Верховний суд: судовий збір за подання до суду апеляційної скарги у справі про
адміністративне правопорушення.
03 квітня 2018
року в рамках справи №163/1007/17 (ЄДРСРУ
№ 73139389) та 05.04.2018р. в аспекті заявленого неоднакового правозастосування
по справі № 653/2075/15-а (ЄДРСРУ
№ 73194818) колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі
Верховного Суду підтвердила висновок неодноразово сформований Верховним судом
України стосовно сплати судового збору при апеляційному оскаржені постанови про
адміністративне порушення.
За статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати
податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до статті 87 КАС України судові витрати складаються
із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового
збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються
законом.
Зокрема, Закон № 3674-VI визначає правові засади справляння
судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок
сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору (преамбула Закону).
За статтями 1, 2 цього Закону судовий збір справляється на всій
території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів,
а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом, і
включається до складу судових витрат. Платниками цього платежу є: громадяни
України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації,
інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які
звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим
Законом.
Частина друга статті 3 цього ж Закону містить перелік об'єктів,
за які не справляється судовий збір, а його стаття 5 - перелік суб'єктів, які
звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг
тощо, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які
звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав
та інтересів інших осіб.
У контексті наведених вище законодавчих норм Конституційний Суд
України у своєму Рішенні від 28.11.2013 № 12-рп/2013 зазначив,
що «гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до
правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які
звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи
державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня
1981 року № R (81) 7: «У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну
перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або
скасувати» (підпункт 12 пункту D).
Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а
також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є
елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції
України».
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI судовий збір
справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у
місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому
відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні
до ціни позову та у фіксованому розмірі. Частиною другою цієї норми встановлено
розміри ставок судового збору залежно від документа і дії, за яку він
справляється, та платника судового збору. Зокрема, за підпунктом 2 пункту 3
частини другої цієї статті за подання апеляційної скарги на рішення суду, заяви
про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд
судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами встановлена ставка у
відсотковому відношенні до ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної
заяви, іншої заяви і скарги.
ВАЖЛИВО: Відповідно до цієї ж статті за подання, зокрема, до
адміністративного суду позовних заяв розміри ставок судового збору
диференційовано за характером спору (майновий/немайновий), а також правовим
статусом платника судового збору (фізична особа/фізична
особа-підприємець/юридична особа/суб'єкт владних повноважень).
Відповідно до статті 287 КпАП постанову у справі про
адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках,
передбачених частиною п'ятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її
винесено, а також потерпілим.
Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного
суду (судді) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в
порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 288 КпАП постанову
іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення,
постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення
безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий
орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський
чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного
судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Наведеним вище нормам статті 288 КпАП кореспондують положення
підпункту 2 частини першої статті 18 КАС щодо предметної підсудності адміністративних
справ, а також статті 171-2 КАС, що встановлюють особливості провадження у
справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень
щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
У частині четвертій статті 288 КпАП передбачено, що особа, яка
оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється
від сплати державного мита. Визначальним у цій нормі є припис (веління) про те,
що у разі незгоди і оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення
особа, яка її оскаржила, не обтяжується обов'язком сплачувати платіж, який
належить сплачувати на загальних підставах.
Отже, відповідно до положень статей 287 КпАП у поєднанні із
частиною четвертою статті 288 цього Кодексу у разі прийняття уповноваженим
органом державної влади чи його посадовою особою постанови про накладення
адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення
(проступку), передбаченого КпАП, суб'єкти,
яким цим Кодексом надано право оскарження, можуть її оскаржити і звільняються
від сплати платежу, який має справлятися за подання позовної заяви, скарги у
вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) чи до суду.
У частині четвертій статті 288 КпАП видом платежу, від якого
звільняються особи, що оскаржують постанову про накладення адміністративного
стягнення, встановлено державне мито. На час виникнення спірних правовідносин,
що є предметом цього перегляду, за звернення до суду у випадку оскарження
рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління сплачують інший вид
платежу - судовий збір, правові засади справляння якого, платники, об'єкти та
розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та
повернення судового збору, як зазначено вище, встановлені Законом № 3674-VI.
Відповідно до положень статей 3, 4, 5 Закону № 3674-VI серед
осіб, які мають сплачувати судовий збір або мають пільги щодо його сплати, та
об'єктів справляння судового збору немає таких, які би мали його сплачувати за
подання заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення та які би
постанову про адміністративне правопорушення відносили до об'єктів справляння
судового збору. У взаємозв'язку зі статтею 288 КпАП цей Закон не встановлює
підстав, умов, вимог, пільг щодо сплати судового збору чи державного мита органом
(посадовою особою), який наклав адміністративне стягнення і який з огляду на
своє процесуальне становище відповідача не підпадає і не може підпадати під
категорію суб'єктів, що можуть оскаржити своє ж рішення про накладення
адміністративного стягнення.
Ретроспективний аналіз встановленого статтею 288 КпАП права на
оскарження постанови державного органу (посадової особи) про накладення
адміністративного стягнення показує, що коло осіб, які мають право оскаржити
таке рішення, порядок їх оскарження та підстави звільнення від сплати
державного мита встановлені і діють в редакції Закону України від 24 вересня
2008 року № 586-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього
руху». Положення зазначеної статті у цій редакції з урахуванням окремих змін та
доповнень, що в основному не зачіпають положень щодо порядку оскарження
постанови про накладення адміністративного стягнення, є чинними й діють з 16
листопада 2008 року.
За Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №
7-93 «Про державне мито» (у редакції, чинній до набрання чинності Законом №
3674-VI) державне мито справлялося із: 1) позовних заяв, заяв (скарг) у справах
окремого провадження тощо, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на
рішення, що набрали законної сили тощо. Цей нормативний акт не містив положень
про сплату державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про
накладення адміністративного стягнення, так і органом (посадовою) особою, яка
прийняла таку постанову.
(!!!) З 11 листопада 2011 року набрав чинності Закон № 3674-VI, який
із цієї дати не припинив дію законодавчих актів, які передбачали пільгу щодо
сплати судового збору за подання заяви про розгляд в порядку адміністративного
судочинства окремих видів рішень органів державної влади, як-от правила частини
четвертої статті 288 КпАП, або обмежив можливість прийняття таких актів у
майбутньому, хоча сам Закон № 3674-VI такої підстави для звільнення від сплати
судового збору немає.
За частиною другою статті 171-2 КАС рішення місцевого загального
суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності
суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної
відповідальності раніше було остаточним і оскарженню не підлягало. Положення
цієї частини втратили чинність як такі, що не відповідають Конституції України
(є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 8
квітня 2015 року № 3-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України
(конституційності) положень частини другої статті 171-2 КАС. У пункті 3
резолютивної частини цього Рішення Конституційний Суд України рекомендував
Верховній Раді України невідкладно врегулювати питання щодо оскарження судового
рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу
рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень про притягнення
особи до адміністративної відповідальності.
У цьому Рішенні зазначено також, що у справах щодо притягнення
до адміністративної відповідальності особи повинні мати право на інстанційне
оскарження рішення місцевих загальних судів як адміністративних судів.
Визнання неконституційними положень частини другої статті 171-2
КАС дає підстави вважати, що до і після прийняття Конституційним Судом України
Рішення від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015 Закон № 3674-VI не визначав і не
визначає об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання
апеляційної чи касаційної скарг на рішення адміністративного суду у справах з
приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо
притягнення до адміністративної відповідальності.
Отже, за системного, цільового та нормативного підходу до
наведеного законодавчого регулювання відносин, пов'язаних зі сплатою судового
збору, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного
Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування
норм процесуального права вважає за потрібне сформулювати такий правовий
висновок.
ВИСНОВОК: У справах про оскарження постанов у справах про
адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КпАП,
статей 2-4 Закону № 3674-VI позивач звільняється від сплати судового збору.
КпАП дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про
оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення і на цій
підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої
інстанції.
У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками
розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному
порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах,
оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право
на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.
Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за
подання апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення і
віднесення предмета оскарження до об'єктів справляння судового збору; ставка
цього платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і
скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адміністративного
стягнення провадиться з урахуванням положень статей 287, 288 КпАП, які
передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень.
Норми Закону № 3674-VI не містять положень щодо підстав, умов, розміру та
порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про
накладення адміністративного стягнення, а відтак і за подання
апеляційної/касаційної скарги.
У зв'язку з цим за подання позивачем або відповідачем -
суб'єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення
адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне
правопорушення судовий
збір у поряду і розмірах, встановлених Законом № 3674-VI, сплаті не підлягає.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у
постанові від 13.12.2016 по справі № 21-1410а16 та
від 31.01.2017 у справі № 298/1232/15-а.
Теги: судовий збір, постанова про порушення митних правил, про
адміністративне правопорушення, державне мито, сплата судового збору, оплата
судебного сбора, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
