Доцільність ПОВТОРНОГО судового оскарження рішення податкового органу

 

Youtube видео: "ПОВТОРНЫЙ иск при обжаловании налогового решения"

Верховний суд дослідив питання узгодженості податкового зобов’язання (боргу) при ПОВТОРНОМУ судовому оскарженні

15 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/6836/18, адміністративне провадження №К/9901/2114/20 (ЄДРСРУ № 96281271) досліджував питання щодо узгодженості податкового зобов’язання (боргу) при ПОВТОРНОМУ судовому оскарженні.

Податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений Податковим кодексом України строк (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно з підпунктом 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до положень пункту 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно з абзацом 1 пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Відповідно до абзацу першого пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Пунктом 60.1 статті 60 ПК України встановлено, що податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: 60.1.1. сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення; 60.1.2. контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов`язання або податкову вимогу; 60.1.3. контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов`язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі; 60.1.4. рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі; 60.1.5. рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов`язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

У випадках, визначених підпунктом 60.1.4 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними у день набрання законної сили відповідним рішенням суду (пункт 60.5 статті 60 ПК України).

Згідно з частиною другою статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частиною першою статті 325 КАС України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Статтею 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Із закінченням процедури судового оскарження податкового повідомлення-рішення грошове зобов`язання набуває статусу узгодженого і в подальшому не може трансформуватися у неузгоджене внаслідок повторного його оскарження в судовому порядку.

Аналогічний підхід щодо вирішення питання узгодженості грошових зобов`язань у разі використання платником податків права на повторне оскарження рішення контролюючого органу до суду з інших підстав висловлено Верховним Судом у постановах від 8 червня 2018 року (справа №813/4060/16), від 23 квітня 2020 року (справа №807/372/15), від 3 листопада 2020 року (справа № 823/734/17, ЄДРСРУ №92601939 ).

ВИСНОВОК: З вищевикладеного вбачається, що  «узгоджене податкове зобов’язання» (зокрема після проведення повної процедури адміністративного / судового оскарження) не може трансформуватися у неузгоджене з підстав повторного судового оскарження… за умови якщо: 1) платник податків не заперечує узгодженості податкового боргу; 2) підстави позову є аналогічними з первісними; 3) не прослідковується причино – наслідковий та письмово - доказовий зв'язок між діями податкового органу та платником податків по оскарженню податкового повідомлення  рішення та незгоди з узгодженістю останнім…

Таким чином, за наявністю в сукупності вищевикладених фактів є всі підстави стверджувати про неузгодженість податкового зобов’язання (боргу) до моменту завершення всіх судових процедур, в силу прямої вказівки на це в нормах Податкового кодексу України.

 

P.s. Пунктом 60.1 статті 60 ПК України встановлено, що податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, зокрема якщо: 60.1.4. рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі; 60.1.5. рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов`язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

У випадках, визначених підпунктом 60.1.4 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними у день набрання законної сили відповідним рішенням суду (пункт 60.5 статті 60 ПК України).

Матеріал по темі: «Податкові спори: нарахування пені на безнадійний податковий борг»

Теги: ППР, НУР, податкове повідомлення рішення, налоговое уведомление решение, акт проверки, обжалование долга, повторное судебное обжалование, повторній иск, судебная практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Доктрина реальності господарської операції

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платником податків або як «доктрину» можна втілити в життя…

10 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/25738/19, адміністративне провадження № К/9901/25299/20 (ЄДРСРУ № 92746892) досліджував питання щодо доктрини реальності господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Крім того, однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції.

Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.

Враховуючи вищевказані норми законодавства, первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Верховний Суд України у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 826/11531/14, Верховний Суд у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 2а-19379/11/2670, від 19 листопада 2019 року у справі № 826/487/16 неодноразово звертав увагу, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; відсутність первинних документів обліку.

Матеріал по темі: «Доведення нереальності господарських операцій з придбання платником податку товару»

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної та зареєстрованої податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції. Водночас норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкових вигод, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суди повинні встановлювати зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання робіт (послуг), обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінити такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Таким чином, реальність господарської операції пов`язується не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 19 березня 2019 р. у справі №809/1718/15, від 05.11.2019 у справі № 804/1571/15, від 23 червня 2020 р. у справі № 816/4557/15 та ін.

Отже, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які сукупно з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 24 травня 2019 року у справі № 816/4537/14 (ЄДРСРУ № 81952056).

Такі докази підтверджують реальні зміни у майновому стані платника податків та дають підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання відповідного правочину, дійсно відбулися та є економічно виправданими, але це не точно ))…

Матеріал по темі: «(Не) Реальність господарських операцій у податковому спорі»

 

 

Теги: податкові спори, ППР, НУР, податкові рішення,  ланцюг постачання, кримінальне провадження без вироку суду,  інформаційно – аналітичні бази по контрагентам, порушення постачальниками податкової дисципліни, негативні наслідки, ТТН, неможливість проведення документальних перевірок, трудовий ресурс, наймані працівники, матеріальна база, протокол допиту свідка, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Внесення змін в акт податкової перевірки та прийняття на цій підставі нових ППР

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Доповнення до раніше складеного акта перевірки та прийняття на цій підставі нового податкового повідомлення-рішення

23 вересня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/3368/16, адміністративне провадження №К/9901/32720/18 (ЄДРСРУ № 91722445) досліджував питання правомірності внесення змін в акт податкової перевірки та прийняття на цій основі нових ППР.

Спочатку слід вказати, що Акт перевірки - це документ, в якому зафіксовано факти та оціночні судження осіб, що її проводили, тому до акта можуть пред`являтися лише ті вимоги, що стосуються, доказів. Оцінка акта перевірки, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Акт податкової перевірки та дії посадових осіб контролюючого органу зі складання цього акта не створюють правових наслідків у вигляді виникнення обов`язків, зміни чи припинення будь-яких прав платника податків, крім виникнення права на подання зауважень до акта.

Таким чином, акт перевірки не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб`єкта господарювання, й не є обов`язковим рішенням суб`єкта владних повноважень.

Навіть, відсутність у акті перевірки підпису однієї з посадових осіб контролюючого органу, яка її проводила, стосується оформлення результатів перевірки не може бути самостійною підставою для визнання недійсними рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі такого акта, при відсутності порушень правил проведення перевірки (Постанова судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 червня 2020 року у справі № 140/388/19, адміністративне провадження №К/9901/21117/19 (ЄДРСРУ № 90242392).

Отже, акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта. (Постанови ВСУ від 10.09.2013р. № 21-237а13, від 09.12.2014р. № 21-511а14, від 07.07.2015р. № 21- 334а15, від 03.11.2015р. № 21-99а15, від 17.11.2015р. № 21-4133а15).

Дії контролюючого органу щодо внесення до баз даних інформації, отриманої внаслідок проведення податкової перевірки, у тому числі й складеного за її результатами акта, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов`язків зі збирання доказової інформації, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Зазначені дії самі собою не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов`язкових юридичних наслідків.

Аналогічний підхід застосовується також Верховним Судом, зокрема, у постановах від 01.08.2018 у справі №804/169/14, від 22.01.2019 у справі №804/10414/13-а, від 06 вересня 2019 року у справі №804/16827/13-а та ін.

Згідно з пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов`язань платника (пункт 86.10 статті 86 Податкового кодексу України).

У свою чергу, положеннями пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на прийняття податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення у зв`язку з допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Отже, нормами Податкового кодексу України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів встановлені умови та порядок проведення перевірок. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14), від 16 лютого 2016 року (справа №826/12651/14) та у постанові Верховного Суду від 17 березня 2018 року (справа №1570/7146/12), від 20 грудня 2018 року (справа № 815/1851/15).

Таким чином, у випадку протиправності дій щодо проведення перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

ВИСНОВОК: Податковим кодексом України не передбачено право контролюючого органу після проведення документальної перевірки та прийняття податкового повідомлення-рішення впродовж необмеженого часу складати доповнення до раніше складеного акта перевірки та приймати на цій підставі нове податкове повідомлення-рішення.

Такі дії контролюючого органу суперечать визначеним Податковим кодексом України процедурним механізмам щодо порядку проведення документальних перевірок та прийняття податкових повідомлень-рішень.

 

Матеріал по темі: «Внесення змін в акт документальної перевірки платника податку»

 

 

Теги: акт перевірки, внесення змін в акт перевірки, доповнення до акту перевірки, прийняття нових ППР, НУР, податкові повідомлення рішення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Відстрочення / розстрочення стягнення податкового боргу по КАС України

Адвокат Морозов (судовий захист)

Інститути розстрочення/відстрочення податкового боргу платника податків та розстрочення/відстрочення виконання судового рішення не можуть ототожнюватись

10 червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 809/949/17, касаційне провадження №К/9901/33133/18 (ЄДРСРУ № 89757361) досліджував питання щодо відстрочення / розстрочення стягнення податкового боргу по КАС України.

Питання відстрочення і розстрочення судом виконання судового рішення, регулюється  статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України, якою не встановлено жодних обмежень щодо терміну відстрочення чи розстрочення виконання рішення, в тому числі рішення про стягнення податкового боргу.

При цьому інститут розстрочення виконання судового рішення спрямований на вжиття таких заходів, які б дозволили виконати боржнику судове рішення протягом певних проміжків часу у відповідних частинах (05 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № №820/1509/17, адміністративне провадження №К/9901/25277/18 (ЄДРСРУ № 88062027).

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з частинами другою та третьою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено процедуру розстрочення виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження можуть звернутися до адміністративного суду першої інстанції (незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист) із заявою про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення; це питання також може бути розглянуто за ініціативою суду.

При цьому, стаття 100 Податкового кодексу України регулює питання розстрочення податкового боргу платника податків.

Зі змісту положень статті 100 Податкового кодексу України вбачається, що розстроченням податкового боргу є перенесення рішенням контролюючого органу строків сплати платником податків його грошових зобов`язань або податкового боргу, яке здійснюється за заявою такого платника податків.

Отже, процедура розстрочення виконання судового рішення, яка врегульована статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України за самою своєю суттю відрізняється від розстрочення, передбаченого статтею 100 Податкового кодексу України.

Водночас, інститут розстрочення та відстрочення податкового боргу платника податків, що регулюється статтею 100 Податкового кодексу України, є елементом процедури погашення податкового боргу платників податків в межах адміністрування податків та зборів як сукупності рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об`єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом (підпункт 14.1.1-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), що узгоджується з визначеною у статті 1 сферою дії Податкового кодексу України.

Розстрочення/відстрочення виконання судового рішення, що передбачено нормами Кодексу адміністративного судочинства України за своєю суттю відрізняється від розстрочення/відстрочення, передбаченого статтею 100 Податкового кодексу України; вказані процедури реалізуються різними суб`єктами (відповідно судами та контролюючими органами) й за ініціативою різних осіб (розстрочення/відстрочення виконання судового рішення може відбуватись за заявою особи, яка бере участь у справі, сторони виконавчого провадження або за ініціативою суду, тоді як питання відстрочення/розстрочення податкового боргу може бути порушено виключно платником податків), а також різняться їх нормативним регулюванням (положення Кодексу адміністративного судочинства України та Податкового кодексу України).

Правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2а-25767/10/0570 (провадження К/9901/40938/18) та від 23 квітня 2019 року у справі №808/8492/13-а.

Слід відмітити, що розстрочення виконання рішення суду здійснюється у виняткових випадках і є правом, а не обов`язком суду, а відповідне рішення приймається судом на основі закону та власних переконань.

Необхідною умовою для надання розстрочення виконання рішення суду є наявність виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору та інші обставини справи.

При цьому, підставою для розстрочення виконання рішення можуть бути лише конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, тому всі ці обставини повинні бути доведені заявником.

Примітка: Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд із певною свободою розсуду повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність надзвичайних непереборних подій, інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини (як то, зокрема, ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних зобов`язань заявнику та/або недоведення (несвоєчасне доведення) фінансування видатків до заявника - отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов`язань та/або погашення податкового боргу, а також неперерахування (несвоєчасне перерахування) заявнику з бюджету коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов`язань та/або погашення податкового боргу, у тому числі в рахунок оплати наданих заявником послуг (виконаних робіт, поставлених товарів); загроза виникнення неплатоспроможності (банкрутства) заявника в разі своєчасної та в повному обсязі сплати ним грошового зобов`язання або погашення податкового боргу в повному обсязі; недостатність майна заявника - фізичної особи для своєчасної та у повному обсязі сплати грошового зобов`язання або погашення податкового боргу в повному обсязі або відсутність у нього такого майна; сезонний характер виробництва та/або реалізації товарів (робіт, послуг) заявником; виконання заявником плану реорганізації власного виробництва та/або зміна його організаційної структури, що призводить (може призвести) до значного спаду виробництва протягом певного періоду).

Виходячи з наведеного, вирішуючи питання про можливість розстрочення виконання рішення суду про стягнення заборгованості, в першу чергу підлягають встановленню наявність обставин, які ускладнюють виконання рішення і впливають на спроможність оплатити вказану заборгованість.

Верховний Суд в постанові від 10 березня 2020 року у справі № 520/4100/19, адміністративне провадження №К/9901/3635/20 (ЄДРСРУ № 88124569) констатує усталений правовий висновок, за яким нормами Податкового кодексу України не передбачено особливостей нарахування (або не нарахування) пені на розстрочені судовими рішеннями суми. Ухвалення судом рішення про розстрочення сплати податкового боргу не змінює статус такої заборгованості - податковий борг - несплачена сума узгодженого (самостійно задекларованого) грошового зобов`язання, та не спростовує того факту, що боржник вчинив податкове правопорушення у вигляді несплати цього боргу і таке правопорушення триває до часу погашення боргу в добровільному чи примусовому порядку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2а-25767/10/0570 (провадження К/9901/40938/18), 23.04.2019 у справі №808/8492/13-а (провадження К/9901/8986/18) .

ВИСНОВОК: Інститути розстрочення/відстрочення податкового боргу платника податків та розстрочення/відстрочення виконання судового рішення не можуть ототожнюватись, а відтак, розглядаючи питання відстрочення виконання судового рішення, необхідним є застосування положень Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням певної свободи розсуду судом...

Матеріал по темі: «Правомірність нарахування пені на розстрочений податковий борг»

Теги: податковий борг, нарахування пені, розстрочення, відстрочення, погашення боргу, ППР, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

Коли податкове повідомлення рішення вважається отриманим та /або врученим?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: поняття «отримання» ППР є тотожним поняттю «вважається врученим» в розумінні податкового законодавства

12 лютого 2020 року Верховний Суд в рамках справи № 826/17798/18, адміністративне провадження №К/9901/22597/19 (ЄДРСРУ № 87602287) досліджував питання щодо тотожності понять в податковому законодавстві зокрема тих, які стосуються отримання та/або вручення податкового повідомлення – рішення.

Нещодавно, а саме 18 лютого 2020 року  Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в рамках справи № 520/3945/19, адміністративне провадження №К/9901/23674/19 (ЄДРСРУ № 87683061) не погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що належним врученням платнику податків податкового повідомлення-рішення є вручення відповідного поштового відправлення під особистий підпис одержувача такого рішення на бланку повідомлення.

Зокрема Верховний суд наголосив, що особистий підпис одержувача рекомендованого поштового відправлення є обов`язковим тільки у разі вручення поштового відправлення з позначками «вручити особисто» та «судова повістка» та не вимагається при оформленні вручення іншого рекомендованого поштового відправлення, зокрема, податкового повідомлення-рішення.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах міститься в постановах Верховного Суду, зокрема, у справах №№ 639/4278/16-а (ЄДРСРУ №80481068) , 813/1517/16 (ЄДРСРУ № 80580104).

Матеріал по темі: «Належне вручення платнику податків податкового повідомлення-рішення»

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходила як з буквального змісту приписів пункту 56. 18 статті 56, пункту 58.3 статті 58 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (оскільки, наведене регулювання не має очевидної алогічності, суперечності, двозначності), так і з логічно-змістовного тлумачення цих норм.

Так, відповідно до пункту 70.7 статті 70 ПК України у зазначеній редакції фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Згідно з приписами статті 45 ПК України податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Отже, законом встановлено обов`язок платника податків повідомляти контролюючий орган про зміну податкової адреси протягом місяця з дня, коли така зміна відбулася.

Пунктом 58.3 статті 58 ПК України встановлено порядок надіслання податкового повідомлення-рішення, яке вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

З огляду на викладене, виходячи з системного аналізу правових норм та використовуючи логічно-змістовне тлумачення пункту 56.18 статті 56, пункту 58.3 статті 58 ПК України, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду доходить висновку, що контролюючий орган, не маючи інших правових механізмів для отримання персональних даних про платника податків, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та, відповідно, у випадку недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов`язку інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, має нести ризик настання негативних наслідків такої поведенки.

Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що правове поняття «отримання» у розумінні пункту 56.18 статті 56 ПК України означає виключно фактичне отримання податкового повідомлення-рішення та не є тотожним поняттю «вважається врученим» в розумінні пункту 58.3 статті 58 ПК України. Строк на оскарження платником податків податкового повідомлення-рішення, встановлений пунктом 56.18 статті 56 ПК України, обчислюється з моменту отримання ним такого рішення у порядку, встановленому пунктом 58.3 статті 58 ПК України.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у справі № 640/21350/18, який в постанові від 1 жовтня 2019 року вказав на те, що окрім встановлення факту пропуску позивачкою строку звернення до суду у зв`язку із її відсутністю за податковою адресою та непоінформованістю через це про донарахування їй податковим органом суми грошового зобов`язання, суду необхідно надати також оцінку поважності причин такого пропуску як підстави для поновлення пропущеного строку.

ВИСНОВОК: Верховний суд акцентує увагу платників податків, що поняття «отримання» ППР у розумінні пункту 56.18 статті 56 ПК України є тотожним поняттю «вважається врученим» в розумінні пункту 58.3 статті 58 ПК України.

Матеріал по темі: «Належне вручення або направлення рішення фіскального органу»

Теги: вручення, поштове направлення, рішення контролюючого органу, ППР, НУР, податкова адреса, юридична адреса, місцезнаходження, адреса платника податку, судова практика, Адвокат Морозов

Належне вручення платнику податків податкового повідомлення-рішення

Адвокат Морозов (судовий захист)

Належне вручення платнику податків податкового повідомлення-рішення шляхом поштового відправлення

18 лютого 2020 року  Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в рамках справи № 520/3945/19, адміністративне провадження №К/9901/23674/19 (ЄДРСРУ № 87683061) не погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що належним врученням платнику податків податкового повідомлення-рішення є вручення відповідного поштового відправлення під особистий підпис одержувача такого рішення на бланку повідомлення.

Відповідно до п. 42.1 ст. 42 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) податкові повідомлення-рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.

Згідно з п. 42.2 ст. 42 ПКУ документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному п. 42.4 ст. 42 ПКУ, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Якщо платник податків у порядку та у строки, визначені ст. 66 ПКУ, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата (п. 42.3 ст. 42 ПКУ).

Абзацом першим п. 42.4 ст. 42 ПКУ визначено, що платники податків, які подають звітність в електронній формі та/або пройшли електронну ідентифікацію онлайн в електронному кабінеті, можуть здійснювати листування з контролюючими органами засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України від 22 травня 2003 року №851-ІV «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі – Закон №851) та від 05 жовтня 2017 року №2155-VIII «Про електронні довірчі послуги» (далі – Закон №2155).

Листування контролюючих органів з платниками податків, зазначеними в абзаці першому п. 42.4 ст. 42 ПКУ, здійснюється засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України №851 та №2155 шляхом надіслання документа в електронний кабінет з одночасним надісланням платнику податків на його електронну адресу (адреси) інформації про вид документа, дату та час його надіслання в електронний кабінет (абзац другий п. 42.4 ст. 42 ПКУ).

Датою вручення платнику податків документа є дата, зазначена у квитанції про доставку у текстовому форматі, що відправляється з електронного кабінету автоматично та свідчить про дату та час доставки документа платнику податків. У разі якщо доставка документа відбулася після 18 години, датою вручення документа платнику податків вважається наступний робочий день. Якщо доставка відбулася у вихідний чи святковий день, датою вручення документа платнику податків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем (абзац третій п. 42.4 ст. 42 ПКУ).

При неотриманні контролюючим органом квитанції про доставку документа в електронний кабінет протягом двох робочих днів з дня його надіслання такий документ у паперовій формі на третій робочий день з дня відправлення з електронного кабінету надсилається за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручається платнику податків (його представнику) (абзац четвертий п. 42.4 ст. 42 ПКУ).

При цьому строк доставки документа в електронний кабінет, визначений абзацом четвертим п. 42.4 ст. 42 ПКУ, не зараховується до строку надіслання документів, визначеного ПКУ.

Якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення (абзац шостий п. 42.4 ст. 42 ПКУ).

На вимогу платника податків, який отримав документ в електронній формі, контролюючий орган надає такому платнику податків відповідний документ у паперовій формі протягом трьох робочих днів з дня надходження відповідної вимоги (у паперовій або електронній формі) платника податків.

Згідно з абзацами першим та другим п. 58.3 ст. 58 ПКУ податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному ст. 42 ПКУ.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному п. 42.4 ст. 42 ПКУ. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг («Яким чином вручаються податкові повідомлення-рішення, податкові вимоги, листи або інші документи, адресовані платнику податків» - Головне управління ДФС у Тернопільській області).

Пунктом 99 Правил № 270 передбачено, що рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про надходження електронних поштових переказів, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень (крім зазначених в абзаці четвертому пункту 93 цих Правил), поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім'ї за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв'язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками.

Так, відповідно до пункту 106 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв`язку на підставі пред`явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище. На бланку повідомлення про вручення поштового відправлення з позначкою «вручити особисто», внутрішнього рекомендованого листа з позначкою «судова повістка» одержувач розписується та зазначає прізвище.

Напис про одержання поштового відправлення, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв`язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків. Однак таку презумпцію може бути поставлено під сумнів і спростовано. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом по справі №222/1402/16-а (ЄДРСРУ № 80606979).

Між тим, 24 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/14361/16, адміністративне провадження №К/9901/31654/18 (ЄДРСРУ № 79409372) вказав, що для встановлення факту направлення (вручення) фізичній особі податкового повідомлення-рішення поштою у встановленому законодавством порядку, дослідженню підлягають: 

• відповідність адреси одержувача у поштовому відправленні місцю проживання або останньому відомому місцезнаходженню фізичної особи;
• повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, в якому зазначено дату вручення або причини невручення;
• відповідність дати відправлення на корінці податкового повідомлення-рішення даті, зазначеній у повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення тощо.

ВИСНОВОК: Особистий підпис одержувача рекомендованого поштового відправлення є обов`язковим тільки у разі вручення поштового відправлення з позначками «вручити особисто» та «судова повістка» та не вимагається при оформленні вручення іншого рекомендованого поштового відправлення, зокрема, податкового повідомлення-рішення.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах міститься в постановах Верховного Суду, зокрема, у справах №№ 639/4278/16-а (ЄДРСРУ №80481068) , 813/1517/16 (ЄДРСРУ № 80580104).

Матеріал по темі: «Належне вручення або направлення рішення фіскального органу»

Теги: належне вручення, поштове направлення, рішення контролюючого органу, ППР, НУР, податкова адреса, юридична адреса, місцезнаходження, адреса платника податку, судова практика, Адвокат Морозов

Правомірність нарахування пені на розстрочений податковий борг

Адвокат Морозов (судовий захист)

(Не) правомірність нарахування контролюючим органом пені на розстрочений судовими рішеннями податковий борг

25 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 803/115/16, адміністративне провадження №К/9901/36604/18 (ЄДРСРУ № 85206669) досліджував питання щодо правомірності нарахування контролюючим органом пені на розстрочений судовими рішеннями податковий борг.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пункту 31.1 статті 31 Податкового кодексу України, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Відповідно до підпункту   14.1.175   пункту   14.1   статті   14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що на платника податків покладено обов`язок здійснити у встановлені податковим законодавством строки сплату узгодженого грошового зобов`язання. Не сплачене у встановлений законом строк, узгоджене грошове зобов`язання визначається сумою податкового боргу платника податків.

Пунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України передбачено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов`язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного цим Кодексом; б) при нарахуванні суми грошового зобов`язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.

Згідно пункту 129.4 Податкового кодексу України, пеня, визначена підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Згідно підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, пеня - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов`язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Отже, передумовою нарахування пені з підстав, визначених пунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, є несплата платником податків суми узгодженого податкового зобов`язання у встановлені законом строки.

Зі змісту статті 32 Податкового кодексу України вбачається, що зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі: відстрочки; розстрочки. Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов`язку.

Розстроченням, відстроченням грошових зобов`язань або податкового боргу, відповідно до пункту 100.1 статті 100 Податкового кодексу України, є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов`язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

При цьому, стаття 100 ПК України регулює питання розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу платника податків.

Вочевидь, вказана норма має суттєві відмінності від положень ст. 378 КАС України, перша з яких полягає у тому, що положення ст. 100 ПК України регулюють питання розстрочення податкового боргу лише контролюючим органом, яким суд адміністративної юрисдикції у питаннях сплати податків не є.

Другою суттєвою відмінністю є та обставина, що у випадку розстрочення сплати податкового боргу податковим органом боржник обтяжений сплатою процентів.                    

У ст. 378 КАС України про додаткові нарахування на суму боргу не йдеться.

Крім того, розстрочення виконання судового рішення може відбуватись за заявою особи, яка бере участь у справі, сторони виконавчого провадження або за ініціативою суду, тоді як питання розстрочення податкового боргу може бути порушено виключно платником податків.

За таких обставин, інститут розстрочення податкового боргу платника податків та розстрочення виконання судового рішення не можуть ототожнюватись, а відтак, розглядаючи питання відстрочення виконання судового рішення, суди мають застосовувати положення КАС України (Постанова 6ААС від 01.08.2019 р. в рамках справи № 320/359/19).

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду  по справі №2а-25767/10/0570 від 6.03.2019 року.

ВАЖЛИВО: Тобто розстрочення (відстрочення) податкового боргу здійснюється виключно на платній основі, а плата (проценти) дорівнюють саме розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, оскільки розстрочення сплати податкового боргу є платним, то за розстрочення, що передбачено статтею 100 Податкового кодексу України (за договором) платою є проценти, що дорівнюють розміру пені, розмір якої визначено пунктом 129.4 статті 129 Податкового кодексу України, а за розстрочення сплати податкового боргу за судовим рішенням - пеня, розмір якої визначено пунктом 129.4 статті 129 Податкового кодексу України.

З огляду на вищевикладене, а також те, що розстрочення є лише формою розрахунків платника з бюджетом шляхом зміни строків платежу, яка може застосовуватись, в тому числі, і у процедурі примусового стягнення податкового боргу, при такому розстроченні має враховуватись стаття 100 Податкового кодексу України, яка містить правове регулювання з цього питання. Рішення суду про розстрочення сплати податкового боргу є лише процесуальним рішенням, що визначає спосіб виконання судового рішення про стягнення податкового боргу шляхом розстрочення сплати боргу та не звільняє платника податків від відповідальності у вигляді пені, передбаченої підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, а така пеня фактично і є платою за таке розстрочення.

ВИСНОВОК: Верховний Суд зазначає, що постановлення судом ухвал про розстрочення сплати податкового боргу не змінює статус такої заборгованості та не спростовує того факту, що боржник вчинив податкове правопорушення у вигляді його несплати і таке правопорушення триває до часу погашення боргу в добровільному чи примусовому порядку.

Правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2а-25767/10/0570 та від 23 квітня 2019 року у справі №808/8492/13-а.

Матеріал по темі: «Податкові спори: нарахування пені на безнадійний податковий борг»

Теги: податковий борг, нарахування пені, розстрочення, відстрочення, погашення боргу, ППР, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов