Законність наказу
контролюючого органу на проведення перевірки платника податку та порядок
НЕ допуску посадових осіб до перевірки.
18
грудня 2018 року Верховний суд в рамках справи №
802/3821/15-а, адміністративне провадження №К/9901/27618/18 (ЄДРСРУ №
78626649) в черговий раз досліджував питання щодо законності наказу на
проведення перевірки платника податку та порядку допуску осадових осіб до
перевірки.
Стаття
94 Податкового кодексу України встановлює адміністративний арешт майна, за
положеннями пункту 94.1 цієї статті, адміністративний арешт майна платника
податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання
платником податків його обов'язків, визначених законом. Обставини застосування
арешту майна наведені пунктом 94.2, серед яких, підпунктом 94.2.3 передбачено
застосування адміністративного арешту у випадку, коли платник податків
відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних
підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу
до проведення перевірки.
Умови
та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення
документальних виїзних та фактичних перевірок визначені статтею 81 Податкового
кодексу України.
Пунктом
81.1. цієї статті встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають
право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної
перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та
за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких
документів:
направлення
на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування
контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки,
найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи
- платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого
проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична),
підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової
(службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому
випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його
заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії
наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування
контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по
батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі
проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого
проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична
перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата
початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.
Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника
контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого
органу;
службового
посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
ВАЖЛИВО: Непред'явлення або ненадіслання у випадках,
визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам
або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять
розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів,
що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для
недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення
документальної виїзної або фактичної перевірки.
Судами
попередніх інстанцій установлений факт непред'явлення та ненадіслання у
встановлений Податковим кодексом України строк наказу податкового органу.
Верховний
Суд вважає помилковою позицію судів попередніх інстанцій стосовно того,
що непред'явлення або
ненадіслання у встановлений строк наказу про проведення перевірки надає право
приступити до проведення перевірки. Пункт 81.1 статті 81
Податкового кодексу України встановлює вичерпний перелік документів, що мають
бути пред'явлені посадовими особами податкового органу в повному обсязі платнику
податків, що є обов'язковою умовою, яка надає право приступити до проведення
перевірки.
Суд
апеляційної інстанції помилково не взяв до уваги доводи скаржника про те, що
підприємство не було повідомлено про перевірку за 10 днів до її проведення
відповідно до положень статті 77.4 Податкового кодексу України, оскільки
зазначена норма чітко регламентує, що право на проведення документальної
планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не
пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки
вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про
вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та
письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.
Крім
того, в межах спірних правовідносин підлягають дослідженню норми, за якими
передбачено правове регулювання застосування видів адміністративного арешту
майна платника податків.
Відповідно
до приписів статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна
платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником
податків його обов'язків, визначених законом.
Арешт
майна може бути застосовано, зокрема, якщо платник податків відмовляється
від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних
підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.
Тобто,
скаржником у справі правомірно не допущено податковий орган до проведення
перевірки, що виключає можливість прийняття рішення про застосування
адміністративного арешту майна платників податків.
ВИСНОВОК: Непред'явлення та ненадіслання у встановлений
Податковим кодексом України строк наказу податкового органу є законною
підставою для не допуску посадових осіб контролюючого органу платником податків
до перевірки, що унеможливлює застосування податковим органом адміністративного
арешту майна на підставі підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового
кодексу України.
P.s.
В межах іншої справи основними спірними питаннями є законність підстав
прийнятого оскаржуваного наказу про призначення документальної невиїзної
перевірки Товариства та правомірність дій податкового органу по її проведенню.
Підставами
проведення документальної невиїзної перевірки податковим органом у спірному
наказі визначені положення пункту 7 статті 336, статті 345, підпункту 1 пункту
2 статті 351 Митного кодексу України.
Відповідно
до пункту 7 частини першої статті 336 Митного кодексу України, митний контроль
здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів шляхом
зокрема проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства
України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності,
достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.
Статтею
345 Митного кодексу України встановлено, документальна перевірка - це
сукупність заходів, за допомогою яких органи доходів і зборів переконуються у
правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в
достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів
на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення
(пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території
вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування
та сплати митних платежів.
Документальні
перевірки дотримання вимог законодавства України з питань державної митної
справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати
митних платежів, проводяться органами доходів і зборів з урахуванням строків
давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України.
Органи
доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення
документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних
перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи
щодо зокрема правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких
проведено митне оформлення.
Під
час проведення документальної перевірки посадові особи органу доходів і зборів
повинні реалізовувати визначені цим Кодексом повноваження виключно в обсязі,
необхідному для з'ясування питань перевірки.
Згідно
з пунктом 1 частини другої статті 351 Митного кодексу України, документальна
невиїзна перевірка проводиться у разі виявлення ознак, що свідчать про можливе
порушення законодавства України з питань державної митної справи, за
результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що
стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків
акредитованих відповідно до законодавства експертів.
Висновуючись
на аналізі наведених вище норм, дослідивши та оцінивши спірний наказ про проведення перевірки,
суди попередніх інстанцій здійснили висновок про безпідставність його
прийняття, оскільки він не
утримує інформації щодо виявлення відповідачем ознак, що свідчать про можливе
порушення законодавства України з питань державної митної справи з боку
позивача, з яких декларацій, за який період тощо (Верховний Суд у складі колегії суддів
Касаційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року у справі №821/568/17,
адміністративне провадження №К/9901/31899/18 (ЄДРСРУ № 78626541)).
Немає коментарів:
Дописати коментар