Процедура припинення розшуку автомобіля

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Процедура припинення розшуку автомобіля, який здійснюється в межах кримінального провадження по системі "Гарпун" 

Нормами чинного КПК України не врегульовано порядок зняття з розшуку транспортних засобів, а тому в даному випадку, за аналогією закону, слід звернутись до положень статей 173, 174 КПК України, які визначають процедуру зняття арешту з майна. 

Якщо ж враховувати таку аналогію, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого питання про зняття арешту на транспортний засіб, накладений в кримінальному провадженні за правилами КПК України 2012 року, незалежно від закриття кримінального провадження треба розглядати лише за правилами кримінального судочинства. 

У цій постанові зазначено таке: «23. Правовідносини щодо арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, регулюються главою 17 КПК України 2012 року. За змістом статті 173 цього Кодексу питання про накладення арешту на майно вирішують слідчий суддя або суд. 

24. Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (частина перша статті 174 КПК України 2012 року). 

25. Отже, у випадках, визначених вказаною статтею, власник або інший володілець майна під час досудового розслідування не позбавлений права звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна». 

Відповідно до висновку Великої палати Верховного Суду, викладеним в п.32 постанови від 18.03.2020 у справі № 266/1617/19 виявлення й ідентифікація транспортного засобу за будь-яких обставин є підставами для припинення його розшуку. Відповідне рішення оформлюється постановою слідчого в порядку, передбаченому ст. 110 КПК України. Копію такої постанови слідчий згідно з вимогами п. 4 розд. 4 Інструкції з формування та ведення інформаційної підсистеми «Гарпун» інформаційно- телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України», затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13 червня 2018 року № 497 (далі - Інструкція), зобов`язаний упродовж доби направити до органу поліції, відповідального за формування й ведення зазначеної підсистеми. Як передбачено п. 5 цього ж розділу Інструкції, після отримання копії постанови відповідальна службова особа органу поліції повинна невідкладно внести до інформаційної підсистеми «Гарпун» відомості про зняття автомобіля з розшуку.

Відповідно до ч. 3 ст. 110 КПК України рішення слідчого приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий визнає це за необхідне.

Згідно ст. 220 КПК України клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, дізнавач, прокурор зобов`язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об`єктивних причин - надсилається їй.

За змістом ч. 1 ст. 170 КПК України розшук майна є обов`язком слідчого для можливого накладення на нього арешту в кримінальному провадженні.

Згідно абзацу 2 ч. 10 ст. 170 КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача.

У вище вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 266/1617/19 викладено висновок про те, що хоча розшук автомобіля і внесення відповідної інформації до спеціальної інформаційно-пошукової системи органу поліції КПК прямо не визначені як слідчі (розшукові) дії чи засоби забезпечення кримінального провадження, однак підставами застосування цих заходів є насамперед відомості про те, що транспортний засіб може бути предметом, знаряддям чи засобом кримінального правопорушення. Зазначені відомості підлягають перевірці шляхом встановлення місця перебування й огляду автомобіля, дослідження його ідентифікаційних ознак, співставлення останніх із наявною у правоохоронних органів інформацію, з`ясування наявності чи відсутності слідів кримінального правопорушення або інших даних, що можуть свідчити про причетність транспортного засобу до кримінально караних діянь.

Наведені заходи спрямовані на захист прав і законних інтересів потерпілих від кримінальних правопорушень та інших осіб, забезпечення оперативності й ефективності досудового розслідування, повного, всебічного й неупередженого з`ясування обставин злочинів і притягнення кожного з винних до кримінальної відповідальності в міру його вини та виконання інших завдань кримінального провадження, передбачених статтею 2 КПК України.

У разі підтвердження інформації про зв`язок автомобіля зі злочинними діями можуть виникнути встановлені кримінальним процесуальним законом підстави для його тимчасового вилучення, арешту і визнання речовим доказом з метою використання у кримінальній справі як засобу доказування, а в разі протиправного заволодіння транспортним засобом - також подальшого повернення законному володільцю. Визнання матеріального об`єкта речовим доказом є процесуальним рішенням, а тимчасове вилучення й арешт майна - заходами забезпечення кримінального провадження, що застосовуються на підставах і в порядку, визначених КПК (ст. 98, 110, 167, 168, 170-173). Слідчий, прокурор згідно з ч. 2 ст. 170 цього Кодексу зобов`язані вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт. Вжиття таких заходів як втілення засади публічності кримінального провадження є одним із способів виконання правоохоронними органами своїх установлених ст. 25, ч. 4 ст. 38 КПК України обов`язків забезпечити ефективність досудового розслідування для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Таким чином, розшук автомобіля для перевірки його можливої причетності до кримінального правопорушення здійснюється правоохоронними органами в межах правовідносин і породжує юридичні наслідки, що належать до сфери регулювання кримінального процесуального закону.

Відповідно до п.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 266/1617/19 викладено висновок про те, що розшук транспортного засобу і внесення відповідних відомостей до Інтегрованої інформаційно-пошукової системи передбачає комплекс заходів, спрямованих на встановлення місця знаходження об`єкта, в тому числі можливість зупинки працівниками поліції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» автомобіля, що відповідає ознакам розшукуваного, для його перевірки й ідентифікації.

Даний факт унеможливлює безперешкодне використання автомобіля, добросовісним набувачем.

Відповідно до п. 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 266/1617/19 викладено висновок про те, що якщо за результатами огляду й перевірки причетність транспортного засобу до кримінально караних діянь та існування інших підстав для його арешту не підтвердиться, юридичних наслідків, які б обмежували право власності на це майно його законного власника, не настає. В цьому випадку власник як особа, права та законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або його представник вправі звернутися до слідчого з клопотанням про прийняття рішення щодо припинення розшуку автомобіля, яке слідчий згідно з ч. 1 ст. 220 КПК України зобов`язаний розглянути у строк не більше трьох днів з моменту подання і за наявності відповідних підстав задовольнити. Бездіяльність слідчого, пов`язана з не вирішенням цього клопотання, може бути предметом оскарження до слідчого судді на підставі п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України.

Відповідно до п. 34, 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 266/1617/19 викладено висновок про те, що разом із цим у разі підтвердження зв`язку транспортного засобу з кримінальним правопорушенням права власника володіти, користуватися та/або розпоряджатися цим майном можуть бути обмежені виключно на підставах та в порядку, встановлених кримінальним процесуальним законом, - у межах процедур тимчасового вилучення й арешту майна згідно зі ст. 167-175 КПК України. У випадках не звернення слідчого з клопотанням до слідчого судді про арешт майна, неприйняття слідчим суддею рішення про задоволення відповідного клопотання в установлені законом строки, а також відмови слідчого судді в його задоволенні тимчасово вилучене майно підлягає невідкладному поверненню особі, в якої воно було вилучено, на підставі п. 2, 3 ст. 169, ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 КПК України. Бездіяльність слідчого, яка полягає в неповерненні тимчасово вилученого майна, може оскаржуватися в судовому порядку згідно з п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України.

Арешт майна як захід забезпечення кримінального провадження підлягає самостійному оскарженню до слідчого судді у порядку, визначеному ст. 174 КПК України.

Слід враховувати вимоги ст. 28 КПК України щодо розумних строків проведення кожної процесуальної дії під час проведення кримінального провадження, завдання кримінального провадження відповідно до ст. 2 КПК України, а також вимоги п. 11 ст. 170 КПК України про те, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх не застосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна. 

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК України). 

У рішенні Конституційного Суду України від 23.05.2001 №6рп/2001 роз`яснено, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства. 

Отже, з огляду на те, що інформація щодо розшуку транспортного засобу була внесена у рамках кримінального провадження, то і вилучення зазначеної інформації належить проводити у порядку, визначеному КПК України. 

Крім того, положення Інструкції з формування та ведення інформаційної підсистеми "Гарпун" інформаційно-телекомунікаційної системи "Інформаційний портал Національної поліції України", затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.06.2018 № 497, відповідно до яких рішення про припинення розшуку транспортного засобу приймає слідчий та відповідна інформація вноситься на підставі постанови про припинення розшуку ТЗ із зазначенням виду, марки, моделі, реєстраційного номера ТЗ, номера кримінального провадження, дати і підстави припинення розшуку. 

Отож, вилучення інформації з Інформаційної підсистеми «Гарпун» інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» належить проводити з дотриманням порядку, передбаченого КПК України, та відповідно до Інструкції з формування та ведення інформаційної підсистеми "Гарпун" інформаційно-телекомунікаційної системи "Інформаційний портал Національної поліції України", затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.06.2018 № 497. 

ВИСНОВОК: Рішення про припинення розшуку транспортного засобу приймає слідчий та відповідна інформація вноситься на підставі постанови про припинення розшуку ТЗ, а отже власник майна не позбавлений можливості заявити клопотання слідчому про скасування розшуку автомобіля та/або зобов`язати слідчий орган прийняти постанову про припинення розшуку транспортного засобу звернувшись до слідчого судді/суду.

 

 

  

 

 

Матеріал по темі: «Припинення розшуку автомобіля, який здійснюється в межах кримінального провадження»

 

 

 

Теги: розшук авто, гарпун, арешт автомобіля, конфіскація майна, оголошення в розшук, постанова слідчого, оскарження рішення, слідчий суддя, судова практика, Адвокат Морозов

Припинення розшуку автомобіля, який здійснюється в межах кримінального провадження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Припинення розшуку автомобіля, який здійснюється в межах кримінального провадження і виключення відповідної інформації з Інтегрованої інформаційно-пошукової системи "Гарпун"

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Згідно з статтею 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює, зокрема, такі заходи: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Відповідно до статті 25 Закону № 580-VIII поліція здійснює інформаційно-аналітичну діяльність виключно для реалізації своїх повноважень, визначених цим Законом. Поліція в рамках інформаційно-аналітичної діяльності: 1) формує бази (банки) даних, що входять до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України; 2) користується базами (банками) даних Міністерства внутрішніх справ України та інших органів державної влади; 3) здійснює інформаційно-пошукову та інформаційно-аналітичну роботу; 4) здійснює інформаційну взаємодію з іншими органами державної влади України, органами правопорядку іноземних держав та міжнародними організаціями.

Поліція може створювати власні бази даних, необхідні для забезпечення щоденної діяльності органів (закладів, установ) поліції у сфері трудових, фінансових, управлінських відносин, відносин документообігу, а також міжвідомчі інформаційно-аналітичні системи, необхідні для виконання покладених на неї повноважень.

Згідно з статтею 26 Закону № 580-VIII поліція наповнює та підтримує в актуальному стані бази (банки) даних, що входять до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, стосовно, зокрема, виявлених кримінальних та адміністративних правопорушень, осіб, які їх учинили, руху кримінальних проваджень; обвинувачених, обвинувальний акт щодо яких направлено до суду; викрадених транспортних засобів, які розшукуються у зв`язку з безвісним зникненням особи, виявлених безгосподарних транспортних засобів, а також викрадених, втрачених номерних знаків; бази даних, що формуються в процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності відповідно до закону.

З метою забезпечення оперативного реагування та прийняття ефективних управлінських рішень щодо розшуку транспортних засобів та номерних знаків, а також приведення нормативно-правових актів у сфері діяльності Національної поліції України відповідно до законодавства України наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.06.2018 № 497 затверджена Інструкція з формування та ведення інформаційної підсистеми "Гарпун" інформаційно-телекомунікаційної системи "Інформаційний портал Національної поліції України", зареєстрована у Міністерстві юстиції України 06.07.2018 за №787/32239 (далі - Інструкція № 497).

До цього часу діяла затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2012 № 1080/ДСК Інструкція з використання автоматизованої інформаційно-пошукової системи відеофіксації номерних знаків транспортних засобів "ВІДЕОКОНТРОЛЬ-Рубіж", зареєстрована у Міністерстві юстиції України 18.12.2012 за № 2107/22419.

Відповідно до пункту 1 розділу І Інструкції № 497 ця Інструкція визначає порядок формування та ведення інформаційної підсистеми "Гарпун" (далі - ІП "Гарпун") інформаційно-телекомунікаційної системи "Інформаційний портал Національної поліції України" (далі - система ІПНП), призначеної для обробки відомостей про транспортні засоби (далі - ТЗ) усіх типів (автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них ТЗ та мопеди) та номерні знаки ТЗ (далі - номерні знаки), що розшукуються у рамках кримінального, виконавчого проваджень, проваджень у справах про адміністративні правопорушення, оперативно-розшукової діяльності, а також за ухвалою слідчого судді, суду.

Пунктом 5 розділу І Інструкції № 497 визначено, критерії за якими ведеться облік об`єктів в ІП "Гарпун", серед яких розшук ТЗ у зв`язку із незаконним заволодінням.

Згідно з пунктом 1 розділу ІV Інструкції № 497 обліку в ІП "Гарпун" за категоріями "розшук ТЗ у зв`язку із незаконним заволодінням" та "розшук ТЗ, що залишив місце ДТП" підлягають відомості про розшук ТЗ у зв`язку із незаконним заволодінням, у тому числі про ТЗ, які розшукуються у зв`язку зі зникненням безвісти особи, про розшук ТЗ, водії, власники (співвласники) яких залишили місце ДТП, унаслідок яких загинули або травмовані люди та за фактом подій розпочато кримінальні провадження.

Під час внесення інформації до ІП "Гарпун" зазначаються: підстава внесення інформації до обліку; номер і дата реєстрації заяви (повідомлення, рапорту); номер і дата реєстрації кримінального провадження; найменування органу (підрозділу) поліції; реєстраційний номер, вид, марка, модель, колір та рік випуску ТЗ; найменування та номери агрегатів ТЗ; дата, місце, час та обставини події; відомості про водія, власника (співвласника) ТЗ (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання та реєстрації, для юридичної особи зазначаються її найменування, код за ЄДРПОУ, місцезнаходження); підстава та дата зняття інформації з обліку.

(!!!) Підставою для внесення відомостей, зазначених у пункті 1 цього розділу, до ІП "Гарпун" є заява (повідомлення) особи про вчинене кримінальне правопорушення чи іншу подію або рапорт поліцейського, що надійшли до органу (підрозділу) поліції, із зазначенням інформації про ТЗ (пункт 2 розділу ІV Інструкції № 497).

У разі отримання відповідної заяви (повідомлення, рапорту) оперативний черговий перевіряє ідентифікаційні номери ТЗ за обліком ЄДР МВС, після чого невідкладно вносить відомості до ІП "Гарпун" (пункт 3 розділу ІV Інструкції №497).

Відповідно до пункту 4 розділу ІV Інструкції № 497 у разі припинення розшуку ТЗ слідчий упродовж доби подає до чергової служби завірену у встановленому законом порядку копію постанови про припинення розшуку ТЗ із зазначенням виду, марки, моделі, реєстраційного номера ТЗ, номера кримінального провадження, дати і підстави припинення розшуку. У разі передачі матеріалів досудового розслідування до іншого органу (підрозділу) поліції оперативний черговий, яким було внесено інформацію до обліку, на підставі документів, наданих слідчим, знімає її з обліку із зазначенням дати і підстави такого зняття (передача до іншого органу). У такому випадку зняття з ІП "Гарпун" інформації щодо розшуку ТЗ здійснюється впродовж доби з часу взяття її на облік у підрозділі, до якого передано матеріали досудового розслідування.

Згідно з пунктом 5 розділу ІV Інструкції № 497 після отримання матеріалів про припинення розшуку ТЗ оперативний черговий невідкладно вносить до ІП "Гарпун" інформацію щодо підстави і дати зняття ТЗ з розшуку.

Інформація за категоріями "розшук ТЗ у зв`язку із незаконним заволодінням" та "розшук ТЗ, що залишив місце ДТП" зберігається в ІП "Гарпун" протягом одного року з дати її зняття, після чого автоматично знищується (пункт 6 розділу ІV Інструкції № 497).

Відповідно до розділу VIII Інструкції № 497 програмний модуль ІП "Гарпун" аналітичної обробки та інформування про розшук ТЗ або номерного знака - спеціалізоване програмне забезпечення, створене для запобігання вчиненню правопорушень, аналізу тимчасового набору даних про номерні знаки, що надходять із систем відеофіксації, на предмет їх розшуку, одночасного перебування на різних ТЗ (номерні знаки - двійники), використання знищених знаків, а також для автоматизованого інформування про такі факти диспетчерів, оперативних чергових, нарядів поліції органів (підрозділів) поліції та ініціаторів розшуку.

Для аналітичної обробки використовується фото- і відеоінформація, отримана з технічних засобів та технічних приладів, які мають функції фото- і відеофіксації (запису), закріплених поліцією на службових ТЗ, монтованих/розміщених по зовнішньому периметру доріг і будівель, а також інформація, отримана з автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні.

Порядок отримання інформації, використання технологій доступу, типів наборів даних, обсяг та структура даних, до яких надається доступ з автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, відповідно до потреб Національної поліції України визначаються згідно із законодавством України.

(!) Слід вказати, що розшук автомобіля і внесення відповідної інформації до спеціальної інформаційно-пошукової системи органу поліції КПК України прямо не визначені як слідчі (розшукові) дії чи засоби забезпечення кримінального провадження, однак підставами застосування цих заходів є насамперед відомості про те, що транспортний засіб може бути предметом, знаряддям чи засобом кримінального правопорушення. Зазначені відомості підлягають перевірці шляхом встановлення місця перебування й огляду автомобіля, дослідження його ідентифікаційних ознак, співставлення останніх із наявною у правоохоронних органів інформацію, з`ясування наявності чи відсутності слідів кримінального правопорушення або інших даних, що можуть свідчити про причетність транспортного засобу до кримінально караних діянь.

Наведені заходи спрямовані на захист прав і законних інтересів потерпілих від кримінальних правопорушень та інших осіб, забезпечення оперативності й ефективності досудового розслідування, повного, всебічного й неупередженого з`ясування обставин злочинів і притягнення кожного з винних до кримінальної відповідальності в міру його вини та виконання інших завдань кримінального провадження, передбачених статтею 2 КПК України.

У разі підтвердження інформації про зв`язок автомобіля зі злочинними діями можуть виникнути встановлені кримінальним процесуальним законом підстави для його тимчасового вилучення, арешту і визнання речовим доказом з метою використання у кримінальній справі як засобу доказування, а в разі протиправного заволодіння транспортним засобом - також подальшого повернення законному володільцю. Визнання матеріального об`єкта речовим доказом є процесуальним рішенням, а тимчасове вилучення й арешт майна - заходами забезпечення кримінального провадження, що застосовуються на підставах і в порядку, визначених КПК України (статті 98, 110, 167, 168, 170-173).

Розшук автомобіля для перевірки його можливої причетності до кримінального правопорушення здійснюється правоохоронними органами в межах правовідносин і породжує юридичні наслідки, що належать до сфери регулювання кримінального процесуального закону.

Судовий контроль законності дій і рішень органів досудового розслідування належить до виключної компетенції слідчого судді за встановленою КПК України процедурою. Така процедура включає сукупність гарантій, необхідних для дотримання справедливого балансу між захистом прав особи й інтересів держави та суспільства.

ВАЖЛИВО: Вирішення питання про скасування розшуку автомобіля й зобов`язання уповноважених службових осіб поліції виключити відповідну інформацію зі спеціальної інформаційно-пошукової системи мало б здійснюватися в межах кримінального провадження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 266/1617/19, вказано наступне: «Власнику майна, яке є об`єктом розшуку в кримінальному провадженні, доступні встановлені КПК можливості оскарження пов`язаних із цим рішень, дій або бездіяльності уповноважених службових осіб органів досудового розслідування до суду кримінальної юрисдикції. Такі скарги підлягають розгляду з дотриманням гарантій змагальної судової процедури, а в разі доведення їх законності й обґрунтованості суд наділений повноваженнями ухвалити рішення, необхідні для захисту права власності. Таким чином, вимоги, що випливають з прийнятого у кримінальному провадженні рішення правоохоронного органу про розшук транспортного засобу і внесення такої інформації до відповідної інформаційно-пошукової системи, підлягають розгляду в порядку кримінального судочинства» (пункти 45-46 постанови).

ВИСНОВОК: Отже, питання припинення розшуку автомобіля, який здійснюється в межах відповідного кримінального провадження, і виключення відповідної інформації з Інтегрованої інформаційно-пошукової системи має здійснюватися в межах процедури кримінального судочинства.

 

Матеріал по темі: «Право на оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову в скасуванні арешту майна»

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, зняття арешту з майна, клопотання про скасування арешту, накладення арешту, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, власника, судова практика, Адвокат Морозов

Роз'яснення Міноборони щодо статусу "обмежено придатний" до військової служби

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Прийнятий Верховною Радою Закон України 3621-IX підписано Президентом України і який набрав чинності 04 травня 2024 р.

Виходячи зі змісту останього, громадяни, які визнані «обмежено придатними», повинні повторно пройти ВЛК протягом 9 місяців з дня набрання чинності Законом, тобто до 04 лютого 2025 року.

Текст Закону: «…Установити, що громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, протягом дев’яти місяців з дня набрання чинності цим Законом підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби» (п.2 Прикінцевих та перехідних положень).

Питання: Чи зобов’язаний обмежено придатний самостійно зявитися до ТЦК для повторного проходження ВЛК?  

Зазначена вище правова норма створює обовʼязок для військовозобовʼязаного – пройти ВЛК, для ТЦК – направити на ВЛК та для комісії ВЛК – провести медогляд. 

Отже, у військовозобов’язаного із статусом «обмежено придатний», в рамках постанови КМУ від 30 грудня 2022 р. № 1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів», якою затверджено «Правила військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів», відсутній обов’язок проявляти ініціативу щодо повторного проходження ВЛК.

В той же час, військовозобов’язаний повинен прибувати за викликом ТЦК та проходити медичний огляд (п.2 та 4 Правил)!!!

 

 

 

Матеріал по темі: «Обмежено придатний до військової служби призовник»

 

 

 

 

 

 

Теги: військово-лікарська комісія, ВЛК, військомат, призов, мобілізація, обмежено придатний до військової служби, непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, Адвокат Морозов

Початок відліку строку для оголошення судом фізичної особи померлою під час війни

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: початок відліку строку для оголошення судом фізичної особи померлою в результаті воєнних дій

11 грудня 2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 755/11021/22, провадження № 14-94цс24 (ЄДРСРУ № 123992364) досліджувала питання щодо початку відліку строку, передбаченого реченням другим частини другої статті 46 ЦК України, для оголошення судом фізичної особи померлою

Оголошення фізичної особи померлою (смерть in absentia) - це судове визнання померлою фізичної особи, щодо якої за місцем її постійного проживання немає будь-яких відомостей про місце перебування протягом встановленого законом строку.

У правовому контексті оголошення фізичної особи померлою є припущенням її смерті (praesumptio mortis), що має наслідком припинення правосуб`єктності. Суд під час оголошення фізичної особи померлою достеменно не може встановити факт її смерті, а лише припускає це на підставі непрямих доказів або у зв`язку із тривалою безвісною відсутністю.

Оголошення фізичної особи померлою є юридичною фікцією, техніко-правовим прийомом, за якого суд визнає дійсними юридичні факти і обставини, які не підтверджуються неспростовними доказами через брак останніх або їх недостатність.

Законодавець розрізняє дві підстави оголошення судом фізичної особи померлою: загальну та спеціальну.

Відповідно до частини першої статті 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

За змістом частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

У частині першій статті 46 ЦК України міститься загальна норма: «фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років» - та дві спеціальні: «якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців» та «за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру».

У частині другій статті 46 ЦК України законодавець навів дві спеціальні норми: «фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій» (речення перше) та «з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців» (речення друге).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України (другий сенат) від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori); «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali); «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 також звертала увагу на співвідношення між загальною та спеціальною нормою. Так, спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою права, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання.

Законодавець запроваджує спеціальну цивільно-правову норму з метою конкретизації, деталізації та диференціації правового регулювання цивільних відносин в межах їх загального роду. Спеціальна норма походить від загальної і тісно з нею пов`язана.

(!!!) Відповідно у ситуації, коли внаслідок збройної агресії рф проти України фізична особа пропала безвісти, суд має право оголосити цю фізичну особу померлою відповідно до частини другої статті 46 ЦК України саме на підставі цих приписів (за умови доведеності зазначених обставин), використовуючи ці норми як спеціальні.

Велика Палата Верховного Суду враховує, що приписи частини другої статті 46 ЦК України пов`язують оголошення фізичної особи померлою у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, а не у зв`язку з воєнним станом як таким.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану»).

За змістом статті 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (станом на час виникнення правовідносин у цій справі):

-       воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;

-       бойові дії - форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння);

-       воєнні дії - організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України;

-       район воєнних (бойових) дій - визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

Відповідно бойові дії є однією із форм воєнних дій. Ці категорії співвідносять як ціле (воєнні дії) та частина (бойові дії). Тому воєнні дії, які законодавець згадує у частині другій статті 46 ЦК України, не обмежуються лише бойовими діями.

(!) Законодавець у 2018 році вніс зміни до частини другої статті 46 ЦК України, доповнивши частини другу і третю статті 46 після слів «воєнними діями» словами «збройним конфліктом».

Із пояснювальної записки до проєкту Закону про правовий статус осіб, зниклих безвісти: «Беручи до уваги триваючий збройний конфлікт на території України та його наслідки як для населення в цілому, так і для окремих осіб, найбільш доцільним є прийняття окремого закону, який визначатиме правовий статус осіб, зниклих безвісти, та забезпечуватиме правове регулювання відносин, пов`язаних з обліком цих осіб та їх розшуком, з метою максимального подолання руйнівних наслідків конфлікту».

Збройний конфлікт - це збройне зіткнення між державами (міжнародний збройний конфлікт, збройний конфлікт на державному кордоні) або між ворогуючими сторонами в межах території однієї держави, як правило, за підтримки ззовні (внутрішній збройний конфлікт) (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII «Про національну безпеку України»).

Потрібно наголосити на тому, що законодавець розмежовує категорії «воєнні дії», «збройний конфлікт» і «воєнний стан». Частина друга статті 46 ЦК України послуговується категоріями «воєнні дії» і «збройний конфлікт», а не «воєнний стан». Тому немає підстав пов`язувати початок перебігу строків, зазначених у частині другій статті 46 ЦК України, із введенням, припиненням або скасуванням воєнного стану в Україні.

Велика Палата Верховного Суду для з`ясування змісту припису речення другого частини другої статті 46 ЦК України «з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців» використовує телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норми права.

Правова мета встановлення спеціальних строків полягає в тому, що визначені частиною другою статті 46 ЦК України два роки від дня закінчення воєнних дій, збройного конфлікту або шість місяців потрібні для розшуку особи та вжиття заходів для її повернення із зони воєнних дій, збройного конфлікту або з інших держав і територій. Дворічний або шестимісячний строки обумовлені тим, що в багатьох випадках під час воєнних дій, збройних конфліктів загибель або зникнення осіб відбувається в умовах невизначеності, на територіях, де тривають активні бойові дії, або в тимчасово окупованих регіонах, що ускладнює вирішення питання розшуку фізичної особи. І навіть за наявності цих строків очевидність щодо зникнення безвісти або загибелі особи може залишатися невідомою. Однак саме для розв`язання таких проблем і застосовуються юридичні фікції.

Речення друге частини другої статті 46 ЦК України не конкретизує обставини, за яких суд може застосувати скорочений шестимісячний строк замість дворічного, зазначеного у реченні першому цієї частини. Водночас суд може послатися на шестимісячний строк у разі наявності істотних підстав для припущення, що фізична особа загинула внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту, і без обґрунтованих підстав очікувати, що з часом обставини зміняться або з`являться нові дані щодо місцезнаходження цієї особи.

Законодавець доповнив чинний ЦК України реченням другим частини другої статті 46 ЦК України задля врегулювання ситуацій, коли у суду є достатні істотні підстави вважати, що на основі доказів у конкретній справі фізична особа - з надзвичайно великою вірогідністю - є дійсно померлою (загиблою), і що впродовж двох років, зазначених у частині першій цієї статті, про особу не буде додаткових відомостей як про живу.

Частину другу статті 46 ЦК України потрібно тлумачити з урахуванням динамічного характеру суспільних відносин, які в умовах воєнних дій, збройних конфліктів зазнають швидких і непередбачуваних змін. Це вимагає оперативного реагування з боку суду для забезпечення ефективної охорони прав і законних інтересів осіб, у яких у зв`язку з вірогідною смертю зниклої особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси. Стислість строків вирішення такої категорії справ та ухвалення судових рішень у досліджуваній категорії справ стає особливо важливою в умовах, коли йдеться про встановлення правового статусу осіб, які зникли безвісти під час воєнних дій, збройного конфлікту, оскільки затримки в правовому реагуванні можуть призвести до погіршення ситуації для постраждалих осіб, їхніх родин і суспільства загалом.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що словосполучення «від дня закінчення воєнних дій», особливо у контексті широкомасштабної збройної агресії рф проти України, потрібно розуміти як визначення строку тривалістю в шість місяців, який потрібно обраховувати передусім від дня закінчення активних бойових дій на певній території України.

Визначення шести місяців як мінімально потрібного строку відображає необхідність обґрунтованого періоду для пошуку зниклої особи, враховуючи особливі обставини зникнення, зокрема під час активних бойових дій. Встановлення такого строку дозволяє зменшити ймовірність того, що особа, яка може бути ще живою, буде передчасно визнана померлою.

Оголошення фізичної особи померлою пов`язується з виникненням у її родичів та інших заінтересованих осіб прав і законних інтересів, як-от: право на спадкування майна, отримання соціальних виплат, призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, припинення шлюбу, припинення зобов`язань, пов`язаних із такою особою, або інші матеріальні чи нематеріальні інтереси, пов`язані зі смертю цієї особи, тощо. Зазначене рішення також має важливе значення для правового статусу членів сім`ї, їх соціального забезпечення та можливості розпоряджатися майном особи, яка була оголошена померлою. Це оголошення має наслідки й для договірних зобов`язань, кредитних відносин і будь-яких інших правочинів, у яких брала участь особа, оскільки це може вплинути на вимоги кредиторів та інші правовідносини, пов`язані із зобов`язаннями.

Тому суд, зважаючи на конкретні обставини справи, повинен застосовувати норми права, які сприяють досягненню справедливого та передбачуваного результату. Правило про мінімальний шестимісячний строк дозволяє використовувати правові приписи до специфічних умов з огляду на активні бойові дії, соціальний контекст і правову невизначеність, яка виникає внаслідок збройної агресії рф.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що законодавець, формуючи припис речення другого частини другої статті 46 ЦК України («з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців»), після слів «шести місяців» завершив речення. Зазначене унаочнює, що правильним є таке тлумачення цього припису, що здійснюватиметься без прив`язки до моменту скасування воєнного стану, припинення воєнних дій, збройного конфлікту як такого на усій території України.

Велика Палата Верховного Суду виснує, що шість місяців, які визначені в реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці (на території) ймовірної загибелі фізичної особи, що дозволятиме надати правову охорону людям, які постраждали від війни та у яких у зв`язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси, і забезпечуватиме правову справедливість.

ВАЖЛИВО: Конкретні воєнні дії мають територіальну і часову характеристики. Джерелом офіційної інформації про ці характеристики є Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (далі - Наказ № 309).

У цьому Наказі № 309 зазначені (1) території, на яких ведуться (велися) бойові дії, зокрема: (а) території можливих бойових дій; (б) території активних бойових дій; (в) території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси; (2) тимчасово окуповані рф території України. До того ж цей Наказ містить інформацію про дату початку та завершення бойових дій на відповідній території.

Отже, суди можуть використовувати дані, зокрема з Наказу № 309, для визначення часових характеристик ведення воєнних дій на конкретній території України.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може розпочати відлік шестимісячного строку для оголошення особи померлою від дня настання події, яка спричинила загибель фізичної особи, у разі якщо ця подія відбулася за межами території ведення активних бойових дій, проте є наслідком воєнних дій.

У такому випадку у разі подій (наприклад, авіаударів, ракетних обстрілів, терактів, підривів на мінах, загибелі під час евакуації чи гуманітарної місії) на територіях, які формально не є зоною активних бойових дій, але мають прямий зв`язок з воєнними діями, збройним конфліктом, суд має право розпочати відлік шестимісячного строку з моменту такої події. Якщо докази, як-от: відеоматеріали, документи або показання свідків тощо, дозволяють з високим ступенем вірогідності припустити ймовірну загибель особи, зволікання у визнанні фізичної особи померлою стає невиправданим і не відповідає принципу правової визначеності.

ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА:

Фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (частина друга статті 46 ЦК України).

З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча й є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій.

  

 

 

Матеріал по темі: «Встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з військовослужбовцем»
 

 

 

 

 

 

 

Правові висновки Великої Палати Верховного Суду у земельних орендних відносинах

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: правові висновки у відносинах щодо розірвання договору оренди землі у разі істотного порушення умов договору та при систематичній несплаті орендної плати 

20 листопада 2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 918/391/23, провадження № 12-19гс24 (ЄДРСРУ № 123602976) зробила правові висновки щодо застосування норм права у відносинах щодо розірвання договору оренди землі у разі істотного порушення умов договору та при систематичній несплаті орендної плати. 

Велика Палата Верховного Суду вважає за доцільне відступити від висновку, викладеного в її постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17, шляхом його конкретизації. 

Велика Палата Верховного Суду нагадує, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц, від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22). 

Незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17, від 04 жовтня 2023 року у справі № 906/1026/22).

 

ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА: 

Правила про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України (систематична несплата орендної плати), та приписи частини другої статті 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать, а навпаки доповнюють одні одних. 

Підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України є систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором. Ця спеціальна норма у такому випадку є самостійною та достатньою і звертатися до загальної норми частини другої статті 651 ЦК України немає потреби. 

У разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначено умовами договору оренди землі, тобто коли орендар допустив недоплату орендної плати й таке порушення умов договору є істотним, тоді застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, а загальне правило частини другої статті 651 ЦК України. 

Тобто якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі частини другої статті 651 ЦК України. 

У випадку неістотної недоплати орендної плати (чи встановлення неістотності такого порушення судом) ефективним та пропорційним буде такий спосіб захисту, як стягнення заборгованості з орендної плати. 

Погашення орендарем заборгованості з орендної плати не має правового значення для вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди як на підставі частини другої статті 651 ЦК України (у разі часткової несплати (недоплати) орендної плати та істотності такого порушення), так і на підставі пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України (у разі систематичної (два та більше випадки) повної несплати орендної плати).

 

 

Матеріал по темі: «Оплата заборгованості з орендної плати після пред`явлення позову про розірваннядоговору оренди землі»

 

 

 

Теги: оренда землі, розірвання договору, негаторний позов, захист орендаря, самочинне будівництво, забудова землі, орендні відносини, орендар, земельна ділянка, передача в оренду, ефективний спосіб захисту, судова практика, Адвокат Морозов

 

Оплата заборгованості з орендної плати після пред`явлення позову про розірвання договору оренди землі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Оцінка оплати заборгованості з орендної плати після пред`явлення позову про розірвання договору оренди землі з підстави систематичної несплати орендної плати 

20 листопада 2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 918/391/23, провадження № 12-19гс24 (ЄДРСРУ № 123602976) досліджувала питання щодо оцінки оплати заборгованості з орендної плати після пред`явлення позову про розірвання договору оренди землі з підстави систематичної несплати орендної плати. 

У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/826/18, від 23 березня 2021 року у справі № 922/2754/19, від 20 грудня 2022 року у справі № 914/1688/21 у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2024 року у справі № 924/617/22, від 30 квітня 2024 року у справі № 903/775/23, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 383/708/16-ц зроблено висновки про те, що самий лише факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи сплачена заборгованість після звернення позивача з позовом про розірвання договору. 

Велика Палата Верховного Суду погоджується з наведеними правовими висновками касаційних судів у складі Верховного Суду про те, що факт погашення орендарем заборгованості з орендної плати не має правового значення для вирішення позову про розірвання договору оренди. 

(!!!) Сплата орендарем заборгованості з орендної плати має правове значення, якщо до моменту сплати заборгованості орендодавець звернувся з позовом про стягнення такої заборгованості. Водночас подальше погашення заборгованості - невчасно сплаченої орендної плати не спростовує факт несплати орендарем орендної плати та не впливає на можливість пред`явлення і задоволення судом позову про розірвання договору. 

Отже, той факт, що на момент розгляду справи орендар погасив заборгованість за орендною платою, не впливає на право орендодавця вимагати розірвання договору як на підставі частини другої статті 651 ЦК України (у разі часткової несплати (недоплати) орендної плати та істотності такого порушення), так і на підставі пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України (у разі систематичної (два та більше випадки) повної несплати орендної плати). 

У контексті частини другої статті 651 ЦК України систематична несплата може підтверджувати ненадійність контрагента і те, що кредитор не може бути впевнений у належному виконанні договору в майбутньому, і такий висновок не спростовується подальшим погашенням заборгованості. У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України йдеться про факт систематичної повної несплати, і такий факт уже завершився в минулому, тому підстава для пред`явлення позову (і для його задоволення) продовжує існувати. 

ВИСНОВОК: Погашення орендарем заборгованості з орендної плати не має правового значення для вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди як на підставі частини другої статті 651 ЦК України (у разі часткової несплати (недоплати) орендної плати та істотності такого порушення), так і на підставі пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України (у разі систематичної (два та більше випадки) повної несплати орендної плати).

 

 

Матеріал по темі: «Розірвання договору оренди землі з підстав істотного порушення договору»

 

 

Теги: оренда землі, розірвання договору, негаторний позов, захист орендаря, самочинне будівництво, забудова землі, орендні відносини, орендар, земельна ділянка, передача в оренду, ефективний спосіб захисту, судова практика, Адвокат Морозов