Спецконфіскація майна, яке було знаряддям злочину і набуте у шлюбі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

ОП ККС ВС: застосування спеціальної конфіскації майна, яке є знаряддям злочину, однак перебуває у спільній сумісній власності подружжя

02 лютого 2026 року Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в рамках справи № 669/338/24, провадження № 51-5214кмо24 (ЄДРСРУ № 133947342)  досліджувала питання щодо застосування спеціальної конфіскації майна, яке є знаряддям злочину, однак перебуває у спільній сумісній власності подружжя.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, та не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а також визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Норми Конституції України, положення міжнародних актів та практика Європейського суду з прав людини надали Конституційному Суду України підстави для висновку, що спеціальна конфіскація, визначена в статях 96-1, 96-2 КК, є можливим для правозастосування кримінально-правовим заходом. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022 приписи статей 96-1, 96-2 КК узгоджуються із нормами Конституції України та Конвенції.

Підстави застосовування спеціальної конфіскації визначаються законом України про кримінальну відповідальність, отже, положення кримінального процесуального закону застосовуються в тій частині, що їм не суперечить.

(!) Спеціальна конфіскація є заходом кримінально-правового характеру, який полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у визначених законом випадках. Порядок її застосування унормовано положеннями частин 9-12 ст. 100 КПК.

Підставою застосування цього заходу є вчинення особою умисного кримінального правопорушення або суспільно-небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, про які йдеться в ч. 1 ст. 96-1 КК.

Слід мати на увазі, що відповідно до ч. 3 ст. 96-2 КК спеціальна конфіскація застосовується й у разі, коли особа не підлягає кримінальній відповідальності у зв`язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, або неосудністю, або звільняється від кримінальної відповідальності чи покарання з підстав, передбачених цим Кодексом, крім звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Окремі підстави та умови для застосування спеціальної конфіскації щодо грошей, цінностей чи іншого майна юридичної особи визначені в ч. 4 ст. 96-2 КК, які не є предметом аналізу в цьому провадженні.

За приписами п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК спеціальна конфіскація, серед іншого, застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Отже, метою застосування спеціальної конфіскації є припинення володіння знаряддям та засобами вчинення кримінального правопорушення, їх вилучення у особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння і в такий спосіб забезпечення превенції вчинення нових правопорушень та убезпечення суспільства від їх вчинення.

Стягнення частини вартості майна, яке було використано як знаряддя чи засоби вчинення кримінального правопорушення, не може дієво забезпечити досягнення вищевказаних цілей та належно убезпечити суспільство від вчинення аналогічних кримінально-караних діянь суб`єктом кримінального правопорушення у майбутньому.

Законодавець чітко визначив у тексті кримінального закону випадки, коли спеціальній конфіскації підлягають грошові кошти, що є еквівалентом вартості майна, яке було використано як знаряддя або засоби кримінального правопорушення. Так у ч. 2 ст. 96-2 КК вказано, що якщо конфіскація грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у ч. 1 цієї статті, на момент прийняття судом рішення про спеціальну конфіскацію неможлива внаслідок їх використання або неможливості виділення з набутого законним шляхом майна, або відчуження, або з інших причин, суд виносить рішення про конфіскацію грошової суми, що відповідає вартості такого майна.

Положення п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК про те, що гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання, фактично вимагають з`ясувати питання про те, чи є особа, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, власником (законним володільцем) знарядь та засобів його вчинення, а якщо ні, то чи знав власник (законний володілець) про їх незаконне використання.

Ці положення водночас недвозначно стверджують, що обізнаність власника (законного володільця) про незаконне використання предметів спеціальної конфіскації, а тим більше їх особисте застосування як засобів чи знарядь вчинення правопорушення, безумовно унеможливлює їх повернення іншим співвласникам (в тому числі другому з подружжя), про яких кримінальний закон не згадує в цьому контексті.

Норми КК передбачають застосування спеціальної конфіскації до знарядь та засобів вчинення кримінального правопорушення, а не до їх певної частини, отже, відсутні підстави вирішувати питання про повернення відповідних предметів спеціальної конфіскації особі, яка співвласником, і не знала і не могла знати про їх незаконне використання.

Відповідно до ч. 10 ст. 100 КПК у разі відсутності у винної особи майна, на яке може бути звернене стягнення, крім майна, яке підлягає спеціальній конфіскації, збитки, завдані потерпілому, цивільному позивачу, відшкодовуються за рахунок коштів від реалізації такого майна, а частина, що залишилася, переходить у власність держави.

В аспекті застосування положень ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вказаний вище припис визначає дієвий порядок захисту особою, яка є подружжям або співвласником і не знала і не могла знати про незаконне використання предметів спеціальної конфіскації як знаряддя або засобу вчинення кримінального правопорушення, своїх майнових інтересів в умовах, коли державою застосовуються спеціальні заходи в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом, для убезпечення суспільства від вчинення кримінальних правопорушень.

ВИСНОВОК: Відповідно до статей 96-1, 96-2 КК майно, що перебуває у спільній власності, підлягає спеціальній конфіскації, якщо співвласник, який є правопорушником, використав його як знаряддя чи засіб вчинення кримінального правопорушення.

Якщо майно, яке було використано як знаряддя чи засіб вчинення кримінального правопорушення, перебуває у спільній власності подружжя і воно було використано одним із подружжя в ході вчинення кримінально-караного діяння, то таке майно підлягає спеціальній конфіскації в повному обсязі, оскільки його власник (той з подружжя, який вчинив кримінальне правопорушення) усвідомлено використав його в протиправних цілях.

 

 

 

Матеріал по темі: «ОП ККС ВС: дозвіл на обшук за відсутності слідчого та без доказів фіксації судового процесу»

 

 

Теги: спецконфіскація, спеціальна конфіскація, конфіскація майна, спільна сумісна власність подружжя, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Цивільна конфіскація необґрунтованих активів (ч.1)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Цивільна конфіскація майна та обставини, які підлягають з'ясуванню за позовом прокурора про визнання активів необґрунтованими  

18 жовтня 2022 року   Вищий антикорупційний суд в рамках справи № 991/2396/22, провадження 2/991/3/22 (ЄДРСРУ № 106949017) досліджував питання щодо цивільної конфіскації або визнання активів необґрунтованими.

Слід зазначити, що цивільна конфіскація майна (інститут визнання активів необґрунтованими) це визнання судом активів необґрунтованими та їхнє подальше вилучення в разі не доведення відповідачем законності набуття такого майна.

Цивільна конфіскація застосовується в разі визнання в суді необґрунтованими активів та стягнення їх у дохід держави в порядку цивільного провадження, яке здійснюється Вищим антикорупційним судом.

Позивачем у такому спорі є прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави щодо активів працівника Національного антикорупційного бюро України, прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури - прокурорами Генеральної прокуратури України за дорученням Генерального прокурора (ч. 1 ст. 290 ЦПК України).

Відповідачем може бути:

• особа, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції»);
• фізична чи юридична особа, яка набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
• особа, на яку уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування особа може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (ч. 2 ст. 290 ЦПК України).

Специфікою законодавчого регулювання цивільної конфіскації є те, що у процесуальній нормі закріплена презумпція необґрунтованості активів: суд визнає необґрунтованими активи, якщо на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті на законній підставі. Ця презумпція є спростовною, в процесі судового розгляду тягар доказування перекладається на відповідача, у якого виникає обов'язок довести законність набуття активу або спростувати зв'язок з цим активом чи його необґрунтованість.

(!!!) Разом з цим існує і презумпції правомірності набуття права власності на майно, відповідно до якої право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу)

Системний аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що при вирішенні справи за позовом про визнання активів необґрунтованими з'ясуванню підлягають такі обставини:

1)чи має суб'єкт, який за твердженням позивача набув необґрунтовані активи, статус особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

2)чи поширюються на активи, про необґрунтованість яких стверджує позивач, положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів»;

3)чи наявний зв'язок активів, про необґрунтованість яких стверджує позивач, з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

4)чи відбулося набуття особою активів, про необґрунтованість яких стверджує позивач, в один із способів, передбачених п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України, а саме:

(а) особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, безпосередньо у власність;

(b) іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що

- таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування,

або

- особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними;

5)чи можливо на підставі поданих доказів встановити, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів були набуті за рахунок законних доходів;

6)чи відповідають заявлені позивачем об'єкти ознакам активу у розумінні ч. 2 ст. 290 ЦПК України в контексті різниці між їх вартістю і законними доходами особи;

7)чи є сукупність доказів позивача більш переконливою порівняно з сукупністю доказів відповідача.

ВИСНОВОК: Цивільна конфіскація майна відбувається тоді, коли Вищим антикорупційним судом буде встановлено визнання активів необґрунтованими, тобто встановлена чітка різниця між вартістю придбаних (безпосередньо чи опосередковано ) активів і законними доходами особи.

 

P.s. Слід бути напоготові та шукати адвоката, якщо відносно майбутнього «Відповідача» здійснюється:

• збір та аналіз даних в рамках Закону України «Про прокуратуру»;
• якщо органи НАЗК проводять повну перевірку поданої декларації.

 

 

Теги: цивільна конфіскація, прокурор, конфіскація майна, необґрунтовані активи, спеціалізована прокуратура, назк, презумпція необґрунтованості активів, будинок, земля, арешт коштів, судова практика, Вищий антикорупційний суд, Адвокат Морозов