Розмивання частки учасника у статутному капіталі ТОВ (визнання правочину недійсним)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визнання правочину, яким замасковано розмивання частки учасника ТОВ, недійсним в судовому порядку

10 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/266/22 (ЄДРСРУ № 119416876) досліджував питання щодо визнання правочину, яким замасковано розмивання частки учасника ТОВ недійсним в судовому порядку як укладеного на підставі зловмисної змови (застосування ч.1 ст.232 ЦК)

Верховний Суд звертає увагу, що у постанові від 22.10.2019 у справі №911/2129/17 Велика Палата Верховного суду дійшла таких висновків:

6.18. Отже, за змістом частин першої, третьої та четвертої статті 92 ЦК України, частин першої та другої статті 89 ГК України, пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" орган юридичної особи, який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 ЦК України.

6.19. При цьому орган юридичної особи, який діє одноособово, усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам та волевиявленню юридичної особи, яку представляє, передбачає настання невигідних для останньої наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.

6.20. Статтею 13 ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

6.21. За змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.

6.22. Окрім того, такі правовідносини мають довірчий характер між підприємцем (товариством) і його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.

6.28. Задовольняючи позовні вимоги у цій справі, суди попередніх інстанцій встановили, що оскаржувані позивачем правочини (договори) вчинялись від імені ТОВ посадовими особами від імені позивача, проте всупереч його інтересам. Зміст таких правочинів не відповідав справжньому волевиявленню ТОВ як суб`єкта господарювання, а був спрямований на задоволення особистих інтересів вказаних представників, які фактично діяли в інтересах іншого товариства, на користь якого виводились виробничі потужності.

6.29. Отже, як правильно встановлено судами, наведені вище обставини вказують на наявність умислу, домовленості представників сторін під час укладення спірних договорів щодо переслідування власних інтересів всупереч інтересам позивача, що стало підставою для задоволення позову, визнання недійсними договорів та повернення позивачу майна, відчуженого за такими договорами.

6.30. Ураховуючи вищевикладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову".

ВИСНОВОК № 1: Отже, Верховний Суд вже робив висновки щодо можливості застосування ч.1 ст.232 ЦК у випадку, коли директор як виконавчий орган юридичної особи вчиняє правочини всупереч її інтересам на підставі зловмисної домовленості з іншою стороною.

 

 

Чи може суд втручатися в господарську діяльність товариства (визначати економічну доцільність залучення інвестицій) або бенефіціарної Компанії нерезидента? 

В Україні презюмується добросовісність, обґрунтованість та розумність бізнес-рішень (ділових рішень), якщо інше не доведено позивачем. Виключення з цього правила становлять випадки, коли особа діяла у конфлікті інтересів.

В доктрині та світовій судовій практиці сформувалося так зване "правило ділового рішення" (business judgement rule), відповідно до якого посадові особи не повинні доводити ефективність ділових рішень. За цим правилом, суди зазвичай не входять в питання оцінки ефективності ухвалених ділових рішень. Судді зазвичай не володіють достатньою компетенцією та досвідом для оцінки ефективності ухвалених ділових (інвестиційних, підприємницьких) рішень. Крім того, будь-яке бізнес-рішення є ризиковим, це невід`ємна риса підприємницької діяльності, а також таким, яке ухвалюється в умовах володіння певним обсягом  інформацією станом на момент ухвалення рішення. При ухваленні рішень інформація про майбутні події є невідомою і може бути лише спрогнозована. Оцінка судом  ефективності ділового рішення вже постфактум, за наявності значно більшого обсягу інформації про події, які відбулися після ухвалення рішення, не завжди забезпечує справедливий підхід. Під час судового розгляду, який відбувається як правило зі спливом значного періоду часу, навіть розумне ділове рішення може здатися нерозумним. Водночас, "правило ділового рішення" не захищає очевидно нерозумні, абсурдні рішення, яким немає пояснень, які належним чином не обґрунтовані.

ВИСНОВОК № 2:  Суд зобов’язаний надати оцінки аргументам обох сторін та наданим на їх підтвердження доказам щодо обґрунтованості/необґрунтованості та розумності/нерозумності рішень, ухвалених керівником (про збільшення статутного капіталу, про відмову від переважного права на внесення додаткового вкладу при збільшенні розміру статутного капіталу, що призвело до зменшення частки компанії), наскільки такі дії відповідали інтересам компанії бенефіціарного власника, тощо.

 

 

 

Матеріал по темі: «Розмивання частки учасника у статутному капіталі ТОВ (номінальне збільшення)»

 

 

 

 

 

 

Теги: статутний капітал, розмивання частки учасника, корпоративний контроль, збільшення статутного капіталу, тов, директор, учасник, загальні збори, іноземний елемент, нерезидент, зміна власника, корпоративний спір, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Розмивання частки учасника у статутному капіталі ТОВ (номінальне збільшення)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: збільшення статутного капіталу ТОВ удаваним правочином, яким замасковано дарування або розмивання частки учасника ТОВ 

10 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/266/22 (ЄДРСРУ № 119416876) досліджував питання щодо збільшення статутного капіталу удаваним правочином, яким замасковано дарування або розмивання частки ТОВ.  

Так, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.202 ЦК). 

Згідно ч.1 ст.235 ЦК удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. 

Відповідно до ч.3 ст. 719 ЦК договір дарування майнового права та договір дарування з обов`язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. 

Порядок збільшення статутного капіталу врегульовано ст.18 Закону "Про ТОВ та ТДВ". Зокрема, ця стаття встановлює: 

1. Учасники товариства можуть збільшити статутний капітал товариства за рахунок додаткових вкладів учасників та/або третіх осіб за рішенням загальних зборів учасників. 

2. Кожний учасник має переважне право зробити додатковий вклад у межах суми збільшення статутного капіталу пропорційно до його частки у статутному капіталі. Треті особи та учасники товариства можуть зробити додаткові вклади після реалізації кожним учасником свого переважного права або відмови від реалізації такого права в межах різниці між сумою збільшення статутного капіталу та сумою внесених учасниками додаткових вкладів, лише якщо це передбачено рішенням загальних зборів учасників про залучення додаткових вкладів. 

3. У рішенні загальних зборів учасників товариства про залучення додаткових вкладів визначаються загальна сума збільшення статутного капіталу товариства, коефіцієнт відношення суми збільшення до розміру частки кожного учасника у статутному капіталі та запланований розмір статутного капіталу.

4. Додаткові вклади можуть вноситися у негрошовій формі. У такому разі рішенням загальних зборів учасників визначаються учасники товариства та/або треті особи, які вносять майно, та його грошова оцінка. 

5. Додаткові вклади можуть вноситися шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог між товариством та учасником та/або третьою особою. 

6. Учасники товариства можуть вносити додаткові вклади протягом строку, встановленого рішенням загальних зборів учасників, але не більше ніж протягом одного року з дня прийняття рішення про залучення додаткових вкладів. 

7. Треті особи та учасники товариства можуть вносити додаткові вклади протягом шести місяців після спливу строку для внесення додаткових вкладів учасниками, які мають намір реалізувати своє переважне право, якщо рішенням загальних зборів учасників про залучення додаткових вкладів не встановлено менший строк. 

8. Статутом або одностайним рішенням загальних зборів учасників, в яких взяли участь всі учасники товариства, можуть встановлюватися інші строки для внесення додаткових вкладів, може встановлюватися можливість учасників вносити додаткові вклади без дотримання пропорцій їхніх часток у статутному капіталі або право лише певних учасників чи лише третіх осіб вносити додаткові вклади, а також може бути виключений етап внесення додаткових вкладів лише тими учасниками товариства, які мають переважне право. 

9. З учасником товариства та/або третьою особою може бути укладено договір про внесення додаткового вкладу, за яким такий учасник та/або третя особа зобов`язується зробити додатковий вклад у грошовій чи негрошовій формі, а товариство - збільшити розмір його частки у статутному капіталі чи прийняти до товариства з відповідною часткою у статутному капіталі. 

10. Протягом одного місяця з дати спливу строку для внесення додаткових вкладів, встановленого відповідно до цієї статті, загальні збори учасників товариства приймають рішення про: 

1) затвердження результатів внесення додаткових вкладів учасниками товариства та/або третіми особами; 

2) затвердження розмірів часток учасників товариства та їх номінальної вартості з урахуванням фактично внесених ними додаткових вкладів; 

3) затвердження збільшеного розміру статутного капіталу товариства. 

11. Якщо додаткові вклади не внесені учасником товариства та/або третьою особою, з яким (якою) укладено договір про внесення додаткового вкладу, в повному обсязі та своєчасно, такий договір вважається розірваним, якщо рішенням загальних зборів учасників не затверджено розмір частки такого учасника та/або третьої особи виходячи з фактично внесеного ним додаткового вкладу. 

(!!!) Отже, збільшення статутного капіталу є правочином, який вчиняється між товариством та учасником або третьою особою. Цей правочин може оформлюватися письмовим договором або ні. 

Внаслідок укладення такого правочину учасник/третя особа набуває корпоративні права (частку) у статутному капіталі товариства, а товариство отримує внесок до статутного капіталу, тобто певне майно (кошти,  нерухоме майно, майнові права, права інтелектуальної власності тощо). 

Верховний Суд звертає увагу, що чинне законодавство містить цілу низку приписів, спрямованих на запобігання такому явищу як "розмивання частки учасника у статутному капіталі". Для цього законом передбачене переважне право учасників на внесення додаткових вкладів, принцип пропорційності (право зробити додатковий вклад у межах суми збільшення статутного капіталу пропорційно до його частки у статутному капіталі) тощо. 

Чинне законодавство не містить такого терміну, втім, він визначається у низці судових рішень. 

Так, у постанові від 22.10.2019 у справі №923/876/16 Велика Палата Верховного Суду не погодилася з тим, що голосування представника позивача на загальних зборах за збільшення статутного капіталу є продажом частки. Зокрема, вказала у постанові "зазначеним рішенням зборів не передбачався продаж чи відступлення частки позивача, а передбачалося збільшення розміру статутного капіталу за рахунок внесення додаткових вкладів іншими учасниками. Таке збільшення капіталу призвело до зменшення розміру частки позивача у відсотковому вимірі без зменшення її номінальної вартості, тобто відбулося так зване розмивання частки учасника, який не вніс додаткового вкладу. Втім таке зменшення розміру частки учасника у відсотковому вимірі без зменшення номінальної вартості не є тотожним відчуженню належної позивачу частки або її частини у статутному капіталі ТОВ "Агрофірма "Славія" (п.48). 

У постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №916/2584/18 та від 01.10.2020 у справі №916/3007/19 також вказано, що збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових вкладів учасників та зміна пропорції часток у статутному капіталі, що призвело до зменшення розміру частки позивача у відсотковому вимірі без зменшення її номінальної вартості, за певних умов може бути кваліфіковане як розмивання частки учасника, який не вніс додаткового вкладу. 

Європейський суд з прав людини також виснував, що розмивання частки у статутному капіталі порушує право власності учасника товариства. У справі "Совтранавто-Холдинг проти України" заявник, посилаючись на ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, скаржився, що внаслідок реєстрації Луганським міськвиконкомом незаконних рішень ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" про збільшення розміру статутного капіталу його акції були знецінені і що, внаслідок цього, він втратив контроль над діяльністю і майном ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ". Він також наполягав, що компенсація, яку він отримав внаслідок ліквідації ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ", не була пропорційною частці капіталу, яким він володів на початку. Європейський суд з прав людини у рішенні від 25.07.2002 у справі "Совтранавто-Холдинг проти України" (заява №48553/99) вказав: 

"91. Суд зазначає, що в своєму рішенні щодо прийнятності він вже констатував, що акції, якими володів заявник, мали безсумнівно економічну цінність та  становили "майно" в розумінні статті 1 Протоколу №1… 

92. Суд також має своїм завданням дослідити, яке положення статті 1 застосовується в цьому випадку. 

Суд нагадує у зв`язку з цим, що "акція товариства є складною річчю. Вона свідчить про те, що власник має частину акціонерного капіталу та відповідні права. Тут мова не йде лише про непрямий контроль за акціонерними активами, оскільки й інші права, особливо право голосу та право впливати на товариство, можуть випливати з акції" (N 11189/84, "Товариство S. і T. проти Швеції", рішення від 11.12.1986, Рішення та Звіти (D.R.) 50, с. 158). 

Суд зазначає, що у цьому випадку заявник спочатку володів 49% акцій ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ". Внаслідок кількох збільшень статутного фонду ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ" частина капіталу, що була в його володінні, знизилася з 49% до 20,7%. Відтак, зазнали змін власні повноваження заявника як власника акцій, а саме: його здатність керувати товариством та контролювати його майно". 

ВИСНОВОК: Враховуючи розмір активів ТОВ, то додатковий (незначний) вклад у статутний капітал товариства є очевидно номінальним, таким що не мав і за жодних обставин не міг мати будь-який економічний вплив на діяльність цього товариства. Такий вклад було зроблено "для проформи", "про людське око" на виконання вимог закону щодо процедури збільшення статутного капіталу, а насправді - виключно для того, щоб розмити (зменшити у відсотковому вираженні) частку компанії  нерезидента у статутному капіталі ТОВ, а фактично збільшенням статутного капіталу була замаскована безоплатна передача корпоративного контролю Компанії нерезидента, а не відчуження (дарування) самої частки.

 

 

  

Матеріал по темі: «Розмивання частки у статутному капіталі ТОВ (застосовні норми права)»

 

 

 

Теги: статутний капітал, розмивання частки учасника, корпоративний контроль, збільшення статутного капіталу, тов, директор, учасник, загальні збори, іноземний елемент, нерезидент, зміна власника, корпоративний спір, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов 

Розмивання частки у статутному капіталі ТОВ (застосовні норми права)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення норм права, які підлягають застосуванню у спорі з іноземним елементом при корпоративному спорі 

10 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/266/22 (ЄДРСРУ № 119416876) досліджував питання щодо визначення норм права, які підлягають застосуванню у спорі з іноземним елементом при корпоративному спорі. 

По-перше: Відповідно до ст.1 Закону "Про міжнародне приватне право": 

приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи; 

іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: 

- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; 

- об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; 

- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави; 

колізійна норма - норма, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом. 

Згідно з приписами ст.4 Закону "Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. Якщо згідно з ч.1 цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв`язок із приватноправовими відносинами. Визначене згідно з ч.1 цієї статті право, як виняток, не застосовується, якщо за всіма обставинами правовідносини мають незначний зв`язок з визначеним правом і мають більш тісний зв`язок з іншим правом. Це положення не застосовується, якщо сторони (сторона) здійснили вибір права відповідно до ч.1 цієї статті. 

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону "Про міжнародне приватне право" особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. 

Згідно з ч.1 ст.25 зазначеного Закону особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи. 

Частинами 1 та 3 ст.38 цього ж Закону передбачено, що право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться. Місцезнаходженням цінних паперів, що існують в електронній формі, вважається держава місцезнаходження професійного учасника ринків капіталу - депозитарної установи або особи, яка провадить аналогічну діяльність у такій державі. 

Відповідно до ч.1 ст.40 Закону "Про міжнародне приватне право" право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано. 

ВИСНОВОК № 1: Якщо ТОВ має місцезнаходження в Україні  та зареєстровано в ЄДР за законодавством України, то до правовідносин зі збільшення статутного капіталу підлягає застосуванню право України. 

 

По – друге: Перед тим як застосувати норми іноземного права, суд має встановити їх зміст. Порядок встановлення судом змісту норма права іноземної держави визначено у ст.8 Закону "Про міжнародне приватне право". Зокрема вказано, що при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм. 

Тлумачення цієї норми надано у постанові Великої Палати Верховного суду у справі №904/2104/19. У цій постанові, зокрема, зазначено: 

9.14. Зважаючи на обов`язок суду застосовувати норми іноземного права при розгляді справ у правовідносинах з іноземним елементом, встановлення судом змісту норм іноземного права здійснюється ex officio (за офіційним принципом). Для реалізації цього обов`язку суд використовує такі способи здобуття інформації про іноземне право: (1) власне з`ясування змісту іноземного права суддею, у провадженні якого є справа; (2) використання експертних висновків; (3) дипломатичний порядок отримання такої інформації; (4) офіційний запит через Міністерство юстиції України; (5) отримання довідок через систему правової допомоги; (6) обмін правовою інформацією; (7) безпосередні зносини судів різних держав та з іншими компетентними органами; (8) встановлення іноземного права сторонами тощо… 

9.15. Положеннями частини третьої статті 8 Закону №2709-IV сторонам надано повноваження подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються на обґрунтування своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм. Однак законодавцем не визначено негативних наслідків для сторін, якщо ними не буде надано таких документів. 

9.16. Отже, встановлення змісту норм іноземного права, що підлягають застосуванню до правовідносин з іноземним елементом, є обов`язком суду, який розглядає справу, в силу закону та здійснюється ex officio, тоді як учасники справи, які зацікавлені у застосуванні судом норм права відповідної іноземної держави, мають право сприяти суду у вжитті заходів щодо встановлення змісту норм іноземного права шляхом подання суду документів, що підтверджують зміст таких норм, на які вони посилаються на обґрунтування своїх вимог або заперечень. 

…9.44. Згідно з частиною другою статті 8 Закону №2709-IV суд вправі залучити експертів при з`ясуванні змісту норм іноземної держави, а в силу пункту 2 частини першої статті 108 ГПК України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі. 

Отже, висновок експерта є допустимим способом здобуття судом інформації про іноземні норми, які застосовуються до правовідносин з іноземним елементом. 

ВИСНОВОК № 2: Процедура заміни директора, акціонера, оцінка дій директора Компанії нерезидента та укладених ним правочинів на відповідність інтересам компанії має визначатися відповідно до законодавства нерезидента.

 

 

Матеріал по темі: «Представництво іноземного резидента на території України»

 

 

 

 

Спосіб захисту заінтересованої особи, яка оспорює відповідний правочин в суді

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Належний спосіб захисту заінтересованої особи, яка оспорює відповідний правочин або договір в судовому порядку

14 травня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 290/1310/21, провадження № 61-4445св23 (ЄДРСРУ № 119264828) досліджував питання щодо належного способу судового захисту заінтересованої особи, яка оспорює відповідний правочин або договір.

Порушення права пов’язане з позбавленням його суб’єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту

(див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов?язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов?язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року у справі  № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20), постанову Верховного Суду в складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

В Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов’язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред?явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

У цивільному законодавстві не передбачено допустимості скасування договору чи іншого правочину за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. В ЦК України закріплено тільки можливість пред’явити позовну вимогу про визнання правочину недійсним.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

ВИСНОВОК: Належним способом захисту заінтересованої особи, яка оспорює відповідний правочин,  є пред’явлення позовної вимоги про визнання його недійсним, оскільки скасування договору чи іншого правочину за позовом заінтересованої особи в судовому порядку не передбачено.

 

 

Матеріал по темі: «Недійсність (нікчемність чи оспорюваність) правочину»

 

 

 

  

Теги: визнання нікчемного правочину недійсним, визнання права, застосування наслідків недійсності, правочин, порушення прав, поновлення, ефективний спосіб захисту, судова практика, Адвокат Морозов

Рішення садового товариства про відключення від електроенергії

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Об`єднана палата Верховного суду: рішення садового товариства про відключення від електроенергії повинно бути персоніфіковане

22 квітня 2024 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 511/1915/20, провадження № 61-4527сво23 (ЄДРСРУ № 119264069) досліджував питання щодо рішення садового товариства про відключення від електроенергії.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим [див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)].

У приватному праві недійсність може стосуватися або «вражати», зокрема, правочин, рішення загальних зборів учасників товариства (акт органу юридичної особи).

(!!!) Рішення загальних зборів учасників товариства (акт органу юридичної особи) по своїй суті не є правочином. Як наслідок до конструкції недійсності рішення загальних зборів учасників товариства положення ЦК України та інших законів про правочини, зокрема й норми § 2 «Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону» глави 16 ЦК України, не можуть бути застосовані.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами (стаття 714 ЦК України).

Тлумачення статті 714 ЦК України свідчить, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання енергетичних ресурсів (зокрема, електричної енергії) споживачу, є видом договору купівлі-продажу [див. подібний висновок в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17)]. Електрична енергія по своїй суті є специфічною споживною річчю, визначеною родовими ознаками.

Рішення загальних зборів садівничого товариства може бути регулятором цивільних відносин пов`язаних, зокрема, зі сплатою членських внесків та визначення правових наслідків несплати таких внесків. Чинне законодавство, на момент ухвалення рішення загальних зборів садівничого товариства, не передбачало такої правової конструкції як нікчемність рішення загальних зборів садівничого товариства. Тому у разі наявності у члена садівничого товариства заборгованості по сплаті членських внесків у садівничого товариства є підстави для припинення постачання електричної енергії від мереж товариства. При цьому в рішенні загальних зборів садівничого товариства має бути вказано якого саме члена або членів садівничого товариства воно стосується. Тобто, рішення загальних зборів садівничого товариства має бути «персоніфікованим».

ВИСНОВКИ про застосування норм права:

Договір, на підставі якого відбувається постачання енергетичних ресурсів (зокрема, електричної енергії) споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Електрична енергія по своїй суті є специфічною споживною річчю, визначеною родовими ознаками;

Рішення загальних зборів садівничого товариства може бути регулятором цивільних відносин пов`язаних, зокрема, зі сплатою членських внесків та визначення правових наслідків несплати таких внесків. В рішенні загальних зборів садівничого товариства має бути вказано якого саме члена або членів садівничого товариства воно стосується. Тобто, рішення загальних зборів садівничого товариства має бути, зокрема, «персоніфікованим»;

Чинне законодавство, на момент ухвалення рішення загальних зборів садівничого товариства, не передбачало такої правової конструкції як нікчемність рішення загальних зборів садівничого товариства.

 

 

Матеріал по темі: «Керівник юридичної особи не може бути відповідачем у суді»

 

Теги: рішення, садівниче товариство, відключення від електроенергії, заборгованість по внескам, загальні збори, персоніфікованість рішення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Керівник юридичної особи не може бути відповідачем у суді

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Об`єднана палата Верховного суду наголосила на неможливості керівника юридичної особи брати участь у розгляді цивільної справи в якості відповідача

22 квітня 2024 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 511/1915/20, провадження № 61-4527сво23 (ЄДРСРУ № 119264069) досліджував питання щодо неможливості керівника юридичної особи брати участь у розгляді цивільної справи в якості відповідача.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).

Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (абзац 1 частини першої статті 92 ЦК України).

Дієздатністю юридичної особи, як і особи фізичної, є її здатність набувати для себе цивільні права та здійснювати їх, а також набувати та виконувати цивільні обов`язки. Однак якщо для фізичної особи це є природними діями, які вона виконує власне сама, то юридична особа в силу того, що вона є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, набуває прав і обов`язків через, зокрема свої органи управління. Ключовим для дієздатності юридичної особи є діяльність її виконавчого органу. Цей орган може бути одноособовим і колегіальним (наприклад, директор або правління). Директор юридичної особи у разі вчинення правочину юридичною особою виступає в такому разі не як фізична особа, а як орган юридичної особи, тобто є її частиною. Тобто виступ в обороті від імені юридичної особи здійснюється, як правило, її виконавчим органом. При цьому виконавчий орган (наприклад, керівник колегіального виконавчого органу) діє не від свого імені, а від імені юридичної особи [див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року в справі № 554/7761/20 (провадження № 61-16724св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі  № 504/4099/16-ц (провадження № 61-11424сво23)].

Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

ВИСНОВОК: Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду наголосив на неможливості керівника юридичної особи брати участь у розгляді цивільної справи в якості відповідача, оскільки останній виступає від її імені та є її виконавчим органом.

Такий же висновок Верховний Суд зробив у постановах від 29 березня 2023 року у справі № 592/5841/22 (провадження № 61-2616св23),  від 26 квітня 2023 року у справі № 454/4356/21 (провадження № 61-3724св23) та від 06 березня 2024 року у справі № 463/6835/22 (провадження № 61-16706св23).

 

 

 

Матеріал по темі: «Вчинення керівником юрособи правочинуз перевищенням повноважень»

 

 

 

 

 

 

Теги: керівник, директор, тов, відповідач, юридична особа, позов до керівника, цивільна справа, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов