Розгляд справи без виклику сторони: судова практика Верховного суду

Адвокат Морозов (судовий захист)

Розгляд справи без виклику сторони – порушення принципу на справедливий суд!!!

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права доступу до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Так у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Верховний суд України вказував, що  суд повинен повідомляти заявника про судове засідання завчасно і рекомендованим листом, а також відкласти розгляд справи з огляду на відсутність заявника, а також на відсутність будь-яких доказів того, що він належним чином був сповіщений про судове засідання (Постанова ВСУ від 11.09.2017 р. справа № 6-1074цс17 (ЄДРСРУ № 68911615)).

ВАЖЛИВО: Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у справі №295/5011/15-ц (касаційне провадження № 61-1125св17).

Підсумовуючи зазначене необхідно вказати, що публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 20 грудня  2018 року в рамках справи № 441/169/16-ц, провадження № 61-20680св18 ( ЄДРСРУ № 78715569)).

P.s. Згідно правової позиції Верховного Суду, повернення судової повістки до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову позивача від одержання повістки чи про його незнаходження за адресою, повідомленою суду. (Постанова ВС від 20.06.2018 року справа №127/2871/16-ц).

Теги: судова повістка, виклик в суд, повістка до суду, закінчення терміну зберігання, справедливий суд, розгляд справи без участі, судова практика, Адвокат Морозов

(НЕ) належний відповідач по КАС України: заміна сторони провадження

Адвокат Морозов (судовий захист)

Неналежний відповідач, як підстава для відмови у позові. Заміна сторони, залучення співвідповідача.

П. 9 ч. 1 ст. 4 КАС України встановлює, що  відповідач - суб’єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

В свою чергу, ч.3 та ч. 4 ст. 48 КАС України вказує, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. В той же час якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

Між тим необхідно пам’ятати, що п. 2 та п. 4 ч. 2 ст. 45 передбачає, що  подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав є маніпуляцією автоматизованим розподілом справ між суддями, аналогічним також є завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача).

13.02.2018 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного в рамках справи № 826/1460/16, адміністративне провадження № К/9901/1815/17 (ЄДРСРУ № 72289138) вказує, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.

В той же час, в рамках іншої справи суд зазначає, що статтею 50 КАС України встановлено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

У відповідності до частин першої, третьої статті 52 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулися не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного відповідача належним відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

(!!!) Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

Зі змісту наведених положень процесуального законодавства вбачається, що належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред'явленим позовом.

Тобто у разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, оскільки не є учасником спірних правовідносин, то підстави для задоволення такого позову відсутні (Постанова ВС КАС від 21 грудня 2018 року по справі №803/1252/17, адміністративне провадження №К/9901/50685/18 (ЄДРСРУ №78808400)).

Теги: неналежний відповідач, підстава відмови у позові, заміна сторони, залучення співвідповідача, маніпуляція, судова практика, Адвокат Морозов

На автомобіль з даху будинку впала глиба снігу – суб’єкт відповідальності?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відповідальність власника нерухомого майна з даху якого, на застрахований  автомобіль, впала глиба снігу.

  

21 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 917/19/18 (ЄДРСРУ № 78807902) досліджував питання щодо відповідальності власника нерухомого майна з даху якого на застрахований  автомобіль впала глиба снігу…

Суть справи: Позовні вимоги мотивовано недотриманням відповідачем обов'язків з виконання необхідних робіт по утриманню належного йому на балансі нерухомого майна, позаяк з даху такого майна на застрахований позивачем автомобіль впала глиба снігу, що визнано страховим випадком, і у зв'язку із наведеним відповідач має відшкодувати позивачу за свій рахунок суму виплаченого страхового відшкодування.

Суд вказує, що відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до вимог статті 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач зобов'язаний забезпечувати управління майном власними силами або укладати договір з юридичними особами на управління майном, забезпечувати умови для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів відповідно до встановлених стандартів, нормативів, норм та правил, забезпечити належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі.

Згідно з пунктом 1.5. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 76 від 17.05.2005, та пунктом 1.1.8.6. Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень будинків, споруд, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України № 150 від 10.08.2004, балансоутримувач зобов'язаний регулярно виконувати роботи по скиданню з дахів і покрівель снігу та льоду.

Окрім того, за приписами частин 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1). Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2).

Вказана стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань.

При цьому, юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина, і за відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Шкода це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння шкоди. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення є зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями.

Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду 08.05.2018 у справі № 920/316/17 (ЄДРСРУ № 74160404).

При цьому за положеннями частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України обов'язок доведення відсутності вини покладається саме на особу, яка завдала шкоди, і у разі доведення відсутності вини така особа звільняється від цивільної відповідальності.

Настання страхового випадку в наслідок падіння із даху будівлі глиби снігу вбачається із матеріалів національної поліції.

З огляду на викладене та враховуючи обставини, що склались між сторонами даного спору, визнати обґрунтованими висновки судів про те, що позивачем не доведено протиправності поведінки відповідача та, як наслідок, наявності причинного зв'язку між такою поведінкою та сумою коштів, стягнення якої є предметом даного позову, не можна.

При цьому судами не встановлено, що автомобіль знаходився на такій відстані від будівлі Готелю, що унеможливлює падіння снігу саме з цієї будівлі на нього.

Зазначене залишилось поза межами судового дослідження, позаяк суди не звернули уваги на те, що за змістом частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Подібні висновки викладені Касаційним цивільним судом при розгляді справи №461/9006/15-ц (провадження №61-2335св18, ЄДРСРУ №72819476) у постанові від 21.02.2018.

Окремо необхідно вказати, що висновок про безпідставність стягнення збитків, нарахованих позивачем за результатами пошкодження автомобіля припаркованого в пішохідній зоні дійшов Вищий господарський суд України при розгляді справи № 910/30090/15, разом з тим ВССУ у справі № 6-15405св15 (ЄДРСРУ № 52523367) вказав, що у результаті невиконання приписів по очищенню даху будівлі від льоду, що є винною протиправною бездіяльністю відповідача, спричинена майнова шкода позивачу, отже є причино – наслідковий зв'язок.

Матеріал по темі: «Притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди»

Теги: відшкодування матеріальної шкоди, належний відповідач, шкода завдана органами державної влади, підсудність, судова практика, майнова відповідальність, Адвокат Морозов

Притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відшкодування майнової шкоди є деліктною відповідальністю, а тому причино-наслідковий зв'язок є необхідною умовою для її відшкодування.

21 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 920/31/18 (ЄДРСРУ № 78807905) досліджував питання відшкодування майнової шкоди.

Суд вказує, що відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Відповідно до ст.ст. 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

На відміну від загальної норми ст. 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст. 1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади та його посадової або службової особи.  

(!!!) Таким чином, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає цивільну відповідальність за заподіяну шкоду.

Саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав;   шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Разом з тим, Пленум Верховного Суду України у постанові від 27 березня 1992 № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" зазначив, що "розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що ... шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини".

Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов'язковою умовою настання відповідальності.

Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями.

Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду 08.05.2018 у справі № 920/316/17 (ЄДРСРУ № 74160404).

Окремо необхідно звернути увагу на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 грудня 2018 року по справі № 910/22630/17 (ЄДРСРУ № 78750101) та постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року по справі № 761/7165/15, провадження № 61-4305св18 (ЄДРСРУ № 78472011) суть яких зводиться до того, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №910/23967/16, яка була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою забезпечення сталості та єдності судової практики щодо питання відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, а саме визначення суб'єкта, який повинен бути відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його службовою або посадовою особою та формулювання резолютивної частини судових рішень у таких справах.

За результатами розгляду справи №910/23967/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

ВАЖЛИВО: Отже, відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади (дії якого, за позовними вимогами, призвели до завдання шкоди позивачу), Державна казначейська служба України (орган, який відповідно до закону здійснює повернення коштів з бюджету).

Відповідно до підпункту 2 пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМУ 03.08.2011 №845 (у редакції Постанови КМУ 30.01.2013 №845, далі - Порядку) - казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Пунктом 36 Порядку передбачено, що у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені в пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п'яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.

Таким чином, територіальний орган Державної казначейської служби України є уповноваженим державою органом, що здійснює списання коштів державного бюджету на виконання судових рішень про відшкодування шкоди, заподіяної юридичним особам, внаслідок незаконних дій (бездіяльності).

Матеріал по темі: «Відшкодування матеріальної шкоди завданою судовою владою»

Теги: відшкодування матеріальної шкоди, належний відповідач, шкода завдана органами державної влади, підсудність, судова практика, майнова відповідальність, Адвокат Морозов

Відмінність камеральної від документальної податкової перевірки: орендна плата за землю

Адвокат Морозов (судовий захист)

Питання щодо розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності не може охоплюватися предметом камеральної перевірки.

21 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/14382/16, адміністративне провадження №К/9901/40362/18 (ЄДРСРУ № 78808435) досліджував питання щодо відмінності камеральної від документальної податкової перевірки стосовно питання своєчасності та повноти сплати  орендної плати за землю.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент проведення перевірки; далі - ПК України) встановлено право контролюючих органів проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно із вимогами пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

ВАЖЛИВО: За змістом пункту 76.1 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Отже, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника. Тобто, перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.

Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).

В той же час, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (абзац перший підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України).

(!!!) На відміну від камеральної перевірки, документальна перевірка потребує наявності наказу про її призначення та обов'язкового доведення до відома платника податків про дату та місце її проведення, пред'явлення направлення на перевірку.

При цьому у відповідності до положень підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податку має право, крім іншого, бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.

В даній справі, предметом камеральної перевірки, фактично було питання щодо розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, тобто питання, яке у відповідності до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України має перевірятися податковим органом шляхом проведення документальної перевірки.

Враховуючи викладене вище, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем при приведенні камеральної перевірки платника податків було порушено вимоги податкового законодавства, чинного на момент її проведення, що зумовлює протиправність його дій при проведенні такої перевірки.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року по справі № 810/403/17, адміністративне провадження №К/9901/49005/18 (ЄДРСРУ № 76989280), від 26 червня 2018 року в рамках справи  № 826/18513/16, адміністративне провадження №К/9901/48976/18, К/9901/48478/18 (ЄДРСРУ № 74992481) та від 31.01.2018 року у справі № 804/5957/16, провадження № К/9901/4034/17  (ЄДРСРУ № 72065330).

Матеріал по темі: «Камеральна та документальна перевірка: підміна понять»

Теги: камеральна, документальна, податкові перевірки, податкове повідомлення-рішення, Акт перевірки, наказ, платник податків, контролюючий орган, ДФС, судова практика, Адвокат Морозов

Податкова перевірка за період який перевірявся раніше: аспект законності

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість проводити документальну позапланову перевірку на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України за період, який раніше перевірявся.

21 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 813/2028/16, адміністративне провадження №К/9901/39880/18 (ЄДРСРУ № 78811891) досліджував питання щодо правової можливості проводити документальну позапланову перевірку, зокрема, на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України за період, який раніше перевірявся.

Статтею 78 Податкового кодексу України передбачено порядок проведення документальних позапланових перевірок.

Відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

(!!!) Згідно з абзацом першим пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах кримінального провадження.

Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01 січня 2015 року, пункт 78.2 статті 78 Податкового кодексу України доповнено абзацом другим такого змісту: «Контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8, 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків».

Слід зазначити, що норми абзацу другого пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України є спеціальними по відношенню до норм абзацу першого пункту 78.2 статті та носять імперативний характер, тобто є обов'язковими для виконання контролюючим органом.

Відповідно до абзацу першого пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Системний аналіз вказаних положень дає підстави для висновку, що наказ про призначення документальної позапланової перевірки платника податків видається керівником контролюючого органу на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України за умови, якщо така перевірка проводиться з питань, які викладені у відповідному судовому рішенні суду (слідчого судді) чи органу досудового розслідування, та які не були предметом дослідження попередніх перевірок такого платника податків.

ВИСНОВОК: Верховний Суд зазначає, що абзац другий пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не забороняє проводити документальну позапланову перевірку, зокрема, на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України за період, який раніше перевірявся, якщо предметом перевірки будуть інші питання, не охоплені попередніми перевірками, але при цьому чітко визначені в наказі контролюючого органу.

Матеріал по темі: «Безпідставність судового рішення про надання дозволу на проведення перевірки», «Податкова перевірка на підставі постанови слідчого податкової міліції»

Теги: позапланова податкова перевірка, налоговая проверка, документальна перевірка, платник податків, ППР, Акт перевірки, рішення слідчого судді, оскарження податкового рішення, судова практика, Адвокат Морозов

Для держави, в особі органів прокуратури, не існує строків позовної давності?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порушення строків позовної давності, про які заявлено стороною у спорі, не є самостійною підставою для їх застосування, якщо позов подав прокурор «в інтересах держави».

22 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/4715/16 (ЄДРСРУ № 78807979) серед іншого досліджував питання застосування строків позовної давності при зверненні прокурора з позовною заявою про витребування майна.

Згідно вимог статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином одним із способів захисту права власності чинним законодавством визначено можливість пред'явити позов власником про визнання права власності, якщо це його право оспорюється або не визнається іншою особою.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор спираючись на приписи частини першої статті 388 Цивільного кодексу України вказував на те, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння держави поза її волею.

Разом з тим слід зазначити, що положеннями статті 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч.1). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч.2).

Статтею 387 Цивільного кодексу України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.

За приписами частини першої статті 388 цього Кодексу, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином наведеною нормою передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника поза його волею. При цьому наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі унеможливлює застосування вимог наведеної норми щодо витребування майна від добросовісного набувача.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Таким чином, у відповідності до вимог статей 330, 388 Цивільного кодексу України право власності на майно, яке відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Згідно статей 317, 319 цього Кодексу саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, за положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

У постановах Верховного Суду України від 16 квітня 2014 року (справа № 6-146цс13), 28 січня 2015 року (справа № 6-218цс14), 24 червня 2015 року (справа № 6-535цс15) міститься правовий висновок, що за змістом частини першої статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, і власник майна вправі витребувати його від добросовісного набувача.

Верховний Суд України у постанові від 11 лютого 2015 року (справа № 6-1цс15) виклав правовий висновок про те, що відповідно до статей 330, 388 ЦК України майно, яке було предметом судового розгляду про визнання іпотечного договору дійсним та за рішенням суду право власності визнано за іншою особою, проте дійсний власник не був стороною зазначеного правочину, не був учасником судового розгляду і майно відчужено поза волею власника, то право власності на майно не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Поряд з цим Суд вказує, що згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статей 257, 261 наведеного Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому за вимогами статті 261 цього Кодексу початок перебігу строку позовної давності пов'язується не лише з моментом, коли особі, яка звертається за захистом свого права або інтересу, стало відомо про порушення свого права чи про особу, яка його порушила, а також з моментом, коли така особа могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

ВАЖЛИВО: При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа, право якої порушено, довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).

Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Відповідно до частин першої, третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у редакції, чинній на час звернення прокурором до суду з позовом, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Процесуальні права прокурора, як особи, якій надано право захищати права, свободи й інтереси інших осіб, визначені у статті 29 Господарського процесуального кодексу України, у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13.

До позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність у три роки.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 916/2073/17 та у справі № 916/2403/16.

Разом з тим, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фінікарідов проти Кіпру" механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення Європейського суду з прав людини у справі у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Суд вказує, що  у спірних правовідносинах визначальним є обізнаність потенційного позивача саме про факт порушення його права, а не інформованість про певні обставини щодо обліку майна чи його передачі (в даній справі це лист Фонд державного майна України про те, що в Єдиному державному реєстрі об'єктів державної власності спірна будівля як об'єкт державної власності - не обліковується та лист Міністра агарної політики України про те, що адміністративний будинок не знаходиться у власності Міністерства аграрної політики України та не обліковується на його балансі; суд апеляційної інстанції: «…відсутність певного майна у реєстрах, зокрема реєстрі об'єктів державної власності, жодним чином не спростовує обставину наявності права саме держави на спірне майно і не скасовує та/або припиняє таке право держави…»).

ВИСНОВОК: Отже, позиція судів про те, що положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 Цивільного Кодексу України не застосовуються, оскільки у держави кожен день виникає право звернутися до суду за захистом свого порушеного права власності та витребування спірного майна, не ґрунтуються на наведених нормах права та на зазначених правових висновках Великої Палати Верховного Суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, однак, з огляду на викладене, дана обставина сама по собі не може бути підставою для скасування судових рішень.

P.s. На погляд автора, вказане є «Ахіллесовою п’ятою» цього судового рішення, адже в даній справі вибувше з держави право власності на нерухомість було засноване на судовому рішенні, яке в подальшому скасоване…

Постає питання:  чому би стороні прокуратури не застосувати минулу судову практику?

Наприклад, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 10.06.2015 у справі № 6-449цс15 та від 24.06.2015 у справі № 3-231гс15 якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, а  у разі скасування судового рішення, на підставі якого набуто право власності на майно, перебіг позовної давності починається з моменту скасування такого судового рішення (Постанова Верховного суду України від 29.03.2017 р. у справі  № 6-866цс16)…і не було б жодних питань!!!

Матеріал по темі: «Позовна давність: позов прокурора в інтересах державних органів»

Теги: процесуальні строки, поновлення процесуальних строків, позовна давність, исковая давность, клопотання про поновлення строків, позовна заява, позов прокуратури, інтереси держави, судове рішення, судовий захист, Адвокат Морозов