцем
відповідно до статті 335 Господарського процесуального кодексу України, оцінка
наявності спору про право між співвласниками не може ґрунтуватися виключно на
факті формального або декларативного заперечення іншим співвласником визначення
частки боржника у спільному майні.
Тобто, таке з`ясування повинно ґрунтуватися на оцінці
наданих співвласником доказів або нормативному обґрунтуванні його незгоди, які
мають свідчити про те, що відповідна особа вбачає у запропонованому визначенні
частки порушення своїх суб`єктивних майнових прав або законних інтересів, та
реалізує цю позицію у спосіб, визначений процесуальним законом.
Зазначене пояснюється тим, що відмінний підхід, згідно
з яким будь-яке формальне заперечення іншого співвласника фактично унеможливлює
застосування статті 335 Господарського процесуального кодексу України, не
відповідає ані змісту цієї норми, ані меті виконавчого провадження як
завершальної стадії господарського процесу. Такий підхід створює ризик
недобросовісного перешкоджання реалізації механізму звернення стягнення на
частку боржника у спільному майні лише шляхом формального волевиявлення іншого
співвласника, позбавленого належного доказового чи правового підґрунтя.
З огляду на викладене, Суд зазначає, що у межах
застосування положень статті 335 Господарського процесуального кодексу України сама по собі формальна незгода іншого
співвласника майна, яка не підтверджена належними доказами або не містить
правової аргументації, не може розцінюватися як наявність спору про право в
розумінні процесуального закону.
Спір про право в контексті цієї норми виникає лише за
наявності обґрунтованої та підтвердженої позиції іншого співвласника, яка
вказує на конкретне порушення його суб`єктивного майнового права, виражене у
вигляді заперечення щодо правомірності або допустимості визначення частки
боржника у спільному майні.
У свою чергу, відсутність
судового спору між співвласниками не є безумовним свідченням відсутності спору
про право, оскільки визначальною у цьому контексті є не процесуальна
активність особи, а зміст її правової позиції, яка може бути реалізована
зокрема, у вигляді письмових заперечень, заяв або іншим способом, з якого
вбачається наявність суперечності у можливості реалізації боржником речового
права.
Таке заперечення має супроводжуватися наданням доказів
або посиланням на норми матеріального права, які б свідчили про існування
дійсного юридичного конфлікту щодо обсягу чи змісту речових прав.
ВИСНОВОК: Отже, висновок про відсутність спору про право між співвласниками
нерухомого майна, зроблений виключно на підставі того, що між ними відсутній
судовий спір, не ґрунтується на правильному застосуванні положень статті
335 ГПК та 443 ЦПК України та не враховує висновків, викладених Великою Палатою
Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11.
Матеріал по темі: «Різниця
між поділом та виділом нерухомого майна що є у спільній власності»
Теги: шлюб,
поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел
имущества, спільна сумісна власність, продавець, покупатель, подружжя,
нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя,
відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар