Доведення господарської
операції: природні втрати товарів в процесі виробництва, ступінь деталізації
господарської операції, послуга у матеріальному виражені та інші податкові
«викрутаси»
02
липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи № 560/711/19,
адміністративне провадження № К/9901/34958/19 (ЄДРСРУ № 90199023 ) досліджував
питання щодо доведення господарської операції.
За
змістом підпункту 14.1.36 пункту
14.1 статті 14 ПК України господарська
діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням)
та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на
отримання доходу.
Недотримання
учасниками господарської операції вимог цивільного або господарського
законодавства щодо істотних умов договору під час його укладення не має
безпосереднього впливу на результати податкового обліку. Значення для
податкового обліку має факт господарської операції, її дійсний зміст,
фінансовий результат та економічний ефект.
Відповідно
до підпункту 14.1.231 пункту 14.1
статті 14 ПК розумна економічна причина (ділова
мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір
одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Розумна
економічна причина (ділова мета) для цілей податкового обліку передбачає
обов`язкову спрямованість господарської операції платника податків на отримання
позитивного економічного ефекту.
Поняття
економічного ефекту в нормах ПК не розкрито, однак, виходячи із визначення
господарської діяльності, наведеного в підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14
ПК, та розуміння економічної доцільності, можна дійти висновку, що економічний
ефект передбачає отримання доходу, зокрема у формі приросту (збереження)
активів платника податків та/або їх вартості.
При
цьому не обов`язково щоб такий ефект спостерігався негайно після вчинення
господарської операції. Також не виключено, що в результаті об`єктивних причин
економічний ефект може не настати взагалі і операція може виявитися збитковою,
що є природнім перебігом подій при здійсненні господарської діяльності.
Проте
з визначеного ПК поняття ділової мети випливає, що
обов`язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний
економічний ефект, тобто господарська операція (принаймні за умови досягнення
поставлених завдань) має передбачати можливість отримання доходу.
Мета
отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з
вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час
здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність
складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою
здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути
наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція
може вважатися вчиненої в межах господарської діяльності платника податків.
Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами
(позбавлена ділової мети), то такі операції для цілей податкового обліку не
можуть вважатися вчиненими в межах господарської операції.
Аналогічна
позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2019 року у справі
№0940/2484/18.
Втрати товарів у процесі зберігання/транспортування та
навантаження
Втрати
товарів у процесі зберігання/транспортування та навантаження є об`єктивно
існуючими природніми та невідворотними процесами, що знаходяться поза межами
прямого контролю та впливу підприємства і є невід`ємною
частиною звичайного
технологічного процесу їх експорту.
При
цьому втрати в межах норм слід вважати такими, що пов`язані із здійсненням
господарської діяльності, що виключає застосування положень підпункту "г"
пункту 198.5 статті 198 ПК України.
Отже,
природні втрати не є додатковим самостійним об`єктом оподаткування податком на
додану вартість.
Аналогічного
підходу дотримувався Верховний Суд у постанові від 16 січня 2020 року у
справі №320/6241/18 (ЄДРСРУ № 86955802).
Ступінь деталізації опису господарської операції у
первинному документі законодавством не встановлена
Умовою
документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних
документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Відсутність
максимальної деталізації виду виконаних послуг та окремих позицій у первинних
облікових документах, які не впливають на зміст господарської операції, не
перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності
виконаних господарських операцій чи не використання їх у господарській
діяльності.
Аналогічна
позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 березня 2020 року у
справі №560/3956/18 (ЄДРСРУ № 88337232) та
від 04 квітня 2018 року у справі № 810/4751/13-а.
Послуга не має матеріального виразу та реалізується в
процесі здійснення
Верховний
Суд у постановах від 04.04.2018 у справі №810/4751/13-а
та від 09.10.2018 у справі №806/1013/17
вказав, що за своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають
матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення.
Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт наданих
послуг з переліком фактично поставлених послуг за напрямами, вказаним в
договорі, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої
господарської операції. Обґрунтування податкового органу в акті перевірки та
змісті касаційної скарги про непідтвердження надання послуг за ланцюгом
постачання є таким, що не відповідає правовій природі послуги як явища та
приписам статті 901 ЦК України, яка встановлює, що послуга споживається в
процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, відтак її не
можливо «перевиставити».
Таким
чином, виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт
наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг за напрямами, указаними
в договорах, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої
господарської операції.
ВИСНОВОК: Фактичне нівелювання презумпції
правомірності дій платника податків призводить до безглуздих «податкових
викрутасів» в акті перевірки з метою застосування найбільших штрафних санкції
на платника податків та «акробатичні кульбіти» останнього, в позовних вимогах
до контролюючого органу, з метою спростування викладеного та доведення
правомірності своїх дій (виключно в межах діючого законодавства).
Матеріал по темі: «Податкова «солянка» або судова практика Верховного суду на захисті прав платника податків»
Немає коментарів:
Дописати коментар