Ставка судового збору за подання скарги на постанову про банкрутство боржника

Адвокат Морозов (судовий захист)

Судовий збір за подання скарги на постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури

22 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 905/1633/19 (ЄДРСРУ № 90540409) досліджував питання щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури

Суть справи:  Суд апеляційної інстанції керувався нормами статей 174, 260 ГПК України і виходив із необхідності сплати судового збору за подання апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури виходячи з аналізу положень підпунктів 4, 9 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI.

Так, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що базою для обрахунку розміру судового збору за подання апеляційної скарги на постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури слід визначити ставку судового збору встановлену за подання до господарського суду заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство, яка становить 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із частиною другою статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

З преамбули Закону України "Про судовий збір" № 3674 - VI вбачається, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Частиною першою статті 3 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI визначено, що судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення.

Згідно з підпунктом 4 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI (в редакції чинній на момент звернення скаржника з апеляційною скаргою) ставка судового збору за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду; апеляційних скарг у справі про банкрутство; заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами визначена у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до підпункту 9 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI (в редакції чинній на момент звернення скаржника з апеляційною скаргою) ставка судового збору за подання до господарського суду заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство становить 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Крім того підпунктом 10 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI (в редакції чинній на момент звернення скаржника з апеляційною скаргою) встановлено ставку судового збору за подання до господарського суду заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом; заяви про визнання правочинів (договорів) недійсними та спростування майнових дій боржника в межах провадження у справі про банкрутство; заяви про розірвання мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство, або визнання її недійсною - 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Тлумачення пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI (в редакції чинній на момент звернення скаржника з апеляційною скаргою), яким встановлено розміри ставок судового збору за подання до господарського суду позовних заяв, заяв, клопотань, апеляційних та касаційних скарг свідчить про те, що Законом не встановлено ставки, від якої обчислюється судовий збір, за подання апеляційних та касаційних скарг на постанови суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладено зокрема, в ухвалах Верховного Суду від 05.03.2018 у справі № 922/2362/17, від 15.05.2019 у справі № 926/4739-б/16, у постанові від 05.02.2019 у справі № 905/777/18 тощо.

Враховуючи те, що визначена підпунктом 9 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI (в редакції чинній на момент звернення скаржника з апеляційною скаргою) ставка судового збору встановлена за подання до господарського суду заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство за результатами розгляду якої може бути постановлена ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство, що підлягає оскарженню в окремому порядку, висновок суду про необхідність сплати судового збору за подання апеляційної скарги на постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури з урахуванням наведеного вище є помилковим.

Матеріал по темі: «Оскарження судових рішень у справі про банкрутство фіскальним органом»

Теги: банкрутство, кредитор, кредиторські вимоги, ліквідатор, ухвала суду, державна податкова служба, контролюючий орган, фіскальна служба, оскарження рішень у справі про банкрутство, боржник, оскарження, визнання боржника банкрутом, учасник, сторона по справі, Верховний суд, Адвокат Морозов

Оскарження відмови у задоволенні клопотання про призначення експертизи

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду

11 листопада 2019 року Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 754/7038/17, провадження № 61-40444св18 (ЄДРСРУ № 85541400) досліджував питання можливості  апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи.

Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.

У частині першій статті 353 ЦПК України визначено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду.

ВАЖЛИВО: У вказаному переліку є ухвала суду першої інстанції про призначення експертизи. Водночас ухвала про відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи у цьому переліку відсутня.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).Цей припис згідно з позицією Конституційного Суду України слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (рішення у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine») від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03, § 22).

Правові висновки щодо порядку оскарження окремо від рішення суду ухвал суду першої інстанції висловлено Великою Палатою Верховного Судув ухвалах від 13 червня 2018 року у справі № 522/14750/16-ц (провадження № 14-205цс18), від 13 червня 2018 року у справі № 761/6099/15-ц (провадження № 14-184цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 623/3792/15-ц (провадження № 14-259цс18), у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 522/18296/14-ц (провадження № 14-62цс19).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Така мета є легітимною.

Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не передбачених у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження.

ВИСНОВОК: Отже, ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду по суті спору й окремо від цього рішення, тобто, оскарження такої ухвали в апеляційному порядку можливе разом з рішенням суду, яким спір має бути вирішений по суті.

Матеріал по темі: «Касаційне оскарження ухвали апеляційного суду про призначення експертизи?»

Теги: ухвала суду, клопотання про призначення експертизи, відмова призначення експертизи, оскарження в апеляційному порядку, судова експертиза, зупинення провадження, судова практика, Адвокат Морозов

Касаційне оскарження ухвали апеляційного суду про призначення експертизи?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ухвала суду апеляційної інстанції про призначення експертизи не може бути оскаржена в касаційному порядку.

05 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/701/17 (ЄДРСРУ № 80269285) в черговий раз підтвердив, що ухвала суду апеляційної інстанції про призначення експертизи не може бути оскаржена в касаційному порядку.

Відповідно до положень частини першої статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

У силу приписів частини першої статті 100 ГПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках призначення судом експертизи, провадження у відповідності до пункту 6 частини першої статті 229 ГПК України зупиняється на час проведення експертизи.

У силу пункту 3 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України унормовано, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до частини першої статті 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу.

(!!!) У згаданих пунктах 2 і 3 частини першої статті 287 ГПК України не зазначено щодо можливості самостійного касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про призначення судової експертизи.

За змістом частини другої статті 304 ГПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

ВАЖЛИВО: Такі процесуально-процедурні обмеження права на касаційне оскарження деяких ухвал апеляційного господарського суду окремо від остаточної постанови суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду касаційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються взагалі права на касаційне оскарження таких проміжних ухвал апеляційного господарського суду; їх право лише відтерміновується до ухвалення остаточного рішення у справі.

Статтею 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини 3 статті 2 ГПК України одним із принципів господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

Водночас в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції   термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-от норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)  вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції має відмовляти у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на викладене, з метою забезпечення єдності та стабільності судової практики, забезпечення передбачуваності застосування правових норм, недопущення порушення прав інших учасників цієї справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про те, що ухвала суду апеляційної інстанцій про призначення експертизи не може бути оскаржена в касаційному порядку.

Аналогічна правова позиція викладена й у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 910/9883/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 910/702/17, від 31 січня 2019 року у справі № 922/1336/17, від 17 грудня 2018 року у справі № 904/8381/17 та від 11 грудня 2018 року у справі №915/1997/14.

ВИСНОВОК: Діюче законодавство не містить правових підстав для касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про призначення судової експертизи окремо від рішення суду по суті спору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 січня 2019 року у справі №820/4931/16, касаційне провадження №К/9901/41844/18 (ЄДРСРУ № 79237933).

P.s. Що ж до зупинення ухвалою суду провадження у справі, то це тимчасове і повне припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли їх може бути усунено.

Зупинення провадження у справі на час проведення судової експертизи є правом суду, що зумовлене неможливістю вирішення спору по суті за відсутності висновків про встановлення фактів, які можуть бути встановлені лише експертом.

Теги: ухвала суду, апеляційної інстанції, призначення експертизи, оскаржена в касаційному порядку, судова експертиза, зупинення провадження, судова практика, Адвокат Морозов

Не залучення заінтересованих осіб: правові наслідки судового рішення

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правові наслідки судового акту, якщо суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі. 

04.10.2017 р. судова палата у господарських справах Верховного Суду України в контексті справи № 3-659гс17 досліджувала питання щодо правових наслідків судового рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.    

Суд вказав, що статтею 129 Конституції України закріплено такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зазначені принципи знайшли своє відображення у ст.ст. 4І, 4³ ГПК, а тому господарські суди зобов’язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, ратифіковану Законом України від 17 липня
1997 року № 475/97-ВР (далі – Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ВАЖЛИВО: Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов’язків цієї особи, тобто суд має розглянути і вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов’язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийнято про права та обов’язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення наведено висновки суду про права та обов’язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов’язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, незалучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають зі сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов’язків (Аналогічні висновки у постановах Верховного суду України від 24.06.2008р. у справі №2/164-35/246,  від 07.07.2009р. у справі №01/65-88, від 02.03.2010р. у справі №5/131-09, від 02.03.2010р. у справі № 5/130-09 від 23 грудня 2015 року у справі № 3-1135гс15).

Так, згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Більше того, за п.1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (зі змінами і доповненнями) процесуальний закон не обмежує можливості допущення особи до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на підставі її заяви про вступ у справу в процесі повторного розгляду останньої в апеляційному порядку, а також залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі за клопотанням сторони, прокурора або з ініціативи апеляційного господарського суду; відповідні дії можуть мати місце до прийняття апеляційною інстанцією судового рішення зі справи.

(!!!) Тобто залучення до участі у розгляді справи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стадії апеляційного перегляду можливе лише при фактичному розгляді апеляційним господарським судом справи та до прийняття апеляційною інстанцією судового рішення (Постанова ВГСУ від 24.01.2017 року у справі №904/7492/16, ЄДРСРУ № 64316745).

Відповідно до ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

ВИСНОВОК: Підставою участі третіх осіб у справі є їх юридична заінтересованість, яка ґрунтується на матеріально-правових відносинах з однією із сторін справи або обґрунтоване припущення, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі зокрема:  якщо за наслідками вирішення справи можуть змінитися та/або припинитися або виникнуть (між стороною по справі і третьою особою) нові правовідносини (права і обов’язки).

Ч. 3 ст. 104 ГПК встановлено перелік порушень норм процесуального права, які є безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, зокрема якщо господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Такі порушення у будь-якому випадку є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі й тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку.

Матеріал по темі: «Забезпечення державою право на перегляд судових рішень»

Теги: третя особа, залучення третіх осіб, заінтересована особа, сторона у справі, наслідки судового рішення, позивач, відповідач, ухвала суду, клопотання про залучення, судова практика, Адвокат Морозов

Відновлення втраченого судового провадження в адміністративній справі

Адвокат Морозов (судовий захист)

Питання щодо відновлення повністю або частково втраченого судового провадження в адміністративній справі. 

18.07.2017 р. в аспекті справи № 21-3981а16 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України при дослідженні питання щодо відновлення повністю або частково втраченого судового провадження в адміністративній справі вказала наступне.

Статтею 273 КАС визначено можливість відновлення повністю або частково втраченого судового провадження в адміністративній справі, закінченій ухваленням судового рішення, або в якій провадження закрито.

За статтею 275 цього Кодексу заява про відновлення втраченого судового провадження подається до суду, який ухвалив рішення по суті справи або постановив ухвалу про закриття провадження у справі.

Окремо необхідно наголосити, що п. 5 Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 03.11.2014 № 1493/2/2/14-14 прописує, що таке правове врегулювання вказує на непідсудність судам, визначеним Законом, заяв про відновлення втраченого судового провадження в адміністративних справах, розгляд яких закінчено розташованими у районі проведення антитерористичної операції адміністративними судами з ухваленням рішення по суті справи або постановленням ухвали про закриття провадження у справі. У цьому разі така заява підлягає поверненню заявнику відповідно до правил, встановлених пунктом 6 частини третьої статті 108 КАС України.

Згідно з частиною третьою статті 279 КАС у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення провадження і роз’яснює особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.

Нормативний підхід до розуміння наведених норм процесуального права в їх взаємозв’язку у контексті обставини справи дає підстави для такого висновку.

Рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині приймається в порядку окремого особливого судового провадження, встановленого розділом VII КАС. Прийняття цього рішення за підсудністю відноситься до повноважень суду, який ухвалив рішення по суті спору або постановив ухвалу про закриття провадження у справі. Відповідно до частини третьої статті 279 КАС саме цей суд вправі закрити розгляд заяви про відновлення провадження у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження та роз’яснити особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.

ВАЖЛИВО: У спірному рішенні суд касаційної інстанції дійшов висновку про неможливість розгляду касаційної скарги з огляду на недостатність зібраних матеріалів відновленого втраченого судового провадження і з цієї причини закрив провадження за касаційною скаргою з посиланням на положення статей 9, 218 КАС.

Однак на стадії касаційного перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій, приводом для якого є касаційна скарга, а підставами – порушення судом норм матеріального чи процесуального права, суд касаційної інстанції не має повноважень ухвалювати рішення про закриття касаційного провадження з наведеної підстави.

Так, за частиною четвертою статті 218 КАС суд приймає рішення про закриття провадження у справі у разі, коли особа, яка подала касаційну скаргу, відмовилась від неї до закінчення касаційного провадження.

Можливість суду вирішувати справи виходячи з аналогії закону чи права передбачена частиною сьомою статті 9 КАС. Але ця норма вказує на законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи, тобто мова йде про матеріально-правову аналогію, а не процесуальну.

Відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини другої статті 243 КАС у разі неправильного застосування судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, Верховний Суд України має право скасувати судове рішення (судові рішення) та передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанцій.

ВИСНОВОК: Аналіз наведених норм процесуального права, юридична оцінка обставин справи дають підстави вважати, що суд касаційної інстанції неправильно застосував процесуальний закон і неправомірно закрив провадження у справі.

Аналогічна судова практика міститься у постанові Верховного суду України від 23.02.2016 р. у справі № 21-6159а15.

Теги: відновлення втраченого провадження, адміністративні справи, заява про відновлення судового провадження, ухвала суду, судова практика, Адвокат Морозов

Оскарження правочину «зацікавленою особою»: можливості для зловживання.

Адвокат Морозов Е.А. (Киев, Днепропетровск)

За частую трапляються випадки коли суд використовуючи формальні підстави відмовляє позивачу у його вимогах, наприклад - не участь останнього у спірному правочині.

Ось приклад «класичної схеми», яка була використана у спорі по справі № 6-605цс16 і яку дуже влучно вирішив Верховний суд України.

Так, діючи на  підставі іпотечного договору, відповідач - Банк привласнив квартиру Позивача і незважаючи на те, що Банк був обізнаний про забезпечення позову (шляхом заборони відчуження цієї нерухомості) порушив відповідну заборону й у період її дії продав квартиру Третій особі згідно з договором купівлі-продажу, а останній у свою чергу, лише через декілька днів, передав спірну квартиру в заставу іншій особі.

Таким чином, Банк старий-новий власник спірної квартири, Третя особа – новий власник, а квартира перебуває в заставі у іншої особи, а Позивач (власник) вже не є стороною правочину і виходячи із загального правила не може оскаржити спірні угоди.

Тупик!!!

Але Верховний суд України, вирішуючи цей спір вказав що Позивач – є зацікавленою особою, а отже має право оскаржувати спірні угоди.

Правовим обґрунтуванням цього було наступне. Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв’язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов’язковий елемент конкретного суб’єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб’єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Підсумовуючи зазначене вбачається, що «зацікавлена особа» може оскаржити будь – яку угоду в якій вона вважає себе зацікавленою та припускає, що цим правочином порушенні її права.

Висновок: Позитивний момент цього судового акту зрозумілий, але є і оборотна сторона медалі, зокрема не добросовісна сторона процесу або конкурент по бізнесу, використовуючи цю судову практику, відповідні правові норми та «намальовані» документи може втрутитися в діяльність будь – якого суб’єкта господарювання шляхом оскарження його майнових угод з метою призупинення (!!!) його діяльності та тимчасового арешту майнових активів.