Зупинення провадження у справі на стадії апеляційного перегляду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості зупинення провадження у господарській справі на стадії апеляційного перегляду

13 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/2150/18 (ЄДРСРУ № 110205504) досліджував питання щодо Зупинення провадження у господарській справі на стадії апеляційного перегляду.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями статей 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення судом обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте мають значення для розгляду справи, провадження у якій зупиняється.

Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

У разі застосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України, згідно з вимогами статті 234 ГПК України, у мотивувальній частині ухвали повинно бути зазначено, зокрема, обґрунтування висновків, яких дійшов суд при постановленні ухвали.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: 1) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи (аналогічний висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 917/349/20, від 14.12.2022 у справі № 906/750/21, від 06.04.2023 року у справі № 921/704/20).

Відповідно до імперативних приписів частини третьої статті 195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1 - 3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Отже, об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства не входить до вичерпного переліку підстав для зупинення провадження у справі на стадії її розгляду по суті.

Водночас згідно з частинами першою та другою статті 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання.

Верховний Суд в рамках справи № 911/2179/15 (ЄДРСРУ № 84634256) зазначає, що пункт 5 частини першої статті 227 ГПК України передбачає можливість зупинення розгляду справи судом на стадії вирішення спору та не передбачає можливості зупинення розгляду заяв, в тому числі поданих на стадії виконання рішення (аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 р. у справі № 906/806/15 (ЄДРСРУ № 80036371)

ВИСНОВОК: Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту положень частини третьої статті 195, частин першої та другої статті 270 ГПК України зупинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України допускається лише до початку розгляду (перегляду) апеляційним судом справи по суті.

Близька за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.02.2022 у справі №902/368/16.

 

P.s. Найбільш вдалим способом повернутись на етап підготовчого провадження та зупинити провадження у справі з підстави, визначеної  п. 5 ч. 1 ст. 227  ГПК України, не порушуючи при цьому вимог процесуального кодексу в частині подання клопотань та заяв відповідно до ст. 177 ГПК України, є подання клопотання про повернення на етап підготовчого провадження з обґрунтуванням неможливості подати його на етапі підготовчого засідання.

 

 

Матеріал по темі: «Підстави для зупинення провадження у справі»

 

 

Теги: зупинення провадження, остановка производства, призупинення судової справи, клопотання про зупинення, неможливість розгляду справи, ухвала про зупинення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Розмежування допоміжних та нежилих приміщень жилого будинку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Розмежування допоміжних та нежилих приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації і які входять/не входять до житлового фонду

12 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 638/5304/21, провадження № 61-2614св23 (ЄДРСРУ № 110175640) досліджував питання щодо особливостей розмежування допоміжних та нежилих приміщень багатоквартирного жилого будинку.

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 ЦК України).

У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення) (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна (пункт 3 частини першої статті 2 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) зазначено, що: «нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. На час приватизації позивачами квартир було чинним Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, у пункті 17 якого прямо вказувалося, що нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Порядок передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України. З наведених норм убачається, що у житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо). У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає. Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання. Суди не встановили, чи є спірне приміщення нежитловим, бо зі стадії проектування житлового будинку призначалося для торговельних потреб непромислового характеру, чи використовувалося воно як самостійний об`єкт нерухомості, а відтак чи є допоміжним».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року в справі № 760/34774/19 (провадження № 61-16370св20) зазначено, що: «суди не з`ясували належним чином чи є спірне приміщення за своїми технічними та юридичними характеристиками допоміжним, та що у ньому знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувалось воно для обслуговування будинку; чи навпаки є нежитловим».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 червня 2022 року в справі № 922/1406/21 зазначено, що: «20. Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 липня 2018 у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 у справі № 906/1169/17).

ВИСНОВОК: Отже, чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку правового режиму допоміжних приміщень, а як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

 

Матеріал по темі: «Різниця допоміжного та нежилого приміщення в житловому комплексі»

 

Теги: нежитлове приміщення, нежилі, допоміжне, багатоквартирний будинок, спільна власність, приватизація, підвальне приміщення, право власності, житловий фонд, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Розірвання договору з переможцем тендеру на вимогу Державної аудиторської служби України

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Висновок Державної аудиторської служби України про результат моніторингу процедури закупівлі після оголошення переможця, як підстава для розірвання договору

Норми Закону України «Про публічні закупівлі» не передбачають процедури усунення виявлених порушень, процедури закупівлі після визначення переможця, процедури закупівлі та укладення із ним договору про закупівлю, а також ані Законом, ані іншим нормативно-правовим актом безпосередньо не встановлено право органів фінансового контролю вимагати саме розірвання договорів.

На підставі статті 5 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року № 2939-XII (далі - Закон № 2939-XII) контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі", проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування. Моніторинг закупівлі здійснюється за місцезнаходженням органу державного фінансового контролю.

Закон України «Про публічні закупівлі» від 25 грудня 2015 року № 922-VIII (далі - Закон № 922-VIII) установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 922-VIII визначено, що замовники - органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

Згідно зі статтею 4 Закону № 922-VIII закупівля здійснюється відповідно до річного плану. Річний план, додаток до річного плану та зміни до них безоплатно оприлюднюються на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель протягом п`яти днів з дня їх затвердження.

Відповідно до статті 7-1 Закону № 922-VIII моніторинг закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю).

Рішення про початок моніторингу закупівлі приймає керівник органу державного фінансового контролю або його заступник за наявності однієї або декількох із таких підстав, зокрема, дані автоматичних індикаторів ризиків.

За результатами моніторингу закупівлі посадова особа органу державного фінансового контролю складає та підписує висновок про результати моніторингу закупівлі, що затверджується керівником органу державного фінансового контролю або його заступником. Такий висновок підлягає оприлюдненню в електронній системі закупівель протягом трьох робочих днів з дня його складання.

У висновку обов`язково зазначаються:

1) найменування замовника, щодо якого здійснювався моніторинг закупівлі, його ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, місцезнаходження;

2) найменування предмета закупівлі та його очікувана вартість;

3) унікальний номер оголошення про проведення процедури закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель, та дата його оприлюднення на веб-порталі Уповноваженого органу та/або унікальний номер повідомлення про намір укласти договір та дата його оприлюднення на веб-порталі Уповноваженого органу;

4) опис порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель, виявленого за результатами моніторингу закупівлі;

5) зобов`язання щодо усунення порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель.

У висновку може зазначатися додаткова інформація, визначена органом державного фінансового контролю необхідною для більш детального опису результатів моніторингу закупівлі.

Форма висновку та порядок його заповнення визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Форму висновку про результати моніторингу закупівлі визначено Порядком заповнення форми висновку про результати моніторингу закупівлі», затвердженим наказом Державної аудиторської служби України від 23 квітня 2018 року № 86 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 червня 2018 року за № 654/32106 (далі - Порядок № 86).

У розділі ІІІ Порядку № 86 визначено, що у пункті 1 констатуючої частини форми висновку зазначається опис порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель, виявленого(их) за результатами моніторингу закупівлі, із зазначенням:

- структурної одиниці нормативно-правового акта, норми якої порушено, його виду, найменування суб`єкта нормотворення, дати прийняття та його реєстраційного індексу (крім законів), заголовка, а в разі відсилання до зареєстрованого нормативно-правового акта - також дати і номера його державної реєстрації в Міністерстві юстиції України. При зазначенні структурної одиниці закону зазначається тільки її заголовок (крім законів про внесення змін);

- найменування та реквізитів документів, на підставі яких зроблено висновок про наявність порушення (у разі потреби також деталізуються суть та обставини допущення порушення).

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постановах від 21.01.2021 р. по справі № 120/1297/20-а та від 28.01.2021 року по справі № 160/12925/19.

Слід ураховувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2987/20 яка передбачає, що з моменту визначення переможця торгів та встановлення відповідності пропозиції позивача вимогам тендерної документації та вимогам Закону України "Про публічні закупівлі" неможливо відмінити процедуру закупівлі у порядку, передбаченому статтею 31 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки це нівелює принципи та основні положення Закону України "Про публічні закупівлі". Право на відміну торгів існує лише на стадії до завершення процедури торгів, а не після їх завершення на стадії укладання договору з переможцем. Після укладення договору про закупівлю процедура закупівлі є завершеною.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладений в постанові від 30.11.2021 р. у справі № 420/5590/19.

Так як Державна аудиторська служба України не скористалась своїм правом своєчасного здійснення контролю закупівлі до кінцевого строку подання тендерних пропозицій учасниками, а це унеможливило своєчасне реагування учасника на відповідні зауваження у рамках проведення безпосередньо процедури закупівлі, а не вже після укладання договору з переможцем закупівлі.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30.11.2021 у справі № 160/8403/19.

ВИСНОВОК: Все вищевикладене дає підстави стверджувати про протиправність висновку Державної аудиторської служби України щодо результату моніторингу процедури закупівлі після оголошення переможця, оскільки здійснення контролю закупівлі повинно відбуватися до кінцевого строку подання тендерних пропозицій учасниками, а не вже після укладання договору з переможцем закупівлі.

 

Матеріал по темі: «Моніторинг Держаудитслужбою публічних закупівель»

 

«Відхилення тендерної пропозиції через ненадання інформації, що є у відкритих реєстрах»

 

 

Теги: Держадитслужба, публічні закупівлі, висновок, розірвання договору, недоліки тендерної документації, ДАСУ, вимога, процедура тендеру, усунення порушень, Державна аудиторська служба України, судова практика, Верховний суд, адвокат Морозов

Відсутність даних про вручення водію протоколу по ст. 130 КУпАП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відсутність даних про вручення  водію  копії протоколу про правопорушення за ст. 130 КУпАП унеможливлює притягнення водія до відповідальності

Вимоги практики ЄСПЛ вказують на те, що особливості процесуального розгляду справ про адміністративні правопорушення мають прирівнюватися до кримінального процесуального законодавства.

Апеляційний суд погоджується з доводами апелянта про те, що протокол не може бути доказом вини правопорушника. Хоча норми КУпАП визнають протокол за доказ у справах про адміністративні правопорушення, однак суд вважає це порушенням принципу верховенства права, загальних засад правосуддя та практики Європейського Суду з прав людини, оскільки протокол це лише форма викладу адміністративного звинувачення, де може бути лише перелік обвинувачення правопорушника, а сам протокол не є доказом його вини.

Суд не має процесуального права проводити судовий процес без даних про вручення  водію  копії протоколу про правопорушення. Суд розцінює це як істотне порушення  водія права на захист, оскільки йому фактично не пред`явлено адміністративне звинувачення, йому не вручено акт звинувачення, що передбачено ст. 254 КУпАП. Таке порушення є процесуальною перешкодою для притягнення його до відповідальності. Суд не має повноважень на вручення такої копії протоколу, оскільки не є стороною обвинувачення. Це може бути виконано лише працівником поліції (06.04.23 р. Івано-Франківський апеляційний суд у справі  № 345/792/23).

ВИСНОВОК: Відсутність даних про вручення  водію  копії протоколу про правопорушення за ст. 130 КУпАП унеможливлює притягнення водія до відповідальності, оскільки у суду немає процесуально-правових підстав для відхилення доводів про недоведеність вини.

Матеріал по темі: «За кермом авто в нетверезому стані без доказів керування»

Теги: 130КУпАП, зупинка, ТЗ, поліція, керування автомобілем на підпитку, алкогольне спяніння, управління транспортним засобом, наркотичне сп’яніння, відсторонення від керування, затримання транспортного засобу, протокол, постанова поліції, адміністративне правопорушення, акт огляду, медичний огляд, судова практика, Адвокат Морозов

Повернення апеляційної скарги по ст. 130 КУпАП за відсутності договору з адвокатом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повернення апеляційної скарги з підстав не долучення адвокатом засвідченого витягу з договору про надання правової  допомоги  у справах по ст. 130 КУпАП

Частиною другою статті 294 КУпАП передбачено, що постанова судді в справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Відповідно до вимог частини першої статті 271 КУпАП захисником у справі про адміністративне правопорушення може бути адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Згідно з вимогами частини другої статті 271 КУпАП визначено, що повноваження адвоката на участь у розгляді справи підтверджуються довіреністю на ведення справи, посвідченою нотаріусом або посадовою особою, якій відповідно до закону надано право посвідчувати довіреності, або ордером чи дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги. До ордера обов`язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката або обмеження його прав на вчинення окремих дій як захисника. Витяг засвідчується підписами сторін (07.04.23 р. Київський апеляційний суд у справі № 756/817/23, Одеський апеляційний суд у справі № 501/506/23).

ВИСНОВОК: Не долучення адвокатом засвідченого витягу з договору про надання правової  допомоги  у справах по ст. 130 КУпАП є підставою для повернення апеляційної скарги та фактичним позбавленням права на перегляд судового рішення.

 

Матеріал по темі: «Огляд водія на стан алкогольного/наркотичного сп’яніння» 

Теги: 130КУпАП, зупинка, ТЗ, поліція, керування автомобілем на підпитку, алкогольне спяніння, управління транспортним засобом, наркотичне сп’яніння, відсторонення від керування, затримання транспортного засобу, протокол, постанова поліції, адміністративне правопорушення, акт огляду, медичний огляд, судова практика, Адвокат Морозов

Направлення справи про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП до іншого суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Направлення справи про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП до іншого суду

Відповідно до положень ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно з вимогами ч.1 ст.8 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Відповідно до положень ст. 38 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення може бути накладено протягом трьох місяців з дня його вчинення.

Згідно з вимогами ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно з вимогами ч.1 ст.276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

(!!!) Діючими нормами КУпАП не визначено порядку передачі справи про адміністративне правопорушення на розгляд до іншого суду.

Згідно з вимогами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У ч. 1 ст. 55 Конституції України закріплено одну з найважливіших гарантій здійснення конституційних та інших прав і свобод людини і громадянина, а саме право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

При цьому положення наведеної статті відповідають зобов`язанням України, які виникли, зокрема, у зв`язку з ратифікацією Україною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що згідно зі ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Крім того, в п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп у справі за конституційним зверненням громадян щодо офіційного тлумачення ст.ст. 55, 64 і 124 Конституції України (справа за зверненням жителів м. Жовті Води) зазначено, що відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року, імперативно встановлено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. 

Таким чином, з метою забезпечення виконання положень ст.1 КУпАП та ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року, при вирішенні питання про направлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення для розгляду до іншого суду з метою швидкого розгляду справи та запобігання спливу строків притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення, виникла необхідність в застосуванні принципу аналогії закону найбільш близької галузі права - кримінального процесуального права та, при вирішенні питання про зміну територіальної підсудності, керуватися ст.34 КПК України.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.34 КПК України кримінальне провадження передається на розгляд іншому суду, якщо після задоволення відводів чи в інших випадках неможливо утворити новий склад суду для судового розгляду.

Виходячи з пріоритету права особи на справедливий суд та своєчасний розгляд справи компетентним судом, суд вбачає розумним і доцільним, враховуючи положення ч.2 ст.276 КУпАП, направити справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП до іншого суду де можна утворити новий склад суду для судового розгляду (07.04.23 р. Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ у справах № 491/257/23 та № 491/323/23, від 06.04.23 р. у справі № 491/301/23, Житомирський апеляційний суд у справі №281/241/23).

 

Матеріал по темі: «Адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП»

 

 

Теги: 130КУпАП, зупинка, ТЗ, поліція, керування автомобілем на підпитку, алкогольне спяніння, управління транспортним засобом, наркотичне сп’яніння, відсторонення від керування, затримання транспортного засобу, протокол, постанова поліції, адміністративне правопорушення, акт огляду, медичний огляд, судова практика, Адвокат Морозов