Чи підлягає сплаті судовий збір у справі про порушення митних правил?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи підлягає сплаті судовий збір за подання апеляційної/касаційної скарги на рішення суду у справі про адміністративне правопорушення в тому числі у справі про оскарження постанови про порушення митних правил? 

07.02.2018 року по справі № 826/26926/15-а (ЄДРСРУ № 72089148), 20.02.2018 р. у справі № 165/1698/16-а (ЄДРСРУ № 72364520), 13 березня 2018 року в рамках справи №444/346/17 (ЄДРСРУ № 72696442) та від 15 березня 2018 року Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в контексті справ №461/4269/17 (ЄДРСРУ № 72790761) відповів на питання: «Чи підлягає сплаті судовий збір за подання апеляційної/касаційної скарги на рішення суду у справі про адміністративне правопорушення в тому числі у справі про оскарження постанови про порушення митних правил?».

Суд вказав, що статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI (у редакції Закону, чинній на час подання апеляційної скарги) визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору (преамбула Закону).

За статтями 1, 2 цього Закону судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом, і включається до складу судових витрат. Платниками судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Частина друга статті 3 цього ж Закону містить перелік об'єктів, за які не справляється судовий збір, а стаття 5 - перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб.

(!!!) Отже, сплата судового збору за подання скарг до суду є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.

Згідно з частиною першою статті 458 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Матеріал по темі: «ОСКАРЖЕННЯ ПОСТАНОВИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ: СУДОВИЙ ЗБІР»

Відповідно до статті 487 Митного кодексу України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Порядок оскарження постанов у справах про порушення митних правил визначається статтею 529 Митного кодексу України.

Постанова суду (судді) у справі про порушення митних правил може бути оскаржена особою, стосовно якої вона винесена, представником такої особи або органом доходів і зборів, який здійснював провадження у цій справі. Порядок оскарження постанови суду (судді) у справі про порушення митних правил визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України (частина п'ята стаття 529 Митного кодексу України).

ВАЖЛИВО: Встановлені Законом України «Про судовий збір» коло вимог і осіб, які мають такі пільги щодо сплати судового збору, не є вичерпним. Питання справляння судового збору, крім Закону України «Про судовий збір», регулюється іншим законодавством.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 288 КпАП (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) постанову по справі про адміністративне правопорушення (постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі) може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

У частині четвертій статті 288 КпАП передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Отже, відповідно до положень статті 529 Митного кодексу України у поєднанні із частиною четвертою статті 288 цього Кодексу у разі прийняття уповноваженим органом державної влади чи його посадовою особою постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення порушення митних правил, суб'єкти, яким цим Кодексом надано право оскарження, можуть її оскаржити і звільняються від сплати платежу, який має справлятися, зокрема за подання позовної заяви, скарги до суду.

На час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за звернення до суду у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління сплачують інший вид платежу - судовий збір, правові засади справляння якого, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, як зазначено вище, встановлені Законом № 3674-VI.

Відповідно до положень статей 3, 4, 5 цього Закону серед осіб, які мають сплачувати судовий збір або мають пільги щодо його сплати, та об'єктів справляння судового збору немає таких, які би мали його сплачувати за подання заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, та які би постанову про адміністративне правопорушення відносили до об'єктів справляння судового збору. У взаємозв'язку із статтею 288 КпАП Закон № 3674-VI не визначав і не визначає об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Отже, за системного, цільового та нормативного підходу до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов'язаних зі сплатою судового збору, суд вважає, що у справах про оскарження постанов у справах про порушення митних правил у розумінні положень статей 487, 529 Митного кодексу України, статей 287, 288 КпАП, статей 2, 3, 4 Закону № 3674-VI позивач звільняється від сплати судового збору. Митний кодекс України дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про порушення митних правил і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.

У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.

Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення і віднесення предмета оскарження до об'єктів справляння судового збору; ставка цього платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про порушення митних правил провадиться з урахуванням положень статей 287, 288 КпАП, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми Закону № 3674-VI не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про порушення митних правил, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги.

ВИСНОВОК: У зв'язку з цим за подання позивачем або відповідачем - суб'єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення суду у справі про оскарження постанови про порушення митних правил судовий збір у поряду і розмірах, встановлених Законом № 3674-VI, сплаті не підлягає.

Матеріал по темі: «СУДОВИЙ ЗБІР: ОСКАРЖЕННЯ ПОСТАНОВИ ПРО ПОРУШЕННЯ МИТНИХ ПРАВИЛ»

Теги: судовий збір, постанова про порушення митних правил, про адміністративне правопорушення, державне мито, сплата судового збору, оплата судебного сбора, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Останній строк сплати податку припадає на вихідний день? Що робити?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: сплата податків, якщо останній день строку їх сплати припадає на вихідний або святковий день. 

14 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 820/1867/17, адміністративне провадження № К/9901/2067/17, ЄДРСРУ № 72791164 роз’яснив про наслідки, які настають при сплаті податків, якщо останній день строку сплати припадає на вихідний або святковий день.

Згідно пунктом 49.2 статті 49 ПК України, якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем. 

Як визначено у статті 5 Європейської конвенції про обчислення строків (ETS №76) від 16 травня 1972 року, підписаною державами - членами Ради Європи, яка застосовується до обчислення строків у цивільних, комерційних і адміністративних справах, при обчисленні строку суботи, неділі та офіційні свята враховуються. Однак, якщо dies ad quem (для цілей цієї Конвенції термін dies ad quem означає день, у який строк спливає) строку, до спливу якого має бути здійснена та чи інша дія, припадає на суботу, неділю, офіційне свято чи день, який вважається офіційним святом, встановлений строк подовжується на перший робочий день, який настає після них. 

У відповідності до частини 1 статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року №1906-IV чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. 

За змістом пункту 3.2 статті 3 ПК України якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. 

При цьому, пунктом 56.21 статті 56 ПК України встановлено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. 

Таке застосування норм податкового законодавства відповідає й основним засадам податкового права, проголошеним у статті 4 ПК України. 

ВИСНОВОК: Враховуючи наведене за встановлених судами обставин здійснення позивачем сплати податку у перший робочий день після вихідного, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про недопущення ним порушення правил сплати (перерахування) податку та відсутність підстав для притягнення до відповідної відповідальності за це.

P.s. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного суду Україні висловленій 9 червня 2015 року у справі № 21-18а15 де колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі якщо останній день строку подання податкової декларації, передбачений підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК, припадає на вихідний або святковий день, граничним строком подання такої декларації є перший після нього робочий день. Тому початок перебігу встановленого пунктом 57.1 статті 57 ПК десятиденного строку для сплати зазначеного у декларації податкового зобов’язання пов’язаний саме із таким робочим днем. 

Аналогічний висновок міститься в ухвалах ВСУ від 24 червня 2014 р. у справі № 21-215а14 та від 1 квітня 2014 року у справі № 21-30а14. 

Матеріал по темі: «ГРАНИЧНІ СТРОКИ СПЛАТИ В ПОДАТКОВОМУ ЗАК-ВІ (СВЯТКОВІ ТА ВИХІДНІ ДНІ)»

Теги: сплата податку, святковий день, вихідний день, крайний срок, кінцевий строк сплати податку, робочий день після вихідного, судова практика, Адвокат Морозов

Початок відліку строку дії договору оренди землі

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: початок відліку строку дії договору оренди землі при його пролонгації чи переважному праву продовження оренди.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в контексті справ № 702/764/16-ц (ЄДРСРУ № 72727610) та № 388/66/16-ц (ЄДРСРУ № 72269136) зазначили момент з якого починається відлік строку дії договору оренди землі.

Суд вказав, згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

За змістом статей 18, 20 цього Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року № 6-2777цс16.

ВИСНОВОК: Отже, строк дії договору оренди землі починається після набрання ним чинності, тобто після державної реєстрації, а не з моменту його укладення.

Теги: оренда землі, пролонгація договору, аренда земли, державна реєстрація договору оренди, земельна ділянка, земельный участок, судебная практика, Адвокат Морозов

Наслідки не укладення основного договору в обумовлені строки

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: правові наслідки не укладення основного договору між забудовником та інвестором у встановлений в попередньому договорі строк.

6 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в контексті справи № 760/10884/15-ц (ЄДРСРУ № 72670206) досліджував розповсюджену, але не банальну ситуацію правовідносин інвестора та забудовника, між якими укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомості, але останній не вклався у відведений строк… (не збудував та/або не вів в експлуатацію нерухомість) і інвестор шукає шляхи повернення коштів.

Верховний суд вказує, що тлумачення статей 16, 203, 215 ЦК свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

по-перше, пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується численними висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 у справі № 6-78цс13; постанова Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 у справі № 3-649гс15; постанова Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 у справі № 3-670гс15; постанова Верховного Суду України від 04 листопада 2015 у справі № 3-669гс15; постанова Верховного Суду України від 11 травня 2016 у справі № 6-806ц16; постанова Верховного Суду України від 30 листопада 2016 у справі № 910/31110/15).

Єдиною підставою для задоволення позову і визнання недійсним попереднього договору та договору про забезпечення виконання зобов'язання, розглядаючи цю справу, суди зазначили статтю 635 ЦК.

При цьому вказали, що за правилами статті 635 ЦК сторони в попередньому договорі мають визначити саме строк (певний термін), протягом якого має бути укладений основний договір, а не обставину, з настанням якої сторони зобов'язуються укласти основний договір, отже при укладенні попереднього договору не були дотримані вимоги, встановлені частиною першою статті 203 ЦК, тому він як оспорюваний правочин згідно зі статтею 215 ЦК визнається недійсним.

Тлумачення статті 635 ЦК свідчить, що сторони в попередньому договорі можуть домовитися про встановлення в ньому як строку, так і терміну укладення основного договору.

Між тим, у пункті попереднього договору купівлі-продажу сторонами було передбачено, що сторони зобов'язуються укласти основний договір протягом відповідного кварталу відповідного року, але в будь - якому разі не раніше отримання товариством правовстановлюючих документів на об'єкт - надання Державною реєстраційною України та/або відповідними державними органами документів, що є необхідними для належного укладення та нотаріального посвідчення основного договору.

Тобто учасники цивільних відносин досягли домовленості про встановлення строку укладення основного договору.

ВИСНОВОК: Не укладення основного договору, у встановлений в попередньому договорі строк, може свідчити про порушення попереднього договору, а не про його недійсність.

Оскільки недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання укладеного договору.

P.s. Припинення зобов’язання з попереднього договору внаслідок неукладення основного договору протягом встановленого попереднім договором строку унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов’язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов’язання як правової підстави для виникнення в набувача права власності на майно. Положеннями ЦК України й інших актів цивільного законодавства, прямо не передбачено такий правовий наслідок невиконання попереднього договору, як відшкодування збитків у спосіб визнання права власності на річ, що мала бути придбана в майбутньому за договором купівлі-продажу (ВСУ у справі за № 6-226цс14 від 02.09.2015 р.).

Теги: забудовник, інвестор, попередній договір купівлі-продажу нерухомості, купівля квартири, новосторой, пайова участь, будівництво, кредитний договір, право власності, судова практика, Адвокат Морозов

Оподаткування прощених кредитів: пені та штрафи – додаткові блага?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд відповів на питання: «Чи є пені та штрафи за кредитним договором доходом платника податку у разі їх анулювання (прощення) за рішенням банківської установи?».

Згідно до п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України (тут і далі норми Податкового кодексу України в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно з абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України встановлено, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу), зокрема у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

ВАЖЛИВО: Отже з аналізу вказаного положень Податкового кодексу України, вбачається, що боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.

Проте, 13 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в контексті справи № 826/2226/15 (ЄДРСРУ № 72721598) вказує, що під час вирішення справи необхідно враховувати наступне.

Додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (пп. 14.1.47, пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України).

(!!!) Визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.

Згідно з пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України.

Отже аналізуючи зміст вказаних положень Податкового кодексу України, суд зазначає, що сума анульованого податкового боргу включає як основну суму кредиту, так і нараховані проценти за користування кредитом, які є невід'ємною частиною кредитного договору та суми за кредитним договором, та які підлягають обов'язковій сплаті боржником відповідно до умов кредитного договору, оскільки йдеться про борг в цілому, тобто про загальну суму фінансових зобов'язань, що підлягають погашенню боржником, незалежно від підстави їх виникнення.

Наведене цілком відповідає економічній сутності доходу, оскільки при списанні (анулюванні) заборгованості особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів у силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов'язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом включаючи і проценти як невід'ємної частини кредитного договору.

ВАЖЛИВО: Таким чином, проценти нараховані за користування кредитними коштами включаються до оподаткованого доходу, що отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором.

Більше того, 13.03.2018 р.  Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в контексті справи № 826/6380/15 (ЄДРСРУ № 72745231) вказав: «визначальною ознакою доходу є фактичне отримання (нарахування) платником (-ку) податку такого доходу, у зв'язку з чим, анульовані суми тіла кредиту, за змістом абз. «д» пп.164.2.17 пп.164.2 ст.164 Податкового кодексу України, включаються до доходу платника податку в якості додаткового блага, в той час як плата по кредиту (в тому числі у вигляді відсотків) таким доходом платника податку не є.

З такою позицією суду касаційної інстанції судова колегія Верховного Суду погоджується. Цей висновок є правильним з огляду на зміст положень пп.164.1.2, п. 164.1 ст.164, пп.14.1.47, пп.14.1.56 п.14.1 ст.14 щодо того, що додаткові блага в якості оподатковуваного доходу повинні бути нарахованими (виплаченими, наданими) платнику податків.

З огляду на правову природу неустойки, яка є засобом забезпечення виконання зобов'язань, та відсотків, які є платою за користування кредитом, відповідні суми для цілей оподаткування не можуть бути включені до доходу, отриманого в якості додаткового блага.»

Відповідно до пп. 165.1.49 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються інші доходи, які згідно з цим Кодексом не включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

При цьому, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання (пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України).

Згідно з ч. 2, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 605 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Відносини, що виникли між банком та його клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України.

ВИСНОВОК: Таким чином нарахування пені та штрафів є лише засобом забезпечення виконання основного зобов'язання перед банком та не є доходом платника податку у разі їх анулювання за рішенням банківської установи.

Отже, суми неустойки у вигляді відсотків за несвоєчасне виконання зобов’язання, нараховані банком відповідно до умов договору, є лише засобом забезпечення виконання цивільного зобов'язання, а оскільки ці суми анульовані за рішенням кредитора, то вони не є фактично отриманим доходом платника податку в розумінні Податкового кодексу України, який підлягає оподаткуванню згідно абз. «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 цього Кодексу.

Матеріал по темі: «Оподаткування прощених (анульованих) кредитів: «додаткове благо»»

Теги: прощені кредити, анульовані кредити, оподаткування додаткового благо, неустойка, пеня, анулювання кредитної заборгованості, сплата податків, кредитний договір, банк простив кредит, судова практика, Адвокат Морозов