Кримінальна відповідальність суб`єкта декларування за подання виправленої декларації зі зміною даних

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звільнення від кримінальної відповідальності суб`єкта декларування за подання виправленої декларації відповідно до процедури, передбаченої Законом «Про запобігання корупції» зі зміною даних вказаних у первісній декларації

12 березня 2026 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 751/10686/23, провадження № 51-509км25 (ЄДРСРУ № 135000617) досліджував питання щодо наслідків подання суб`єктом декларування виправленої декларації відповідно до процедури, передбаченої Законом «Про запобігання корупції» зі зміною даних вказаних у первісній декларації.

12 жовтня 2023 року набрав чинності Закон 3384, який змінив п. 2-7 Розділу XIII «Прикінцеві положення» Закону «Про запобігання корупції». В новій редакції це положення передбачило, серед іншого: «Установити, що декларації, подані під час дії воєнного стану … до дня набрання чинності [законом 3384] вважаються такими, що були подані на виконання обов`язку, передбаченого статтею 45 цього Закону. Суб`єкти декларування, які подали такі декларації, мають право протягом 14 днів з дня набрання чинності [законом 3384] звернутися до Національного агентства з питань запобігання корупції щодо подання виправленої декларації за відповідний звітний період. Національне агентство з питань запобігання корупції забезпечує такому суб`єкту декларування можливість подати виправлену декларацію за відповідний звітний період протягом 30 календарних днів з дня, наступного за днем одержання відповідного звернення суб`єкта декларування».

Суд зазначає, що ст. 45 Закону «Про запобігання корупції», яка регулює порядок подання декларацій особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в ч. 4 надає декларанту можливість протягом 30 днів подати виправлену декларацію.

Відповідно до п. 4 Порядку проведення логічного та арифметичного контролю декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування проведення контролю декларації розпочинається з дня, наступного за днем подання виправленої декларації, або спливу строку для подання виправленої декларації відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 45 Закону «Про запобігання корупції». Відповідно до п. 2 цього Порядку декларацією, що підлягає контролю, є декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а у разі подання виправленої декларації - остання виправлена декларація, крім випадків, які не мають стосунку до обставин цієї справи.

Таким чином, предметом контролю з боку НАЗК у випадку подання виправленої декларації є не первісна декларація, а остання виправлена декларація, і недостовірні відомості, які містяться у первісній декларації, у разі подання виправленої декларації не можуть вважатися недостовірним декларуванням у значенні ст. 366-2 КК.

У п. 2-7 Розділу XIII «Прикінцеві положення» Закону «Про запобігання корупції» законодавець, зважаючи на обставини воєнного стану, передбачив спеціальну разову можливість для осіб, що подали декларацію в зазначений в ньому період, подати виправлену декларацію.

Жодні положення законодавства не свідчать про те, що до поданих в порядку, передбаченому цим положенням, виправлених декларацій застосовуються правила, відмінні від тих, що стосуються виправлених декларацій, поданих відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 45 Закону «Про запобігання корупції».

Суд також не знаходить в законодавстві положень, які свідчать про те, що повідомлення про підозру у недостовірному декларуванні виключає застосування до особи п. 2-7 Перехідних положень Закону «Про запобігання корупції».

ВИСНОВОК: Подання суб`єктом декларування виправленої декларації відповідно до процедури, передбаченої Законом «Про запобігання корупції», ВИКЛЮЧАЄ кримінальну відповідальності за недостовірні відомості, вказані у первісній декларації, навіть якщо таке виправлення здійснено після повідомлення такій особі про підозру у недостовірному декларуванні.

 

 

Матеріал по темі: «(НЕ) Можливість скарження довідки НАЗК під час кримінального провадження»

 

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи

Забезпечення позову у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок та умови забезпечення позову (накладення арешту на майно) у справі за позовом прокурора про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави

06 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 991/8752/25, провадження № 61-13806св25 (ЄДРСРУ № 136347978) досліджував питання щодо порядку забезпечення позову (накладення арешту на майно) у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

У випадку подання позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися такими активами, відчужити майно, яке перебуває у його власності, є беззаперечною, і такі дії у майбутньому можуть утруднити виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь прокурора і якщо у відповідача відсутнє інше майно.

(!) Спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача.

Надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном, вимоги про стягнення якого заявлені прокурором) свідчить про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування.

За таких обставин у разі звернення прокурора із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави саме відповідач має доводити недоцільність, неспівмірність заходів забезпечення, про вжиття яких просить у суду прокурор. 

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника) (постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2025 року у справі № 753/7902/24, провадження № 61-2426св25).

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

(!) Перешкодою у вільному розпорядженні майном є саме заборона на його відчуження, при цьому накладений арешт не перешкоджає реалізації права власників щодо користування ним.

Верховний Суд зауважує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Верховний суд вважає, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

У заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, мають бути наведені у достатньому обсязі дані, які дають змогу вважати активи необґрунтованими, а у заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на інші активи відповідача, які відповідають вартості активів, які є предметом спору, - також обґрунтування неможливості накладення арешту саме на оспорювані активи. Якщо у такій заяві про забезпечення позову порушується питання про її розгляд без повідомлення відповідача, у ній також має бути наведено належне обґрунтування такої необхідності (частина третя статті 151 ЦПК України).

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися:

1) в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову;

2) з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо за його застосування забезпечується:

1)  збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору;

2) можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками;

3) можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20). 

ВИСНОВОК: У випадку подання позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, суд має право задовольнити заяву прокурора та забезпечити позов, шляхом накладення арешту на майно, але  при умові, що позивач наведе у достатньому обсязі дані, які дають змогу вважати активи необґрунтованими.

 

 

Матеріал по темі: «Судовий збір при забезпечені позовуу справі про визнання необґрунтованими активів»

 

 

 

 

Теги: конфіскація незаконних активів, уповноважена особа, держслужбовець, державні функції, набуття активів, актив, цивільна конфіскація, прокурор, конфіскація майна, необґрунтовані активи, спеціалізована прокуратура, назк, презумпція необґрунтованості активів, будинок, земля, арешт коштів, судова практика, Вищий антикорупційний суд, Адвокат Морозов

(НЕ) Можливість скарження довідки НАЗК під час кримінального провадження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

ВІДСТУП ВІД ВИСНОВКУ ВЕРХОВНОГО СУДУ: «Чи може довідка НАЗК про результати перевірки суб`єкта декларування бути предметом самостійного судового оскарження з урахуванням існуючого кримінального провадження»?

9 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 420/3078/25, адміністративне провадження №К/990/40384/25 (ЄДРСРУ № 135567325) вирішував питання: «Чи може довідка НАЗК про результати проведення повної перевірки суб`єкта декларування бути предметом самостійного судового оскарження до адміністративного суду, з урахуванням обставин того, що викладені в ній висновки зумовили ініціювання питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності?»

У постанові від 23 листопада 2023 року у справі №520/25012/21 Верховний Суд наголосив, що довідка про результати проведення повної перевірки (її окремі положення), може бути предметом оскарження лише за відсутності ознак адміністративного чи кримінального правопорушення або закриття адміністративної чи кримінальної справи, так як такі правовідносини виникають між суб`єктом декларування та НАЗК лише на стадії завершення перевірки.

Це означає, що якщо за наслідками такої перевірки вже вирішується питання про притягнення суб`єкта декларування до певного виду відповідальності, довідка про результати проведення такої перевірки не може бути оскаржена окремо, так як надання оцінки виявленим порушенням належить органу, що безпосередньо вирішує питання про притягнення особи до певного виду відповідальності.

Підтримуючи означені висновки, Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2026 року у справі №160/30949/24 констатував, що зазначені обставини виключають можливість розгляду відповідного спору в порядку адміністративного судочинства відповідно до вже сформованої Верховним Судом правової позиції.

Отже, у постановах від 23 листопада 2023 року у справі №520/25012/21 та від 19 лютого 2026 року у справі №160/30949/24 Верховний Суд сформував правовий підхід, відповідно до якого існують виключні випадки, за наявності яких складена НАЗК довідка про результати проведення повної перевірки декларації суб`єкта декларування не може бути оскаржена до адміністративного суду, а саме у разі виявлення в діях декларанта ознак адміністративного чи кримінального правопорушення або здійснення у зв`язку з цим уповноваженим органом відповідного провадження щодо притягнення особи до юридичної відповідальності.

Верховний Суд у наведених постановах неодноразово визнавав, що довідка про результати проведення повної перевірки декларації суб`єкта декларування є рішенням (актом індивідуальної дії) суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, оскільки вона приймається НАЗК на виконання владних управлінських функцій, адресована конкретній особі, містить обов`язкові для неї приписи, має визначений строк дії та вичерпує свою дію виконанням.

Зазначена довідка містить юридичну оцінку дій суб`єкта декларування, позаяк викладені у ній висновки охоплюють виклад установлених обставин, їх правову оцінку та висновки щодо наявності чи відсутності порушень вимог законодавства, зокрема щодо відображення у декларації недостовірних відомостей, які, своєю чергою, впливають на правовий статус суб`єкта декларування, та створюють для нього обов`язок щодо вчинення певних дій (наприклад, подання декларації з достовірними відомостями).

Отже, така довідка має всі ознаки рішення суб`єкта владних повноважень, яке породжує для особи правові наслідки або, щонайменше, істотно впливає на її правовий статус, а відтак підлягає самостійному судовому оскарженню до адміністративного суду за правилами адміністративного судочинства відповідно до статей 5, 19 КАС України.

Колегія суддів зауважує, що віднесення довідки до рішень (актів індивідуальної дії) суб`єктів владних повноважень, які підлягають самостійному судовому оскарженню до адміністративного суду за правилами адміністративного судочинства, зумовлене її правовою природою, змістом і наслідками для суб`єкта декларування, що узгоджується і з підходами, раніше висловленими Верховним Судом.

Верховний суд звертає увагу на те, що оцінка адміністративним судом висновків, викладених у довідці, не є тотожною їх оцінці органом, уповноваженим вирішувати питання про притягнення особи до відповідальності. Адміністративний суд здійснює контроль за реалізацією владних повноважень з точки зору їх відповідності критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, зокрема перевіряє правомірність дій НАЗК та обґрунтованість викладених у довідці висновків. Натомість відповідні уповноважені органи оцінюють наявність складу правопорушення та вини особи, а не законність дій НАЗК як суб`єкта владних повноважень. Такі органи не наділені повноваженнями скасовувати довідку як акт індивідуальної дії, що зумовлює її подальше існування в правовому полі навіть у разі виправдання особи.

Обмеження права на оскарження довідки з підстав наявності відповідного провадження щодо притягнення суб`єкта декларування до юридичної відповідальності, з погляду колегії суддів, фактично позбавляє її ефективного судового захисту, що не узгоджується з принципами верховенства права та доступу до правосуддя.

Відкладення можливості оскарження довідки до завершення провадження щодо притягнення особи до юридичної відповідальності створює ризик пропуску нею строку звернення до адміністративного суду, оскільки перебіг такого строку пов`язується з моментом, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, тобто з моментом отримання відповідної довідки. Такий підхід фактично позбавляє особу ефективного засобу судового захисту та потенційно призводить до ситуації, за якої акт НАЗК, який має визначальний вплив на подальший розвиток правовідносин, фактично виводиться з-під судового контролю.

Понад те, в разі закриття провадження у справі (зокрема у зв`язку із закінченням строків давності або відсутністю в діях особи складу правопорушення) декларант позбавляється можливості судової перевірки процедури та висновків НАЗК як адміністративного акта, що призводить до ситуації, коли негативні висновки суб`єкта владних повноважень залишаються чинними без можливості їх спростування, що є неприпустимим у демократичному суспільстві.

Колегія суддів також підкреслює, що довідка про результати проведення повної перевірки декларації суб`єкта декларування спричиняє самостійні негативні наслідки для суб`єкта декларування, незалежно від подальшого притягнення його до юридичної відповідальності, оскільки впливає на його ділову репутацію, службове становище та інші права й інтереси, а також покладає на нього обов`язок щодо вчинення певних дій.

Навіть у разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення така довідка зобов`язує суб`єкта декларування подати уточнену декларацію у визначений строк, вона підлягає оприлюдненню на сайті НАЗК (з відповідним впливом на правовий статут особи, її репутацію) та створює стан правової невизначеності для особи. Тобто, вона має самостійне юридичне значення.

Таким чином, Верховний суд вважає, що потребує уточненню правовий висновок про те, чи може довідка НАЗК про результати проведення повної перевірки суб`єкта декларування, з огляду на її зміст, правові наслідки та значення у механізмі реалізації владних управлінських функцій, як акт індивідуальної дії, бути предметом самостійного судового оскарження до адміністративного суду, з урахуванням обставин того, що викладені в ній висновки зумовили ініціювання питання про притягнення особи до юридичної відповідальності.

Отже, на переконання Верховного суду, є необхідність у формулюванні уточненого правового висновку щодо застосування статті 51-3 Закону № 1700-VІІ у взаємозв`язку з пунктом 19 частини першої статті 4 та пункту 1 частини першої статті 19 КАС України з урахуванням обставин:

- звернення НАЗК до правоохоронних органів з метою порушення провадження за результатами виявлення в діях декларанта ознак адміністративного або кримінального правопорушення, та меж судового контролю адміністративним судом за відповідною довідкою в такому випадку.

- звернення правоохоронних органів (в межах триваючого кримінального провадження) до НАЗК щодо проведення перевірки можливих порушень суб`єктом декларування вимог антикорупційного законодавства під час подання щорічних декларацій, складення за її результатами відповідної довідки та використання її висновків в межах відповідного кримінального провадження, та меж судового контролю адміністративним судом за відповідною довідкою в такому випадку.

Зокрема, потребує вирішення питання про те, чи виключає сама підстава проведення перевірки, факт ініціювання НАЗК за її наслідками та здійснення уповноваженим органом провадження про притягнення суб`єкта декларування до адміністративної чи кримінальної відповідальності, таку довідку з-під судового контролю в адміністративному судочинстві в усіх інших випадках.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для передачі цієї справи на розгляд палати, до якої входить колегія, що розглядає цю справу, позаяк вирішення цього спору пов`язане з необхідністю забезпечення єдності судової практики та формування однакового підходу до застосування норм права у подібних правовідносинах.

Вирішення зазначених питань потребує, зокрема:

- чіткого визначення юридичної природи правовідносин, що виникають у зв`язку зі складенням НАЗК довідки про результати повної перевірки декларації суб`єкта декларування, з урахуванням її змісту, функціонального призначення та правових наслідків для суб`єкта декларування;

- формування узгоджених критеріїв віднесення таких спорів до юрисдикції адміністративних судів, зокрема у випадках, коли відповідна довідка стає підставою для ініціювання проваджень щодо притягнення особи до юридичної відповідальності;

- визначення меж компетенції адміністративних судів щодо оцінки висновків, викладених у таких довідках, та їх співвідношення з повноваженнями органів, уповноважених вирішувати питання про притягнення особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності;

- вироблення критеріїв розмежування судового контролю між адміністративною та іншими юрисдикціями з метою недопущення як дублювання повноважень, так і виникнення прогалин у захисті прав особи.

 

…. передати справу на розгляд палати, до якої входить колегія, що розглядає цю справу - судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду

 

Матеріал по темі: «Довідка НАЗК  поза межами строку проведення повної перевірки декларанта»

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи

 

Довідка НАЗК поза межами строку проведення повної перевірки декларанта

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки прийняття Національним агентством з питань запобігання корупції рішення (довідки) про результати повної перевірки декларанта поза межами строку проведення перевірки

Наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 29.01.2021 № 26/21 затверджено Порядок проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Порядок № 26/21).

Абз. 7 п. 17 розділу V «Порядок проведення повної перевірки» Порядку № 26/21 встановлює, що повна перевірка повинна бути завершена у строк не більше ніж 120 днів з дня початку строку проведення повної перевірки.

В свою чергу, днем початку строку проведення повної перевірки вважається наступний робочий день за днем автоматизованого розподілу обов’язків щодо її проведення на уповноважену особу (абз.1 п. 17 розділу V «Порядок проведення повної перевірки» Порядку № 26/21).

За наявності підстав, визначених у цьому Порядку, керівник структурного підрозділу за погодженням із керівником самостійного структурного підрозділу та заступником Голови Національного агентства або Головою Національного агентства може продовжити строк проведення повної перевірки на підставі обґрунтованої доповідної записки уповноваженої особи, яка проводить повну перевірку, або безпосереднього керівника такої особи на загальний сукупний строк не більше ніж 60 днів.

У рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ визначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Важливість дотримання і неухильного виконання етапів процедури, зокрема, строків проведення повної перевірки та прийняття за її наслідками відповідного рішення, безпосередньо пов`язана із забезпеченням права особи, інтересів якої вона стосується.

Дії або рішення суб`єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб`єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються).

Правомірне очікування виникає у особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб`єкта владних повноважень у особи наявне розумне сподівання, що стосовно неї суб`єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше.

Недотримання розумних строків при проведенні певних процедур суб`єктом владних повноважень порушує законні очікування особи на прийняття рішення у визначений законом строк, порушує принципи правової визначеності, викликає у особи сумніви щодо прозорості та відкритості проведення перевірки, прийняття за її наслідками безстороннього, законного рішення.

(!!!) Недотримання НАЗК строків прийняття відповідних рішень позбавляє декларанта можливості передбачити наслідки, та, у випадку необхідності і з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, орієнтуватися на певний, своєчасний результат.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 826/16495/17 зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій.

Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура повної перевірки декларацій особи Національним агентством встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Правова процедура проведення Національним агентством контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, як одного із елементів принципу верховенства права.

Принцип легітимних очікувань виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися вимог актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинне відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань (пункт 61 коментаря до документа Венеційської комісії «Мірило правовладдя» (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року).

Таким чином, декларант з урахуванням положень Закону та Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, правомірно очікує, що така перевірка буде проведена відповідно до встановленої правової процедури, яка визначає чітку послідовність дій проведення повної перевірки декларації особи із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

В постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №640/19806/18 наведена наступна правова позиція:

67. Виходячи зі сталої судової практики у подібних правовідносинах, порушення строків проведення повної перевірки декларації є самостійною підставою для скасування рішення НАЗК проведеної за результатом відповідної перевірки декларації особи, незважаючи на встановлені у таких рішеннях обставини щодо внесених декларантом відомостей.

68. Оскільки оскаржувані рішення Національного агентства з питань запобігання корупції прийнято 07 вересня 2018 року вірними є твердження суду першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився суд апеляційної інстанції, про порушення відповідачем строку проведення перевірки декларацій, передбачені пунктом 14 Порядку № 56 як підстав для їх скасування.

69. Важливість дотримання і неухильного виконання етапів процедури, зокрема, строків проведення повної перевірки декларації та прийняття за її наслідками відповідного рішення НАЗК, безпосередньо пов`язана із забезпеченням права особи, інтересів якої вона стосується.

70. Таке процесуальне порушення порядку проведення перевірки, в свою чергу, зумовлює виникнення у позивача стану правової невизначеності, ставить під сумнів результати самої перевірки та є підставою для визнання протиправним рішення, прийнятого за результатами проведення такої перевірки.

71. Такі висновки узгоджуються із позицією, неодноразово висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 березня 2021 року у справі № 640/20683/18, від 12 квітня 2021 року у справі №826/9366/18, від 29 грудня 2020 року у справі №826/7335/18, від 21 січня 2021 року у справі №813/2800/18.

ВИСНОВОК: процесуальне порушення порядку проведення перевірки НАЗК, з огляду на практику Верховного Суду у даній категорії справ, у свою чергу, зумовлює виникнення у декларанта стану правової невизначеності та ставить під сумнів результати самої перевірки та є самостійною підставою для визнання протиправним рішення, прийнятого за результатами проведення такої перевірки.

 

   

Матеріал по темі: «Можливість оскарження довідки НАЗК після порушення кримінальної/адміністративної справи»

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи

 

Можливість оскарження довідки НАЗК після порушення кримінальної/адміністративної справи

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Можливість оскарження довідки НАЗК щодо повної перевірки декларації за умови порушення кримінальної/адміністративної справи

19 лютого 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/30949/24, адміністративне провадження № К/990/27032/25 (ЄДРСРУ № 134221804) досліджував питання щодо можливості судового оскарження довідки за результатами проведення НАЗК повної перевірки декларації за умови порушення кримінальної/адміністративної справи.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

З аналізу викладеного вище слідує, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

При цьому обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

Верховного Суду наголошує, що у випадку виявлення за результатами проведення НАЗК повної перевірки декларації ознак вчинення суб`єктом декларування кримінального правопорушення та реєстрації за таким фактом кримінального провадження, матеріали повної перевірки декларації стають частиною матеріалів відповідного кримінального провадження та на них у відповідності до приписів статті 222 КПК України розповсюджується особливий режим доступу. Зокрема, зазначена процесуальна норма за замовчуванням містить в собі заборону розголошення усіх відомостей кримінального провадження за винятком лише тих, щодо яких слідчим чи прокурором надано письмовий дозвіл, що унеможливлює надання НАЗК до суду усіх доказів.

Довідка та обґрунтований висновок, які є частиною доказової бази в рамках кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення, де вирішується питання про притягнення суб`єкта декларування до відповідальності в порядку КПК України або КУпАП, не можуть бути предметом оскарження в порядку КАС України. При цьому, відповідно до положень частини четвертої статті 51-1 Закону №1700-VIІ проведення контролю та перевірки декларацій, а також рішення, прийняті за їхніми результатами, не перешкоджають проведенню досудового розслідування та судового провадження у порядку, передбаченому КПК України.

(!) У цьому випадку скасування за результатами розгляду адміністративного спору Довідки та обґрунтованого висновку не є підставою для закриття відповідного кримінального провадження, відтак оскарження їх в адміністративному суді не може забезпечити ефективного захисту прав суб`єкта декларування, а судове рішення у такій справі не призводить до змін у правовому становищі особи, тому втрачає практичний сенс. Вказане стосується також і довідок, в яких за результатами перевірки встановлено ознаки адміністративного правопорушення.

Верховний Суд вже неодноразово зазначав, що довідка про результати проведення повної перевірки (її окремі положення), може бути предметом оскарження лише за відсутності ознак адміністративного чи кримінального правопорушення або закриття адміністративної чи кримінальної справи, так як такі правовідносини виникають між суб`єктом декларування та НАЗК лише на стадії завершення перевірки.

ВИСНОВОК: Це означає, що якщо за наслідками такої перевірки вже вирішується питання про притягнення суб`єкта декларування до певного виду відповідальності, довідка про результати проведення такої перевірки не може бути оскаржена окремо, оскільки надання оцінки виявленим порушенням належить органу, що безпосередньо вирішує питання про притягнення особи до певного виду відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року (справа №520/25012/21).

 

 

 Примітка:

Верховний суд в постанові від 9 квітня 2026 року в рамках справи № 420/3078/25, адміністративне провадження №К/990/40384/25 (ЄДРСРУ № 135567325) звертає увагу на те, що оцінка адміністративним судом висновків, викладених у довідці, не є тотожною їх оцінці органом, уповноваженим вирішувати питання про притягнення особи до відповідальності. Адміністративний суд здійснює контроль за реалізацією владних повноважень з точки зору їх відповідності критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, зокрема перевіряє правомірність дій НАЗК та обґрунтованість викладених у довідці висновків. Натомість відповідні уповноважені органи оцінюють наявність складу правопорушення та вини особи, а не законність дій НАЗК як суб`єкта владних повноважень. 

...Отже, на переконання Верховного суду, є необхідність у формулюванні уточненого правового висновку щодо застосування статті 51-3 Закону № 1700-VІІ у взаємозв`язку з пунктом 19 частини першої статті 4 та пункту 1 частини першої статті 19 КАС України!

Матеріал по темі: «Оскарження довідки про результати повної перевірки декларації НАЗК»

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи