Розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду дослідила питання щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу

08 серпня 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 910/8115/19 (910/13492/21), провадження № 12-42гс22 (ЄДРСРУ № 113269741) досліджувала питання щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним чи безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України (стаття 350 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 Цивільного кодексу України).

За частиною першою статті 4 Закону про фінансові послуги фінансовими вважаються такі послуги: торгівля валютними цінностями; залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій; фінансові платіжні послуги; у сфері страхування; діяльність у системі накопичувального пенсійного забезпечення; професійна діяльність на ринках капіталу; факторинг; банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність». Отже, факторинг є фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону про фінансові послуги зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону про фінансові послуги.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону про фінансові послуги договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;   9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Як уже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону про фінансові послуги), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), така плата за надану фактором послугу може бути встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу (позику чи кредит).

Натомість грошова вимога, яку клієнт передає фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 Цивільного кодексу України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 Цивільного кодексу України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Виходячи з цього правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106)).

ВИСНОВОК: Якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні й підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 51).

 

Матеріал по темі: «Велика палата Верховного суду: цесія & факторинг»

 

 

 

теги: правочин, факторинг, уступка право вимоги, цесія, фінансування, оподаткування, розмежування правочинів, номінальна вартість, фінансування,  судова практика, Адвокат Морозов, позичальник, фактор, клієнт, застава, іпотека, Велика Палата Верховного Суду

Велика палата Верховного суду: цесія & факторинг

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду вказала на  різницю між відступленням права вимоги та факторингом

16 березня 2021 року в рамках справи № 906/1174/18, провадження № 12-1гс21 (ЄДРСРУ № 96342866) Велика Палата Верховного Суду в черговий раз досліджувала різницю між відступленням права вимоги та факторингом.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

(!!!) Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання. 

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання  обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону № 2664-ІІІ фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 2664-ІІІ фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

(!!!) Щоб краще зрозуміти природу факторингу доцільно вдатися до історії його появи. Факторинг виник тоді, коли ринки збуту були віддалені від місць виробництва продукції, і фактори відігравали роль зв`язкових між виробниками та кінцевими покупцями. Факторингом у ті часи була, зокрема, посередницька послуга у торговельній діяльності, за допомогою якої виробник (постачальник) товару швидко та гарантовано отримував від посередника (фактора) кошти за товар (навіть до його поставки покупцеві), а покупець (торговець) цього товару отримував відстрочку в його оплаті, завдяки чому міг його перепродати, отримати кошти від кінцевого покупця та розрахуватись ними з фактором. За цю посередницьку послугу фактор отримував винагороду від продавця або покупця (торгівця).

З часом розвитку факторинг набув різних видів та форм, перестав бути посередницькою торговельною послугою, а фактор втратив функцію дистриб'ютора продукції.

Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись  відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.

ВАЖЛИВО:  Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом  № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.

Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.

Згідно зі статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до частини першої статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України.

Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.

Зміст зобов'язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.

В рамках даної справи, за результатами торгів Банку (первісний кредитор), який перебуває у процедурі ліквідації, та НК (новий кредитор) укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за яким банк шляхом продажу відступив НК право вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором.

Із наведеного вбачається, що за результатами торгів Банк визначив переможного покупця та продав йому майнове право вимоги виконання боржниками зобов'язань за кредитним та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації.

Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу.   

У справі, що розглядається, попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії, перебував у процедурі ліквідації та розпродував свої активи з метою розрахунку зі своїми кредиторами. Ця обставина суттєво відрізняє справу № 906/1174/18 від справ № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), №465/646/11 (провадження № 14-222цс18), № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), в яких Велика Палата Верховного Суду прийняла постанови 11 вересня 2018 року, 31 жовтня 2018 року та 10 листопада 2020 року відповідно.

Проте у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок, який надалі застосувала у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа.

З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові у справі № 906/1174/18, слід відступити від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

ЗВОРОТНІЙ ВИСНОВОК: Право вимоги за кредитним і забезпечувальними договорами (порука, застава, іпотека) є можливим ВИКЛЮЧНО на користь фінансових установ, за винятком коли уступає попередній кредитор (банк), який був позбавлений банківської ліцензії та перебуває у процедурі ліквідації

Матеріал по темі: «Факторинг або цесія: відступлення права вимоги»

 

теги: правочин, факторинг, уступка право вимоги, цесія, фінансування, оподаткування, розмежування правочинів, номінальна вартість, фінансування,  судова практика, Адвокат Морозов, позичальник, фактор, клієнт, застава, іпотека, Велика Палата Верховного Суду

Розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги: цесія та факторинг

Адвокат Морозов (судовий захист)

Розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу

03 червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/1410/19 (ЄДРСРУ №89625064) серед іншого проводив розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

Так, відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Отже, за змістом статей 512, 1077 ЦК України розмежовано правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до підпункту 14.1.255 Податкового кодексу України відступлення права вимоги - операція з переуступки кредитором прав вимоги третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Верховним Судом України у постановах від 10 лютого 2016 року у справі №910/6098/14 та від 15 квітня 2015 року у справі №910/6098/14 зазначалося про те, що заміна кредитора здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, тобто сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі. Виходячи з природи оспорюваного договору, внаслідок укладення договору відступлення права вимоги відбувається лише заміна кредитора у зобов`язанні, а саме зобов`язання продовжувало існувати.

Уступка права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов`язанні, не впливає на зміст самого зобов`язання і заміна сторони у зобов`язанні жодним чином не порушує права та інтереси боржника. При цьому наведеними нормами цивільного законодавства не встановлено вимог щодо платності відступлення права вимоги, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого попередній кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити.

При цьому висновок Верховного Суду України зафіксований у постанові від 01 квітня 2015 року по справі №3-30гс15, де вказано, що зміст зобов`язання (обсяг прав та обов`язків сторін) внаслідок зміни кредитора у зобов`язанні залишається незмінним. Відтак, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора, але обсяг цих прав та умови визначаються саме на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто законодавцем передбачено право відступлення тільки дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.

ВАЖЛИВО: Сферою застосування факторингу є коло підприємницьких відносин, а також спрямованість договору факторингу на усунення недостатності оборотних коштів.

Договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга відповідно до договору факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Аналіз положень статей 512-518 ЦК України дає підстави для висновку щодо суб`єктного складу правочинів із відступлення права вимоги, а відповідно до статті 2 ЦК України учасником цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.

Водночас, за змістом частини 1 статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частини 5 статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у договорі факторингу беруть участь три сторони: клієнт, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина 2 статті 1079 ЦК України), фактор, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина 3 статті 1079 ЦК України), та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

Статтею 350 ГК України визначено, що фактором може бути лише банк. Однак, пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", норми якого є спеціальними, передбачено, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах 1, 2 статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо згідно із законом надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

(!!!) Отже, фактор для надання фінансової послуги має бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

За предметом договору слід зазначити, що під час цесії може бути відступлено право як грошової, так і негрошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, в яких заміна кредитора не допускається (стаття 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути тільки право грошової вимоги (як тієї, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

У разі цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватися по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у виді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносин факторингу немає, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина 3 статті 656 ЦК України).

Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі №909/968/16, а також узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у постановах від 14.02.2018 року у справі №756/668/15-ц , від 31.10.2018 року у справі №465/646/11, від 04.09.2019 року у справі №906/1174/18, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 11.10.2019 у справі №910/13731/18, від 19.11.2019 у справі №924/1017/18, від 11.12.2019 у справі №127/8772/17-ц, від 19.02.2020 року у справі №639/4836/17 , від 27 травня 2020 року у справі № 263/11786/17.

ВИСНОВОК: Факторинг є правочином, який  характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Разом з цим, як зазначено у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду,   правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги.

Матеріал по темі: «Відступлення права вимоги: цесія або факторинг»

ТЕГИ: правочин, факторинг, уступка право вимоги, цесія, фінансування, оподаткування, фіскальні органи, бухгалтерський облік, судова практика, Адвокат Морозов, позичальник, фактор, клієнт

Відступлення права вимоги: цесія або факторинг

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відмінність договору цесії від договору факторингу: судова практика Верховного суду

16 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/144/17 (ЄДРСРУ №81266214) в черговий раз досліджував питання щодо відмінностей договору цесії від договору факторингу.

Суд вказує, що відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до частини 1 статті 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 та статті 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Відповідно до статті 350 Господарського кодексу України банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Згідно зі статтею 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 352 від 06.02.2014 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Отже, аналіз статей 512, 1077 Цивільного кодексу України свідчить про те, що цивільне право розмежовує правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: договори з відступлення права вимоги (договори цесії) та договори факторингу.

(!!!) Зазначені правочини не є аналогічними та різняться за певними критеріями: за предметом договорів, за формою вчинення договорів, за суб'єктним складом правочинів, за метою їх укладення.

Щодо розмежування за предметом договору слід зазначити, що під час цесії може бути відступлене право як грошової, такі не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Предметом договору факторингу згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).

При розмежуванні зазначених договорів за формою їх вчинення слід враховувати, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг згідно з пунктом 3 частини 1 статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Відмінність зазначених договорів за суб'єктним складом полягає в тому, що відповідно до статей 2, 512 - 518 Цивільного кодексу України за договором відступлення права вимоги учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Аналіз частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України, частини 5 статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" свідчить про те, що суб'єктний склад договору факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частини 2 статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська (фінансова) установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частини 3 статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.

Щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу за метою їх укладення слід враховувати, що згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

У розумінні пункту 11 частини 1 статті 4 цього Закону факторинг є фінансовою послугою.

Отже, метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

ВАЖЛИВО: Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина 3 статті 656 Цивільного кодексу України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.

Врахувавши викладене, зокрема зазначену правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 вбачається, що характерними ознаками договору факторингу є те, що:

- йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором);

- його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги);

- метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;

- відступлення права вимоги за таким договором може відбуватися виключно за плату, а його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;

- вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".   

Правочин, який не відповідає зазначеним ознакам, не є договором факторингу, а є правочином з відступлення права вимоги (цесії).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року по справі № 591/4552/17, провадження № 61-46099св18, від 27 березня 2019 року по справі № 755/5751/17, провадження № 61-34730св18,  від 20 лютого 2019 року по справі № 128/639/17, провадження № 61-45112св18 та ін.

P.s. Необхідно також звернути увагу окрему думку судді Данішевської В.І. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) в якій вказано, що «…за змістом чинного законодавства договір факторингу є складним договором, який обов'язково поєднує у собі, по-перше, елементи договору позики або кредитного договору, по-друге - елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Договір, який не поєднує елементів договорів, зазначених вище, зокрема якщо відсутні елементи договору позики або кредитного договору (як у цій справі), не є договором факторингу у розумінні чинного законодавства.

Звідси випливає, що для укладення договорів, подібних до спірного договору, покупець права вимоги не повинен обов'язково мати статус фінансової установи»

та

окрему думку судді Рогач Л.І.: «Водночас статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

При цьому відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Відступлення права за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Цей договір може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання  замість отриманого права вимоги. У такому випадку на відносини цесії поширюється положення про договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога немає особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом».

Матеріал по темі: «Договір факторингу та уступки (цесії): відмінність та оподаткування»

ТЕГИ: правочин, факторинг, уступка право вимоги, цесія, фінансування, оподаткування, фіскальні органи, бухгалтерський облік, судова практика, Адвокат Морозов, позичальник, фактор, клієнт,