Адвокат Морозов (судовий захист)
Верховний суд: правомірність та наслідки односторонньої відмови від договору
Правочином є дія особи, спрямована на
набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть
бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім
правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома
особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).
Правочин є найбільш розповсюдженим
юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються
права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх
правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права
власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття
спадщини, згода іншого співласника на розпорядження спільним майном. При
вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї
сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами,
прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами,
спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і
одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими
діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і
виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну
або припинення цивільних прав та обов`язків).
Кожна особа має право на захист свого
цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа
має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або
майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті
16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу
захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені,
невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач
звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно
враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту
порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення
порушеного права.
Відповідно до частини першої статті
637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно
до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213
ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при
тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення
здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і
понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення
термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося
витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою,
так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони
виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його
виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є
врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в)
усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в
правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої
поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають
істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його
частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.
(!!!)
У разі односторонньої відмови від
договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову
встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим
(частина третя статті 651 ЦК України).
У цивільному законодавстві закріплено
конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює
собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду;
внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК
України досить часто використовується формулювання «відмова від
договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню
відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або
договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є
волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та
обов`язків.
У разі розірвання договору зобов'язання
сторін припиняються (ч. 2 ст. 653 ЦК України).
Сторони не мають права вимагати повернення
того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання
договору, якщо інше не встановлено
договором або законом (ч. 4 ст. 653 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі
колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня
2021 року по справі № 456/2076/19 (провадження № 61-6357св21) вказано, що «договір є
обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один
із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору.
Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають
обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не
виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1)
розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в
судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у
випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення
зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5)
недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на
підставі рішення суду).
У постанові від 08.10.2020 у справі № 910/11397/18 Верховний
Суд звернув увагу, що в разі, коли законом або умовами договору передбачено
право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі
конкретних підстав такої відмови в межах, встановлених нормами законодавства чи
умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від
договору необхідно досліджувати під час розгляду справи судом. У кожному випадку
особа, яка бажає відмовитися від договору в односторонньому порядку на тій чи
іншій підставі, має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі
обставин для такої відмови. Таким чином, суди мають у кожному конкретному
випадку виходити зі встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які
стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість
таких підстав з огляду на встановлені обставини.
Одностороння
відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже є
правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських
правовідносин, а тому не вимагає згоди другої сторони. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не
допускається, однак окремі види договорів передбачають можливість
одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання
договору може бути встановлене законом або безпосередньо у договорі.
Зазначений усталений висновок щодо правової природи
односторонньої відмови від договору неодноразово викладався Верховним Судом,
зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі
Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18 та в постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у
справі № 910/11397/18,
від 26.02.2020 у справі №
910/4391/19, від 08.09.2021 у справі № 727/898/19, від 24.05.2023 № 756/420/17, від
13.12.2023 у справі №
922/193/23, від 04.03.2025 у справі № 922/1290/24.
Аналіз норм цивільного законодавства свідчить, що
вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від
договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав
нікчемності, зумовлює необхідність
з`ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків
(тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені
договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від
договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими
особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої
відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання
договору. При цьому слід розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього
правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі) від
підстав для односторонньої відмови від договору
ВИСНОВОК: Отже, враховуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду,
односторонню відмову від договору та його одностороннє розірвання слід
розмежовувати як причину та наслідок.
Матеріал по темі: «Одностороння відмова замовника від договору підряду»
Теги:
розірвання договору, строк дії договору, закінчення строку дії договору, припинення
договірних відносин, виконання договору, невиконані зобовязання, судова
практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар