Недійсність спадкового
договору, який укладений сторонами під час дії заборони на відчуження земельних
часток (паїв)
20
травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
629/3502/16-ц, провадження № 61-39405св18 (ЄДРСРУ № 89700925)
досліджував питання щодо особливостей визнання спадкового договору недійсним.
Відповідно
до статті 1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом
або за законом.
Згідно
зі статтею 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач)
зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі
його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Згідно
з ЦК України сутність спадкового договору полягає в тому, що за таким договором
відбувається розпорядження
належним відчужувачеві майном ще за життя, але із набуттям набувачем права
власності на майно після смерті відчужувача. При цьому до
спадкового договору не застосовуються норми спадкового права, незалежно від
того, що норми, які його регулюють включені до Книги шостої ЦК України «Спадкове
право», оскільки перехід майна від відчужувача до набувача на підставі
спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін
не поширюються відповідні правила про спадкування, в тому числі перехід
обов`язків фізичної особи яка померла до інших осіб.
Спадковий
договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а
також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому
Кабінетом Міністрів України (стаття 1304 ЦК України).
Згідно
зі статтею 1305 ЦК України набувач у спадковому договорі може бути зобов`язаний
вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або
після її відкриття.
(!!!) Таким чином спадковий договір має подвійну
правову природу: він одночасно є і розпорядженням на випадок смерті, і
договором, змістом якого обумовлюються його істотні умови.
Спадковий
договір виступає різновидом договорів про передачу майна у власність. Схожість
спадкового договору із спадкуванням виявляється в спільності основної юридичної
підстави виникнення права на спадкування у спадкоємців і права власності у
набувача, якою є смерть фізичної особи - відчужувача.
Майно,
яке є предметом спадкового договору, переходить у власність набувача лише з
моменту смерті відчужувача. До настання смерті відчужувача ніяких прав на його
майно у набувача немає.
На
відміну від спадкоємця, який прийняв спадщину та відповідно до статті 1282 ЦК
зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора, на набувача за спадковим договором
такий обов`язок не покладається.
Спадковий
договір може бути визнано недійсним із підстав, визначених нормами глави 16 ЦК
України, тому вимогу про визнання недійсним спадкового договору може бути
заявлено як відчужувачем та набувачем, так й іншою заінтересованою особою. У
разі пред`явлення позову особою, яка не є стороною спадкового договору,
необхідно перевіряти, які права та охоронювані законом інтереси цієї особи
порушено (стаття 3 ЦПК України).
Особа,
яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу
або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є
невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо
належного виконання зобов`язання, отже підставою для визнання його недійсним
та/або припинення є належні та допустимі докази його невиконання.
Аналогічна
позиція міститься у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справа № 639/9198/16-ц (ЄДРСРУ № 85009100).
Відповідно
до частин першої, другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що
порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних
прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або
юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади,
незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є
нікчемним.
Статтею
228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують
публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають
антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні
(публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та
порушують публічний порядок. Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається
таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення
конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна
фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим,
територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який
порушує публічний порядок, є нікчемним. Виділяючи правочин, що порушує
публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі
змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і
суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення
такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до
будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З
огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це
публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи
суспільного ладу держави. Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено
перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи
держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону
комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на
незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження
об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним
багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими
природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження
викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або
обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини,
спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами
публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок. При
кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка
виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією
зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній
справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Такий
висновок щодо застосування статті 228 ЦК України викладено у постанові
Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15.
Наслідки
вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними
правилами (стаття 216 ЦК України).
Відповідно
до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити
цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави
і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно
до положень пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України в
редакції, чинній на момент укладення спірного договору, до набрання чинності
законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01
січня 2017 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження
земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних
ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення
товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в
натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого
селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у
спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до
закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також
крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх
надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення
діяльності за такими угодами. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних
ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього
пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель
сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2017 року, в
порядку, визначеному цим Законом. Угоди (у тому числі довіреності), укладені
під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних
ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього
пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в
частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток
(паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
ВАЖЛИВО: Перехід майна від відчужувача до набувача
на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а способом
відчуження, тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про
спадкування.
Аналогічного
висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 22 березня 2018 року у справі № 648/3671/16-ц (провадження № 61-451св18), від 19
березня 2020 року у справі № 692/86/19
(провадження № 61-311св20).
З
огляду на наведене, спадковий договір, який укладений сторонами під час дії
заборони на відчуження земельних часток (паїв) щодо передачі прав на відчуження
земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє, порушує публічний
порядок держави та є недійсним в силу закону (нікчемним).
Такого
ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 171/1447/18 (провадження № 61-16213св19, ЄДРСРУ
№ 88062166).
Відповідно
до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину
є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які
встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний
правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не
вимагається.
Велика
Палата Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) дійшла
правового висновку, відповідно до якого визнання
нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом
захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення
порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За
наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін
якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє
відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши
положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину
нікчемності правочину (пункти 94, 95).
ВИСНОВОК: Спадковий договір, який укладений
сторонами під час дії заборони на відчуження земельних часток (паїв), в частині
передачі прав на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) на
майбутнє є недійсними в силу закону (нікчемними), а отже захист інтересів
власника земельної ділянки шляхом визнання недійсними такого спадкового
договору не є належним.
Матеріал по темі: «Спадкування на незавершений будівництвом об`єкт нерухомого майна»
Немає коментарів:
Дописати коментар