Адвокат Морозов (судовий захист)
Дискреційні
повноваження органу державної влади у сфері публічно-правових відносин або
обмеження, встановлені законом, щодо прийняття рішень при виконанні
управлінських функцій.
Під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган,
приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою
розсуду - тобто,
коли такий орган може обирати
з кількох юридично допустимих рішень те, яке він
вважає найкращим за даних обставин (Ухвала ВАСУ від 29.09.2016 року по справі №
522/6069/14-а (№ в ЄДРСРУ 61821829).
Відповідно
до частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав,
свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері
публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і
службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських
функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих
повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних
справ.
Згідно з
частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа
має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до
адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю
суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Пунктом 8
частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено,
що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано
адміністративний позов до адміністративного суду.
Відповідно
до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та
органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та
законами України.
ВАЖЛИВО: Пунктом 2 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного
судочинства України передбачено, що адміністративний
позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних
повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.
Відповідно
до пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України
у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про
зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
ВИСНОВОК: Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання
відповідача прийняти рішення, і це прямо вбачається з пункту 2 частини 4 статті
105 та пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства.
При цьому,
аналіз зазначених норм свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі
встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідність
їх відновлення.
Більше
того, стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на
захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить
загальним засадам цивільного законодавства. Відтак зазначена норма визначає
об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення
права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити
(реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні
права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким
чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для
звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу
захисту.
В свою
чергу, в Рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004 р. по справі
№ 1-10/2004 розкривається поняття "охоронюваний законом
інтерес", що вживається в частині першій
статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у
логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти
як прагнення до користування
конкретним матеріальним та/або нематеріальним
благом, як зумовлений
загальним змістом об'єктивного
і прямо не опосередкований у
суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним
об'єктом судового захисту та інших засобів
правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб,
які не суперечать Конституції і законам України, суспільним
інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим
загальноправовим засадам.
Більше
того, у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний
Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії
чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання
рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а
здійснювалося примусове виконання рішення.
Однак,
надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід
зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод.
Абзацами
5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету міністрів Ради
Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового
захисту" ухваленої на 114-й сесії Комітету міністрів від 12 травня
2004 р. передбачено, що, відповідно до вимог статті
13 Конвенції, держави-члени
зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що
звертається з оскарженням порушення її прав і свобод,
викладених в Конвенції, ефективний засіб
правового захисту в національному органі;
крім обов'язку впровадити такі ефективні
засоби правового захисту у
світлі прецедентної практики Європейського суду
з прав людини , на
держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми,
що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени
повинні забезпечити ефективність таких
національних засобів як з правової, так і практичної
точок зору, і щоб
їх застосування могло привести до вирішення
скарги по суті та
належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.
Зокрема, у
пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal
v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма
гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і
свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони
виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
ВАЖЛИВО: Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові
такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б
компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення
положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави -
учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони
забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того,
Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть
забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним
правом.
Стаття 13
вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності
"небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне
відшкодування.
Зміст
зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за
Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею
повинен бути "ефективним".
Отже,
"ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції
повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного
результату.
Згідно зі
статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики
Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ
Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Більше
того, згідно Рекомендації Rec (2004) 6 - "орган", про який
ідеться у статті 13 Конвенції, не обов'язково має бути судовим, але якщо він не є таким, то його
повноваження і ті гарантії, які він надає, доцільно визначати з
огляду на реальну ефективність засобу правового захисту, який він
забезпечує; - "ефективність" "засобу
правового захисту" в
значенні статті 13 не залежить від
визначеності позитивного для заявника
результату; проте вона містить певну
мінімальну вимогу щодо швидкості розгляду (абз. 5 та 6 розділу «Вступ», Рекомендації Rec (2004)
ВИСНОВОК: Таким чином, «ефективний спосіб правового захисту»
– це всього лише обраний позивачем спосіб захисту, який останній вважає
найефективнішим.
Разом з
тим, дійсно існують випадки, у яких суд не може зобов'язати суб'єкта
владних повноважень діяти певним чином і це вбачається з аналізу
зазначених вище норм Кодексу адміністративного судочинства.
ВАЖЛИВО: Стосовно дискреційних повноважень, суд
зазначає, що такими є повноваження обирати у конкретній ситуації між
альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є
повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова
«може».
У такому
випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних
повноважень обрати один з правомірних варіантів
поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав
відповідач, кожен з них буде
законним.
Натомість,
у деяких справах, відповідач – орган державної влади помилково вважає
свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених
законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій.
Підставою
для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені
законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за
конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - видати розпорядження,
або відмовити у його виданні, існує лише один правомірний варіант поведінки (Ухвала ВАСУ від 04.08.2016 року по справі № 806/639/15
(№ в ЄДРСРУ 59664417)).
Є
дискреційні повноваження і у суду, які визнаються Європейським судом з прав
людини (зокрема у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність
визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання
представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду
принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним
обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду тощо (Ухвала ВССУ від 21.09.2016 року по справі №
754/9897/15-к (№ в ЄДРСРУ 61426399).
Таким
чином у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних
повноважень адміністративні суди
перевіряють чи
прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з
метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх
обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо
(неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед
законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з
дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для
прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це
рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Теги: дискреційні повноваження, ефективний спосіб захисту,
орган державної влади, оскарження рішення, управлінські функції, охоронюваний
законом інтерес, матеріальні блага, протиправні рішення, перевищення
повноважень, закон, інструкція, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов