Розмежування правочинів,
предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення
права вимоги (цесія) та договори факторингу
03
червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
господарського суду в рамках справи № 916/1410/19
(ЄДРСРУ №89625064) серед іншого проводив розмежування правочинів, предметом
яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги
(цесія) та договори факторингу.
Статтею
203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому
Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам
суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг
цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і
відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій
законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків,
що обумовлені ним.
Згідно
з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є
недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які
встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність
правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована
особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий
правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи
спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними,
господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими
закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними
на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі
задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно
полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає
оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої
Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №
905/1227/17).
Так,
відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути
замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за
правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права
первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент
переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним
із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під
відступлення права грошової вимоги).
Статтею
1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор)
передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої
сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а
клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової
вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою
грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта
перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати
надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він
відступає.
Отже,
за змістом статей 512, 1077 ЦК України розмежовано правочини, предметом яких є
відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги
(цесія) та договори факторингу.
Заміна
кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не
встановлено договором або законом.
Відповідно
до підпункту 14.1.255 Податкового кодексу України відступлення права вимоги -
операція з переуступки кредитором прав вимоги третьої особи новому кредитору з
попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без
такої компенсації.
Верховним
Судом України у постановах від 10 лютого 2016 року у справі №910/6098/14 та від 15 квітня 2015 року у справі №910/6098/14 зазначалося про те, що заміна
кредитора здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором
або законом, тобто сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни
кредитора у договорі. Виходячи з природи оспорюваного договору, внаслідок
укладення договору відступлення права вимоги відбувається лише заміна кредитора
у зобов`язанні, а саме зобов`язання продовжувало існувати.
Уступка
права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов`язанні, не
впливає на зміст самого зобов`язання і заміна сторони у зобов`язанні жодним
чином не порушує права та інтереси боржника. При цьому наведеними нормами
цивільного законодавства не встановлено вимог щодо платності відступлення права
вимоги, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого
попередній кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор
приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити.
При
цьому висновок Верховного Суду України зафіксований у постанові від 01 квітня
2015 року по справі №3-30гс15, де вказано,
що зміст зобов`язання (обсяг прав та обов`язків сторін) внаслідок зміни
кредитора у зобов`язанні залишається незмінним. Відтак, до нового кредитора
переходять всі права первісного кредитора, але обсяг цих прав та умови
визначаються саме на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто
законодавцем передбачено право відступлення тільки дійсної вимоги, яка існувала
на момент переходу цих прав.
ВАЖЛИВО: Сферою застосування факторингу є коло
підприємницьких відносин, а також спрямованість договору факторингу на усунення
недостатності оборотних коштів.
Договір
факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною
шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга відповідно до
договору факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої
визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є
платою за надану останнім фінансову послугу.
Аналіз
положень статей 512-518 ЦК України дає підстави для висновку щодо суб`єктного складу правочинів
із відступлення права вимоги, а відповідно до статті 2 ЦК України учасником
цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.
Водночас,
за змістом частини 1 статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частини 5
статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у
договорі факторингу беруть участь три сторони: клієнт, яким може бути фізична
чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина 2 статті
1079 ЦК України), фактор, яким може бути банк або інша банківська установа, яка
відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина 3
статті 1079 ЦК України), та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за
первинним договором.
Статтею
350 ГК України визначено, що фактором може бути лише банк. Однак, пунктом 1
частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне
регулювання ринків фінансових послуг", норми якого є спеціальними,
передбачено, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди,
лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи
накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші
юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а
у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних
із наданням фінансових послуг. У частинах 1, 2 статті 7 Закону зазначено, що
юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана
звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових
послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для
включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо згідно із законом
надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має
право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
(!!!) Отже, фактор для надання фінансової послуги має
бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
За предметом договору слід зазначити, що під час цесії може бути
відступлено право як грошової, так і негрошової (роботи, товари, послуги)
вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, в яких заміна кредитора
не допускається (стаття 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може
бути тільки право грошової вимоги (як тієї, строк платежу за якою настав, так і
майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо
передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом
фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
У
разі цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За
договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за
плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора
за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може
встановлюватися по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від
вартості вимоги, що відступається; у виді різниці між номінальною вартістю
вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо
право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення
фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносин факторингу немає, а
відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з
урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина 3 статті 656
ЦК України).
Такої
правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від
11.09.2018 у справі №909/968/16, а також узгоджується з правовими
висновками Верховного Суду у постановах від 14.02.2018 року у справі №756/668/15-ц , від 31.10.2018 року у справі №465/646/11, від 04.09.2019 року у справі №906/1174/18, Об`єднаної палати Касаційного
господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 11.10.2019 у
справі №910/13731/18, від 19.11.2019 у
справі №924/1017/18, від 11.12.2019 у справі
№127/8772/17-ц, від 19.02.2020 року у справі
№639/4836/17 , від 27 травня 2020 року
у справі № 263/11786/17.
ВИСНОВОК: Факторинг є правочином, який
характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад
(клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької
діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону
має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник
- набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може
бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також
майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання
клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до
боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися
виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за
надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у
твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у
вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою
(дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті
6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків
фінансових послуг".
Разом
з цим, як зазначено у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду,
правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а
правочином з відступлення права вимоги.
Матеріал по темі: «Відступлення права вимоги: цесія або факторинг»
ТЕГИ:
правочин, факторинг, уступка право вимоги, цесія, фінансування, оподаткування,
фіскальні органи, бухгалтерський облік, судова практика, Адвокат Морозов,
позичальник, фактор, клієнт
