Адвокат Морозов (судовий захист)
Акт ревізії Держаудитслужби, як доказ що сторона
договору не є виробником товару що ним поставлявся та стягнення збитків
завданих державі завищенням прибутку
19 грудня 2025 року Верховний Суд у складі
суддів об`єднаної
палати Касаційного господарського суду в рамках справи №915/222/24 (ЄДРСРУ №
132746035) досліджував питання щодо акт ревізії Держаудитслужби, як
належного доказу та підстави для стягнення збитків у іншій справі.
Питання: Чи може акт ревізії відповідного управління Держаудитслужби бути належним
доказом, що сторона договору не є виробником товару що ним поставлявся?
Відповідно до статті 4 Закону України «Про основні
засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» інспектування
здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає
у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань
фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна
забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення
винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати
ревізії викладаються в акті.
Згідно з пунктом 3 Порядку проведення інспектування
Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами,
затвердженого постановою КМУ від 20.04.2006 № 550 (зі змінами) (далі - Порядок
№ 550), акт ревізії - це документ,
який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що
проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення,
зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід`ємною
частиною акта.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 10
Закону «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в
Україні» органу державного фінансового контролю надається право, зокрема:
перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські
документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і
витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення
закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних
паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); при
виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що
контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.
У пункті 50 Порядку № 550 передбачено, що за
результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного
фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до
адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у
допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними
державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із
порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення
виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання
активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними
договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог
законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного
законодавства.
Об`єднана палата зазначає, що Верховний Суд у складі
колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 24.04.2018 у
справі № 826/3902/15
дійшов висновку про те, що акт ревізії
не є документом, що створює правові наслідки для суб`єкта інспектування,
але є документом, що фіксує певні факти і обставини, які можуть стати підставою
для «законної вимоги» контролюючого органу на адресу підконтрольного суб`єкта
або для здійснення цим органом самостійно заходів до усунення виявлених
порушень законодавства шляхом звернення до суду в інтересах держави.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах
Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від
08.05.2018 у справі № 826/3350/17, від
22.05.2018 у справі №
826/18946/14, від 20.06.2018 у справі
№ 826/5608/17,
від 26.03.2020 у справі №
2040/6730/18.
У постановах Касаційного господарського суду у складі
Верховного Суду 16.10.2018 у справі № 910/23357/17, від 18.02.2020 у справі № 910/7984/16, від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19 викладено
висновок про те, що акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є
беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків,
оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених
між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може
змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені
укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами передачі-приймання
наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є
документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень,
та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не
мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення
з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є
рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і
обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є
носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог
законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого
приймається відповідне рішення контролюючого органу.
У контексті зазначеного об`єднана палата конкретизує,
що акт ревізії Управління
Держаудитслужби (яке є уповноваженим органом державного фінансового
контролю), якщо він (акт) складений і оформлений із дотриманням законодавчо
встановлених вимог, може бути належним
доказом у розумінні статті 76 ГПК України. Такий акт ревізії має оцінюватися
судом на загальних підставах, визначених статтею 86 ГПК України, разом з іншими
доказами у справі. Акт ревізії є носієм доказової інформації, але не має
заздалегідь встановленої сили і не звільняє сторону від обов`язку доведення
обставин, на які вона посилається (частина перша статті 74 ГПК України).
Щодо відступу від висновку Верховного Суду,
викладеного у постанові від 18.03.2025 у справі № 915/240/24, об`єднана палата зазначає, що Суд
у контексті конкретних обставин справи погодився з висновками судів попередніх
інстанцій, за змістом яких акт ревізії
сам собою не є належним доказом того, що відповідач не є виробником.
Водночас формулювання «неналежний доказ» було наведене саме в контексті оцінки
доказів, зокрема у їх сукупності, а не як правовий висновок Верховного Суду.
Суд зазначив, що матеріали справи не містять інших доказів (первинних
документів), які підтверджували б обставини, на які посилався позивач.
Відповідно, Суд не позбавив акта ревізії статусу письмового доказу (стаття 91
ГПК України), тобто не зазначав про це, а тому підстави для відступу у цьому випадку відсутні.
ВИСНОВОК:
Акт ревізії
Управління Держаудитслужби може бути належним доказом, але не має заздалегідь
встановленої сили і не звільняє сторону від обов`язку доведення обставин, на
які вона посилається.
Матеріал по темі: «Визнання недійсним договору який не
виконувався сторонами»
Теги:
Держадитслужба, публічні закупівлі, висновок, розірвання договору, недоліки
тендерної документації, ДАСУ, вимога, процедура тендеру, усунення порушень,
Державна аудиторська служба України, судова практика, Верховний суд, адвокат
Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар