Обов’язок з передачі придбаного покупцем товару після проведення прилюдних торгів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

На кого покладається обов’язок з передачі придбаного покупцем товару після проведення прилюдних (електронних) торгів?

14 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 607/9808/21, провадження № 61-8938св22 (ЄДРСРУ № 107938307) досліджував питання щодо обов’язку з передачі придбаного покупцем товару після проведення прилюдних (електронних) торгів.

Реалізація майна боржника на прилюдних торгах (аукціоні) полягає у продажу цього майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на нього до покупця - переможця прилюдних торгів (аукціону). Тому, враховуючи передбачені законодавством щодо прилюдних торгів (аукціону) особливості, проведення таких торгів (аукціону) є правочином. Такий висновок узгоджується з приписами статей 650, 655 і частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на публічних торгах (аукціонах) і визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Станом на момент проведення торгів щодо спірного майна, правила проведення прилюдних торгів визначались Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок), за яким електронні торги - це продаж майна за принципом аукціону засобами системи електронних торгів через веб-сайт, за яким його власником стає учасник, який запропонував за нього найвищу ціну.

З аналізу статей 655, 658 ЦК України, пунктів 4, 5 розділу X Порядку вбачається, що набуття майна за результатами електронних торгів є договором купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є організатор електронних торгів, який укладає договір, та державна виконавча служба або приватний виконавець, які виконують у частині передання права власності на майно покупцю. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.

Укладений на електронних торгах договір купівлі-продажу підлягає виконанню у порядку, визначеному розділом X Порядку. Покупець (переможець електронних торгів) протягом десяти банківських днів з дня визначення його переможцем здійснює розрахунки за придбане на електронних торгах майно відповідно до пункту 1 розділу X Порядку. Дата, до якої переможець електронних торгів повинен повністю сплатити ціну лота, зазначається також у протоколі (абзац дев`ятий пункту 1 розділу VIII Порядку). Правовою підставою сплати покупцем (переможцем торгів) коштів як покупної ціни за придбане майно є договір купівлі-продажу, укладений на торгах.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16.

Відповідно до статті 655 ЦК України зміст зобов`язань сторін за договором купівлі-продажу полягає в тому, що одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (стаття 664 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

(!!!) Частинами другою, третьою статті 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати; на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Виконавши обов`язок з оплати товару, покупець за договором купівлі-продажу в силу приписів статті 665 ЦК України отримує право пред`явити продавцеві, який відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, вимоги відповідно до статті 620 ЦК України, тобто, може витребувати це майно як управнена щодо продавця особа (за відсутності у покупця оформленого та зареєстрованого права власності на придбане майно).

Тобто, права та обов`язки за договором купівлі-продажу виникають та виконуються щодо сторін договору, і саме їх виконання/невиконання створює відповідні правові наслідки для сторін договору, виникнення, зміну чи припинення правовідносини за договором.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19.

(!!!) У той же час покупець наділений правом вимагати повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Встановивши, що покупець виконав свій обов`язок з оплати майна, придбаного на електронних торгах, про що свідчить виданий державним виконавцем акт про проведені електронні торги, натомість відповідач, як продавець у правовідносинах купівлі-продажу, не забезпечив передання покупцю придбаного нею товару, на що останній розраховував, беручи участь у таких торгах, суди дійшли законного та обґрунтованого висновку про істотне порушення органом державної виконавчої служби договору, укладеного за результатами проведення електронних торгів, що відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є підставою для його розірвання та повернення сплачених позивачкою, як покупцем, коштів за такий товар.

Зазначений висновок відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у справах з подібними правовідносинами, зокрема у постановах від 12 грудня 2018 року у справі №501/2461/15-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 387/293/18.

ВИСНОВОК: Верховний суд наголошує, що за змістом статті 662 ЦК України саме продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, а не особа, яка зберігає це майно.

 

При цьому, Верховний суд звертає увагу на те, що у пунктах 9, 10 розділу Х Порядку встановлена процедура звернення покупця до зберігача майна після отримання акта про проведені електронні торги, яка передбачає відповідний обов`язок переможця електронних торгів отримати придбане ним майно у зберігача протягом семи робочих днів з дати отримання акта та встановлює відповідальність за пропуск такого строку. Натомість ці положення не можуть покладати надмірний тягар на покупця при невиконанні зберігачем його обов`язків та не звільняють продавця від виконання зобов`язання відповідно до положень статті 662 ЦК України передати оплачений товар покупцю.

 

Матеріал по темі: «Особливості оскарження електронних торгів та договору про відступлення права вимоги»

 

 

Теги: електронні торги, електронний аукціон, сетам торги, продаж майна, спільна власність, оцінка нерухомості, оскарження оцінки, покупець, боржник, виконавча служба, звернення стягнення, примусова реалізація, фіксована ціна, порушення торгів, правочин, судова пракика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Звернення стягнення на майно боржника шляхом примусової реалізації на електронних торгах

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості звернення стягнення на нерухоме майна боржника шляхом примусової реалізації на електронних торгах у разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами

16 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду № 369/15039/19, провадження № 61-7097св22 (ЄДРСРУ № 107392933) досліджував питання щодо особливостей звернення стягнення на нерухоме майна боржника шляхом примусової реалізації (електроні торги) у разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом статей 48, 56, 57, 61 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16-ц (провадження № 14-356цс18) та від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18), правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, тобто правочин. 

Ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав, установлених частиною першою статті 215 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15).

Нерухоме майно передається на реалізацію з прилюдних торгів за ціною та в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Процедура підготовки та порядок проведення торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, розрахунків за придбане майно й оформлення результатів торгів визначені Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15 та від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2677цс16, головною умовою, яку повинні встановити суди при вирішенні питання про визнання прилюдних торгів недійсними, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, тобто не тільки недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Тобто для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є:

• наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів);
• встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Подібні положення містить і стаття 368 ЦК України. Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

(!!!) Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Схожий за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. За спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном (18 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 295/7160/18, провадження № 61-62св22 (ЄДРСРУ № 105961703).

Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажі майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення торгів, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першої статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

За змістом частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення звертається саме на майно боржника в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно з частиною третьою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час передачі спірного майна на реалізацію) у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з`ясувати питання, чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з іншими особами, вирішувати питання про необхідність визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Окрім цього, факт реєстрації квартири за боржником, не свідчить про наявність у нього право особистої приватної власності на квартиру. До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 752/15527/19 (провадження № 61-5226св21, ЄДРСРУ № 103906641)

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18, від 05 квітня 2021 року у справі № 741/496/18, від 22 березня 2021 року у справі № 756/6374/17, від 16 лютого 2022 року у справі № 752/15527/19 та узгоджуються з висновками Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 493/38/18.

ВИСНОВОК: У будь-якому випадку в разі звернення стягнення на об’єкт нерухомого майна, об’єкт незавершеного будівництва, майбутній об’єкт нерухомості виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з’ясування належності майна боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом,  а тому для належного визначення права власності (приватної/спільної) і для подальшої судової перспективи необхідно вже під час відкриття виконавчого провадження надати виконавцю документи які підтверджують/спростовують право власності.

 

Матеріал по темі: «Статус «спільної сумісної власності подружжя» після проведених електронних торгів»

 

 

Теги: електронні торги, електронний аукціон, сетам торги, продаж майна, спільна власність, оцінка нерухомості, оскарження оцінки, покупець, боржник, виконавча служба, звернення стягнення, примусова реалізація, фіксована ціна, порушення торгів, правочин, судова пракика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Особливості розпорядження нерухомим майном що є об`єктом спільної власності

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості володіння та розпорядження (поділ чи виділ) об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної)

29 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 495/3521/18, провадження № 61-18535св21 (ЄДРСРУ № 105036612) досліджував питання щодо особливостей розпорядження нерухомим майном що є об`єктом спільної власності.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Згідно із статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності - це право власності кількох суб`єктів на один об`єкт.

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Зі змісту вказаної статті випливає, що право кожного із співвласників пов`язується з часткою у праві спільної власності, і кожен із співвласників є власником не певної частини майна, а всього спільного майна у цілому.

Відповідно до частин першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Частиною третьою статті 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

(!!!) Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Питання щодо поділу майна, що є у спільній частковій власності, врегульовано статтею 367 ЦК України, у відповідності до якої майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

(!!!) Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах  від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19), від 28 липня 2021 року у справі № 310/7011/17 (провадження № 61-7153св20).

Крім того, Верховний Суд України у своїй постанові від 03 квітня 2013 року у справі №6-12цс13 також дійшов висновку, що у разі виділу співвласник отримує свою частку в майні в натурі й вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається. На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності в разі поділу (стаття 367 ЦК України) спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників.

При цьому слід ураховувати, що після поділу майна, що є у спільній частковій власності (в порядку статтею 367 ЦК України), так і після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України (у разі, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам) право спільної часткової власності припиняється, кожному із співвласників має бути визначена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України. Таким чином, суд повинен зазначити в рішенні, яка частка із спірного майна надається відповідачу, тим самим визначивши конкретний окремий об`єкт нерухомого майна, який залишається у власності відповідача.

Виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін (власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються) може бути виділено частину будинку із самостійним виходом (квартиру), яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні ст.181 ЦК України, або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Таким чином, суд повинен зазначити в рішенні, яка частка із спірного майна надається відповідачу (відповідачам), тим самим визначивши конкретний окремий об`єкт нерухомого майна, який залишається у власності відповідача (відповідачів). Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Допустимим доказом про технічну можливість поділу (виділу) в натурі об`єкту нерухомого майна є висновок експерта або уповноваженого суб`єкта господарювання саме щодо технічної можливості такого поділу (виділу).

Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо). У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.

Окрім того, при вирішенні спору про поділ (виділ) в натурі нерухомого майна необхідно враховувати, що згідно норм чинного законодавства не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна, оскільки самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути і предметом поділу (виділу) згідно з нормами стст.364, 367 ЦК України.

Наведені вище правові висновки узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року по справі №344/8200/14-ц, а також у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року по справі №445/442/16-ц, від 21 травня 2021 року по справі №592/6413/18, від 15 листопада 2021 року по справі №279/790/18, від 12 січня 2022 року по справі №127/18807/19, від 31 березня 2022 року по справі №289/852/18, від 05 квітня 2022 року по справі №135/183/18, від 21 квітня 2022 року по справі №509/3687/16-ц, від 10 травня 2022 року по справі №592/9330/16-ц, від 12 травня 2022 року по справі №524/7671/16-ц, від 17 травня 2022 року по справі №570/2438/19, від 20 травня 2022 року по справі №490/3703/19, від 08 червня 2022 року по справі №477/878/19, від 29 червня 2022 року по справі №466/3008/17, від 29 червня 2022 року по справі №495/3521/18.

ВИСНОВОК: Виділ частки у нерухомомоу майні, яке належать сторонам на праві спільної часткової власності лише для позивача є неможливим, а можливий поділ цього майна в натурі між сторонами, в разі якого право спільної часткової власності на нього припиняється.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 711/1330/20, провадження № 61-8001св22 (ЄДРСРУ № 106878529).

 

Матеріал по темі: «Відчуження частки спільної часткової власності без згоди співвласника»

 

 

Теги: поділ, виділ, спільна власність, часткова, сумісна, нерухоме майно, поділ будинку, частки в майні, спільна часткова власність, будівельна експертиза, поділ в натурі, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою

06 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 496/2083/19, провадження № 61-6901св22 (ЄДРСРУ № 106660020) досліджував питання щодо особливостей встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Про утворення особами сім`ї може свідчити не тільки укладення між ними шлюбу, кровне споріднення, усиновлення, а й інші обставини, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Про те, що законодавець визнає можливість створення сім`ї чоловіком і жінкою, які не перебувають у шлюбі, свідчать положення статті 74 СК України.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Верховний Суд у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 320/4964/17 (провадження № 61-42073ск18) зазначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року в справі № 531/295/19 (61-3071св21).

Окремо слід вказати, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Така правова позиція викладена в постанова Верховного Суду  від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18),  від 24 січня 2020 року у справі  № 490/10757/16-ц  (провадження № 61-42601св18).

Більше того, згідно правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року, у справі № 490/4949/17 сам по собі факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки не може свідчити, що сторони проживали в зазначений період однією сім`єю, а придбане одним із них майно є спільною сумісною власністю сторін, оскільки необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності у сторін бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Також, самі по собі показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц).

У постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 587/302/16 (провадження № 61-18522св18) Верховний Суд вказав, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

У справі «Джонстон проти Ірландії» було встановлено, що заявники прожили спільно близько 15 років. На цій підставі Європейський суд зробив висновок, що вони складали сім`ю, а тому мають право на захист, незважаючи на те, що їх зв`язок існує поза шлюбом. Конституційне право на особисту свободу дає підстави для висновку про те, що людина має право сама вибирати форму організації свого сімейного життя. Закон не може їй цього диктувати, як і того, з ким людина має проживати однією сім`єю, за винятком лише певних обмежень, які сформульовані у статті 3 СК України.

ВИСНОВОК: Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

 

Матеріал по темі: «Поділ майна подружжя після «цивільного шлюбу»»

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов