Звернення стягнення на майно боржника шляхом примусової реалізації на електронних торгах

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості звернення стягнення на нерухоме майна боржника шляхом примусової реалізації на електронних торгах у разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами

16 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду № 369/15039/19, провадження № 61-7097св22 (ЄДРСРУ № 107392933) досліджував питання щодо особливостей звернення стягнення на нерухоме майна боржника шляхом примусової реалізації (електроні торги) у разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом статей 48, 56, 57, 61 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16-ц (провадження № 14-356цс18) та від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18), правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, тобто правочин. 

Ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав, установлених частиною першою статті 215 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15).

Нерухоме майно передається на реалізацію з прилюдних торгів за ціною та в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Процедура підготовки та порядок проведення торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, розрахунків за придбане майно й оформлення результатів торгів визначені Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15 та від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2677цс16, головною умовою, яку повинні встановити суди при вирішенні питання про визнання прилюдних торгів недійсними, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, тобто не тільки недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Тобто для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є:

• наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів);
• встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Подібні положення містить і стаття 368 ЦК України. Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

(!!!) Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Схожий за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. За спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном (18 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 295/7160/18, провадження № 61-62св22 (ЄДРСРУ № 105961703).

Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажі майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення торгів, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першої статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

За змістом частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення звертається саме на майно боржника в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно з частиною третьою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час передачі спірного майна на реалізацію) у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з`ясувати питання, чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з іншими особами, вирішувати питання про необхідність визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Окрім цього, факт реєстрації квартири за боржником, не свідчить про наявність у нього право особистої приватної власності на квартиру. До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 752/15527/19 (провадження № 61-5226св21, ЄДРСРУ № 103906641)

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18, від 05 квітня 2021 року у справі № 741/496/18, від 22 березня 2021 року у справі № 756/6374/17, від 16 лютого 2022 року у справі № 752/15527/19 та узгоджуються з висновками Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 493/38/18.

ВИСНОВОК: У будь-якому випадку в разі звернення стягнення на об’єкт нерухомого майна, об’єкт незавершеного будівництва, майбутній об’єкт нерухомості виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з’ясування належності майна боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом,  а тому для належного визначення права власності (приватної/спільної) і для подальшої судової перспективи необхідно вже під час відкриття виконавчого провадження надати виконавцю документи які підтверджують/спростовують право власності.

 

Матеріал по темі: «Статус «спільної сумісної власності подружжя» після проведених електронних торгів»

 

 

Теги: електронні торги, електронний аукціон, сетам торги, продаж майна, спільна власність, оцінка нерухомості, оскарження оцінки, покупець, боржник, виконавча служба, звернення стягнення, примусова реалізація, фіксована ціна, порушення торгів, правочин, судова пракика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Залишення позову без розгляду з підстав повторної неявки позивача в суд

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Залишення позову без розгляду з підстав повторної неявки позивача у судове засідання або не повідомлення про причини такої неявки

16 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 1312/4181/12, провадження № 61-8735св22 (ЄДРСРУ № 107392930) досліджував питання залишення позову без розгляду з підстав повторної неявки позивача у судове засідання або не повідомлення про причини такої неявки.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

(!!!) Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Таким чином, згідно з вимогами ЦПК України суд не зобов`язаний з`ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

При цьому повторною є друга поспіль неявка позивача, якщо він обидва рази був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи та від нього не надходило заяви про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 461/1190/21 (провадження № 61-2956св22).

Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами (постанова Верховного суду від 22.05.2019 року у справі № 310/12817/13 та від 12 серпня 2022 року Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 686/32906/19, провадження № 61-5093св22 (ЄДРСРУ № 105706373)).

Окрім цього, ЄСПЛ в рішенні від 07.07.1989 року в справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Правове значення в такому випадку має лише:

• належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи;
• повторність неявки в судове засідання та неподання ним заяви про розгляд справи за його відсутності.

Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 10 лютого 2022 року  у справі № 756/16448/18 (провадження № 61-16720св20), від  20 червня 2022 року у справі № 607/2015/17 (провадження № 61-19391св21), від 26 жовтня 2022 року в справі № 758/3200/19.

ВИСНОВОК: Установивши, що належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у  судове засідання, при цьому заява про розгляд справи за його відсутності не  надходила, суд повинен прийняти рішення про залишення позову без розгляду.

 

Матеріал по темі: «Залишення позову без розгляду у зв’язку із повторною неявкою позивача»

 

 

Теги: залишення позову без розгляду, неявка позивача в судове засідання, явка представника в судове засідання, перенесення розгляду, докази, подання документів, належні докази, судова практика, Адвокат Морозов

Переписка за допомогою месенджеру «WhatsApp» (Telegram, Viber), як доказ в суді

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Пред’явлення в суді, огляд та визнання в якості доказу, переписки у месенджері «WhatsApp» (Telegram, Viber, Skype) з наданого стороною електронного пристрою

18 жовтня 2022 року Вищий антикорупційний суд  в рамках справи № 991/2396/22, провадження № 2/991/3/22 (ЄДРСРУ № 106949017) досліджував питання щодо пред’явлення та огляд судом переписки у месенджері «WhatsApp» (Telegram, Viber, Skype) на електронному пристрої, як доказу у справі.

Верховний Суд у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначив, що на відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою або відповідним месенджером, є електронним доказом.

Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам’яті, смартфонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі - в мережі Інтернет) (ч. 1 ст. 96 ГПК України, ч. 1 ст. 99 КАС України, ч. 1 ст.100 ЦПК України).

Більш того, щодо електронних доказів широко застосовується й доктрина "листа у відповідь". Якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/5408/21.

Згідно правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Так «…судом сприймаються як докази роздруківки месенджера «WhatsApp», які були додатком до позовної заяви, оскільки свідок безпосередньо у судовому засіданні надав для огляду свій мобільний телефон із вмістом переписки між ним та Відповідачем за допомогою месенджеру «WhatsApp». Це дозволило учасникам судового засідання та колегії суддів особисто сприйняти вміст інформації та пересвідчитися у їх відповідності».

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

ВИСНОВОК: З урахуванням викладеного вбачається, що для підтвердження автентичності переписки в месенджері, в суді достатньо пред’явити гаджет з якого велась переписка або пристрій, на якому встановлено відповідний месенджер із прив’язкою до номеру телефону з якого здійснювалась відповідна комунікація.

 

P.s. Між тим в епоху оцифрування не є досить складним заднім числом написати електронне повідомлення (змінивши дату та час в пристрої), адже суд та учасники процесу не досліджують властивості повідомлення (дату, час, місце складання і т.і.), оскільки не володіють відповідними знаннями та навиками, яким повинен володіти експерт.

 

 

Матеріал по темі: «Переписка в Telegram, Viber та Skype, як доказ в судовому спорі»

 

 

Теги: переписка Telegram, Viber, WhatsApp, Skype, електронний підпис, лист у відповідь, скріншот, електронний доказ, допустимість доказів, электронное доказательство, скрин, фотографія екрану, скрін, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Визначення відповідачів у справах про спадкування

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: визначення відповідачів у справі про визнання права власності в порядку спадкування

14 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 450/3887/19, провадження № 61-2336св22 (ЄДРСРУ № 107354529) досліджував питання щодо визначення відповідачів у справі про визнання права власності в порядку спадкування.

Так,  постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18) вказано, що: "у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Аналогічний висновок міститься й у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21) та ін.

Також, сільські, селищні ради можуть бути залучені в якості третіх осіб у спорах щодо земельних ділянок, які знаходяться на території відповідної ради (07 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 939/2207/19, провадження № 61-10654св20).

Згідно з положеннями частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відтак, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Зазначений висновок висловлено Великою Палати Верховного Суду   у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

ВИСНОВОК: У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Аналогічна правова позиція викладена 19 січня 2022 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 280/4/18, провадження № 61-403св19 (ЄДРСРУ № 102765474).

 

Матеріал по темі: «Кому подати заяву про прийняття спадщини, якщо заявник за знаходиться за кордоном?»

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Кому подати заяву про прийняття спадщини, якщо заявник знаходиться за кордоном?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Як, кому і куди подати заяву про прийняття спадщини, якщо заявник-спадкоємець знаходиться за кордоном і немає можливості повернутися в Україну?

14 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 148/1923/20, провадження № 61-3145св22 (ЄДРСРУ № 107354405) досліджував питання щодо подання заяви про прийняття спадщини, якщо заявник-спадкоємець знаходиться за кордоном і немає можливості повернутися в Україну.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, а часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

Саме по собі проживання спадкоємців за межами України не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки у відповідності до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, спадкоємці не позбавлені можливості реалізувати свої спадкові права шляхом подання відповідних заяв про прийняття спадщини засобами поштового зв`язку.

Відповідно до пункту 3.5 глави 10 Порядку № 296/5 якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

Окрім цього, згідно з підпунктом 3.11.3 Положення про порядок вчинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року № 142/5/310, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2004 року за № 1649/10248, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати консулу заяву про прийняття спадщини.

ВИСНОВОК: Таким чином у спадкоємця, який перебуває за межами країни є можливість:

• звернутися із відповідною заявою про прийняття спадщини до Посольства України, яке виконує консульські функції;
• подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини через засоби поштового зв`язку.

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі № 332/3796/19 (провадження № 61-10896св21), від 08 червня 2022 року в справі № 571/731/21 та від 27 червня 2022 року в справі № 202/1188/19 (провадження № 61-11828св21, ЄДРСРУ № 104942482).

 

P.s. Нотаріальні дії в умовах воєнного стану вчиняються з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 164 (далі – Постанова) з відповідними змінами та доповненнями.

Так, пунктом 3 Постанови установлено, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини.

Також наказом Міністерства юстиції України від 11 березня 2022 року  № 1118/5 «Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів у сфері нотаріату», що набрав чинності 19 березня 2022 року, внесені зміни, зокрема, до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Змінами, серед іншого, передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану спадкова справа заводиться за зверненням заявника  будь-яким нотаріусом України, незалежно від місця відкриття спадщини.

Перелік нотаріусів, якими в умовах воєнного стану вчиняються нотаріальні дії щодо цінного майна, розміщено на офіційному вебсайті Міністерства юстиції України за посиланням: https://minjust.gov.ua/pages/list_of_notaries .

 

Матеріал по темі: «Відсутність свідоцтва про смерть спадкодавця, як підстава для неприйняття спадщини»

 

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов