Оскарження кредитором банкрута правочинів в яких кредитор не є його стороною

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Право кредитора на оскарження правочинів банкрута, які впливають та  відноситься до його ліквідаційної маси і за рахунок яких мали бути задоволені кредиторські вимоги

06 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 925/593/21 (ЄДРСРУ № 106636515) досліджував питання щодо права кредитора на оскарження правочинів банкрута в яких кредитор не є його стороною, однак останні впливають на зменшення ліквідаційної маси.

Суть спору: Питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Договору недійсним за позовом особи, яка не є стороною такого правочину, однак на її думку  оспорюваний правочин порушує його права, як кредитора банкрута.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі  № 761/45721/16-ц.

Отже підставою для звернення до суду є наявність порушеного права та звернення про здійснення його захисту особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції.

Тобто існує певний порядок реалізації прав суб`єктів господарювання стосовно захисту порушених прав за змістом якого підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

(!!!) Тому вирішуючи переданий на розгляд суду спір по суті, суд у першу чергу повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на втрату боржником внаслідок укладення спірного правочину активів (рухомого майна), за рахунок яких мали бути задоволені вимоги кредиторів, та які мали бути включені до ліквідаційної маси банкрута.

Верховний Суд звертає увагу, що процедура банкрутства є унікальним процесом, який характеризуються специфічним складом учасників, кожен з яких вступаючи в провадження у справі наділяється особливими процесуальними правами та обов`язками, зумовленими характером відносин неспроможності. Передусім це спричинено особливістю провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

У силу приписів частини першої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства саме ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; формує ліквідаційну масу; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

ВАЖЛИВО: Отже, саме ліквідатор вправі і зобов`язаний вчинити дії щодо повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб у його ліквідаційну масу, тоді як кредитор відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства не наділений таким правом з метою повернення майна у ліквідаційну масу банкрута.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 1-23-32/135-08-4825 та у справі № 925/593/21 .

Водночас кредитор боржника може мати похідний інтерес у поверненні майна до ліквідаційної маси банкрута, який може реалізовуватися в межах процедури банкрутства боржника, де ліквідація боржника здійснюється під контролем кредиторів, зокрема контролем за вжитими ліквідатором заходами у ліквідаційній процедурі.

Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з відповідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Таким суб`єктом в цьому разі є ліквідатор банкрута. Натомість відповідно до частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства дії (бездіяльність) ліквідатора можуть бути оскаржені до господарського суду учасниками справи про банкрутство, права яких порушено такими діями (бездіяльністю). Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі  № 761/45721/16-ц.

Водночас не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого, у цьому разі, боржника. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 1-23-32/135-08-4825.

Отже, позивач не довів порушення його права чи безпосереднього законного інтересу, а тому він є неналежним позивачем у цій справі, що є самостійною підставою для відмови в позові. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду    від 07.07.2020 у справі  № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19), від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19).

ВИСНОВОК: В процедурі банкрутства виключно ліквідатор вправі і зобов`язаний вчиняти дії щодо повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб у його ліквідаційну масу.

Між тим, в процедурах де ліквідація боржника здійснюється під контролем кредиторів, останні наділяються правом оскаржити дії (бездіяльність) ліквідатора до господарського суду та зобов’язати виконати вимоги Закону (ч. 6 ст. 61 КУзПБ).

 

Матеріал по темі: «Особливий статус заставодержателя у справі про банкрутство»

 

 

Теги: банкрутство, боржник, кредитор, санація, ліквідація, кредиторські вимоги, оскарження правочину, заперечення боржника, кредиторські вимоги, відкриття провадження, справа про банкрутство, керуючий санацією, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Заперечення боржника, які унеможливлюють відкриття справи про банкрутство?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Заперечення боржника щодо вимог кредитора у вигляді позову (до подання заяви кредитора) унеможливлює відкриття провадження у справі про банкрутство

02 лютого 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/4918/21 (ЄДРСРУ № 103281711) досліджував питання щодо особливостей та порядку відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ст.1 КУзПБ під неплатоспроможністю слід розуміти неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.

Порядок відкриття провадження у справі про банкрутство визначений ст. 39 КУзПБ.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 39 КУзПБ перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом. Неявка у підготовче засідання сторін та представника державного органу з питань банкрутства, а також відсутність відзиву боржника не перешкоджають проведенню засідання. У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов`язані з розглядом справи. Якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов`язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов`язання та погасити заборгованість. У разі якщо до господарського суду до дня підготовчого засідання надійшло кілька заяв і одна з них прийнята судом до розгляду, інші ухвалою господарського суду приєднуються до матеріалів справи і розглядаються одночасно. У разі визнання вимог заявника необґрунтованими господарський суд оцінює обґрунтованість вимог інших заяв кредиторів, приєднаних до матеріалів справи, і вирішує питання про відкриття провадження у справі у порядку, передбаченому цією статтею. За результатами розгляду заяви про відкриття провадження у справі та відзиву боржника господарський суд постановляє ухвалу про: відкриття провадження у справі; відмову у відкритті провадження у справі.

Системний аналіз ст. ст. 1, 8, 34, 39 КУзПБ свідчить про те, що правовими підставами для відкриття провадження у справі про банкрутство є: наявність грошового зобов`язання боржника перед кредитором, строк виконання якого сплив на дату звернення кредитора до суду; відсутність між кредитором та боржником спору про право стосовно заявлених вимог; до підготовчого засідання суду вимоги кредитора (кредиторів) боржником у повному обсязі не задоволені.

Отже, завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю "грошового зобов`язання" боржника перед ініціюючим кредитором; встановлення наявності спору про право; встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі.

Аналогічні правові висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 922/1174/20, від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20, постанові від 03.09.2020 у справі № 910/16413/19, від 16.09.2020 у справі № 911/593/20.

Перевірка обґрунтованості вимог заявника полягає у встановленні судом безспірності вимог ініціюючого кредитора, строк виконання яких настав.

Водночас, однією з підстав для відмови у відкритті провадження у справі, положення ч. 6 ст. 39 КУзПБ, визначають те, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.

Окрім цього, вказана норма жодним чином не визначає підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство існування рішень, які набрали законної сили, отже наявність остаточного рішення у такому спорі не є обов`язковою.

В даному випадку достатнім є сам факт наявності спору про право, результати вирішення якого можуть вплинути на заявлені кредиторами вимоги.

ВАЖЛИВО: Відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмету) зобов`язання, підстав виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання тощо.

Методом встановлення таких фактів є дослідження судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного реєстру судових рішень, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище. Водночас, відсутність будь-яких заперечень боржника з приводу зазначеної вимоги кредитора може свідчити про її визнання, а відтак, і про відсутність спору між сторонами про право (висновок, викладений Верховним Судом у постановах від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20, від 03.09.2020 у справі N 910/4658/20 та від 16.09.2020 у справі № 911/593/20, від 15.06.2021 у справі № 904/3074/20, від 15.10.2020 у справі № 922/1174/20).

Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

Суд зауважує, що поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Тому, вирішуючи питання чи свідчить вимога кредитора (кредиторів) про наявність спору про право, слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб`єктами правовідносин з приводу їх прав та обов`язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може мати місце також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.

Таким чином, спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також не доведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права.

Верховний суд зауважує, що встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов`язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 13.08.2020 у справі №910/4658/20, від 19.08.2020 у справі № 910/2522/20, від 03.09.2020 у справі № 910/4658/20, від 16.09.2020 у справі № 911/593/20, 31 травня 2022 року у справі № 917/1234/21 (ЄДРСРУ № 104644481).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду акцентує, що заперечення боржника щодо вимог заявника у вигляді позову (предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора), який подано до суду до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство беззаперечно свідчить про наявність спору про право у розумінні положень ч. 6 ст. 39 КУзПБ.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20.

Отже, про наявність спору про право у розумінні положень ч. 6 ст. 39 КУзПБ свідчать заперечення боржника щодо вимог заявника у вигляді позову, предметом розгляду якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги ініціюючого кредитора, та який подано боржником до подання ініціюючим кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.

ВИСНОВОК: Заперечення боржника щодо вимог кредитора у вигляді позову (до подання заяви кредитора) унеможливлює відкриття провадження у справі про банкрутство.

Матеріал по темі: «Вигідність плану санації боржника повинна оцінюватися в цілому»

 

 

Теги: банкрутство, боржник, кредитор, санація, ліквідація, кредиторські вимоги, оскарження правочину, заперечення боржника, кредиторські вимоги, відкриття провадження, справа про банкрутство, керуючий санацією, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Вигідність плану санації боржника повинна оцінюватися в цілому

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Суд не в праві здійснювати деталізовану економічну оцінку кожного із запланованих боржником заходів у плані санації

26.01.2022 р.  Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/965/21 (ЄДРСРУ № 103281542) досліджував питання щодо особливостей розроблення та затвердження плану санації для боржника для запобігання відкриття провадження у справі про банкрутство боржника та визнання його банкрутом.

Перед зверненням до суду відбуваються збори засновника (ів) (учасника (ів)) Товариства з порядком денним:

(1) про ініціювання процедури досудової санації;

(2) доручення директору Боржника розробити план досудової санації, скликати збори кредиторів та внести план санації на їх розгляд;

(3) звернення до Господарського суду з заявою про затвердження плану досудової санації Товариства.

План санації розробляється у відповідності до вимог КУзПБ та інших нормативно-правових актів з питань банкрутства і має на меті запобігання відкриття провадження у справі про банкрутство боржника та визнання його банкрутом, оздоровлення його фінансово-господарського стану і погашення вимог кредиторів;

Слід враховувати, що заходи з відновлення платоспроможності Боржника, що передбачені Планом санації розробляються, виходячи з виявлених причин кризового стану Товариства, його потенціалу та з урахуванням сьогоденного стану ринку.

Положеннями статті 5 КУзПБ визначено порядок звернення, умови, яких повинен дотриматись боржник при такому зверненні, коло учасників, а також визначено перелік відомостей, які повинен містити план санації.

Згідно з частиною першою цієї статті КУзПБ ініціатива щодо застосування процедури санації до відкриття провадження у справі про банкрутство належить Боржнику, про що його засновниками (учасниками, акціонерами) приймається відповідне рішення, а санація здійснюється відповідно до плану досудової санації.

У частині другій статті 5 КУзПБ законодавець визначив перелік умов та відомостей, що обов`язково має містити план санації, а саме: (1) розміри, порядок і строки погашення вимог кредиторів, які беруть участь у санації; (2) заходи щодо виконання плану санації та нагляду за виконанням плану санації; (3) обсяг повноважень керуючого санацією (у разі його призначення).

Окрім цього, план санації повинен містити:

• терміни відновлення платоспроможності боржника;
• порядок та строки проведення розрахунків з кредиторами;
• графік погашення заборгованості та порядок такого погашення з визначенням черговості вимог, які буде погашати боржник;
• заходи судового оскарження угод та стягнення дебіторської заборгованості;
• заходи щодо нагляду за його виконанням та ін..

Також в цій частині статті 5 КУзПБ законодавець навів умови, що допускаються в плані санації, однак включаються до плану санації на умовах дискреції - за розсудом Боржника: планом санації може бути передбачено:

(1) поділ кредиторів, які беруть участь у санації, на категорії залежно від виду вимог та наявності (відсутності) забезпечення вимог таких кредиторів;

(2) різні умови задоволення вимог для кредиторів різних категорій;

(3) заходи з отримання позик чи кредитів;

(4) умови, передбачені частиною другою статті 51 цього Кодексу.

До плану санації додається ліквідаційний аналіз, який свідчить про вигідність для кредиторів виконання плану санації порівняно з ліквідацією боржника. До плану санації може додаватися фінансовий аналіз, який підтверджує здатність боржника виконувати умови плану санації (абзац 3 частини другої статті 5 КУзПБ).

Верховний Суд звертає увагу, що на відміну від положень частини другої статті 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який втратив чинність, положення статті 5 КУзПБ не містять окремо визначених обов`язкових умов, наявність яких необхідна для звернення боржника до суду з заявою про затвердження плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство.

Разом з тим, недотримання процедури, визначеної положеннями статті 5 зазначеного Кодексу, може мати наслідком відмову суду у затвердженні плану санації. Крім того, законодавцем передбачено підстави для відмови судом у затвердженні плану санації боржника до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство (частина восьма статті 5 КУзПБ):

(1) при схваленні плану санації були допущені порушення законодавства, що могли вплинути на результат голосування загальних зборів кредиторів;

(2) кредитор, який не брав участі в голосуванні або проголосував проти схвалення плану санації, доведе, що в разі ліквідації боржника у порядку, визначеному цим Кодексом, його вимоги були б задоволені в розмірі, що перевищує розмір вимог, які будуть задоволені відповідно до умов плану санації;

(3) боржником були надані недостовірні відомості, що є суттєвими для визначення успішності плану санації.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 18.05.2021 у справі № 922/2071/20.

Між тим участь у санації всіх кредиторів боржника та включення всіх зобов'язань боржника до плану санації не є вимогою до плану санації у розумінні положень частини другої статті 5 КУзПБ, а невключення до плану санації всіх кредиторів Боржника не є порушенням наведених норм Закону.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 15.04.2021 у справі N 904/3325/20

Системний аналіз частини п`ятої статті 4, абзацу 3 частини другої статті 5 КУзПБ свідчить, що метою санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство є відновлення платоспроможності боржника, а ліквідаційний аналіз, як один із обов`язкових документів, який має бути долучено до план санації має свідчити про вигідність для кредиторів виконання плану санації порівняно з ліквідацією боржника.

Законодавець, надавши суду згідно з положеннями частини другої статті 5 КУзПБ повноваження перевіряти та оцінювати план досудової санації, між тим не надає суду повноважень здійснювати деталізовану економічну оцінку кожного із запланованих боржником у плані санації заходів відновлення платоспроможності боржника.

Водночас, у суду зберігається обов`язок ураховувати вирішальний критерій - вигідність виконання плану санації для кредиторів порівняно з ліквідацією, опираючись на відомості ліквідаційного аналізу (абзац другий частини другої статті 5 КУзПБ).

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 904/3325/20.

Метою дотримання балансу інтересів кредиторів та боржника, суд повинен займати активну процесуальну позицію при затвердженні плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство, яка має полягати в повному, всебічному та об’єктивному з’ясуванні обставин, які стосуються перевірки порядку його схвалення та дослідження змісту плану санації.

Під час розгляду плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство до кола обставин, які мають обов’язково бути доведені боржником та достеменно встановлені судом входять:

• наявність ознак неплатоспроможності боржника або її загрози;
• вигідність для кредиторів виконання плану санації порівняно з ліквідацією боржника.

Надання оцінки судом фінансово – економічного стану боржника в динаміці задля встановлення ознак неплатоспроможності, економічної ефективності та доцільності заходів відновлення платоспроможності боржника, з метою з’ясування доведеності ключової ознаки, що передбачена планом санації (вигідність плану санації) є правомірним та відповідає завданню і цілям процедури санації боржника процедури санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство.

КУзПБ передбачена певна сукупність умов, які підлягають включенню до плану санації за наявності яких, розглянутий та схвалений кредиторами з дотриманням порядку визначеного статтею 5 КУзПБ план санації, підлягає затвердженню судом. Невідповідність змісту плану санації вимогам законодавства та недотримання порядку його схвалення є підставою для відмови у його затвердженні.

Правовідносини з санації розраховані лише на сумлінних боржників та кредиторів, а застосування такого інституту не може бути інструментом зловживань для боржника, який за його допомогою ухиляється від належного виконання зобов`язань перед кредиторами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 10.02.2022 у справі № 908/1817/21 (ЄДРСРУ № 103851679).

ВИСНОВОК: Основною ознакою плану санації боржника є його вигідність перед кредиторами (порівняно з ліквідацією боржника), а тому функції суду полягають в повному, об’єктивному та процедурному з’ясуванні обставин, які стосуються перевірки порядку схвалення та дослідження змісту плану санації, втім це не надає суду повноважень здійснювати деталізовану економічну оцінку кожного із запланованих боржником у плані санації заходів відновлення платоспроможності боржника.

 

Матеріал по темі: «Оскаржити результати торгів може «НЕ зареєстрований учасник аукціону»»

 

Теги: банкрутство, боржник, кредитор, санація, ліквідація, кредиторські вимоги, оскарження правочину, керуючий санацією, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Звільнення від авансування винагороди послуг арбітражного керуючого

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Докази авансування боржником (фізичною особою) на депозитний рахунок суду винагороди арбітражному керуючому (керуючому реструктуризацією)

Преамбула Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодекс) визначає, що цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Тобто, метою Кодексу є саме відновлення платоспроможності фізичної особи, яка розпочинається з процедури реструктуризації боргів боржника.

Таким чином, при відкритті провадження у справі про неплатоспроможність суд одночасно з відкриттям вводить процедуру реструктуризації боргів боржника та призначає керуючого реструктуризацією.

Відповідно до частини 1 статті 12 Кодексу, арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, керуючого санацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Кодексом.

Відповідне положення зазначається також і в ст. 30 Кодексу, яка імперативно встановлює, що арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду.

Отже, надання послуг арбітражного керуючого, як суб`єкта незалежної професійної діяльності, відбувається на платній основі.

Порядок сплати грошової винагороди арбітражного керуючого під час виконання повноважень у справі про банкрутство визначено положеннями статті 30 Кодексу.

Положеннями ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства встановлені вимоги до заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Перелік документів (доказів), які в обов`язковому порядку додаються до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність чітко визначений, зокрема, ч. 3 ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства.

Так, відповідно до п. 12 ч. 3 ст.116 Кодексу України з процедур банкрутства до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються докази авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень.

Згідно з Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб на місяць з 01.01.2022 встановлено у розмірі 2 481,00 грн.

(!!!) Отже, авансування винагороди керуючому реструктуризацією у розмірі п`яти прожиткових мінімумів для працездатних осіб за три місяці виконання повноважень становить 37 215,00 грн.

Разом з цим слід вказати, що відмова від авансування, відсутність майна у боржника або ж відсутність інших джерел для покриття витрат на виплату винагороди арбітражному керуючому судом може розцінюватись як примушування до безоплатної праці, що забороняється та прирівнюється до рабства у контексті статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних актів (зокрема, Конвенції 1926 року про заборону рабства, Конвенції Міжнародної організації праці про примусову чи обов`язкову працю 1930 року ратифіковану Україною 10.08.56 року, Конвенції Міжнародної організації праці N 105 про скасування примусової праці 1957 року ратифіковану Україною 05.10.2000 року), резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОС) 1996 року тощо) та суперечить статті 43 Конституції України.

19 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/726/20 ( ЄДРСРУ №93229371) вказав, що зазначене не позбавляє можливості боржника (фізичної особи) укласти угоду з арбітражним керуючим, який погодиться на умовах відстрочення (НЕ розстрочення!!!!) оплати до реалізації майна боржника виконувати повноваження керуючого реструктуризацією у справі про банкрутство цієї особи, та подати  до суду разом із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство відповідне звернення обох осіб (боржника та арбітражного керуючого) про призначення цього арбітражного керуючого керуючим реструктуризацією у справі про банкрутство фізичної особи. Місцевий суд може розглянути подані документи як альтернативу мирного врегулювання правовідносин з оплати винагороди арбітражному керуючому та прийняти відповідне рішення про можливість задоволення заяви боржника, дослідивши всю сукупність наданих ним доказів на обґрунтування неплатоспроможності фізичної особи.

Так, статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2  ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 916/1171/18, від 14.11.2018 у справі №910/8682/18, від 30.08.2018 у справі № 904/8978/17, від 04.03.2019 у справі № 5015/6070/11, від 10.09.2019 у справі № 9017/317/19, від 09.07.2019 у справі № 903/849/17, від 28.01.2020 у справі  № 924/1208/18.

Відтак, порядок оплати послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого може бути врегульовано укладеним між арбітражним керуючим та боржником договором про оплату праці, винагороду та відшкодування витрат арбітражного керуючого.

Однак судова практика свідчить про протилежне…

Так, інститут авансування винагороди арбітражному керуючому є гарантією права учасника справи про банкрутство (керуючого реструктуризацією) на отримання ним грошової винагороди за виконання наданих йому повноважень. Обов`язок здійснення авансування винагороди арбітражному керуючому є безумовним, положеннями Кодексу України з процедур банкрутства не передбачено жодних підстав для звільнення від здійснення такого авансування при звернені до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство/неплатоспроможність.

Суд встановлює наявність у боржника майна, яке може бути реалізовано у справі, та за рахунок якого можливо (з відстроченням) оплатити грошову винагороду керуючому реструктуризацією за три перших місяці.

Крім того, інші додані до заяви документи, мають свідчити про реальну можливість переходу до реалізації майна у справі в процесі погашення боргів або виконання плану реструктуризації боргів.

ВИСНОВОК: Допускається можливість мирного врегулювання між боржником та арбітражним керуючим питання авансування грошової винагороди, однак ставиться така можливість у залежність від наявності у боржника майна, яке буде реалізовано у перспективі (відстрочка платежу) у справі про неплатоспроможність.

 

Матеріал по темі: «Відповідальність членів органів юридичної особи перед юридичною особою»

 

Теги: банкрутство, кредитор, кредиторські вимоги, ліквідатор, ухвала суду, державна податкова служба, контролюючий орган, фіскальна служба, оскарження рішень у справі про банкрутство, боржник, оскарження, визнання боржника банкрутом, учасник, сторона по справі, Верховний суд, Адвокат Морозов

Оскарження ухвал у справі про банкрутство податковим органом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Оскарження судових рішень у справі про банкрутство податковим органом, який не має статусу конкурсного кредитора

01 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справ № 910/7357/20 (ЄДРСРУ № 99315243) та № 913/444/18 (ЄДРСРУ № 99315246) досліджував питання щодо оскарження ухвал у справі про банкрутство податковим органом, який не має статусу конкурсного кредитора.

Суть справи:  У даній справі встановлено, що ГУ ДПС у м. Києві не має статусу конкурсного кредитора у справі про банкрутство, але оскаржує ухвали суду першої інстанції.

У справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

Відповідна правова позиція не має законодавчого відтворення ані в Господарському процесуальному кодексі України, ані в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" або Кодексі України з процедур банкрутства, однак є усталеною під час перегляду справ про банкрутство та викладена суддями судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07.07.2020 у справі № Б-39/27-09, від 11.06.2020 у справі № 916/3206/17, від 03.06.2020 у справі № 910/18031/14, від 19.05.2020 у справі №908/2332/19, від 03.03.2020 у справі № 904/7965/16, від 20.02.2019 у справі №5005/2329/2011, від 16.01.2020 у справі №911/5186/14.

Так, відповідно до статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства учасники у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір. Сторони у справі про банкрутство - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут).

Порядок набуття кредитором (окрім кредитора, за заявою якого відкрито провадження у справі про банкрутство) статусу учасника провадження у справі про банкрутство визначається статтею 45 Кодексу України з процедур банкрутства.

Нормами даної статті встановлено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.

Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим.

Кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування мають право протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

У питанні набуття конкурсним кредитором статусу учасника провадження у справі про банкрутство колегія суддів звертається до правових висновків Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19, та зазначає наступне.

(!!!) Законодавством про банкрутство для конкурсних кредиторів встановлений більш складний, порівняно з іншими учасниками справи, порядок набуття статусу учасника провадження у справі про банкрутство, який (статус) наділяє такого учасника повним обсягом процесуальної дієздатності, в т. ч. правом оскаржувати судові рішення, оскаржувати дії боржника, розпорядника майном, керуючого санацією, ліквідатора, звертатися про визнання недійсними угод боржника тощо.

Набуття такого статусу остаточно формалізується ухвалою суду про визнання вимог кредитора (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №913/444/18).

За приписами частини другої статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. Нормами цієї статті передбачено, що за результатами попереднього засідання господарський суд постановляє ухвалу, тобто чітко визначений порядок формалізації конкурсного кредитора як учасника провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, порядок набуття конкурсним кредитором статусу учасника провадження у справі про банкрутство є чітким, зрозумілим та однозначним, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування.

Отже, лише після вчинення всіх передбачених Кодексом України з процедур банкрутства (стаття 45) дій, прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове (частина шоста статті 45, стаття 47 Кодексу України з процедур банкрутства) визнання його вимог, кредитор набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України) (пункт 56.16 постанови Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №910/4475/19).

Аналогічна правова позиція висвітлена 20 серпня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 906/665/20 (ЄДРСРУ № 99202260) та від 16 липня 2021 року у справі № 908/570/20 (ЄДРСРУ № 98391338).

Верховний Суд відзначає, що другою групою осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення стаття 254 Господарського процесуального кодексу України визначає осіб, які не брали участі у справі, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №910/3438/17, від 01.12.2020 у справі №910/5511/19 та від 11.01.2021 у справі №925/1600/16, за приписами процесуального законодавства, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної (касаційної) скарги (п. 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №921/730/13-г/3).

Особа повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.

Аналогічна правова позиція викладена 04 серпня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/10900/19 (ЄДРСРУ № 99123149).

Якщо ж при цьому судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу  України.

Наведений висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 62/112 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16.

Таким чином, фактично право подання апеляційної скарги у справі про банкрутство можливо лише після набуття статусу кредитора або якщо судове рішення безпосередньо порушує права інших осіб (29 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/5874/19 (ЄДРСРУ № 96668777).

ВИСНОВОК: Наслідки визнання боржника банкрутом,  в тому числі щодо обов`язку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів, навіть котрі нараховані після моменту визнання боржника банкрутом банкрутом), не означають безпосереднього та безумовного впливу самої постанови про визнання боржника банкрутом на права, інтереси та (або) обов`язки контролюючого органу, а отже і не дають безумовного права такому органу на апеляційне оскарження прийнятої постанови місцевого господарського суду.

Матеріал по темі: «Право податкового органу на оскарження судових рішень у справах про банкрутство»

 

теги: податковий борг, процедура банкрутства, стягнення боргу, поточні вимоги, кредиторські вимоги, боржник, банкрутство, ліквідація, порушення справи про банкрутство, судова практика, Адвокат Морозов