Спадкування не приватизованої квартири: судово-правовий аспект

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: підстава для набуття спадкоємцем права власності на квартиру не приватизованого житлового фонду.

У постанові від 11 грудня 2013 року справа №6-121цс13 Верховний Суд України зазначив, що у разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого частиною третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру.

Згідно зі ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Статтями 1,3,8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно мешкає у квартирі (будинку), відносно якої вирішується питання про передачу у власність.

Відповідно до ч.5 п.13постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року N 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» розяснено, що в разі не передання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.

Спадкоємці наймача квартири вправі вимагати визнання за ними права власності коли наймач звертався з належною заявою про її приватизації однак вона не була розглянута або в її задоволенні було незаконно відмовлено (Постанова Верховного суду від 09.02.2018 р. у справі № 719/179/17 ЄДРСРУ № 72151019 ).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 345 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статей 1, 3, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно мешкає у квартирі (будинку), відносно якої вирішується питання про передачу у власність.

У разі не передання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві(частина 5 пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року N 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»).

Позивач не надав суду доказів на підтвердження факту звернення спадкодавця до органу приватизації із заявою про приватизацію спірної квартири.

Суди першої та апеляційної інстанції, виходячи із вказаних положень закону, встановивши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази та надавши їм належну оцінку, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог спадкоємця, оскільки позивачем не доведено факту звернення спадкодавця до відповідних органів у встановленому законом порядку для приватизації квартири.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що спадкодавець мав бажання використати своє законне право щодо здійснення приватизації своєї квартири, а судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що зазначений факт підтверджується видачею спадкодавцю за його проханням дублікату ордера на цю квартиру за рішенням відповідача, довідками про місце фактичного проживання спадкодавця та показаннями свідків, оскільки ці доводи були предметом перегляду судами та їм надана належна оцінка.

ВИСНОВОК: Єдиним можливим винятком, що є підставою для набуття права власності на квартиру не приватизованого житлового фонду є випадок, коли спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, в якій за життя проживав спадкодавець, і лише за умови, що: на час відкриття спадщини квартира була місцем постійного проживання спадкодавця або він зберігав право користування нею; спадкодавець подав у встановленому порядку заяву про її приватизацію, однак квартира безпідставно не була передана йому у власність.

Теги: приватизация, приватизація, державний житловий фонд, право власності на квартиру, успадкування, спадок, ордер на житло, довідка про місце проживання, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

#приватизация, #приватизація, #державнийжитловийфонд, #правовласностінаквартиру, #успадкування, #спадок, #ордернажитло, #довідкапромісцепроживання, #Верховнийсуд, #судовапрактика, #АдвокатМорозов

Припинення права на частку в спільному майні

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: право особи на частку у спільному майні може бути припинене лише за чотирьох умов, передбачених статтею 365 ЦК України.

  

15 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в контексті справи № 345/2723/17, провадження № 61-5032св18 (ЄДРСРУ № 72793666) досліджував питання щодо критеріїв припинення права на частку в спільному майні.

Суд вказав, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

(!!!) Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 370 Цивільного кодексу України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 364 Цивільного кодексу України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

ВАЖЛИВО: Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за чотирьох умов, передбачених статтею 365 ЦК України.

Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

ВИСНОВОК: Окрім цього, право власності співвласника на частку у спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників і при цьому суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Аналогічна позиція викладена  у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14.

Теги: припинення права на частку, спільне майно, компенсація вартості майна, внесення коштів на депозитний рахунок суду, співвласник, частка в квартирі, поділ будинку, розподіл часток квартири, судова практика, Адвокат Морозов

Арешт майна у кримінальному провадженні: право на оскарження

Адвокат Морозов (судовий захист)

Суб’єктивний склад осіб за скаргою яких може бути скасований арешт майна у кримінальному провадженні. 

8 лютого 2018 року Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в рамках справи № 490/2167/17, провадження № 51-1053км18 (ЄДРСРУ № 72243375) досліджувала питання щодо суб’єктивного складу осіб за скаргою яких може бути скасований арешт майна у кримінальному провадженні. 

Суд вказав, що відповідно до положень частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Конституція України гарантує права і свободи людини та громадянина (частина друга статті 22), які не можуть бути обмежені за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками (частина друга статті 24). Права і свободи є основним елементом правового статусу людини та громадянина. Діставши закріплення в Конституції України, права і свободи визначають міру можливої поведінки людини та громадянина, відображають певні межі цих прав і свобод, можливість користуватися благами для задоволення своїх інтересів. 

З метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини та громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на таку допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги. 

Держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такий вид суб'єктів надання правової допомоги: адвокатура України - як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (частина друга статті 59 Конституції України). 

Закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають, у тому числі, із інших правовідносин, а не тільки з кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізовано фізичною особою в цивільному, господарському, адміністративному та кримінальному судочинстві. 

В даній справі суд відмовив у відкритті апеляційного провадження, пославшись на юридичний статус адвокатів, як представників власників майна, на яке накладено арешт. 

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій. 

ВАЖЛИВО: Із клопотанням про скасування незаконного арешту, крім підозрюваного чи обвинуваченого, може звернутися будь-який власник такого майна. Згідно зі ст. 41 Основного Закону кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. 

Водночас, виходячи із системного аналізу статей 170, 173, 174 КПК України в редакції Закону від 10 листопада 2015 року та видів адвокатської діяльності, визначених у ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат надаючи правову допомогу надаючи правову допомогу фактично здійснюють захист прав і законних інтересів третьої особи, на майно якої накладено арешт. 

Незважаючи на те, що особи статусу підозрюваних не набули, рішення слідчого судді щодо накладення арешту на майно, яке тимчасово вилучене в ході проведення обшуку у них, обмежує їх права і дає право на захист своїх прав та законних інтересів як особисто, так (виходячи з конституційного принципу) і шляхом укладення угоди з адвокатом, який має право в інтересах довірителя вчиняти певні процесуальні дії, зокрема оскаржувати судові рішення, що стосуються прав та законних інтересів довірителя. 

ВИСНОВОК: Приймаючи до уваги вищевикладене вбачається, що із клопотанням про скасування незаконного арешту, крім підозрюваного чи обвинуваченого, може звернутися будь-який власник такого майна або його представник - адвокат.

Теги: Арешт майна, кримінальне провадження, скасування арешту, оскарження ухвали, постанова про накладення арешту, слідчий суддя, судова практика, Адвокат Морозов

Податкові спори: наслідки зустрічної звірки

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: дії фіскальної служби з проведення зустрічних звірок та зі складання актів за їх результатами не відповідають критерію юридичної значимості… 

21 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в контексті справ №2а-10202/12/267 (ЄДРСРУ № 72901860), № 826/1106/14 (ЄДРСРУ № 72866991), №804/20059/14 (ЄДРСРУ № 72901791) та в ін. досліджував дії органів ДФС по проведенню зустрічної звірки та застосування її наслідків. 

Як установлено частиною 2 статті 124 Конституції України юрисдикція суддів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. 

(!!!) Отже з наведеної норми Конституції України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні правовідносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. 

В свою чергу неодмінними елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. 

Вказаний принцип також закріплений в частині 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. 

Виходячи із положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. 

Так, згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Виходячи з наведеного, платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин. 

В той же час, згідно з пунктом 73.5 статті 73 ПК з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. 

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. 

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. 

ВИСНОВОК: Оскільки дії з проведення зустрічних звірок та зі складання актів за їх результатами не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов'язків, та враховуючи, що податковий орган має законодавчо визначене право на проведення таких звірок, то дії щодо проведення зустрічної звірки не можуть вважатись протиправними.

Більше того, акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, який є відображенням дій працівників податкових органів, не породжує правових наслідків для платника податків і, відповідно, не порушує його прав. 

Внесена до ІС «Податковий блок» інформація на підставі такого акта використовується податковими органами для інформаційно-аналітичного забезпечення їхньої діяльності і не зумовлює для платника податків змін у структурі податкових зобов'язань та податкового кредиту. 

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 17 листопада 2015 року (справа №21-1852а15) та від 01 грудня 2015 року (справа №21-3133а15).

Матеріал по темі: «Неправомірна зустрічна звірка платника податку: юридичні наслідки»

Теги: податкові спори, налоговые споры, ознаки фіктивного підприємництва, заперечує свою участь у діяльності контрагента, встречные сверки, зустрічні звірки, перевірки платника податку, податкові перевірки, оскарження податкових повідомлень – рішень, Акт налоговой проверки, Адвокат Морозов

Застосування пені за порушення строків сплати податкового зобов'язання

Адвокат Морозов (судовий захист)

Податковий кодекс України не містить винятків для застосування пені (штрафу) за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. 

Відповідно до підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов'язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки. 

Згідно з підпунктом 129.1.1. пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження). 

Відповідно до пункту 129.4 статті 129 Податкового кодексу України на суми грошового зобов'язання, визначеного підпунктами 129.1.1 та 129.1.2 пункту 129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), та в інших випадках визначення пені відповідно до вимог цього Кодексу, коли її розмір не встановлений, нараховується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов'язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день. 

Тобто незалежно від того, з яких причин платником податку не було своєчасно погашено узгоджену суму грошового зобов'язання, такий платник після фактичного погашення податкового боргу повинен сплатити пеню (штраф) у розмірі, який залежить від періоду прострочення. 

Податковий кодекс України не містить винятків для застосування пені (штрафу) за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в залежності від того, як платник податку її сплатив - добровільно чи на підставі рішення суду, в тому числі і у випадку розстрочення його виконання. 

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2014 року у справі № 21-279а14 

Так, 20 березня 2018 року в рамках справи №2а-6855/12/2670, адміністративне провадження №К/9901/525/18 (ЄДРСРУ № 72867179) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погодився з позицією податкового органу, що розстрочення податкового боргу означає перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу. 

Статтею 5 Податкового кодексу України, яка встановлює співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, пунктом 5.2 цієї статті передбачено пріоритет понять, правил, термінів та положень цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування. Аналіз наведених норм, предмету правового регулювання податкового законодавства та цивільного законодавства, доводить безпідставність застосування судом апеляційної інстанції норм Цивільного кодексу України до спірних правовідносин стосовно оцінки договору про розстрочення податкового боргу. 

ВАЖЛИВО: Договір розстрочення податкового боргу є адміністративним договором в розумінні пункту 16 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (п. 14 стаття 3 КАС України, в редакції до 15 грудня 2017 року). З урахуванням особливостей адміністративного договору, положень статті 100 Податкового кодексу України, розстрочення припиняється в силу закону у зв'язку з прийняттям відповідного рішення про скасування розстрочення, яке платник податку має право оскаржити. 

Колегія суддів зазначила, що правова природа податкового боргу не змінюється в залежності від його способу сплати. Порушення граничних строків сплати узгодженої суми грошового зобов'язання, яке було предметом договору розстрочення у межах спірних відносин після його розірвання є підставою для притягнення платника податків до відповідальності у вигляді штрафу, відповідно до статті 126 Податкового кодексу України. 

Норми статті 100 Податкового кодексу України, які регулюють правила розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є спеціальними нормами щодо доказів як підстав для відстрочення податкового боргу (п. 100.5 ПК України) та порядку погашення податкового боргу (п.100.7 ПК України). 

ВИСНОВОК: Таким чином, Верховний Суд підтверджує, що Податковий кодекс України не містить винятків для застосування штрафу за порушення граничних строків узгодженої суми податкового зобов'язання в залежності від того, як платник податку її сплатив-добровільно чи на умовах розстрочення. 

Теги: пеня, штраф, податкове зобов’язання, граничні строки, узгоджена сума, податковий борг, налоговые споры, споры с ГНИ, оскарження податкових повідомлень-рішень, судова практика, Адвокат Морозов

ПОДАТКОВА АМНІСТІЯ

Адвокат Морозов (судовий захист)

ПОДАТКОВА АМНІСТІЯ: (нульова декларація) або оподаткування непідтвердженого доходу 

Слово амністія походить від грецького слова αμνηστια — прощення. Це повне або часткове (заміна м’якшим) звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів. 

Однак цілями та завданнями «податкової амністії» є лише легалізація непідтверджених доходів з відповідним застереженням - якщо вони не були отримані злочинним шляхом. 

Відступаючи від основної теми та роблячи екскурс в історію необхідно вказати, що в Україні вже була запроваджена податкова амністія у формі «податкового компромісу» на підставі Закону України № 63­VIII від 25.12.2014 р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу». 

Податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, тобто де-факто з визнанням вини платника податку у вчинені кримінальних та/або адміністративних правопорушень передбачених ст. 212 Кримінального кодексу України та ст. 1631 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 

На той момент, податковий компроміс позиціонувався не як зобов’язання, а право бізнесу…однак на практиці виявилось, що в подальшому вказане вище «визнання вини платника податку» може трансформуватися в інші правопорушення за які платник буде нести вже виключну кримінальну відповідальність як наприклад: «Підробка документів» (ст. 366 Кримінального кодексу України); «Фіктивне підприємництво» (ст. 205 Кримінального кодексу України); «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» (ст. 209 Кримінального кодексу України) та інше.

Отже, фактично перспективна ініціатива податкового компромісу перетворилась у спосіб тиску на бізнес, при чому сам платник податків фактично «доносив на себе»… 

Більше того, 23.05.2016 р. Верховною радою України була інша спроба розглянути Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо податкової амністії та оподаткування непідтвердженого доходу) за № 4713, однак згідно відомостей з сайту Верховної ради України 14.06.2016 р. вказаний законопроект було відкликано… 

Згідно пояснювальної записки до вказаного проекту Закону вбачається, що фактично податкова амністія є суспільним договором між платниками податків і державою для врегулювання відносин між ними та введенням у правове поле тіньових доходів та об’єктів власності, тобто поверненням офшорних капіталів в Україну та наповненням державного бюджету. 

Підставою для прийняття такої норми, на думку ініціаторів законопроекту була недовіра до податкової системи та сильний податковий тиск на платників податків, що спричинили значне приховування їх доходів для ухилення від оподаткування, тому запровадження податкової амністії дозволить платникам після сплати зменшеної суми податку розпочати ведення «чистого податкового обліку» без притягнення їх до юридичної відповідальності за несплату податків. 

Між тим необхідно вказати, що інститут податкової амністії використовується періодично у багатьох цивілізованих країнах, наприклад: Італія (2001, 2009 р.р.), Австралія (2007, 2009 р.р.), США (2009 р.), Греція (2010 р.), Португалія (2010), Іспанія (2012), що сприяє не лише лібералізації оподаткування, але й збільшенню дохідної частини бюджету країни.

Таким чином, враховуючи вищевикладене вбачається : 

Переваги податкової амністії: 1) виведення капіталу з тіньового сектору економіки та наповнення дохідної частини бюджету; 2) легалізація непідтверджених доходів шляхом сплати частини заборгованості по податках та/або без сплати штрафних санкцій; 3) узгодження правовідносин між платником податків та державою; 

Недоліки: 1) невідомий порядок та механізм підтвердження платником податків, що кошти отримані не злочинним шляхом, а отже це не виключає можливість для останнього стати фігурантом кримінального провадження; 2) одноразовість та одномоментність дії в часі нормативно – правового акту про застосування «податкової амністії»; 

Ризики: незрозумілість критеріїв визначення походження коштів у вигляді непідтвердженого доходу платника податку (одним переваги та пільги іншим кримінальну відповідальність та конфіскацію). 

Висновок: в цілому ініціатива Президента позитивна, однак в наших реаліях з урахуванням неоднорідної судової практики (навіть нового Верховного суду), багатоманітністю нормативно – правових актів (законів, постанов, розпоряджень, наказів, правил, листів, роз’яснень іт.і.), нечіткими та незрозумілими критеріями «непідтвердженого доходу» деякі платники податків можуть опинитися в край невигідному становищі з порушеними провадженнями та кримінальним переслідуванням, однак для інших, вказана ініціатива може призвести для врегулювання правовідносин з Державою та легалізацією (читай – поверненням) тіньових доходів на територію України.

Адвокат Морозов (судовий захист)

https://alibi.dp.ua/

#податковаамністія, #нульовадекларація, #оподаткуваннянепідтвердженогодоходу, #податковийкомпроміс, #тіньовийсектор, #виведеннякапіталу, #кримінальнепровадження, #ухиленнявідсплатиподатків, #фіктивнепідприємництво, #судовапрактика, #АдвокатМорозов