Адвокат Морозов (судовий захист)
Правова можливість відступлення права вимоги за забезпечувальним
зобов`язанням (іпотека) та належного оформлення таких правовідносин
22 травня 2024 року Велика Палата Верховного Суду в
рамках справи № 754/8750/19,
провадження № 14-202цс21 (ЄДРСРУ № 119583712) досліджувала питання щодо
можливості відступлення права вимоги за забезпечувальним зобов`язанням та
належного оформлення таких правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 898-IV
відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності
отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором
і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним
зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним
договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.
Аналіз приписів частини першої статті 24 Закону №
898-IV дозволяє зробити висновок, що законодавець прагне, аби в регулятивних
цивільних правовідносинах відбувалося одночасне відступлення зобов`язань як за
основним, так і за іпотечним зобов`язаннями.
Зокрема, правила першого речення частини першої статті
24 Закону № 898-IV, враховуючи мету цього Закону і межі його правового
регулювання, спрямовані саме на врегулювання відступлення прав за іпотечним
договором, певно поєднавши їх юридичну долю з юридичною долею основного
зобов`язання.
Отже, цей припис статті 24 Закону № 898-IV закріплює
правило, відповідно до якого у регулятивних правовідносинах відступлення
прав за іпотечним договором здійснюється лише за умови, що одночасно
здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.
Друге речення частини першої статті 24 Закону № 898-IV
має таку правову мету - встановити доказову презумпцію в разі з`ясування
питання, чи відбулося та коли відбулося відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.
Це речення не може тлумачитися так, що воно вказує на недійсність основного чи
забезпечувального зобов`язання як на наслідок невиконання такого правила
поведінки.
Логіка законодавця є зрозумілою, оскільки з огляду на
те, що право іпотеки підлягає реєстрації у відповідному державному реєстрі, то
в разі реєстрації відступлення прав вимоги за іпотечним договором з певним
рівнем переконливості можна стверджувати і про відступлення за основним
зобов`язанням.
Отже, відступлення прав за іпотечним договором
доводить (підтверджує) відступлення права вимоги за основним зобов`язанням, а
не навпаки. Тож факт відступлення права вимоги за іпотечним договором
створює доказову презумпцію того, що відбулося й відступлення прав вимоги за
основним зобов`язанням.
Проте, якщо немає сумнівів у факті, часі та обсязі
відступленого права вимоги за основним зобов`язанням, тоді немає й підстав для
застосування другого речення частини першої статті 24 Закону № 898-IV: у цьому
реченні йдеться саме про доведеність факту відступлення права вимоги за
основним зобов`язанням, у разі якщо у відповідному державному реєстрі здійснено
реєстрацію відступлення права вимоги за іпотечним зобов`язанням.
Як підсумок, відступлення права вимоги за іпотечним
договором, за загальним правилом, має відбуватися одночасно з відступленням
права вимоги за кредитним договором. Права вимоги за основним зобов`язанням та
права вимоги за іпотечним зобов`язанням як забезпечувальним до такого основного
не можуть бути одночасно відступлені кредитором на користь різних осіб,
оскільки «абстрактну іпотеку» (без зв`язку з належним кредиторові
основним зобов`язанням) закон не передбачає, а, навпаки, констатує, що
іпотекодержателем завжди є кредитор (стаття 1 Закону № 898-IV), що відповідає
суті іпотеки як способу забезпечення виконання зобов`язання.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що механізм
дії норм права визначається залежно від того, в охоронних чи в регулятивних
відносинах виник спір.
У регулятивних відносинах законодавець передбачив
заборону на одночасне відступлення права вимоги за основним та іпотечним
зобов`язаннями на користь різних осіб. Проте в охоронних відносинах у разі
виникнення спору належність прав за основним та іпотечним зобов`язаннями різним
особам є можливою та не призводить до недійсності як основного, так і
забезпечувального зобов`язань.
Вочевидь для врегулювання такої спірної ситуації, яка
існує в межах охоронних відносин, регулятивні правила частини першої статті 24
Закону № 898-IV не можна застосовувати.
Також потрібно враховувати, що у статті 18 Закону №
898-IV закріплені вимоги щодо форми та змісту іпотечного договору. Так,
у частині першій зазначеної статті передбачено, що іпотечний договір
укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у
письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно із частиною першою статті 513 ЦК України
правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі,
що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким
передається новому кредиторові.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №
898-IV правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає
нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають
державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
(!!!) Тож
законодавство встановлює імперативну вимогу щодо нотаріального посвідчення
іпотечного договору та договору про відступлення прав за таким договором.
За змістом частини першої статті 220 ЦК України у разі
недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий
договір є нікчемним.
Утім, потрібно враховувати, що законодавство, чинне на
момент виникнення спірних правовідносин, зокрема стаття 51 Закону України «Про
систему гарантування вкладів фізичних осіб», Положення щодо організації продажу
активів (майна) банків, які ліквідуються, затверджене рішенням Виконавчої
дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016 року №
388, та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від
20 липня 2017 року № 3117 «Про реалізацію активів (майна) банків, що
ліквідуються, шляхом проведення відкритих торгів (аукціонів) із використанням
електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, який
складається з автоматичного покрокового зниження початкової (стартової) ціни
лота, етапів подання закритих цінових пропозицій та цінової пропозиції»,
визначали порядок продажу майна банку, що ліквідується. Фонд гарантування
вкладів фізичних осіб здійснює передпродажну підготовку та реалізацію майна
банку за найвищою вартістю у найкоротший строк на відкритих торгах (аукціоні)
шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі чи шляхом продажу
майна (активів) банку в електронній формі (на електронних майданчиках).
Правова природа процедур реалізації майна на торгах
полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в
покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права на
майно до покупця - учасника торгів. Процедура набуття майна на торгах є
різновидом договору купівлі-продажу. Отже, реалізація майна є завершеною з
моменту виконання сторонами договору купівлі-продажу, укладеного на торгах.
Специфіка проведення конкурсних процедур з відчуження
майна (активів) банку полягає в тому, що зазначені процедури є тривалими та
складаються з низки визначених законодавством дій, які здійснюють учасники цих
процедур, маючи на меті вчинення двостороннього правочину та виникнення на його
підставі певних прав та обов`язків.
Враховуючи фактичні обставини цієї конкретної справи, Велика Палата Верховного Суду виснує, що сама по собі відсутність
нотаріального посвідчення правочину, укладеного за результатами торгів, які
були проведені з дотриманням вимог законодавства, не може свідчити про
нікчемність торгів у цілому, а фактично є незавершеним оформленням договірних
відносин між банком та переможцем торгів.
Резюмуючи, у цій справі Велика Палата Верховного Суду
дійшла переконання, що сторони правочину про відступлення прав вимоги за
іпотечним договором, укладеного за результатами проведення торгів, не
позбавлені можливості посвідчити його нотаріально у подальшому, а також
здійснити державну реєстрацію відомостей про таке відступлення на виконання
вимог частини третьої статті 24 Закону № 898-IV. З цього моменту у сторін
виникнуть права та обов`язки, передбачені договором, зокрема цесіонарій набуде
статусу іпотекодержателя та притаманних цьому статусу прав, а саме - права на
звернення стягнення на предмет іпотеки. Такі висновки Велика Палати
сформулювала винятково у контексті тлумачення приписів частини першої статті 24
Закону № 898-IV за конкретних обставин цієї справи.
ВИСНОВОК:
По-перше: Відступлення
прав за іпотечним договором здійснюється лише за умови, що одночасно
здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням;
По-друге: Факт
відступлення права вимоги за іпотечним договором створює доказову презумпцію
того, що відбулося й відступлення прав вимоги за основним зобов`язанням;
По-третє: Правочин про
відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню та
державній реєстрації;
По-четверте: Сама по собі
відсутність нотаріального посвідчення правочину, укладеного за результатами
торгів, які були проведені з дотриманням вимог законодавства, не може свідчити
про нікчемність торгів у цілому, а фактично є незавершеним оформленням
договірних відносин між банком та переможцем торгів, оскільки сторони не
позбавлені можливості посвідчити його нотаріально у подальшому, а також
здійснити державну реєстрацію відомостей про таке відступлення.
Матеріал по темі: «Іпотека
є акцесорним видом забезпечення виконання зобов`язання»
Теги: іпотека, ипотека, звернення
стягнення на предмет іпотеки, письмова вимога, повідомлення іпотекодателя,
позасудовий спосіб, боржник, стягнення іпотеки, грошовому вираженні, вартість
майна, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар