Правочини вчинені всупереч санкціям РНБО з метою обходу блокування активів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: щодо наслідків вчинення правочину всупереч санкціям РНБО, який порушує публічний порядок та конфіскаційного характеру санкцій держави

31 березня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/11526/24 (ЄДРСРУ № 136280578) досліджував питання щодо наслідків вчинення правочину всупереч санкціям РНБО, який порушує публічний порядок та конфіскаційного характеру санкцій держави.

За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абзац 2 частини першої статті 216 ЦК України). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.

Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права. Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.

Натомість норми частини третьої статті 228 ЦК України, яка визначає наслідки недійсності правочину, який порушує публічний порядок, як нікчемного правочину (частина друга статті 228 ЦК України), передбачають інші правові наслідки:

- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;

- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;

- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;

- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;

- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.

Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.

Висновки сформульовані Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 09.12.2025 у справі № 922/3456/23.

Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, неодноразово висловлювався Верховний Суд України, а після 2017 року - Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).

Тож наслідки, передбачені реченнями 2-3 частини третьої статті 228 ЦК України, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК України, яка містить каральні заходи (санкції) (висновки сформульовані Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 09.12.2025 у справі № 922/3456/23).

Таким чином, щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, Верховний Суд зазначає:  ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про санкції" з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи.

(!) Тож, до правочину, що порушує публічний порядок, із застосуванням наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, можна віднести і правочин, вчинений з порушенням норм Закону України "Про санкції".

Щодо застосування за ініціативою суду передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України наслідків недійсності правочину, який порушує публічний порядок, як нікчемного правочину (частина друга статті 228 ЦК України), то Суд звертає увагу, що на відміну від визначеного в абзаці першому частини п`ятої статті 216 ЦК України правила, коли наслідки недійсності нікчемного правочину можуть бути застосовані лише за ініціативою будь-якої заінтересованої особи за її вимогою, згідно з нормою в абзаці другому частини п`ятої статті 216 ЦК України, законодавець надав суду право з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, не конкретизуючи при цьому умови та підстави застосування цієї норми.

А тому у застосуванні наведених положень (приписів частини п`ятої статті 216 ЦК України у поєднанні з нормами частини третьої статті 228 цього Кодексу) Суд доходить висновку, що до визначених в абзаці другому частини п`ятої статті 216 ЦК України випадків (застосування судом з власної ініціативи наслідків недійсності нікчемного правочину) належить застосування наслідків, визначених, зокрема, частиною третьою статті 228 ЦК України, коли суд, встановивши нікчемність правочину, як такого, що порушує публічний порядок, дійде висновку про його недійсність та необхідність застосування відповідних, передбачених законом наслідків його недійсності.

Отже, наявність умислу на вчинення правочинів, що суперечать інтересам держави та суспільства – підтверджує наявність підстав для застосування спеціальних наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, які можуть бути  різновидом конфіскаційної санкції держави.

ВИСНОВОК: Таким чином правочини та їх вчинення з порушенням публічного порядку, попри заборону, встановлену рішенням Ради національної безпеки та оборони України та Законом України "Про санкції" з метою виведення такого активу з під санкцій зумовлює застосування наслідків недійсності нікчемних договорів шляхом стягнення всього одержаного за цими договорами в дохід держави. 

 

Матеріал по темі: «Реєстрація зміни бенефіціарного власника до якого застосовані санкції»

 

 

Теги: санкции, санкції, сплата податків, заморожування активів, блокування, арешт рахунків, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Скасування державної реєстрації на об`єкт нерухомого майна у відповідній частині

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість скасування державної реєстрації права власності в частині, в тому числі і на окремі складові частини об`єднаного об`єкта нерухомого майна

10 березня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 918/1063/24 (ЄДРСРУ № 135000482#) досліджував питання щодо можливості скасування державної реєстрації права власності в частині, в тому числі і на окремі складові частини об`єднаного об`єкта нерухомого майна.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частинами 1, 2 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно також реєструються передбачені законом речові права та їх обтяження на об`єкти незавершеного будівництва та майбутні об`єкти нерухомості. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

За змістом частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих / отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, залишення заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав включає, зокрема, перевірку документів та/або відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

Верховний Суд також зазначає, що у статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено підстави для відмови в державній реєстрації прав. Так, за змістом цієї статті в державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, зокрема, якщо заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Верховний Суд зазначає, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 і в постановах Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 914/3180/23, від 21.01.2026 у справі № 916/1844/23.

(!) Тому при дослідженні судом обставин існування в особи права власності на нерухомість необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право.

Так, згідно правової позиції викладеної у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 та від 07.10.2020 у справі № 920/728/18, при дослідженні обставин існування в особи права власності, першочерговим є встановлення підстави, на якій особа набула це право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Статтею 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Зміст цієї правової норми свідчить про те, що допускаються такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

ВИСНОВОК: Оскільки, Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не передбачає можливість скасування державної реєстрації права власності в частині, в тому числі і на окремі складові частини об`єднаного об`єкта нерухомого майна, то у випадку наявності відповідних обставин встановлених судом, державна реєстрація права власності на новостворений об’єкт нерухомого майна є незаконною в цілому, при цьому об’єднання таких об’єктів у новий об’єкт нерухомості та подальша державна реєстрація права власності не можуть розглядатися як правомірний спосіб уникнення виконання судового рішення.

 

 

Матеріал по темі: «Визнання та реєстрація права власності на предмет іпотеки»

 

 

 

Теги: визнання право власності, узаконение, признание право собственности через суд, судебное решение, право собственности, собственность, иск в суд, Верховний суд, Адвокат Морозов

Кримінальна відповідальність суб`єкта декларування за подання виправленої декларації зі зміною даних

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звільнення від кримінальної відповідальності суб`єкта декларування за подання виправленої декларації відповідно до процедури, передбаченої Законом «Про запобігання корупції» зі зміною даних вказаних у первісній декларації

12 березня 2026 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 751/10686/23, провадження № 51-509км25 (ЄДРСРУ № 135000617) досліджував питання щодо наслідків подання суб`єктом декларування виправленої декларації відповідно до процедури, передбаченої Законом «Про запобігання корупції» зі зміною даних вказаних у первісній декларації.

12 жовтня 2023 року набрав чинності Закон 3384, який змінив п. 2-7 Розділу XIII «Прикінцеві положення» Закону «Про запобігання корупції». В новій редакції це положення передбачило, серед іншого: «Установити, що декларації, подані під час дії воєнного стану … до дня набрання чинності [законом 3384] вважаються такими, що були подані на виконання обов`язку, передбаченого статтею 45 цього Закону. Суб`єкти декларування, які подали такі декларації, мають право протягом 14 днів з дня набрання чинності [законом 3384] звернутися до Національного агентства з питань запобігання корупції щодо подання виправленої декларації за відповідний звітний період. Національне агентство з питань запобігання корупції забезпечує такому суб`єкту декларування можливість подати виправлену декларацію за відповідний звітний період протягом 30 календарних днів з дня, наступного за днем одержання відповідного звернення суб`єкта декларування».

Суд зазначає, що ст. 45 Закону «Про запобігання корупції», яка регулює порядок подання декларацій особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в ч. 4 надає декларанту можливість протягом 30 днів подати виправлену декларацію.

Відповідно до п. 4 Порядку проведення логічного та арифметичного контролю декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування проведення контролю декларації розпочинається з дня, наступного за днем подання виправленої декларації, або спливу строку для подання виправленої декларації відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 45 Закону «Про запобігання корупції». Відповідно до п. 2 цього Порядку декларацією, що підлягає контролю, є декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а у разі подання виправленої декларації - остання виправлена декларація, крім випадків, які не мають стосунку до обставин цієї справи.

Таким чином, предметом контролю з боку НАЗК у випадку подання виправленої декларації є не первісна декларація, а остання виправлена декларація, і недостовірні відомості, які містяться у первісній декларації, у разі подання виправленої декларації не можуть вважатися недостовірним декларуванням у значенні ст. 366-2 КК.

У п. 2-7 Розділу XIII «Прикінцеві положення» Закону «Про запобігання корупції» законодавець, зважаючи на обставини воєнного стану, передбачив спеціальну разову можливість для осіб, що подали декларацію в зазначений в ньому період, подати виправлену декларацію.

Жодні положення законодавства не свідчать про те, що до поданих в порядку, передбаченому цим положенням, виправлених декларацій застосовуються правила, відмінні від тих, що стосуються виправлених декларацій, поданих відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 45 Закону «Про запобігання корупції».

Суд також не знаходить в законодавстві положень, які свідчать про те, що повідомлення про підозру у недостовірному декларуванні виключає застосування до особи п. 2-7 Перехідних положень Закону «Про запобігання корупції».

ВИСНОВОК: Подання суб`єктом декларування виправленої декларації відповідно до процедури, передбаченої Законом «Про запобігання корупції», ВИКЛЮЧАЄ кримінальну відповідальності за недостовірні відомості, вказані у первісній декларації, навіть якщо таке виправлення здійснено після повідомлення такій особі про підозру у недостовірному декларуванні.

 

 

Матеріал по темі: «(НЕ) Можливість скарження довідки НАЗК під час кримінального провадження»

 

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи

Повернення скарги у разі наявності у суду сумнівів щодо автентичності підпису заявника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість повернення апеляційної, касаційної скарги/позову у разі наявності у суду сумнівів щодо автентичності підпису позивача/апелянта, касатора

28 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 120/5271/24, адміністративні провадження № К/990/47488/24 № К/990/11545/25, № К/990/29287/25, № К/990/44267/25, № К/990/51353/25, № К/990/4870/26, № К/990/8985/26 (ЄДРСРУ № 136064092) досліджував питання щодо правової можливості повернення апеляційної скарги/позову у разі наявності у суду сумнівів щодо автентичності підпису позивача/апелянта.

Частиною 2 статті 160 КАС України передбачено, що позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень; 4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування.

Окрім того, ч. 4 ст. 169 КАС України регламентовано, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Тобто, суд наголошує, що обов`язковим елементом позовної заяви та засвідченням факту волевиявлення учасника судового процесу є підпис.

Підпис - це графічний знак або набір знаків, який особа ставить на документі для підтвердження його автентичності, згоди або авторства.

Зазвичай підпис розташовується у кінці документа після його основного тексту та відомостей про додатки (у разі їх наявності).

Наведене зумовлене тим, що підпис ідентифікує автора і слугує задля підтвердження того, що особа, яка його підписала, ознайомлена із документом і погоджується з його змістом. В юридичному сенсі, підпис є підтвердженням певної дії, угоди чи зобов`язання і надає документу юридичну силу.

За наведеною логікою підпис особи, яка звертається з процесуальним документом до суду, підсумовує викладене вище за текстом, що тим самим унаочнює погодження з усім тим, що в ньому наведено. Хоча формально у процесуальному законі немає формалізованої вимоги щодо розташування місця накладення підпису заявника (автора звернення), проте це випливає із його змісту і духу закону.

Наміром законодавця було структурувати вимоги до позовної заяви не лише у змістовному (перелік певної інформації, яку особа, що подає заяву, має викласти), а й логічно-послідовному (хронологічному) контексті (найменування суду, до якого подається апеляційна скарга, не повинне зазначатися наприкінці позовної заяви; а отже й підпис особи, яка подає позовну заяву, чи її представника не має розташовуватися на початку позовної заяви).

Викладене не лише забезпечує логічність, послідовність і зрозумілість викладу змісту позовної заяви, але й слугує запобіжником від зловживання учасниками процесу своїми процесуальними правами, оскільки унеможливить виникнення такої ситуації, коли в одному разі заявник стверджуватиме, що процесуальний документ ним підписаний, а в іншому разі - ні.

Сформульований принцип гарантує однозначність правових наслідків подання позовної заяви та унеможливлюватиме неоднозначне тлумачення її змісту іншими учасниками справи.

Підпис перед текстом документа не виконуватиме посвідчувальної функції щодо його змісту, може виконувати інші завдання, зокрема візування.

Отже, належним виконанням вимог процесуального закону щодо підписання письмового документа є здійснення особою підпису після основного тексту цього документа чи відомостей про його додатки (у разі їх наявності).

Такий висновок відповідає позиції, що викладена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 11.09.2024 року по справі № 930/191/23.

Питання звернення до суду у випадку невідповідність підпису апелянта зразку його підпису, наявному в копії довіреності неодноразово досліджувалося Верховним Судом. Зокрема, 28.11.2025 у справі № 120/1382/23 і 29.01.2026 у справі № 120/1247/25 Верховний Суд указав, що норми КАС України не містять положень, які б зобов`язували особу, яка звертається до суду з відповідним процесуальним документом, надавати суду докази автентичності власного підпису, який міститься в такому документі.

Також Верховний Суд зазначив, що відсутні правові підстави для повернення процесуального документа з наведених мотивів сумніву у справжності підпису.

ВИСНОВОК: Отже, суд не наділений повноваженнями на здійснення почеркознавчої експертизи, а його висновки щодо автентичності підпису мають ґрунтуватися на належних і допустимих доказах, зокрема, на висновку експерта.

 

Матеріал по темі: «Експертиза про ймовірність виконання підпису на власноручній розписці про отримання позики»

 

Теги: підпис, апеляційна скарга, позовна заява, почеркознавча експертиза, автентичність підпису, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Судовий збір при забезпечені позову у справі про визнання необґрунтованими активів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Судовий збір при поданні заяви про забезпечення позову (накладення арешту на майно) у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави 

06 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 991/8752/25, провадження № 61-13806св25 (ЄДРСРУ № 136347978) досліджував питання щодо сплати судового збору при поданні заяви про забезпечення позову (накладення арешту на майно) у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. 

Згідно з пунктом 15 частини другої статті 3 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» за подання позовної заяви у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави судовий збір не справляється. 

За наведеними положеннями від сплати судового збору звільняється позивач у спорах про визнання необґрунтованими активів у вигляді грошових коштів та їх стягнення в дохід держави. 

Тобто положення вказаної норми поширюються на особу, яка подає (має намір подати) позовну заяву про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, чи заяву про забезпечення відповідного позову (постанова Верховного Суду від 24 грудня 2025 року у справі № 991/2568/25, провадження № 61-7734св25). 

ВИСНОВОК: Таким чином пільга щодо звільнення від сплати судового збору має комплексний характер і поширюється як на основну позовну заяву, так і на заяву про забезпечення відповідного позову, незалежно від часу її подання.

   

Матеріал по темі: «Забезпечення позову у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохіддержави»

 

 

Теги: конфіскація незаконних активів, уповноважена особа, держслужбовець, державні функції, набуття активів, актив, цивільна конфіскація, прокурор, конфіскація майна, необґрунтовані активи, спеціалізована прокуратура, назк, презумпція необґрунтованості активів, будинок, земля, арешт коштів, судова практика, Вищий антикорупційний суд, Адвокат Морозов

Забезпечення позову у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок та умови забезпечення позову (накладення арешту на майно) у справі за позовом прокурора про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави

06 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 991/8752/25, провадження № 61-13806св25 (ЄДРСРУ № 136347978) досліджував питання щодо порядку забезпечення позову (накладення арешту на майно) у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

У випадку подання позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися такими активами, відчужити майно, яке перебуває у його власності, є беззаперечною, і такі дії у майбутньому можуть утруднити виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь прокурора і якщо у відповідача відсутнє інше майно.

(!) Спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача.

Надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном, вимоги про стягнення якого заявлені прокурором) свідчить про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування.

За таких обставин у разі звернення прокурора із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави саме відповідач має доводити недоцільність, неспівмірність заходів забезпечення, про вжиття яких просить у суду прокурор. 

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника) (постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2025 року у справі № 753/7902/24, провадження № 61-2426св25).

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

(!) Перешкодою у вільному розпорядженні майном є саме заборона на його відчуження, при цьому накладений арешт не перешкоджає реалізації права власників щодо користування ним.

Верховний Суд зауважує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Верховний суд вважає, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

У заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, мають бути наведені у достатньому обсязі дані, які дають змогу вважати активи необґрунтованими, а у заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на інші активи відповідача, які відповідають вартості активів, які є предметом спору, - також обґрунтування неможливості накладення арешту саме на оспорювані активи. Якщо у такій заяві про забезпечення позову порушується питання про її розгляд без повідомлення відповідача, у ній також має бути наведено належне обґрунтування такої необхідності (частина третя статті 151 ЦПК України).

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися:

1) в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову;

2) з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо за його застосування забезпечується:

1)  збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору;

2) можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками;

3) можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20). 

ВИСНОВОК: У випадку подання позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, суд має право задовольнити заяву прокурора та забезпечити позов, шляхом накладення арешту на майно, але  при умові, що позивач наведе у достатньому обсязі дані, які дають змогу вважати активи необґрунтованими.

 

 

Матеріал по темі: «Судовий збір при забезпечені позовуу справі про визнання необґрунтованими активів»

 

 

 

 

Теги: конфіскація незаконних активів, уповноважена особа, держслужбовець, державні функції, набуття активів, актив, цивільна конфіскація, прокурор, конфіскація майна, необґрунтовані активи, спеціалізована прокуратура, назк, презумпція необґрунтованості активів, будинок, земля, арешт коштів, судова практика, Вищий антикорупційний суд, Адвокат Морозов