Машиномісце (паркомісце) в багатоквартирного будинку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудність  спору власника машиномісця (паркомісця) в багатоквартирного будинку з балансоутримувачем (ОСББ)

06 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/18499/21 (ЄДРСРУ № 112087699) досліджував питання щодо підсудності спору власника машиномісця (паркомісця) в багатоквартирного будинку з балансоутримувачем (ОСББ).

Частиною другою статті 382 ЦК України встановлено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно зі статтею 385 Цивільного кодексу України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об`єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту. Об`єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України від 29 листопада 2001 року № 2866-III «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі - Закон № 2866-III).

Статтею 1 цього Закону встановлено, що ОСББ - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-VIII.

Згідно з визначенням термінів, що наведено у частині першій статті 1 цього Закону:

багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна (пункт   1);

співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку (пункт 5);

спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія (пункт 6);

допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення, пункт 2).

(!!!) Тобто, Закон України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» не відносить власників машиномісць до співвласників багатоквартирного будинку, а машиномісця до спільного майна багатоквартирного будинку.

Наразі відсутнє правове регулювання прав, свобод й інтересів фізичних осіб - власників машиномісць у паркінгах, які територіально та конструктивно пов`язані з багатоквартирним будинком, у якому створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку. Зокрема, не визначено ні статусу паркомісць, ні статусу їх власників та їх права, зокрема, брати участь у загальних зборах співвласників багатоквартирного будинку.

Разом з тим, саме з  наявністю у фізичної особи права брати участь в управлінні  об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку пов`язується можливість оскарження нею рішень загальних зборів об`єднання в порядку господарського судочинства, як найбільш наближених до корпоративних спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої   статті 20 ГПК України, незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами   ГПК України   (постанови від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18, пункт 4.19), від 01 квітня 2020 року у справі № 813/1056/18 (провадження № 11-1012апп19, пункт 40), від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15 (провадження № 11-1106апп19, пункт 39)). 

У справі № 462/2646/17 (провадження № 11-1272апп18) від 06 лютого 2019 року позов про визнання протиправної та скасування реєстраційної дії з державної реєстрації ОСББ заявлено мешканцем будинку та власником квартири в будинку, який увійшов до новоствореного та зареєстрованого ОСББ «На Війтівській». У цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правовідносини між власником нерухомого майна у житловому будинку та ОСББ, яке створене у тому ж будинку, найбільш подібні до спорів, пов`язаних із діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України).

У постанові від 01.02.2022 у справі №   910/5179/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що спір про дійсність рішення установчих (загальних) зборів ОСББ, зокрема про затвердження кошторису ОСББ та розміру внесків його членів, що виник між членом ОСББ та самим ОСББ, охоплюється поняттям «управління юридичною особою» як такий, що є спором про компетенцію найвищого органу управління ОСББ приймати рішення, віднесені до його виключної компетенції, а тому  підвідомчий господарським судам.

Однак наведені висновки сформовані у справах де позивачами є власники квартири та/або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, які мають право брати участь у  створенні та діяльності ОСББ в силу закону.

Велика Палата Верховного Суду окремо не викладала правового висновку щодо юрисдикції спору, у якому позивач є власником машиномісця у паркінгу, який територіально та конструктивно пов`язаний з багатоквартирним будинком та переданий створеному у ньому ОСББ на баланс, та права власника такого майна в  Законі України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» не визначені.

Зокрема, підлягають вирішенню такі питання:

- чи поширюються на позивача, як власника паркомісця в напівпідземному паркінгу багатоквартирного будинку, який Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» не віднесений до співвласників багатоквартирного будинку, права учасника об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, передбачені статтею 14 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», зокрема, на участь в управлінні об`єднанням, а саме: на участь в загальних зборах співвласників багатоквартирного будинку - при вирішенні питань, що впливають на  права та обов`язки позивача;

- якщо на установчих зборах ОСББ не було вирішено питання про прийом до складу ОСББ власників машиномісць підземного паркінгу, який територіально і конструктивно пов`язаний з багатоквартирним будинком, та у Статуті ОСББ не визначено обсяг їх прав та порядок участі, чи має брати участь власник паркомісця в напівпідземному паркінгу у зборах та голосувати за рішення, які стосуються його прав так обов`язків,  яким чином у такому разі визначається кількість голосів власника паркомісця під час голосування учасників ОСББ, щодо яких питань діяльності ОСББ має право голосу власник паркомісця;

- чи підлягають розгляду в порядку господарського судочинства спори за позовом фізичної особи - власника паркомісця в напівпідземному паркінгу багатоквартирного будинку, яка Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» не віднесена до співвласників багатоквартирного будинку, та самостійно не увійшла до складу ОСББ, щодо оскарження рішень загальних зборів ОСББ, якими такій особі встановлюються певні обов`язки щодо утримання майна, яке належить їй на праві власності.

 

Матеріал по темі: «Право співвласника квартири брати участь в управління будинком»

 

 

Теги: осбб, управління будинком, співвласник, сумісна власність, титульний власник, оскарження рішення осбб, спільна часткова власність, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку,  технічна документацію на будинок, технічне обслуговування, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Право співвласника квартири брати участь в управління будинком

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Право співвласника квартири брати участь в управління будинком та оскаржувати рішення ОСББ

28 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/1413/20 (ЄДРСРУ № 105458946) досліджував питання щодо права співвласника квартири брати участь в управління будинком та оскаржувати рішення ОСББ.

Відповідно до статті 385 Цивільного кодексу України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

Частиною другою статті 382 Цивільного кодексу України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно з частинами першою - третьою статті 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава.

Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Якщо квартира або нежитлове приміщення належить більш як одному співвласникові, реалізація прав та виконання обов`язків співвласниками квартири або нежитлового приміщення, включаючи участь в управлінні багатоквартирним будинком, здійснюються в порядку, передбаченому законодавством для реалізації права спільної власності.

Частинами першою та другою статті  355 Цивільного кодексу України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до частин першої та третьої статті 368 Цивільного кодексу України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Верховний Суд у постанові від 22.10.2021 у справі №916/1636/21 дійшов висновку, що конструкція норм, закріплених у частині третій статті 368 Цивільного кодексу України та частині першій статті 60 Сімейного кодексу України, свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільності набутого майна щодо певного об`єкту у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її заперечує.

Така ж позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17, в постанові Верховного Суду від 17.06.2021 у справі №910/2478/20.

Частиною першою статті 65 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Положеннями статті 369 Цивільного кодексу України встановлено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується.

З огляду на викладене, Верховний суд погоджується, що оскільки чоловік є власником квартири на праві спільної сумісної власності, він є і співвласником багатоквартирного будинку, а тому має право на участь в управлінні багатоквартирним будинком.

ВИСНОВОК: Член подружжя, хоч і не є титульним, однак є співвласником квартири, а тому має статус співвласника багатоквартирного будинку та користується всіма правами у сфері управління будинком та відповідно до статті 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» має право брати участь в управлінні багатоквартирним будинком.

 

Матеріал по темі: «Зобов`язання балансоутримувача передати документацію на будинок створеному ОСББ»

 

Теги: осбб, управління будинком, співвласник, сумісна власність, титульний власник, оскарження рішення осбб, спільна часткова власність, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку,  технічна документацію на будинок, технічне обслуговування, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Власність подружжя в статутному капіталі фермерського господарства (ч.2)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правовий режим майна подружжя на частку в статутному капіталі фермерського господарства

07 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/3059/16 досліджував питання:

- яким є правовий режим майна подружжя та чи поширюється такий режим на частку в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства.

Щодо правового режиму майна подружжя

За змістом частин першої, другої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до частини першої статті 2 СК України цей Кодекс регулює, зокрема, сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям.

Якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин (стаття 8 СК України).

Згідно з положеннями глав 7 та 8 СК України власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

За статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Схожі за змістом положення містять частини перша, третя статті 368 ЦК України, які визначають, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

(!!!) Отже, наведеними нормами закріплено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, яка означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Така презумпція може бути спростована, і один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17, від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18).

ВИСНОВОК № 1: Статтею 355 ЦК України, статтею 60 СК України закріплено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, яка означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Така презумпція може бути спростована, і один із з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на особу, яка її спростовує.

 

Щодо поширення правового режиму майна подружжя на частку в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства

Частиною першою статті 65 СК України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Тобто, якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою з ним.

Тлумачення наведених норм, що визначають порядок розпорядження майном, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя, свідчить, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується (див. схожий за змістом висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18).

Одним із способів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення господарської діяльності, крім випадків, установлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Частиною першою статті 91 ЦК України визначено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно із частинами першою, другою статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тому засновники (учасники) наділяють юридичну особу майном, на яке вона набуває право власності.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки (частина четверта статті 62 ГК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 66 ГК України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна підприємства є, зокрема, грошові та матеріальні внески засновників.

За змістом статті 19 Закону України "Про фермерське господарство" до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити, зокрема, грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із частинами першою, третьою статті 20 Закону України "Про фермерське господарство" майно фермерського господарства належить йому на праві власності. У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.

Отже, з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу фермерського господарства таке майно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя (близький за змістом висновок щодо правового режиму майна подружжя, переданого до статутного капіталу, викладено в постанові Верховного Суду України від 03.07.2013 у справі № 6-61цс13, який згодом був також підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18).

Тобто в разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні фермерського господарства зазначене майно стає власністю такого господарства, а подружжя набуває право на частку в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства, яка стає замінником відповідного корпоративного вкладу.

Частиною першою статті 61 СК України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (стаття 190 ЦК України).

Таким майном у розумінні статті 190 ЦК України є частка у статутному капіталі господарської організації.

Тож частка в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства, яка придбана (набута) за рахунок спільних коштів подружжя, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя (див. схожий за змістом висновок щодо поширення правового режиму майна подружжя на частку в статутному капіталі господарської організації, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18).

Отже, трансформація правового режиму майна в разі внесення вкладу до статутного (складеного) капіталу фермерського господарства одним з подружжя за рахунок спільної власності подружжя має наслідком формування такої правової моделі: лише один з подружжя стає учасником господарства і саме йому належать усі права з частки, однак сама частка є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

ВИСНОВОК № 2:  Ураховуючи наведене, режим спільної сумісної власності подружжя поширюється і на частку в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства.

 Висновки щодо застосування норм права: 

• Статтею 355 ЦК України, статтею 60 СК України закріплено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, яка означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Така презумпція може бути спростована, і один із з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на особу, яка її спростовує;
• Режим спільної сумісної власності подружжя поширюється і на частку в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства.

 

Матеріал по темі: «Статус майна набутого за час окремого проживання  подружжя»

 

 

Теги: виділ часток, спільна сумісна власність, спільна часткова власність, поділ нерухомого майна, співвласник, ідеальні частки, грошова компенсація, технічний паспорт, судово – будівельна експертиза, судовий захист, Адвокат Морозов

Статус майна набутого за час окремого проживання подружжя

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особиста приватна власність кожного із подружжя на майно набуте за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин

11 лютого 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 149/2479/20, провадження № 61-14123 св 21 (ЄДРСРУ № 103132752) досліджував питання щодо особистої приватної власності кожного із подружжя на майно набуте за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Наведене вище відображає зміст презумпції спільної сумісної власності подружжя, спростування якої є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується.

Частиною першою статті 57 СК України встановлено перелік майна, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

(!!!) Крім того, частиною шостою статті 57 СК України передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Положення цієї норми стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого статтею 119 СК України.

На відміну від частини другої статті 119 СК України, яка містить імперативний припис про те, що одним із правових наслідків встановлення режиму окремого проживання є те, що майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважається набутим у шлюбі, частина шоста статті 57 СК України лише допускає можливість визнання судом особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Тобто законодавець розмежовує правовий режим майна, набутого дружиною, чоловіком після встановлення судом режиму сепарації (стаття 119 СК України), і майна, набутого за обставин, визначених у частині шостій статті 57 СК України.

Вказаний висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 721/1177/15-ц (провадження № 61-29986св18).

Отже, різняться між собою й поняття «режим окремого проживання подружжя» та «окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин».

Примітка: Сепарація (від лат. «separation» - відокремлення, розлучення, розділення) – право подружжя на встановлення режиму окремого проживання. Даний режим спрямований на забезпечення майнових прав та прав на батьківство одного чи обох з подружжя.

Режим окремого проживання може встановлюватися судом не тільки за позовом одного з подружжя, а й за заявою подружжя, яке досягло спільної згоди. Вирішуючи заяву в порядку ст.119 СК України, суд повинен встановити фактичні взаємини сторін і переконатися в доцільності сепарації для того, щоб узаконений спосіб окремого проживання не був формальним засобом вирішення спірних майнових питань.

Встановлення режиму окремого проживання не суперечить Конституції України, чинному сімейному законодавству, не порушує права подружжя. Дружина, чоловік мають право вибору місця проживання і в результаті можуть жити окремо без встановлення режиму окремого проживання. Однак у цьому разі не зупиняється дія презумпції права спільної сумісної власності та презумпції батьківства, а отже, у конфліктних ситуаціях може виникнути потреба судового захисту прав одного з подружжя. Встановлення режиму окремого проживання може відповідати інтересам одного з подружжя, який, не бажає продовжувати спільне життя. Встановлення режиму окремого проживання подружжя не припиняє їх батьківських прав та обов'язків.

ВИСНОВОК: На майно, набуте дружиною, чоловіком в період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.

 

Матеріал по темі: «Компенсація вартості реалізованого майна при його поділі між подружжям»

 

 

Теги: виділ часток, спільна сумісна власність, спільна часткова власність, поділ нерухомого майна, співвласник, ідеальні частки, грошова компенсація, технічний паспорт, судово – будівельна експертиза, судовий захист, Адвокат Морозов

Компенсація вартості реалізованого майна при його поділі між подружжям

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Грошова компенсація частини вартості майна, реалізованої одним із подружжя при його поділі, а також солідарний характер зобов`язань подружжя

01 лютого 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 136/1867/15-ц, провадження № 61-9086св21 (ЄДРСРУ № 102915306) досліджував питання щодо грошової компенсації частини майна, реалізованої одним із подружжя при поділі майна.

Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

У статті 63 СК України зазначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За загальним правилом, закріпленим у статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, частки співвласників є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або договором.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України) (22 грудня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 576/1745/20, провадження № 61-14088св21 (ЄДРСРУ № 102221233).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої і третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України  від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, про що зазначила у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

Слід також вказати, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).

(!!!) Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю.

Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

За відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

Такої ж позиції дотримується Верховний суд у постанові від 03 травня 2018 року (справа №755/20923/14).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постановивід 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Вартість майна, що підлягає поділу визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

ВИСНОВОК: У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження 61-9018сво18).

 

Матеріал по темі: «Припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла»

 

 

Теги: виділ часток, спільна сумісна власність, спільна часткова власність, поділ нерухомого майна, співвласник, ідеальні частки, грошова компенсація, технічний паспорт, судово – будівельна експертиза, судовий захист, Адвокат Морозов

 

Істотне збільшення вартості майна подружжя при його поділі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд вказав порядок та особливості поділу майна подружжя у разі істотного збільшення його вартості

12 серпня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справ № 438/1673/13-ц, провадження № 61-17441св20 (ЄДРСРУ № 98971394) та  № 307/4052/14-ц, провадження № 61-11240св20 (ЄДРСРУ № 98971393) досліджував питання щодо порядку та особливостей поділу майна подружжя у разі істотного збільшення його вартості.

У абзаці 1 частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу

У частині четвертій статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно; по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток. При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 595/970/20 (провадження № 61-4017св21) та від 04 серпня 2021 року у справі № 711/3032/19 (провадження № 61-6118св21, ЄДРСРУ № 98812541)

Відповідно до частини першої статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: істотність збільшення вартості майна; таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

(!!!) Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2021 р. в справі № 332/4629/15.

ВАЖЛИВО: За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості. Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна. У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі. Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами.

Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя.

Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості саме по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

При цьому, тягар доказування обставин, необхідних для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя, покладається на того із подружжя, який заявляє такі вимоги

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 161/17237/19 (провадження № 61-15св21).

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 березня 2021 року у справі № 161/17237/19, провадження № 61-15св21 (ЄДРСРУ № 95815656).

Аналогічний правовий висновок висловив і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 10 червня 2021 року у справі № 462/1305/16-ц, провадження № 61-7448св19.

ВИСНОВОК: Враховуючи вищевказане,  обов’язком позивача у аналогічному виді судових спорів, буде довести в суді, що вартість нерухомого майна істотно збільшилась порівняно з його вартістю, яка була на момент укладення між сторонами шлюбу, саме внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

 

Матеріал по темі: «Поділ майна одного із подружжя, яке за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності»

 

 

Теги: виділ часток, спільна сумісна власність, спільна часткова власність, поділ нерухомого майна, співвласник, ідеальні частки, грошова компенсація, технічний паспорт, судово – будівельна експертиза, судовий захист, Адвокат Морозов