Звільнення від сплати лізингових платежів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: правова можливість звільнення від сплати лізингових платежів на підставі частини шостої статті 762 ЦК України

25 березня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/5151/24 (ЄДРСРУ № 135386064) досліджував питання щодо застосування частини шостої статті 762 ЦК України (звільнення від сплати лізингових платежів).

Згідно із частиною шостою статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

За приписами частин другої, третьої статі 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Верховний Суд зазначає, що договір фінансового лізингу хоча і поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, проте має свої специфічні особливості регулювання.

Так, згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Ця структура платежу є єдиною та спрямована на досягнення кінцевої мети договору - набуття лізингоодержувачем права власності на предмет лізингу після повної виплати його вартості та інших складових. Належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

У постанові від 11.06.2024 у справі № 910/6426/23 Верховний Суд вже викладав правову позицію щодо подібних правовідносин. У цій справі Суд вказав, що, проаналізувавши структуру та зміст лізингових платежів дійшов висновку, що ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу.

Таким чином, лізингові платежі за своєю правою природою не можна ототожнювати з орендною платою з огляду на особливість відшкодування частини вартості предмета лізингу. Специфіка лізингових правовідносин полягає в тому, що лізингодавець фінансує придбання майна для лізингоодержувача і отримання "винагороди" (процентів, комісії) є платою за користування фінансовим ресурсом лізингодавця, а не просто платою за фізичне користування річчю.

З урахуванням наведеного Верховний Суд доходить висновку про те, що положення частини шостої статті 762 ЦК України щодо звільнення наймача від плати за користування майном не поширюються на договір фінансового лізингу в частині сплати лізингових платежів. Це стосується як частини платежу, що відшкодовує вартість предмета лізингу, так і частини, що визначена як винагорода (комісія) лізингодавця. Неможливість користування предметом лізингу через обставини, за які лізингоодержувач не відповідає (в тому числі форс-мажорні обставини, воєнні дії, викрадення), не звільняє лізингоодержувача від обов`язку сплачувати лізингові платежі, оскільки ризик випадкового знищення або втрати предмета лізингу покладено законом та договором на лізингоодержувача.

Звільнення від їх сплати на підставі статті 762 ЦК України суперечило б суті фінансового лізингу, де лізингоодержувач, отримавши актив та прийнявши на себе ризики, зобов`язаний повернути вкладені лізингодавцем кошти з узгодженою дохідністю.

Згідно із ч. 1 ст. 809 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 22 Закону України «Про фінансовий лізинг» (ст. 13 ЗУ «Про фінансовий лізинг» попередньої редакції) ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження об`єкта фінансового лізингу та його страхування:

1. З моменту передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу ризик випадкового знищення, втрати або випадкового пошкодження об`єкта фінансового лізингу переходить до лізингоодержувача.

2. Об`єкт фінансового лізингу та/або ризики, пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу, підлягають страхуванню, якщо обов`язковість такого страхування встановлена законом або передбачена договором фінансового лізингу.

3. Витрати на страхування за договором фінансового лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено таким договором.

4. У разі настання страхового випадку або оскарження факту його невизнання лізингоодержувач має право самостійно звернутися до страховика та/або до суду за захистом своїх порушених прав.

До того ж, згідно з ч.ч.2, 4 ст. 22 Закону України «Про фінансовий лізинг» об`єкт фінансового лізингу та/або ризики, пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу, підлягають страхуванню, якщо обов`язковість такого страхування встановлена законом або передбачена договором фінансового лізингу. У разі настання страхового випадку або оскарження факту його невизнання лізингоодержувач має право самостійно звернутися до страховика та/або до суду за захистом своїх порушених прав.

ВИСНОВОК: Таким чином, лізингові платежі за своєю правою природою не можна ототожнювати з орендною платою, з огляду на особливість відшкодування частини вартості предмета лізингу, тому ч. 6 ст. 762 ЦК України не підлягає застосуванню.

 

  

Матеріал по темі: «Cтягнення неустойки за неповернення предмета лізингу знищеного під час воєнних дій або викраденого»

 

 

Теги: лізинг, договір фінансового лізингу, транспортний засіб в лізинг, автомобиль в лизинг, споживач, недійсність договору, ТЗ, несправедливі умови договору, захист прав споживачів, судовий захист, Адвокат Морозов