Велика Палата Верховного Суду дослідила питання
щодо ціни продажу права вимоги
08 серпня 2023
року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи №
910/8115/19 (910/13492/21), провадження № 12-42гс22 (ЄДРСРУ № 113269741)
досліджувала питання щодо ціни продажу права вимоги.
Статтею 177
Цивільного кодексу України визначено, що об`єктами цивільних прав є речі, у
тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт,
послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також
інші матеріальні і нематеріальні блага.
Згідно із
частиною першою статті 178 Цивільного кодексу України об`єкти цивільних прав
можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку
правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з
цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від
фізичної чи юридичної особи.
Відповідно до
частини першої статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим
об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та
обов`язки.
Поряд із цим
згідно із частиною третьою статті 656 Цивільного кодексу України предметом
договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого
характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення
про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Звідси
вбачається, що право вимоги є об`єктом цивільних прав, а саме
майном, яке може вільно відчужуватися від однієї особи до іншої, в тому числі
на підставі договору купівлі-продажу.
За змістом
частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний
оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Як установлено
у частині першій статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6
цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та
визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів
цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та
справедливості.
У свою чергу
абзац 1 частини першої статті 632 Цивільного кодексу України передбачає, що
ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
При цьому
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що право вимоги, яка відступається
(продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість.
Номінальною
вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається
(продається) за відповідним договором відступлення.
Реальна
вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням
ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що
залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо
вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства -
через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість
задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх
повного задоволення.
Реальна
вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який
момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка
визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.
(!!!) Відступлення
права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу,
дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж
боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього
майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його
продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі
(за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка
надається новим кредитором попередньому (постанова Великої Палати Верховного
Суду від 16 березня 2021 року у справі №
906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 57)).
Звідси Велика
Палата Верховного Суду зазначає, що сторони договору відступлення права вимоги,
зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний
розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну
вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою,
так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.
Тобто сторони
договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права
вимоги, не обмежені номінальною вартістю права вимоги та
встановлюють ціну, за якою таке право вимоги продається, з огляду на реальну
вартість права грошової вимоги, яка залежить від попиту на такий вид грошової
вимоги та ліквідності конкретної вимоги, що відступається (продається).
ВИСНОВОК: Оскільки
сторони договору відступлення права вимоги не обмежені номінальною вартістю
права вимоги, сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що
відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі
купівлі-продажу права вимоги, не може вважатися платою за договором
факторингу.
Матеріал по
темі: «Розмежування договорів відступлення
права вимоги та факторингу»
теги: правочин, факторинг, уступка
право вимоги, цесія, фінансування, оподаткування, розмежування правочинів,
номінальна вартість, фінансування, судова практика, Адвокат Морозов,
позичальник, фактор, клієнт, застава, іпотека, Велика Палата Верховного Суду
Немає коментарів:
Дописати коментар