Процесуальні документи
про надання дозволу на проведення НСРД не є самостійним доказом у кримінальному
провадженні
18
червня 2020 року Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду розглядаючи справу №
711/7900/17, провадження № 51-170км20 (ЄДРСРУ № 89929158) вказав на
наступне.
Процесуальні
документи, які стали підставою для проведення НСРД, не є документами у
розумінні частини другої статті 99 КПК, оскільки не містять зафіксованих та
зібраних оперативними підрозділами фактичних даних про протиправні діяння.
Відповідно такі процесуальні документи, у тому числі, ухвали слідчого судді про
надання дозволу на проведення НСРД повинні досліджуватися судом під час
судового розгляду з метою оцінки допустимості доказів, отриманих в результаті
НСРД.
Так,
під час безпосереднього дослідження доказів у змагальній процедурі судового
розгляду суд має оцінити докази, отримані в результаті НСРД із перевіркою
процесуальних підстав для проведення НСРД, в тому числі у випадках, коли такі
матеріали не були надані стороні захисту у порядку, передбаченому ст. 290 КПК
через їх фактичну відсутність у сторони обвинувачення на час завершення
досудового розслідування. Водночас сторона обвинувачення повинна вживати
необхідних і достатніх заходів для розсекречення матеріалів, які стали
процесуальною підставою для проведення НСРД з метою найшвидшого надання їх стороні
захисту, в т.ч. і для відкриття матеріалів іншій стороні у відповідності зі ст.
290 КПК. Якщо відповідні процесуальні документи були отримані стороною
обвинувачення після передачі справи в суд, вона зобов`язана здійснити їх
відкриття згідно з ч. 11 ст. 290 КПК.
Системне
тлумачення ст. 290 КПК дозволяє зробити висновок, що відповідно до ч. 12 ст. 290 КПК, якщо
сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів, які є в її
розпорядженні, то відповідно до положень цієї статті, суд не має права
допустити відомості, що містяться в них, як докази. В
ухвалі слідчого судді про проведення НСРД немає жодних відомостей, які можуть
бути доказами у конкретному кримінальному провадженні. Ця ухвала за своєю правовою природою є
процесуальною підставою для отримання доказів. Але сам доказ вона не підміняє і
у доказ не трансформується.
Ухвала
слідчого судді про проведення НСРД повинна досліджуватися судом з метою оцінки
допустимості доказів, отриманих в результаті НСРД.
На
етапі досудового розслідування сторони у відповідності до ст. 290 КПК повинні
розкрити всі докази, які є у їхньому розпорядженні. Однак, оцінка належності,
допустимості кожного із доказів буде здійснюватися судом, і суд, аналізуючи
кожен із доказів, повинен дослідити процесуальні підстави (ухвали, клопотання
тощо), які стали підставою для отримання будь-якого з доказів.
Відповідно
до ч. 1 ст. 22 КПК, кримінальне провадження здійснюється на основі
змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і
стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів
засобами, передбаченими КПК. Таким чином, докази у вигляді результатів НСРД
повинні бути безумовно відкриті стороні захисту у порядку, визначеному ст. 290
КПК. Однак процесуальні документи, а саме ухвали слідчого судді про дозвіл на
проведення НСРД можуть бути надані і під час судового розгляду.
Невідкриття
таких процесуальних документів до моменту передачі кримінального провадження до
суду не може стати безумовною підставою для визнання всіх результатів НСРД
недопустимими доказами. Лише у випадку відсутності у сторони обвинувачення і
ненадання суду під час розгляду справи в суді відповідних ухвал слідчих суддів
про дозвіл на проведення НСРД, суд може поставити під сумнів допустимість
отриманих результатів НСРД, як доказів.
Якщо
відповідні ухвали будуть надані суду, що розглядає кримінальне провадження, суд
на основі оцінки доказів у їх сукупності, а також з урахуванням процесуальних
підстав для проведення НСРД, з урахування позицій сторін, в тому числі, з
урахуванням позиції сторони захисту, може прийняти рішення про їх допустимість.
Зважаючи
на наведене, ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення НСРД не є доказом у
розумінні статей 84, 99 КПК, в ній не містяться відомості, які можуть бути
використані як докази. Водночас, така ухвала є процесуальною підставою для
отримання доказу, а тому повинна бути надана стороні захисту для забезпечення
принципу змагальності.
Процесуальні
підстави для проведення НСРД повинні бути враховані судами під час всебічної
оцінки доказів, отриманих в результаті проведення НСРД. Суд, на основі
комплексної оцінки доказів, отриманих в результаті НСРД, за умови дотримання
принципу змагальності, повинен перевірити процесуальну підставу для їх
отримання та вирішити питання про їх допустимість.
ВИСНОВОК: Ухвала слідчого судді за своєю правовою
природою є процесуальною підставою для отримання доказів, але сам доказ вона не
підміняє і у доказ не трансформується
Немає коментарів:
Дописати коментар