Хто такий «уповноважений представник» платника податків?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи вважається будь-який  співробітник платника податків «уповноваженою особою» на отримання документації від контролюючих органів?

13 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 808/1827/17, адміністративне провадження № К/9901/20873/18 (ЄДСРУ № 96866917) досліджував питання щодо уповноваженої особи платника податків на отримання чи ознайомлення з будь-якою документацією від третіх осіб, в тому числі від контролюючих органів.

Пунктами 80.1. та 80.2 статті 80 Податкового кодексу встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з підстав визначених цим пунктом.

Відповідно до пункту 80.5 статті 80 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Пункт 81.1. статті 81 Податкового кодексу України визначає перелік документів за умови пред`явлення або надіслання посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом.

Цією ж нормою визначено, що непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Стаття 80 Податкового кодексу України в частині проведення фактичних перевірок є спеціальною по відношенню до статті 81 цього Кодексу, з огляду те, що стаття 81 Кодексу регулює питання проведення, як документальної виїзної, так і фактичної перевірки, тоді як стаття 80 Кодексу регулює питання проведення лише фактичної перевірки.

Відтак аналіз зазначених норм свідчить про те, що фактичну перевірку можна провести за наявності двох обов`язкових умов:

- наявності рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки;

- наявності хоча б однієї з підстав визначених пунктом 80.2 Податкового кодексу України.

(!!!) При цьому податковим законодавством передбачений обов`язок вручення оформленого наказу перед проведенням перевірки уповноваженим особам, а саме:

- безпосередньо платнику податків;

- уповноваженому представнику;

- або особам, які фактично проводять розрахункові операції.

В даній справі судами встановлено, що керуюча магазином на момент проведення перевірки та вручення їй відповідних документів була працівником (службовою особою) Товариства, відповідно остання в розрізі пункту  80.2  статті  80 Податкового кодексу України  є уповноваженим представником Товариства на ознайомлення з направленням на перевірку та отримання копії наказу на проведення перевірки, що свідчить про те, що фактична перевірка позивача була здійснена з дотриманням вимог  Податкового законодавства України.

В той же час, Верховний Суд звертає увагу на тому, що уповноваженою особою Товариства може бути особа, уповноважена  платником податків  представляти його інтереси у контролюючих органах на підставі статутних документів, договору та виданої на виконання договору  довіреності, посадових інструкцій працівників цього Товариства. 

Відповідно до частин першої, третьої статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 244 Цивільного кодексу України визначено, що представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (стаття 246 Цивільного кодексу України).

Більше того, в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про перелік засновників та учасників (крім учасників громадських організацій, акціонерних товариств, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, благодійних фондів та політичних партій) юридичної особи.

В рамках даної справи не встановлено, яким чином, на підставі якого документа керуюча магазином набула статусу уповноваженої особи Товариства.

ВАЖЛИВО: Здійснення трудової діяльності (працюючи) у Товаристві не означає автоматичне набуття цією особою статусу уповноваженої особи Товариства в розрізі пункту  80.2  статті  80 Податкового кодексу України.

В ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2020 р. у справі №904/3935/19 суд вказав, що таке право могло б підтверджуватися доказами, які б дозволили встановити обсяг процесуальних повноважень посадової особи (статут, положення, трудовий договір (контракт).

Відтак Верховний суд константує, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку, про те, що керуюча магазином беззаперечно є уповноваженою особою Товариства в розрізі пункту  80.2  статті  80 Податкового кодексу України, тільки виходячи з того, що вона є його працівником.

Судами не досліджено ні посадову інструкцію керуючої магазином, ні будь-які інші документи, які б могли уповноважувати зазначену особу ознайомлюватися з направленням на перевірку та отримувати копію наказу податкового органу на проведення перевірки.

ВИСНОВОК: Таким чином, не з`ясування статусу «уповноваженого представника», призвело до не з`ясування дотримання двох обов`язкових умов, за наявності яких можна провести  фактичну перевірку, відповідно й ставиться під сумнів взагалі правомірність проведення податкової  перевірки.

Матеріал по темі: «Представництво юридичної особи перед контрагентами: межі відповідальності»

 

Теги: уповноважений представник, уполномоченный представитель, налоговая проверка, податкова перевірка, наказ на перевірку, вручення наказу керівнику, уповноважена особа, статут, довіреність, наказ, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Коли платник податків має право не надавати відповідь на запит податкового органу?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Якщо запит складено з порушенням вимог ст. 73 Податкового кодексу України, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит

12 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 280/2578/19, адміністративне провадження №К/9901/9037/20 (ЄДРСРУ № 89191143) досліджував питання, коли платник податків звільняється від обов’язку надати відповідь на запит контролюючого (фіскального) органу.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Виходячи з аналізу наведених правових норм,   документальна планова виїзна перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення, а право на проведення такої перевірки виникає за умови завчасного надіслання до початку перевірки платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Відповідно до положення підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Отримання податкової інформації контролюючими органами регламентується статтею 73 Податкового кодексу України та постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1245 "Про затвердження Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом" (далі - Порядок).

Пунктом 73.3 статті 73 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити:1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3) печатку контролюючого органу.

Так, відсутність печатки на письмовому запиті направленому контролюючим органом на адресу позивача неможна віднести до недоліків, випадково допущених при їх оформленні.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду висловленого під час розгляду аналогічних правовідносин (постанова від 26.02.2019, справа №826/9082/15, адміністративне провадження №К/9901/7347/18 та від 16 квітня 2020 року у справі № 812/1681/16, адміністративне провадження №К/9901/41816/18 (ЄДРСРУ № 88832458).

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з підстав, зокрема, за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

За змістом пункту 10 Порядку встановлено, що запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу. У запиті зазначаються:  посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.

Аналіз зазначених положень податкового законодавства свідчить про те, що запит податкового органу про надання відповідної інформації платником податків повинен визначати конкретні підстави, тобто, наявність чітко окреслених обставин, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства. Без повідомлення вказаних фактів платник податків не має об`єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження.

Наприклад, 14 лютого 2020 року в рамках справи № 820/2763/16, адміністративне провадження №К/9901/41500/18 (ЄДРСРУ № 87601768) Верховний Суд вказав, що посилання контролюючого органу в запиті виключно на відсутність факту реального здійснення  фінансово господарських операцій ТОВ по взаємовідносинам з ТОВ 2 та подальшого ланцюга постачання без будь-якої конкретизації господарських операцій та сум на які виявлено розбіжності, без чітких посилань на конкретну податкову звітність та підстави з якими податковий орган пов`язує наявність у позивача недостовірних даних у податковій звітності не може вважатися запитом оформленим у відповідності до положень податкового законодавства та свідчити про правомірність визначених  контролюючим органом підстав для ініціювання надіслання запиту в порядку пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, та в подальшому видачі спірного наказу».

Отже, якщо зі змісту запиту неможливо встановити яким чином на підставі аналізу податкової інформації можна встановити відсутність реального здійснення операцій, як і конкретні обставини, на підставі яких контролюючий орган встановив порушення платником  податкового законодавства, то відповідь надати фактично неможливо. Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31 травня 2019 року у справі №813/1041/18.

Верховним Судом у постанові від 28 березня 2019 року по справі №813/1259/18 вказується наступне: «…Верховний Суд зазначає, що вимоги, які висуваються до змісту запиту є нормативно визначеними і поширювальному тлумаченню не підлягають…  …Суд зазначає, що використання податкової інформації як привід для направлення запиту платнику податків є правомірним, разом з тим наявність такої інформації сама по собі не позбавляє податковий орган обов`язку дотримуватися законодавчо встановлених вимог щодо форми та змісту відповідного запиту. Призначаючи перевірку з підстав ненадання відповіді на такі обов`язкові запити, податковий орган також зобов`язаний наводити конкретний підпункт та пункт статті 78 Податкового кодексу України, а не підміняти один підпункт іншим…».

ВИСНОВОК: Якщо запити податкового органу отримані без печатки або необґрунтовані щодо того, які саме порушення податкового законодавства були вчинені платником податків, в зв`язку з чим такий платник податків об`єктивно позбавлений можливості надати письмові пояснення щодо таких можливих порушень та надати документальні підтвердження, які спростовують факти таких порушень, то платник податків звільняється від обов’язку надати відповідь на запит контролюючого (фіскального) органу.

Така правова позиція відповідає висновкам  Верховного Суду, висловленим, зокрема у постановах від 26 лютого 2019 року у справі № 826/9082/15, від 20 грудня 2019 року у справі № 520/2207/19, від 25 березня 2019 року у справі №806/4875/14 та від 17 липня 2019 року у справі №808/553/18.

Матеріал по темі: «Обов`язкові елементи податкового запиту»

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, запит на інформацію, податковий запит, запит фіскального органу, налоговый запрос, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу про проведення податкової перевірки після її проведення, Адвокат Морозов

Податкові спори: не допуск перевіряючих…чи завжди стратегія вірна?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Не зазначення мети в наказі на податкову перевірку, як підстава для не допуску перевіряючих?

Здається все просто, відповідно до п. 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

•    направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
•      копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
•     службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

В той же час, непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

05 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 825/1110/17, адміністративне провадження №К/9901/29035/18 (ЄДРСРУ № 88027959) погодився з вищевказаною позицією, але додав: «Невідповідність прийнятого керівником контролюючого органу наказу про проведення перевірки приписам абзацу третьому пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України може бути підставою для недопущення платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, однак не може бути підставою для скасування самого наказу»

Більше того, ще додав: «…не зазначення в наказі на проведення перевірки мети такої перевірки відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної перевірки…однак не зазначення в наказі мети проведення перевірки не є підставою для визнання протиправним такого наказу. Протиправним може бути визнано наказ у разі якщо такий прийнято без належних підстав для проведення відповідної перевірки».

Матеріал по темі: «Не допуск фіскалів для проведення перевірки: наслідки та належні докази»

Таким чином дії платника податків наступні: ознайомлення з пред’явленими (надісланими) документами від контролюючого органу та прийняття рішення про недопуск перевіряючих, якщо документи оформлені з порушенням (наприклад відсутня мета перевірки)…дії контролюючого органу – складання відповідного Акту (пункт 81.2 статті 81 ПКУ: У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків).

НАСЛІДКИ: Так, у зв'язку із не допуском посадових осіб фіскального органу до проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки Товариства, складено акт не допуску, а отже для прикладу можна навести справу №813/483/17 (ЄДРСРУ № 80168871), де Верховний Суд в своїй  постанові від 28.02.2019 р. вказав, що підставою для адміністративного арешту коштів на рахунку платника податків або майна, серед іншого, може бути факт не допуску ревізорів до проведення виїзної документальної перевірки такого платника.

Примітка: Обидва види арешту (коштів та/або майно), за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Таким чином, за таких обставин, наступний крок податкового органу це звернення до суду з вимогою про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків у зв'язку із відмовою платника податків від проведення перевірки відповідно до п.п.94.6 ст. 94 ПК України.

Відповідно до положень пункту 94.6 статті 94 ПК України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

З системного аналізу вказаних положень ПК України слідує, що підставою арешту коштів на рахунку платника податків, серед іншого, може бути факт не допуску ревізорів до проведення виїзної документальної перевірки такого платника. Натомість факт недопуску до проведення перевірки може бути законним або незаконним. Платник податків має право не допустити до проведення до перевірки у разі порушення процедури або порядку проведення перевірки, або незаконності наказу на її проведення.

Треба відмітити, якщо платник податків не допускаючи контролюючий орган до перевірки, оскаржив наказ на перевірку, а судом визнано неправомірним та скасовано наказ про проведення перевірки, то відсутні підстави для задоволення позову фіскального органу про арешт коштів платника у зв’язку із не допуском перевіряючих.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.08.2019 по справі №813/906/18, від 12.02.2019 по справі № 813/3859/17 (ЄДРСРУ № 80036920).

Підсумовуючи зазначене вище можна змоделювати ситуацію (гіпотетично): 1) контролюючий орган неправильно склав документи (наприклад, не зазначив в наказі мети перевірки); 2) цим скористався платник і не допустив контролюючий орган на проведення перевірки; 3) податківці склали Акт та арештували майно, а суд арештував кошти платника; 4) платник  пішов в суд оскаржувати наказ на перевірку і програв всі три інстанції, але є героєм він не допустив фіскальний орган до перевірки!!! Робота підприємства паралізовано… розпочалась процедура банкрутства…

ВИСНОВОК: Для того щоб підтвердити правомірність дій платника податків щодо не допуску податківців до перевірки, платник податків повинен оскаржити в судовому порядку наказ (та виграти справу)… у противному випадку контролюючий орган застосовує своє право на адміністративний арешт майна або коштів підприємства (через суд).

Таким чином, не завжди 100% вірною стратегією платника податків є не допуск перевіряючих до перевірки, тим більш, відповідно до новітньої судової практики Верховного суду, право оскаржити наказ на податкову перевірку у платника податків з’явилося й після безперешкодного допуску останніх!!!

Матеріал по темі: «Оскарження наказу на податкову перевірку після допуску перевіряючих»

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків, обжалование приказа налоговой, ДФС, НУР, ППР, Адвокат Морозов

Обов`язкові елементи податкового запиту

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обставини за яких платник податків  звільняється від обов'язку надати відповідь на запит податкового органу

10 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 120/1378/19-а, адміністративне провадження №К/9901/509/20 (ЄДРСРУ № 88124637) досліджував питання щодо обов’язковості елементів запиту контролюючого (податкового) органу.

Виявлені контролюючим органом факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку надіслання на адресу платника (вручення платнику) обов`язкового письмового запиту з пропозицією надати пояснення та їх документальні підтвердження для усунення сумнівів контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства. Обов`язковою передумовою здійснення документальної позапланової виїзної перевірки є направлення платнику податків запиту про надання пояснень та їх документального підтвердження.

Аналогічна позиція міститься у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 815/2596/17, від 05.06.2018 у справі № 820/5076/17.

В той же час, отримання податкової інформації та направлення запитів контролюючими органами регламентовано статтею 73 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Порядком періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1245  (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якими визначено перелік підстав для направлення суб'єкту господарювання запиту про подання інформації, а також вимоги до його оформлення.

Згідно з абзацами 1, 2, пунктом 1 абзацу 3, абзацами 4, 5  пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема: за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі. Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Пунктом 10 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1245 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової  служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу. У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується,  та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.

Аналіз пунктів 44.1, 44.6, 44.7 статті 44, положень статті 73 Податкового кодексу України, пункту 10 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1245 (далі - Порядок № 1245), свідчить, що встановлені вимоги до змісту запиту, є нормативно визначеними і розширеному тлумаченню не підлягають. Відтак Товариство звільнялося від обов`язку надати відповідь на такий запит, оскільки в останньому відсутні обов`язкові елементи запиту, а саме перелік документів, які пропонується надати, як це передбачено пунктом 73.3 статті 73 Податкового кодексу України та пунктом 10 Порядку № 1245.

Аналогічна правова позиція висловлена 09 квітня 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №804/5722/16, адміністративне провадження №К/9901/40956/18 (ЄДРСРУ № 81047319).

ВИСНОВОК: Відмова платника податків від надання відомостей на неправомірний запит контролюючого органу не може слугувати підставою для проведення перевірки, а отже встановлення правомірності (законності, обґрунтованості) запиту контролюючого (фіскального) органу є дуже важливим завданням для платника податку, адже на кону стоїть документальна позапланова перевірка та її наслідки…

Детальніше в матеріалі : «Вимоги до запиту податкового органу»

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, запит на інформацію, податковий запит, запит фіскального органу, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу про проведення податкової перевірки після її проведення, Адвокат Морозов

Оскарження наказу на податкову перевірку після допуску перевіряючих

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: платник податків має право оскаржувати процедурні порушення податкової перевірки (наказ), навіть після допуску фіскальних органів до перевірки

21 лютого 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/17123/18, адміністративне провадження №К/9901/25669/19 (ЄДРСРУ № 87929522) досліджував вкрай важливе питання: «Допуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки невілює наслідки процедурних порушень так або ні?»

Суть справи: Можливість оскарження прийнятого за наслідками проведеної документальної виїзної позапланової перевірки податкового повідомлення-рішення з підстав допущених контролюючим органом процедурних  порушень при призначенні та проведенні такої перевірки, зокрема у разі якщо допуск до перевірки відбувся.

Верховний Суд в постановах від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 3 жовтня 2019 року (справа №820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа № 815/4392/15) висловив правову позицію, що саме на етапі допуску до перевірки суб`єкт господарської діяльності може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної виїзної або фактичної перевірки.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).

Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.

При цьому приписи ПК України в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова/позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (пункт 77.6 статті 77, пункт 78.5 статті 78 ПК України).

Стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Абзацами першим-четвертим підпункту 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

При цьому абзац п`ятий підпункту 81.1 статті 81 ПК України визначає, що у разі непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється (абзац шостий підпункту 81.1 статті 81 ПК України).

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що законодавцем встановлено випадки, коли платник податків може скористатись правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки:

- непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків документів, визначених абзацами другим-четвертим пункту 81.1 статті 81 ПК України (направлення та наказу на проведення перевірки, службового посвідчення);

- оформлення документів, вказаних в абзацах другому-третьому пункту 81.1 статті 81 ПК України, з порушенням вимог, встановлених цим пунктом.

Разом з тим, недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

Право на судовий захист відображене і у частині першій статті 5 КАС України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

З урахуванням наведеного судова палата в цій справі відступає від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа № 815/4392/15) тощо.

Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду формулює правовий висновок: «незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень.  При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».

ВИСНОВОК: Оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки (наказу), яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка в першу чергу.

Матеріал по темі: «Доцільність оскарження наказу про проведення податкової перевірки»

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків, обжалование приказа налоговой, ДФС, НУР, ППР, Адвокат Морозов

Податкова перевірка з обставин визначених у запереченнях до акту перевірки

Адвокат Морозов (судовий захист)

Податкова перевірка  з обставин, визначених у запереченнях до акту перевірки, що не були досліджені під її проведення.

27 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 812/442/17, адміністративне провадження №К/9901/40466/18 (ЄДРСРУ № 82019830) досліджував підстави для призначення податкової перевірки платника податків з обставин, визначених у запереченнях до акту перевірки, що не були досліджені під її проведення.

Суть справи: Контролюючим органом прийнято наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, яким на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України призначено документальну позапланову виїзну перевірку платника податків з обставин, визначених у запереченнях до акту перевірки що не були досліджені під час перевірки.

Однак з першу необхідно вказати, що Верховний Суд вважає - акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, діяльність яких перевірялася, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 10 вересня 2013 року по справі №21-237а13, а також Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 року у справі №813/2524/17, від 10 травня 2018 року по справі №811/119/13-а та постанові від 09 серпня 2018 року справа № 826/5302/14 та ін.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із підпунктом 75.1.2. пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Відповідно до пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Пункт 78.1 статті 78 ПК України визначає вичерпний перелік підстав для здійснення документальної позапланової перевірки.

Зокрема, відповідно до підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: платником податків подано в установленому порядку контролюючому органу заперечення до акта перевірки та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об`єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження.

Наказ про проведення документальної позапланової перевірки з підстав, зазначених у цьому підпункті, видається: у разі розгляду заперечення до акта перевірки та/або додаткових документів у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, - контролюючим органом, який проводив перевірку; під час проведення процедури адміністративного оскарження - контролюючим органом вищого рівня, який розглядає скаргу платника податків.

Згідно із пунктом 44.7 статті 44 ПК України у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який проводить перевірку, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом п`яти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки, платник податків має право подати контролюючому органу, що проводив перевірку, заперечення та/або додаткові документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.

У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

ВАЖЛИВО: Наведена правова норма дозволяє дійти висновку, що проведення документальної позапланової перевірки на цій підставі є законним лише за умови дотримання сукупності умов, а саме: подання заперечень до акта перевірки або скарги на прийняте податкове повідомлення-рішення; наявність вимог про повний або частковий перегляд результатів перевірки або скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення; вказівка платником податків на обставини, які не були досліджені під час перевірки; неможливість перевірки таких обставин без проведення перевірки.

За умови наявності сукупності усіх цих вимог, проведення перевірки на підставі підпункту 78.1.5. пункту 78.1 статті 78 ПК України є правомірним. Водночас законодавець передбачає ще один спосіб захисту від зловживань посадовими особами податкового органу - обмежує предмет такої перевірки виключно питаннями, що стали предметом оскарження.

Суди попередніх інстанцій, дослідивши зміст акта перевірки та заперечень на нього, не встановили наявності обставин, які б були зазначені в запереченнях та невідображені в акті перевірки. При цьому, як зазначено судами, відповідачем не наведено й обставин, які не були досліджені під час перевірки та про які зазначено в запереченнях платником податків й під час розгляду справи, а також не вказано їх в оскаржуваному наказі.

Таким чином, Верховний Суд вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваного наказу про призначення перевірки у зв`язку із відсутністю у контролюючого органу підстав для його прийняття відповідно до підпункту 78.1.5. пункту 78.1 статті 78 ПК України.

Матеріал по темі: «Обґрунтованість наказу на проведення перевірки, підстави НЕ допуску перевіряючих», «Вручення наказу про проведення податкової перевірки»

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків, обжалование приказа налоговой, ДФС, НУР, ППР, Адвокат Морозов