Стягнення курсової різниці: порядок, строки та судова практика

Адвокат Морозов (судебная защита)

Доповнюючи матеріал «Стягнення курсової різниці у зв’язку із коливанням курсу долару США» хочу акцентувати увагу на судовій практиці Верховного та Вищого господарського суду України у такого роду спорах.

З першу нагадаю, що «курсова різниця» - різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах (п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 21).

Адже, згідно з п.п.153.1.3 п.153.1 ст.153 Податкового Кодексу України визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

 В свою чергу, згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, разом з тим, навіть при наявності судового рішення, як акту правосуддя, але яке не виконано -  зобов’язання (в т.ч. грошове) є чинним. (ВГСУ від 09 серпня 2016 року у справі № 924/167/16 та п.п.5.4,7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Надалі, згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду України від 4 липня 2011 року в справі № 3-62гс11, від 26 грудня 2011 року в справі № 3-141гс11 та від 7 жовтня 2014 року в справі № 3-133гс14 та підтверджена нещодавньою судовою практикою Вищого господарського суду України від 03 серпня 2016 року, справа № 924/1968/15.

ВАЖЛИВО: Більше того, як вказав ВГСУ від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 918/1223/15: «За змістом пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Враховуючи зазначені законодавчі приписи, а також те, що між сторонами зобов'язання за договором було визначено у валюті (доларах США) і рішенням суду, яке не припиняє зобов'язальних відносин між сторонами, було стягнуто з відповідача на користь позивача 205 532 долара США 55 центів, що еквівалентно 2 396 098 грн. 46 коп. та 47 921 грн. 96 коп. судового збору і зазначені кошти у розмірі 2 444 020,42 грн. надійшли на рахунок позивача лише 23.06.2015 року, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про стягнення з відповідача курсової різниці у розмірі 2 186 454, 26 грн.».

Окремо необхідно наголосити на позиції Вищого господарського суду України від 26 квітня 2016 року у справі № 920/1621/15 відповідно до якої передбачено, що приписами ст.ст. 204,524,533,599,625,629 ЦК України не заборонено одночасне стягнення інфляційних втрат та курсової різниці, правова природа яких є різною.

Такої ж правової позиції  про правомірність одночасного стягнення з боржника курсової різниці та інфляційних втрат дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень в аналогічних справах (постанови ВГСУ від 25.11.2014 у справі №906/519/14 та від 21.01.2015 у справі №924/489/14)».

ВАЖЛИВО: Між тим треба враховувати, що відсутність відомостей із офіційного сайту Національного банку України щодо коливання курсу валюти по відношенню до національної валюти України є підставою для відмови в позові (ВГСУ від 09 березня 2016 року у справі № 910/9976/15 та від 20 квітня 2016 року у справі № 922/5514/15).

ВИСНОВКИ:

 Положення чинного законодавства не містять заборон:

а) на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті;

б) на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, якого підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу;

Моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою;

Чинним законодавством не заборонено одночасне стягнення інфляційних втрат та курсової різниці;

Межі коливання курсу валюти по відношенню до національної валюти України, в разі не врегулювання цих умов у договорі, встановлюються Національним банком України.

P.s. Питання: як здійснюється перерахунок курсових різниць при частковому погашенні заборгованості в іноземній валюті?

Відповідь: Необхідно звернутися до «запитання № 6» «Узагальнюючої податкової консультації щодо визначення курсових різниць від перерахунку операцій у іноземній валюті, заборгованості та  іноземної валюти» затвердженої  наказом ДПС України від 05.07.2012  № 574, а саме: «перерахунок курсових різниць при частковому погашенні заборгованості в іноземній валюті здійснюється відповідно до П(С)БО №21» - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 10.08.2000 №193.

Теги: курсова різниця, валютний курс, грошове зобов’язання, гривня, долар США, індекс інфляції, стягнення курсової різниці, інфляційні витрати, зарахування коштів, курсова разница, скачек курса доллара США, юрист, судебная практика, Адвокат Морозов

Стягнення курсової різниці у зв’язку із коливанням курсу долару США

Адвокат Морозов (судовий захист, сайт)

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національний банк України» офіційний валютний курс - курс валюти, офіційно встановлений Національним банком України як уповноваженим органом держави.

Згідно Наказу Міністерства фінансів від 10.08.2000 року № 193 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Вплив змін валютних курсів», валютний курс - це встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни. Пунктом 4 цього Наказу встановлено, що курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України).

Іноземна  валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Необхідно зауважити, що ч. 2 ст. 533 ЦК України встановлює, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Інфляція – це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п. 2 Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджених наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).

В свою чергу відповідно до абз. 5 п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 р. за № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»  у тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням кошти збільшились ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких воно було присуджене, потерпілий з цих підстав може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було його вини в тому, що виконання проводилося вже після збільшення цін і тарифів.

Разом з тим Верховний суд України також вказав, що за змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Важливо: індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України – гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Більше того, Верховний суд України акцентував увагу на те, що при ухваленні судом рішення потрібно перерахувати суму боргу з іноземної валюти на національну, урахувати офіційний курс гривні до іноземної валюти, установлений Національним банком України на день ухвалення судового рішення.

Відповідно до п.17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», передбачено, що зобов'язання припиняється із підстав, передбачених договором або законом. Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599-601, 604-609 ЦК України.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до ст. 526, 599 ЦК України.

Судова практика.

З аналізу судової практики вбачається неоднорідність судових рішень, щодо можливості стягнення курсової різниці після рішення суду.

Позиція Верховного суду України

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/39689407).

Розділом 3 Постанови ВСУ від 02.07.2014 р. передбачено наступне.

«III. Перевіряючи доводи заявника в частині застосування статті 533 ЦК України щодо валюти виконання зобов'язання, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.» .

Позиція апеляційних та касаційних інстанцій

Зокрема, Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 12.06.13 р. змінено рішення суду першої інстанції та стягнута різниця курсових коливань у зв’язку з ухиленням боржника від виконання рішення щодо стягнення заборгованості.

Мотивування: «Задовольняючи частково позовні вимоги, та відмовляючи в стягнені курсової різниці, суд першої інстанції, посилаючись на ст.ст.509, 628 ЦК України, зазначив, що такі вимоги є безпідставними.

Проте, не можна погодитися з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в стягнені курсової різниці.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

 Із положень ст.1049 ЦК України, позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором».

Посилання:     http://reyestr.court.gov.ua/Review/31842355; http://reyestr.court.gov.ua/Review/39913702; http://reyestr.court.gov.ua/Review/34304692.

Дана правова позиція знайшла своє відображення  і в Узагальненнях підготовлених суддею Верховного Суду України Сеніним Ю.Л., науковим консультантом відділу вивчення судової практики управління вивчення та аналізу судової практики Мельник З.П, к.ю.н. та науковим консультантом відділу вивчення судової практики управління вивчення та аналізу судової практики Коноваловою Н.О., к.ю.н., який у свої роботі зазначає:

«…Якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зважаючи на зміст зазначеної статті та беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, суди у разі пред’явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті повинні зазначити в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню у цій іноземній валюті з вказівкою на конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу».

Навпаки, рішенням Апеляційного суду Волинської області від 04.06.14 р. по справі               № 161/3589/14-ц, яке утрималось в касаційному перегляді встановлено наступне:

«Згідно з ч. 1 ст. 36 цього Закону Національний банк   встановлює   офіційний   курс  гривні  до іноземних валют та оприлюднює його.

Отже офіційний курс гривні до іноземних валют в різні періоди часу може змінюватися (зростати або падати), однак дана обставина не дає підстав стороні у зобов'язанні, спір щодо якого вже вирішений судом, пред'являти після цього до іншої сторони додаткові вимоги про стягнення курсової різниці.

Таким чином, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Разом з тим, враховуючи, що з часу ухвалення вищезгаданого рішення грошові зобов'язання позичальника перед позикодавцем виражені у грошовій одиниці України - гривні, то несвоєчасне виконання цих зобов'язань може бути підставою для відповідальності боржника, встановленої частиною другою ст. 625 ЦК України, у вигляді сплати ним встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми».

Посилання:http://reyestr.court.gov.ua/Review/39067801, http://reyestr.court.gov.ua/Review/39783030)

Висновком викладеного є те, що можна йти наступними шляхами:

Ø  шляхом звернення із позовною заявою про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних (ст. 625 ЦК України, Ухвала ВСУ від 25.05.11 р.) виходячи з вже прийнятого судового рішення;

Ø  шляхом зверненням із позовною заявою про стягнення збитків пов’язаних із знеціненням валюти на день платежу (ст. 533 ЦК України, абз. 5 п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 р. за № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).