Чи є апріорі фіскальний орган учасником справи про банкрутство?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повноваження фіскального (податкового) органу оскаржувати ухвали у справі про банкрутство, незважаючи на те, що податкове управління не зверталась з грошовими вимогами до боржника! 

Пункт 8 частини 3 статті 129 Конституції України визначає серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Таким чином, випадки, в яких особа має право оскаржити рішення суду в апеляційному чи касаційному порядку, мають бути встановлені процесуальним законодавством.

Разом з тим: «відсутність у Господарському процесуальному кодексі України прямих вказівок на можливість оскарження ухвал, які суттєво впливають на права та обов'язки учасників судового процесу, не може бути підставою для відмови у прийнятті апеляційної чи касаційної скарги, оформленої згідно з вимогами господарського процесуального законодавства, за відсутності прямої заборони в Законі на їх оскарження. Ця відмова розглядається як порушення конституційного права на судовий захист, яке за ст. 64 Конституції України не може бути обмежене» (ВГСУ від 29 листопада 2016 року  у  справі № 910/14968/14, ЄДРСРУ № 63086929).

Між тим, 16 травня 2017 року розглядаючи справу № 904/11218/16 (ЄДРСРУ № 66597693)  Вищий господарський суд України стверджує нижческазане.

За частиною 1 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", провадження у справі про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", справи про банкрутство юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з вимогами  ст.ст.75, 78 Податкового кодексу України  проведення документальних  позапланових  перевірок дотримання вимог  податкового законодавства знаходиться у виключної   компетенції  державної податкової служби, остання не позбавлена права здійснювати, в межах повноважень, свої функції та проводити перевірку дотримання вимог податкового законодавства платником податків, а у разі виявлення порушень норм податкового законодавства та встановленні заборгованості боржника по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) заявляти свої претензії до такого боржника шляхом подачі ліквідатору заяви з кредиторськими  вимогами.

Отже, чинним законодавством не обмежуються повноваження податкових органів на проведення перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) суб'єктів господарювання, які перебувають у процедурах банкрутства. В будь-якому випадку порушення провадження у справі про банкрутство боржника та винесення постанови судом про визнання боржника банкрутом і введення ліквідаційної процедури не може бути перешкодою податковому органу у здійсненні ним планової або позапланової перевірки боржника.

Орган податкової служби вправі звернутися з цього приводу до ліквідатора боржника та провести позапланову перевірку його господарської діяльності, а у випадку відмови ліквідатора, як керівника боржника, надати можливість проведення перевірки суб'єкта господарювання, орган податкової служби вправі оскаржити дії ліквідатора до суду.

Відповідно до вимог п. 11.1 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року N 1588 зі змінами, дані про прийняття рішення щодо припинення юридичних осіб, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, контролюючі органи отримують від державних реєстраторів у порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами Центрального контролюючого органу.

Згідно п. 11.5 вищевказаного Порядку, у зв'язку з ліквідацією або реорганізацією платника податків контролюючі органи розпочинають та проводять процедури, передбачені цим розділом.

Згідно п. 11.9 Порядку, якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи, припинення (закриття) постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків, контролюючим органом приймається рішення про проведення (не проведення за підставами, встановленими пунктами 11.11 та 11.12 цього розділу) документальної позапланової перевірки платника податків, який перебуває на обліку в такому органі.

ВАЖЛИВО: Призначається перевірка у такі строки: не пізніше десяти робочих днів з дати отримання відомостей про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи, у разі ліквідації юридичної особи за рішенням засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу.

В рамках цієї справи судом встановлено, що ДПІ була завчасно та у встановленому  порядку повідомлена про прийняття загальними зборами учасників рішення про припинення ТОВ та необхідність зняття з обліку платника податків, а наказ про здійснення документальної позапланової перевірки ТОВ був виданий начальником інспекції вже після визнання боржника банкрутом постановою суду та введення щодо нього ліквідаційної  процедури.

Статтею 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Відповідно до ч.6 ст.106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у цьому Кодексі та Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Враховуючи те, що у справах про банкрутство виносяться судові рішення у формі ухвал, їх оскарження відбувається з урахуванням особливостей, передбачених Законом про банкрутство. 

Відтак, в силу особливостей справи про банкрутство, коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство, діючим законодавством звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

Матеріал по темі: «Право на скарження судових рішень у справах про банкрутство» 

  

Згідно статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" учасниками у справі про банкрутство є сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) суб'єкта підприємницької діяльності - боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Таким чином, право на оскарження судового рішення у справі про банкрутство надано особам, які мають процесуальний статус учасника провадження у справі про банкрутство.

Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" також визначено, що сторонами у справі про банкрутство є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів) та боржник (банкрут).

Кредитор - юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

ВАЖЛИВО: Таким чином, особа, яка має грошові вимоги до боржника, набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство, а саме - кредитора, лише у разі подання у встановленому порядку заяви з грошовими вимогами до боржника. Тільки після цього така особа має процесуальне право на оскарження процесуальних документів у справі про банкрутство.

При цьому, вищевказаний перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство названа стаття відносить також інших осіб, які у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Отже, виходячи з вимог ст.1 спеціального Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" особи, які не набули статусу учасника провадження у справі про банкрутство, в даному випадку, статусу - сторони у справі, не мають права на оскарження судових рішень  в процедурах банкрутства.

Матеріал по темі: «Право податкового органу оскаржувати ухвали у справі про банкрутство» 

Частиною 1 статті 210 ГК України встановлено, що кредиторами неплатоспроможних боржників є юридичні або фізичні особи, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань  до боржника.

Наведена правова норма не встановлює автоматичного визнання цих органів кредиторами у всіх справах про банкрутство. Статус кредитора щодо неплатоспроможного боржника набувається  через вказані вище процедури.

Податковий орган не позбавлений права оскаржувати у подальшому прийняті у даній справі судові акти, у разі визнання у встановленому законом порядку його кредиторських вимог до боржника.

ВИСНОВОК: Юридичні та фізичні особи, акціонери, учасники господарських товариств, що не мають статусу сторони чи учасника у справі про банкрутство, не мають права на оскарження судових рішень у справі про банкрутство, а помилково порушене апеляційне і касаційне провадження підлягають припиненню в порядку, передбаченому статтею 80 ГПК на підставі статей 91 та 107 ГПК як такі, що не підлягають вирішенню в господарських судах. В інших випадках такі скарги повертаються без розгляду. Це стосується і скарг зазначених осіб на такі ухвали.

Якщо апеляційну скаргу подано, зокрема, особою, яка не має права її подавати, то у таких випадках апеляційний господарський суд повинен відмовити у прийнятті апеляційної скарги і винести з цього приводу відповідну ухвалу з посиланням на статті 91 або 106 ГПК України. У разі помилкового порушення апеляційного провадження в зазначених випадках суд апеляційної інстанції припиняє таке провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України.

P.s. Разом з цим нещодавно, а саме 07.02.2017 р.  Вищий господарський суд України розглядаючи справу № 904/7202/16, (ЄДРСРУ № 64621144) прийняв прямо протилежну позицію та вказав, що з урахуванням  особливостей процедури банкрутства  в порядку ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Державна податкова інспекція має також правовий статус контролюючого органу, і є учасником даної справи про банкрутство, незважаючи на те, що не зверталась з грошовими вимогами до боржника.

Теги: банкрутство, кредитор, кредиторські вимоги, ліквідатор, ухвала суду, державна податкова інспекція, контролюючий орган, боржник, оскарження, визнання боржника банкрутом, учасник, сторона по справі, судовий захист, Адвокат Морозов

Стягнення штрафу, пені, неустойки та процентів в іноземній валюті

Адвокат Морозов (судовий захист)

Пеня штраф, неустойка, проценти та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України: валюта стягнення? 

Нещодавно Верховний суд України узагальнюючи судову практику виходив з того, що пеня штраф, неустойка, проценти та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України підлягають стягненню виключно в національній валюті України – гривні.

Норми ст. 99 Конституції України, ст. 192, 533 ЦК України дають підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютного платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і його виконання є національна валюта України - гривня.

Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові грошового зобов'язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України по справі № 6-79цс14 у постанові від 02.07.2014 і у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України по справі  № 6-145цс14 у постанові від 24.09.2014 року,  від 01.04.2015 року у справі № 3-29гс15 та від 16 вересня 2015 року № 6-190цс15.

Разом з цим 15.05.2017 р. під час розгляду справи № 6-211цс17 та дослідження застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме частини другої статті 192, частини третьої статті 533 ЦК України та статті 5 Декрету Верховним судом України висловлена інша точка зору.

Відповідно до частини  першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

ВАЖЛИВО: Грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Так, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду України від 4 липня 2011 року в справі № 3-62гс11, від 26 грудня 2011 року в справі № 3-141гс11 та від 7 жовтня 2014 року в справі № 3-133гс14 та підтверджена нещодавньою судовою практикою Вищого господарського суду України від 03 серпня 2016 року, справа № 924/1968/15 та Верховного суду  України від 08.02.2017 р. у справі № 6-1905цс16.

Матеріал по темі: «Правомірність визначення грошового зобов’язання в іноземній валюті»  

Статтею 5 Декрету передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Враховуючи це суд вказав, що  вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказану обставину, – стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За положеннями статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Формами неустойки є штраф і пеня.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов’язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов’язання.

ВИСНОВОК: Оскільки виконання договірних зобов’язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, умовами договору про надання кредиту в іноземній валюті передбачено сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти і пеню в іноземній валюті.

Такий висновок судів є правильним та узгоджується з вимогами частини другої статті 192, частини третьої статті 533 ЦК України та статті 5 Декрету.

Матеріал по темі:«Верховний суд України: стягнення суми заборгованості в іноземній валюті» 

Теги: долар США, гривна,  курсова різниця, іноземна валюта, гривна, платіжний засіб, грошові зобов'язання в іноземній валюті, припинення зобов’язання, судове рішення, стягнення заборгованості, примусовий порядок, судовий захист, Адвокат Морозов

Оподаткування прощених (анульованих) кредитів: «додаткове благо»

Адвокат Морозов (судебная защита)

Судова практика прощення (анулювання) боргу та включення останнього до податкового розрахунку суми доходу банку, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено.

Підпункт д) пункту 164.2.17. п. 164.2. статі 164 ПКУ встановлює, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року.

ВАЖЛИВО: Кредитор зобов’язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов’язаний виконати всі обов’язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

За кредитом, що отриманий на придбання житла (іпотечний кредит), платник податку має право на сплату суми податкового зобов’язання, нарахованої на суму боргу (кредиту та/або відсотків), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності, протягом трьох років починаючи з року, в якому задекларовано суму такого податкового зобов’язання. Для розстрочення такої суми податкового зобов’язання платник податку разом із декларацією подає до контролюючого органу заяву у довільній формі, що містить фактичні дані про суму прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків), підтверджену відповідними документами кредитора, та коротке пояснення обставин, що призвели до виникнення необхідності здійснення розстрочення задекларованої суми податкового зобов’язання.

Суми розстрочених податкових зобов’язань розраховуються платником податку самостійно згідно з документами щодо суми прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків) та погашаються рівними частинами кожного календарного кварталу до 20 числа місяця, наступного за кожним календарним кварталом (до 20 квітня, до 20 липня, до 20 жовтня і до 20 грудня) починаючи з кварталу, що настає за тим кварталом, у якому до контролюючого органу подано заяву у довільній формі, що містить фактичні дані про суму прощеного (анульованого) кредитором боргу (кредиту та/або відсотків), підтверджену відповідними документами кредитора, та коротке пояснення обставин, що призвели до виникнення необхідності здійснення розстрочення задекларованої суми податкового зобов’язання.

Водночас п.п. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 Кодексу встановлено, що основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності у сумі, що не перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року

Сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності;

Разом з тим п.п. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПКУ встановлює, що  додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу.

Крім того, Законом України від 09 квітня 2015 року № 321-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань», який набрав чинності 07.05.2015, були внесені зміни до Кодексу в частині звільнення від оподаткування операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті.

В свою чергу п. 8 Підрозділ 1 Перехідних положень вказує, що не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов’язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року.

ВАЖЛИВО: Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року.

15 травня 2017 року   Вищий адміністративний суд України розглядаючи справу № К/800/1692/16, ЄДРСРУ № 66534769 вказав: «стосовно анулювання (прощення) кредитором суми боргу, то приріст фінансових показників платника податку - боржника виникає за рахунок суми, взятої в борг. Сама по собі  грошова сума, взята в борг, не збільшує доход, оскільки надається на умовах повернення. В разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, ця сума збільшує доход боржника, зокрема і його оподатковуваний доход як платника податку.

Втім, при списанні заборгованості у вигляді тіла кредиту особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів в силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов'язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом.

(!!!) Наведеними нормами податкового законодавства прямо передбачено обов'язок платника відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку у разі наявності двох обставин – 1) повідомлення боржника банком у встановленому законом порядку та 2) включення банком суми анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощено)».

Між тим, Відповідно до пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі.

ВАЖЛИВО: А відтак, слід дійти висновку про те, що на відміну від прощеного за кредитним договором боргу, скасована банком пеня та штрафи не є доходом, отриманим як додаткове благо.

Відповідно до пп. 165.1.49 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються інші доходи, які згідно з цим Кодексом не включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

При цьому, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання (пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України).

Тому відсотки, які було нараховано боржнику внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Згідно з ч. 2, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 605 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Відносини, що виникли між банком та його клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України.

Нарахування пені та штрафів є лише засобом забезпечення виконання основного зобов'язання перед третьою особою - банком.

Прощена неустойка у вигляді пені та штрафів не є його доходом і додатковим благом, сума кредиту надається безпосередньо позичальнику, а неустойка ним не отримується, та при цьому, банківська установа вправі на свій розсуд визначати доцільність її стягнення ( Ухвала Вищого адміністративного суду України від 18.04.2017 р. у справі № К/800/16971/16, ЄДРСРУ № 66047045).

ВИСНОВОК: З нижчезазначеного вбачається, що під «додаткове благо» підпадає сума боргу у вигляді тіла кредиту, яка прощена (анульована) кредитором за його самостійним рішенням розрахована за формулою: Х (прощена або анульована сума тіла кредита) х  У (курс валют на 01.01.2014 р. : USD 100 Долар США 799.3000; EUR 100 Євро 1104.1530 - джерело «Національний Банк України»).

При цьому повинно відбутися наступне:

- повідомлення боржника банком у встановленому законом порядку (направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто);

- включення банком суми анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощено);

- повинно враховуватися тільки основна сума списаної кредитної заборгованості так як прощена неустойка у вигляді пені та штрафів не є доходом банку і додатковим благом.

P.s. «Повідомляємо, що Законом України від 24 грудня 2015 року № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», який набрав чинності з 01.01.2016,  п. 165.1 ст. 165 Кодексу доповнено п.п. 165.1.59, згідно з яким до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума, прощена (анульована) кредитором у порядку, передбаченому законом щодо реструктуризації зобов'язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла (іпотечні кредити).

Отже, норми зазначеного підпункту поширюються на дохід, отриманий платником податку, починаючи з 01.01.2016, за умови набрання чинності законом про реструктуризацію зобов'язань громадян України за кредитами в іноземній валюті (Лист ДФС від 02.03.2016 № 2333/Т/99-99-17-03-03-14).

Теги: прощенная банком часть кредита, списание кредита, прощення частини кредита, анулювання частини кредита, оподаткування кредиту, дохід банку, розрахунок суми опадаткування, звільнення від оподаткування, судова практика, Адвокат Морозов

Огляд житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою власника

Адвокат Морозов (судебная защита)

Не допускається незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи за будь-яких обставин, а також із метою обшуку, огляду, виїмки та зняття інформації. 

18 травня 2017 року Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 5-29кс(15)17 задовольнила клопотання заступника Генерального прокурора України та закрила провадження за його заявою у зв’язку з відкликанням щодо неоднакове застосування норми статті 233 КПК відносно обов’язковості одержання слідчим, прокурором ухвали слідчого судді про дозвіл на огляд житла чи іншого володіння особи, після здійснення таких дій за добровільною згодою власника цього житла.

Відповідно до ч. 3 ст. 233 КПК України слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу («Обшук»), перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді.

Разом з тим, згідно з частиною першою ст. 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.

Під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи (частина друга ст. 233 КПК).

Аналогічне твердження міститься у листі Міністерства юстиції України від 31.07.2013 р. за № 423-0-2-13/11 «Щодо надання роз'яснення терміна "інше володіння особи"».

Між тим, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 21 жовтня 2015 р. розглядаючи справу № 5-1944км15, ЄДРСРУ № 52933925 дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст. 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий проводить огляд приміщення, що здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Відповідно до ст. 234 КПК обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи за результатами розгляду відповідного клопотання слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора.

ВАЖЛИВО: Посилання прокурора на можливість проведення огляду за згодою  власника житла згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 КПК є безпідставним, оскільки  ця  норма  закону  не  регламентує  проведення  огляду  житла,    а встановлює винятки із загального правила (недоторканність житла та іншого володіння особи) - можливість проникнення в житло тільки на підставі  ухвали слідчого судді  чи  за  добровільною згодою особи, яка ним  володіє, або у невідкладних випадках, зазначених у ч. 3 ст. 233 цього Кодексу.

Крім того, ч. 3 ст. 233 КПК передбачає  обов'язок  прокурора,  слідчого за погодженням із прокурором невідкладно після здійснення таких дій  звернутися  з  клопотанням про  проведення  обшуку до слідчого  судді, який  здійснює наступний судовий контроль, у тому числі і матеріалам, якими  обґрунтовується  необхідність  проведення  обшуку.

Отже, кримінальний процесуальний закон зобов'язує працівників правоохоронних органів перед початком проведення огляду житла (як слідчої дії) пред'являти ухвалу слідчого судді про дозвіл на проведення такого огляду.

Слід звернути увагу й на те, що в ст. 30 Конституції, а також у ст. 13 КПК України йдеться про три заборони: 1) не допускається незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи; 2) не допускається в них незаконний огляд; 3) не допускається в них незаконний обшук інакше як за вмотивованим рішенням суду. Крім того, виходячи з вимог статей 31 та 32 Конституції,  не допускається незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи з метою: 1) виїмки; 2) зняття інформації з каналів зв’язку; 3) застосування інших технічних засобів отримання інформації.

Таким чином, не допускається незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи за будь-яких обставин, а також із метою обшуку, огляду, виїмки та зняття інформації (Вісник Верховного суду України № 9 (49) «Про недоторканнiсть житла та iншого володiння особи як засаду кримiнального судочинства»).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

В свою чергу п.1 ч. 2 ст. 87 КПК України («Недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини» ) передбачає що суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.