Верховний суд: касаційне оскарження ухвал відносно виконавчого листа

Адвокат Морозов (судебная защита)

Передбачена законом правова можливість оскарження ухвал апеляційної інстанції про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Ухвали, які є перепонами в завершенні судового провадження та підлягають касаційному оскарженню.

23.11.2016 р., розглядаючи справу № 6-1954цс16,  Верховний суд України зробив ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК, який повністю підтверджує, як правову позицію (Постанова ВСУ від 24.06.2015 року по справі № 6-608цс15 (№ в ЄДРСРУ 45985244), так і правовий висновок (Постанова ВСУ від 13.04.2016 року по справі № 6-599цс16 (№ в ЄДРСРУ 57312236) щодо можливості касаційного оскарження  ухвали суду апеляційної інстанції, якою задоволено заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Верховний суд України вказує, що виконавче провадження згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» є завершальною стадією судового провадження.

З огляду на зазначене ухвала суду про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є перепоною в завершенні судового провадження, оскільки така ухвала унеможливлює виконання судового рішення про задоволення вимог кредитора, тому перешкоджає подальшому розгляду та провадженню у справі.

Обґрунтування:

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах касаційної інстанції.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Порядок та підстави касаційного оскарження судових рішень врегульовано у главі 2 розділу V ЦПК України.

Законодавець у частині першій статті 324 ЦПК України як об’єкти касаційного оскарження закріпив: 

1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;

2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 31–33 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід’ємною частиною «права на суд», а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов’язання адміністративних органів виконувати рішення (наприклад, пункт 41 рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції»).

ВИСНОВОК: Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що ухвала суду апеляційної інстанції про задоволення заяви щодо визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, перешкоджає подальшому провадженню у справі та підлягає оскарженню в касаційному порядку відповідно до вимог частини першої статті 293, пункту 2 частини першої статті 324 ЦПК України.

Підсумовуючи зазначене вбачається наступне:

1.    Ухвала суду апеляційної інстанції про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є перепоною в завершенні судового провадження і підлягає касаційному оскарженню (Постанова ВСУ від 24.06.2015 року по справі № 6-608цс15 (№ в ЄДРСРУ 45985244), від 23.11.2016 р. по справі  № 6-1954цс16 та від 13.04.2016 року по справі № 6-599цс16 (№ в ЄДРСРУ 57312236).

2.    Оскарження в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви щодо визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не передбачено (Постанова ВСУ від 06.07.2016 року по справі № 6-701цс16 (№ в ЄДРСРУ 58874786).

3. Ухвали суду першої інстанції щодо поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання після їх перегляду в апеляційному порядку касаційному оскарженню не підлягають» (Постанова ВСУ від 11.11.2015 року по справі № 6-1482цс15 (№ в ЄДРСРУ 53537501).

Необхідно також вказати, що згідно ч.1 та ч. 3 ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення, підлягають опублікуванню на офіційному веб-сайті Верховного Суду України не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня їх прийняття.

Отже існує три умови, щоб рішення та висновки ВСУ прийняли статус обов’язкових:
1. Це  повинен бути ВИСНОВОК, а не ПОЗИЦІЯ Верховного Суду України щодо застосування норми права;
2. ВИСНОВОК повинен бути прийнятий за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 ЦПК України;
3. Постанова ВСУ повинна бути опублікована на офіційному сайті.

Тепер, звернемося до мотивувальної частини досліджуємих судових рішень:

1. Постанова Верховного суду України у справі № 6-1482цс15 від 11 листопада 2015 р. де зазначена правова «ПОЗИЦІЯ», тобто лише у даній справі:

«Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися».

2. Постанова Верховного суду України у справі № 6-599цс16 від 13.04.2016 р. та у справі за № 6-1954цс16 від 23.11.2016 р. де зроблений правовий «ВИСНОВОК» :

«Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «Укрсоцбанк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу».

«За таких обставин ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2016 року підлягає скасуванню з передачею справи до суду касаційної інстанції для вирішення питання про прийняття касаційної скарги».

ВИСНОВОК:

З урахуванням зазначеного вбачається, що Постанова Верховного суду України у справі № 6-599цс16 від 13.04.2016 р. та у справі за № 6-1954цс16 від 23.11.2016 р. де зроблений правовий «ВИСНОВОК», відповідає всім критеріям визначеним у ст. 360-7 ЦПК України і є обов’язковою для виконання всіма гілками влади та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, в той час, як посилання суду касаційної інстанції на Постанову Верховного суду України у справі № 6-1482цс15 від 11 листопада 2015 р., де зазначена лише «правова позиція», є безпідставним, оскільки дана постанова, згідно з нормами цивільно – процесуального закону, має лише «рекомендаційний характер» та відображає суть відносин у конкретно – визначеній судовій справі.

P.s. не потрібно також забувати, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів (ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України).

Теги: Верховний суд України, исполнительное производство, виконавче провадження, кассационное обжалование, виконавчий лист, оскарження, исполнительный лист, возобновление процессуальных сроков, правовое обоснование, жалоба, заявление, юрист, судова практика, Адвокат Морозов 

Обов’язковість врахування правової позиції Верховного суду України

Адвокат Морозов (судебная защита)

Законопроект Сергія Власенко щодо обов’язковості врахування судами нижчої інстанції правових позицій Верховного суду України,  однак з правом вибору та обґрунтуванням конкретної правової позиції у разі їх багатоманітності.

 Нещодавно народний депутат VIII скликання Власенко Сергій Володимирович вніс законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо започаткування реальної реформи судової гілки влади» № 5136 .

Виходячи з пояснювальної записки метою законопроекту є неухильне забезпечення єдності судової практики, що стане вагомою підґрунтям на шляху реального реформування судової гілки влади.

Завдання законопроекту є забезпечення єдності судової практики, яке покладене на Верховний Суд України, як найвищу судову установу в системі судів загальної юрисдикції.

Так, відповідно до ч. 1 та 2 ст. 125 Основного Закону нашої Держави – Конституції України система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації, а найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Разом з тим існує  ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка передбачає, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Важко не погодитися з Власенко С.В., який вважає, що такий інструмент не зовсім дієвий: «…оскільки, як свідчить практика, є випадки, коли висновків Верховного Суду щодо застосування однієї і тієї ж норми права є декілька і суди, обираючи один із них, не вказують підстав, з яких вони його обрали, а також підстав, з яких вони не погодились з іншим висновком Верховного Суду.  Часто суди нижчого рівня взагалі ігнорують, нехтують правовими висновками Верховного Суду" (наприклад див. матеріал: «Подвійні стандарти Верховного суду України: кредитно-іпотечні справи» або «Підвідомчість спорів щодо оскарження рішення нотаріуса-держреєстратора»)

Пропоновані зміни містять наступні ключові позиції:

- запровадження поняття «правова позиція Верховного Суду України»;

- позбавлено суди права відходити від правової позиції Верховного Суду України;

- закріплено обов’язкове використання правової позиції Верховного Суду України, викладеної у його постановах;

- до переліку підстав для оскарження судового рішення включено невідповідність судового рішення правовій позиції Верховного Суду України, викладені у його постановах;

- запроваджено особливу процедуру розгляду Верховним Судом справ, у яких наявні одночасно декілька правових позицій в подібних правовідносинах та прийняття рішень у таких справах;

- передбачено збільшені строки на оскарження до Верховного Суду рішень судів з підстави їх невідповідності правовій позиції Верховного Суду України.

Тобто головна увага зосереджена саме на принциповому використанні судами усіх інстанцій правових позицій Верховного Суду України та формуванні єдності судової практики.

Зокрема у процесуальні кодекси пропонується внесення поправок наступного змісту: «У випадку, якщо на час вирішення спору та прийняття рішення у справі існує декілька різних правових позицій Верховного Суду України щодо застосування однієї і тієї ж норми права до подібних правовідносин, суд при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин має право обрати одну із таких правових позицій Верховного Суду України, яка на його думку є більш обґрунтованою. При цьому, у рішенні суд зобов’язаний зазначити про існування іншої правової позиції Верховного Суду України щодо застосування тієї ж норми права до подібних правовідносин  та вказати підстави, з яких він з нею не погоджується».

А в Законі України «Про судоустрій та статус суддів» замість «врахування правової позиції» та «відступлення від правової позиції» пропонується зобов’язання суддів нижчих інстанцій враховувати правові позиції Верховного суду України.

Між тим, суди знайшли більш дієвий підхід, наприклад 27 вересня 2016 року Вищий господарський суд України у справі № 15/74-б: «…Верховний Суд України у Постанові №16/047 від 13.04.2016 року у справі № 908/4804/14 дійшов висновку про те, що за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення майнових спорів до боржника є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону №2343-ХІІ, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Отже, висловивши таку правову позицію про розгляд у межах провадження у справі про банкрутство всіх майнових спорів до боржника, Верховний Суд України змінив свою правову позицію зазначену у Постанові №15/090 від 20.05.2015 року у справі №5016/1284/2012(5/45) про можливість розгляду окремих спорів (позовних вимог про визнання угод недійсними) поза межами провадження у справі про банкрутство.

Такі висновки Верховного Суду України у Постанові від 13.04.2016 року щодо застосування норм процесуального права, відповідно до статті 11128 ГПК України, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують положення статей 16, 12 ГПК України та звільняють суди від виконання вказівок, які ґрунтувалися на правовій позиції про можливість розгляду в позовному провадженні окремих категорій спорів, яка була висловлена у Постанові №15/090 від 20.05.2015 року у справі №5016/1284/2012(5/45).».

Тобто суд керується правовою позицією, яка є найбільш новою (сучасною) у часовому відрізку, адже законодавство постійно змінюється… що фактично взаємовиключає  «єдність судової практики»…

Більше того, в країні фактично не діє «прецедентне право» (виключення є рішення ЄСПЛ, які використовуються як джерело права), а отже відступлення від правової позиції Верховного суду України, але з відповідним обґрунтуванням є дієвим механізмом в плані використання європейського принципу «ефективний засіб правового захисту» та «що не заборонено, те дозволено».

Теги: правова позиція, Верховний суд України, відступлення від правової позиції, обов’язковість, законопроект, судова система України, депутат Власенко, судова практика, прецендент, судовий захист, Адвокат Морозов