Адвокат Морозов (судовий захист)
Наслідки та обставини, які підлягають доведенню в суді
щодо правочину, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника
однієї сторони з другою стороною
14 березня 2024
року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в
рамках справи № 920/395/23 (ЄДРСРУ
№ 117656878) досліджував питання щодо наслідків та обставин, які підлягають
доведенню в суді щодо правочину, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості
представника однієї сторони з другою стороною.
Відповідно до
частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є
недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які
встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього
Кодексу.
Згідно із
статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому
Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам
суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг
цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і
відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій
законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків,
що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може
суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи
непрацездатних дітей.
Частиною
третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо
не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа
заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин
може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до
статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком
недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що
правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Недійсність
правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти
(незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти
суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
У постанові
Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 зазначено, що частина третя статті
203 ЦК України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину,
яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що
викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення
чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави
недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим
наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229-233 ЦК України.
Згідно з
частиною першою статті 232 ЦК України правочин який вчинено внаслідок
зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною,
визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого
представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної
шкоди, що завдані йому у зв`язку з вчиненням правочину внаслідок зловмисної
домовленості між ними.
Для визнання
правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника:
представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та
бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості
представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це
несприятливих наслідків для довірителя.
У постанові
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 357/6663/16-ц зазначено,
що відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено
внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою
стороною, визнається судом недійсним.
За змістом
зазначеної норми закону необхідними
ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника
однієї сторони з другою є:
1) наявність
умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої
сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди;
2) виникнення
негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками;
3) дії
представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.
У постанові від
07.12.2018 у справі № 910/7547/17
об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного
Суду в частині застосування статті 232 ЦК України зазначила, що зловмисна домовленість - це умисна
змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого
настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У
визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не
наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу
представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам
довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи
свідомо допускає їх настання.
У постанові
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.08.2018 у справі №522/15095/15-ц зазначено,
що тлумачення статті 232 ЦК України свідчить, що під зловмисною домовленістю
необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти
інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з
контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна
воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власною
волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею
представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто
в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який
усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або
свідомо допускав) їх настання.
(!!!) Для кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок
зловмисної домовленості потрібно встановити, що: від імені однієї із сторін
правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені
обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення
правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень
представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості;
настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний
зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи,
яку представляють.
Близький за
змістом висновок також міститься у постанові Касаційного цивільного суду у
складі Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №182/3593/17.
У постанові
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 753/7290/17 вказано про
те, що за змістом статті 232 ЦК України необхідними ознаками правочину,
вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з
другою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони
правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2)
виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими
наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.
Таким чином,
для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є
встановлення у діях представника наступного складу цивільного правопорушення:
1) представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч
інтересам довірителя; 2)
2) бажає (або свідомо допускає) їх настання; 3)
3) наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною,
спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це
несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і
спрямована проти інтересів довірителя.
4) при цьому не має значення, чи одержав
учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи
правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Для задоволення
позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів
встановити, що представник за
правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому
у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи,
яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої
сторони правочину.
Критерій
"зловмисності" не залежить від того, чи був направлений умисел
повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є
фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі
довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є
розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні
договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.
Верховним Судом сформовано позицію, відповідно до
якої необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної
домовленості представника однієї сторони з другою є:
1) наявність
умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої
сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення
негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками;
3) дії
представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.
При цьому
Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях встановлення
усіх ознак правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості
представника однієї сторони з другою, не
може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд,
застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних
обставин, встановлених під час розгляду певної справи.
ВИСНОВОК: Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232
ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник
усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або
свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника
однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків
для довірителя.
Матеріал по
темі: «Визнання правочину, який вчинено
внаслідок зловмисної домовленості, недійсним»
Теги:
правочин, недійсність, зловмисна домовленість, представник, всупереч інтересам
довірителя, несприятливі наслідки, перевищення повноважень, шкода, судова
практика, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов
