Остання позиція Великої
палати Верховного суду щодо підстав звернення прокурора до суду
26
травня 2020 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19 (ЄДРСРУ №
90458902) досліджувала питання щодо підстав звернення прокурора до суду.
Відповідно
до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та
органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та
законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення
встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись
принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення
державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд
України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне
додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та
законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх
єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і
злагоди в державі.
Законом
України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції
України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до
Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею
131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво
інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Питання
представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23
Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав
чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором
держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на
захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина
перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у
разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих
інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади,
орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до
компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний
орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність
підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор
здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після
підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний
попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його
законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі
підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується
процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав
для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним
представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини
четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального
правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо
порушення відповідного провадження (частина сьома).
У
постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у
складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17 містяться такі правові висновки стосовно
представництва прокурором держави в суді:
-
з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності
дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового
провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України
щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може
тлумачитися розширено;
-
прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які
прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для
представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу
змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті
129 Конституції України);
-
участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови
обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено
нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних
правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (частини
третя, четверта статті 53 ГПК України, частина третя статті 23 Закону України
«Про прокуратуру»);
-
щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну
роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або
всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному
такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які
перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами
для звернення прокурора до суду;
-
підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне
обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно):
повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про
звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями
документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для
такого представництва.
Отже,
в цій справі колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського
суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що для підтвердження судом підстав для
представництва інтересів прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини,
які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом.
У
постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження №
14-104цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків щодо
застосування норм права:
-
прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі
порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не
здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його
відсутності. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку,
передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший, другий частини
третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»);
-
наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді
виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор
зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та
його законного представника або відповідний компетений орган. У разі
підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується
процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший -
третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»);
-
прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві
самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує
необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі
відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до
суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу
позивача;
-
оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних
інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit
curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити
доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу
здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у
спірних правовідносинах;
-
якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив
відсутність компетентного органу, цей довід прокурора суд повинен перевірити
незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на
встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і
четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»,
застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва
інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не
здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.
Матеріал по темі: «Прокурор повинен обґрунтувати підстави звернення до суду з посиланням на належні докази»
Колегія
суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від
21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17
зробила висновок, що саме
лише посилання в позовній заяві на те, що компетентний орган не здійснює або
неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для
розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати
належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону
(наприклад, внесення відомостей до ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення
на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість);
вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на
державних службовців, які займають посади державної служби в органі державної
влади та здійснюють встановлені для таких посад повноваження, за невиконання чи
неналежне виконання службових обов`язків тощо).
Аналогічні
висновки були зроблені й у інших постановах колегії суддів Касаційного
господарського суду у складі Верховного Суду: від 06 лютого 2019 року у справі
№ 927/246/18, від 16, 17, 18 квітня 2019 року у справах № 925/650/18, №
923/560/18, № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі №
915/242/18, а також у постанові колегії суддів Касаційного адміністративного
суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18.
Про
необхідність обґрунтування та з`ясування судом причин, які перешкоджають
захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення
прокурора до суду, зазначено також і в рішеннях Верховного Суду у складі
колегій суддів інших касаційних судів (постанови Касаційного адміністративного
суду у складі Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №
802/4083/15-а, від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18; постанови Касаційного
господарського суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі
№ 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 01 листопада
2018 року у справі № 910/18770/17, від 07 грудня 2018 року у справі №
924/1256/17 та інші; постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного
Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 201/5279/16, від 04 вересня 2019 року
у справах № 372/1688/17-ц, № 448/764/17 та інші).
Водночас
у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 910/3486/18 колегія суддів
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що
представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і в
разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює
компетентний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний установлювати причини, з
яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.
У
постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі
№ 903/129/18 зроблено висновок, що незалежно від того, чи відповідають
дійсності доводи сільської ради про неможливість самостійно звернутись до суду
з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати
судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом свідчить
про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої
повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора
виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості
громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом.
ВАЖЛИВО: Таким чином, перед Великою Палатою
Верховного Суду постали такі питання: 1) чи повинен прокурор доводити
бездіяльність компетентного органу або ж достатньо простого посилання на
таку бездіяльність у позові при обґрунтуванні підстав для представництва; 2)
якими доказами прокурор має доводити бездіяльність компетентного органу; 3) чи
зобов`язаний прокурор перед зверненням до суду з`ясовувати причини
бездіяльності такого органу або ж достатньо доведення самого факту
бездіяльності без зазначення і доведення суду її причин.
Урегульовуючи
розбіжності у викладених вище правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду
уточнює висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15
жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у
складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16
квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019
року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року
у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного
Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та
довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність
компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або
повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з
відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись
до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому
статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому
можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема,
шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених
прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову
або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття
компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як
цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення
інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували
інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу
позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно
вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення
інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через
бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що
перешкоджали такому зверненню, тощо.
Верховний
Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15
(провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна
бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма
поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті
рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь
заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового
регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були
об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були
здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише
факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є
також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали
обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були
виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість,
тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також
шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Однак
суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен
установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його
посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру»
передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального
правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення
відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність
компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за
результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між
компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах
держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а
також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором
посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Матеріал по темі: «Представництво прокурором інтересів державних органів»
Таким
чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону
України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку
після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в
інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його
бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він
обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва,
яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення
прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не
отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора
необґрунтованим.
Частина
четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність
підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.
Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на
які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі
компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Велика
Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що захищати інтереси держави
повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним
суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає
захищати інтереси держави.
У
Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України
вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень
прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її
існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни
основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його
повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести
до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її
окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб
інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль,
замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч
вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Невиконання
прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення
представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53
ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього
Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і
повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці
недоліки не усунуті.
Яким чином діяти суду, якщо суд установить відсутність
підстав для звернення прокурора
Аналіз
судової практики Верховного Суду в питанні про те, як саме слід діяти суду, якщо
він установить відсутність підстав для звернення прокурора з позовом в
інтересах держави вже після відкриття провадження у справі, свідчить про її
неоднаковість.
Так,
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 06 лютого
2019 року у справі № 927/246/18 зазначив, що обставини дотримання прокурором
установленої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України «Про
прокуратуру» процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним
позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт
порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно
до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури
унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. А відсутність у
такому випадку законних підстав для представництва інтересів держави свідчить
про заявлення позову особою, яка не має процесуальної дієздатності, та є
підставою для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 1 частини
першої статті 226 ГПК України. Аналогічні висновки щодо застосування цієї норми
викладені у постановах цього ж касаційного суду від 26 лютого 2019 року у
справі № 920/284/18, від 03 і 17 квітня 2019 року у справах № 909/63/18 та №
916/641/18 відповідно, від 31 липня 2019 року у справі № 916/2914/18, від 06
серпня 2019 року у справі № 912/2529/18.
Процесуальна
дієздатність - це здатність особисто здійснювати процесуальні права та
виконувати свої обов`язки в суді (стаття 44 ГПК України). У випадку звернення
прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі компетентного органу
фактичним позивачем є держава, і саме вона набуває процесуальної дієздатності і
є учасником справи. Для цілей залишення позову без розгляду на підставі пункту
1 частини першої статті 226 ГПК України процесуальна дієздатність має бути
відсутня саме в учасника справи (позивача або третьої особи, яка заявляє
самостійні вимоги щодо предмета спору), а не його представника. З огляду на
вказане помилковим є залишення без розгляду на підставі цього припису позову, поданого
прокурором в особі компетентного органу в інтересах держави, через відсутність
у прокурора як представника держави процесуальної дієздатності або через
відсутність у нього підстав для звернення до суду. Отже позов прокурора
не може бути залишений без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті
226 ГПК України.
В
інших випадках Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходив з
необхідності ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову прокурора, якщо
він не обґрунтував підстав представництва інтересів держави в особі позивачів у
суді. Так, у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18 цей
касаційний суд скасував ухвалу про залишення позову без розгляду, що була
постановлена судом першої інстанції, на підставі пункту 2 частини першої статті
226 ГПК України, зазначивши, що, з`ясувавши обставини відсутності підстав для
представництва прокурором інтересів держави в особі позивачів у даній справі,
судам слід було відмовити в позові, а не залишати позов без розгляду. У
постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 909/569/18 Касаційний
господарський суд у складі Верховного Суду послався на те, що прокурор
звернувся в інтересах особи, яка не має статусу позивача у справах щодо
оскарження процедур закупівлі, проведених відповідно до Закону України «Про
публічні закупівлі», і господарські суди правомірно відмовили в задоволенні
позову. У постановах від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17 та від 16
квітня 2019 року у справі № 925/650/18 Касаційний господарський суд у складі
Верховного Суду залишив без змін судові рішення апеляційної інстанції, якими
відмовлено в задоволенні позову прокурора в такому випадку.
(!!!)
Втім, відмова у позові, поданому прокурором за навності компетентного органу,
через те, що прокурор не підтвердив підстав для представництва, означатиме
неможливість повторного звернення як прокурора, так і самого органу як позивача
в інтересах держави.
З
метою забезпечення єдності судової практики у питанні застосування положень ГПК
України у справах за позовами прокурорів Велика Палата Верховного Суду дійшла
висновку, що якщо суд
установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави
вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід
вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати.
І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2
частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду). Такого ж
висновку щодо застосування наведеної норми процесуального права дійшов і
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 19 лютого
2019 року у справі № 925/226/18.
При
вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний
орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів
держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими
протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин
стаття 55 ГПК України передбачає такі правила:
-
якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява,
не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім
позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою
особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її
інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави;
-
відмова компетентного органу від поданого прокурором в
інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без
розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати
розгляду справи по суті.
Втім,
у перелічених у цій статті випадках ідеться про активні дії компетентного
органу, який як учасник процесу та сторона спору (позивач) не підтримує
позовних вимог або подає заяву про залишення позову без розгляду чи про відмову
від позову. Якщо ж позов подано прокурором в інтересах держави в особі
компетентного органу, і такий орган не здійснює процесуальних дій як позивач,
його представник не з`являється у судові засідання, а суд уже після відкриття
провадження у справі встановлює, що прокурор не підтвердив підстави для представництва,
то, як і зазначено у пункті 54 цієї постанови, позовну заяву прокурора слід
вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких
справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої
статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).
Відповідно
до статті 246 ГПК України суд також може постановити окрему ухвалу у випадку
зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків,
неналежного виконання професійних обов`язків (у тому числі якщо підписана
прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення
законодавства прокурором. Окрема ухвала щодо прокурора надсилається органу, до
повноважень якого належить притягнення прокурора до дисциплінарної
відповідальності.
ВИСНОВОК ПРО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА:
1. Відповідно до
частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може
представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих
інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у
разі відсутності такого органу.
2. Бездіяльність
компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що
компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави,
мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у
розумний строк.
3. Прокурор,
звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність
компетентного органу.
- Звертаючись
до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею
23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому
можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави,
зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства,
виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме
подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність
такого порушення.
- Невжиття
компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того,
як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе
порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність
відповідного органу.
- Розумність
строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси
держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної
давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло
із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення
інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків
через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що
перешкоджали такому зверненню тощо.
ВИСНОВОК: Таким чином, прокурору достатньо
дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру»,
і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання
повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то
це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен
зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в
позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі
причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є
підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
P.s.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає,
що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних
повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу
обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах
держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для
представництва.
P.s.s.
Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених
учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав
для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну
заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без
розгляду.
Матеріал по темі: «Представництво прокурором інтересів держави за відсутністю уповноваженого органу»
Теги: представництво інтересів держави
прокурором, виключні підстави, звернення прокурора до суду, представництво
прокуратурою, прокурор в інтересах міської ради, судова практика, Адвокат
Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар